Норми на кількість заліза у склі.

Нормами допускається наступна кількість окису заліза у склі, мас. %:

оптичне та кришталь....................................................................0,012;

поліроване.............................................................................0,05;

аптекарське, хімічне та медичне..........................................0,2;

листове віконне......................................................................0,1;

сортове посудне..................................................................0,025;

пляшкове напівбіле..................................................................0,3;

 пляшкове темно-зелене........................      ..не нормується.

Сировинні матеріали для введення Na ₂ O

Na₂O вводимо содою Na₂CO₃. Сода буває кристалічною Na₂CO₃×10Н₂О і безводною Na₂CO₃. У скловарінні використовують головним чином безводну соду, яка містить 58,5 % Na₂O і 41,5 % CO₂. Крім того, соду розділяють на штучну, природну, легку і важку. Природну соду добувають із содових озер. Використовується вона рідко, тому що містить до 15 – 20 % забруднюючих домішок: сульфату натрію, хлористого натрію тощо.

В промисловості використовують переважно штучну легку соду (щільність 0,7 – 0,8 г/см³) у вигляді порошку білого кольору, гігроскопічного, розчинного у воді. Вважають, що утворені при зволоженні шихти гідрати карбонату натрію сприяють розшаруванню шихти тим краще, чим більш тонко дисперсною являється сода.

Na₂CO₃ добре розчиняється у воді і при цьому виділяє тепло в результаті утворення гідратів соди, що містить від 1,5 до 10 молекул Н₂О. Згідно нормативних документів вміст Na₂CO₃ в прожареній соді повинен бути не менше 99 %, залишковий вміст хлоридів не більше 0,8 %, Fe₂O₃. Na₂CO₃ плавиться при температурі 852 ⁰С без розкладу. Сода постачається з заводів Донецької та Луганської областей.

Хімічний склад соди Na₂CO₃, мас. %: Na₂O – 58,5; в.п.п. – 41,5.

Сировинні матеріали для введення К₂О

Основним матеріалом для введення в скломасу оксиду калію є поташ К₂СО₃.

Поташ – штучний зернистий білий порошок, легко розчиняється у воді, гігроскопічний (легко поглинає вологу з повітря), комкується. Згідно нормативних документів безводний поташ повинен вміщувати не менш 98 % К₂СО₃. Розрізняють поташ кристалічний К₂СО₃×2Н₂О і кальцинований К₂СО₃. В скляному виробництві використовують переважно кальцинований поташ.

Одержують поташ з мінералів, що містять з¢єднання калію із попелу рослин (соняшника). Зберігати його слід в щільно закритих ємностях, в сухому приміщенні.

Питома маса поташу К₂СО₃ – 29 г/см³, температура плавлення 881 ⁰С. В процесі варки скла він розкладається на К₂О і СО₂.

Найчистіший поташ одержують із солі KHCO₃×MgCO₃, яку отримують в результаті дії СО₂ на розчин KCl і вуглемагневу сіль.

Оксид калію К₂О, ведений в скло, блиск і прозорість, зменшує нахил до кристалізації. Поташ відповідає ДСТУ 10690-73.

Хімічний склад поташу К₂СО₃, мас. %: К₂О – 68,2; в.п.п. – 31,8.

Сировинні матеріали для введення СаО

Оксид кальцію СаО вводимо у склад шихти з вуглекислим кальцієм (карбонат кальцію) СаСО₃, що використовується у вигляді вапняку, крейди і рідко мармуру; вміщує 56,08 % СаО та 43,92 % СО₂.

Вапняки являють собою усадочну гірську породу білого кольору або забарвлену у різні – жовтий, червонуватий та інші – кольори в залежності від кількісного вмісту в них окислів заліза. Зустрічаються вапняки різної чистоти. У вапняках, які застосовуються для варки скла, повинно міститись не менше 53 % оксиду кальцію і не більше 0,2 % окислів заліза.

Крейда являє собою усадочну породу білого кольору, яка складається в основному з найдрібніших аморфних частинок вуглекислого кальцію (≈ 98 %).

Мармур являє собою гірську породу, в якій міститься до 99 – 99,5 % СаСО₃. Він відрізняється від вапняку і крейди високим вмістом основної речовини СаСО₃, постійністю хімічного складу і незначною кількістю окислів заліза (до 0,015 %).

Оксид кальцію, що являється однією з головних складових частин скла, сприяє полегшенню варки та освітлювання, а також надає склу хімічної стійкості.

Склобій

Раніше існувала думка, що для поліпшення процесу варіння та підвищення якості скла необхідним є введення у шихту певної кількості склобою, але це уявлення не знайшло достатнього практичного підтвердження. Тому тепер кількість бою, що вводиться у шихту, визначається лише кількістю відходів. Разом з цим, введення склобою більше ніж 40 % звареної скломаси, є недоцільним, тому, що змінюються деякі властивості скла, пов’язані з його тепловим минулим. Склобій повинен точно відповідати заданому хімічному складу скла і не повинен містити забруднюючих домішок. Розмір кусків склобою повинен бути не більше 80 – 100 нм [49].