Загальні відомості про господарство

План

 

Вступ

1. Загальні відомості про господарство

2. Природні умови ґрунтоутворення

2.1 Клімат

2.2 Рельєф місцевості

2.3 Ґрунтоутворюючі та підстилаючі породи

2.4 Рослинність

2.5 Виробнича діяльність людини

3. Процеси ґрунтоутворення

4. Номенклатурний список ґрунтів

4.1 Загальні відомості про дерново–підзолисті ґрунти, їх особливості

4.2 Номенклатурний список ґрунтів

5. Характеристика ознак, складу і властивостей ґрунтів

5.1 Будова профілю і морфологічні ознаки кожного генетичного горизонту

5.2 Дані гранулометричного складу ґрунту

5.3 Дані вмісту, запасів та якості гумусу

5.4 Дані фізико–хімічних показників ґрунту

5.5 Дані фізичних властивостей ґрунту

5.6 Грунтово-гідрологічні константи, та їх показники

5.7 Доступні рослинам елементи живлення

6. Бонітування ґрунтів

7. Розрахунок балансу гумусу в грунтах господарства

8. Підвищення родючості ґрунтів

Висновки

Література

Вступ

 

Проблема використання ґрунтових ресурсів в сучасних умовах для всього людства стає особливо гострою. Актуальною вона є і для Чернігівщини, де земельні ресурси в економічному потенціалі області відіграють провідну роль, маючи частку більше половини в складі продуктивних сил і виробничих фондів. Тому реалізація державної політики щодо охорони родючості ґрунтів та їх раціонального використання повинна стати одним з пріоритетних напрямків у роботі всіх землекористувачів, спеціалістів та керівників сільськогосподарських підприємств і організацій.

На протязі останніх років, внаслідок значного зниження обсягів застосування мінеральних добрив та хімічних меліорантів, скорочення поголів’я худоби, а відтак, і виробництва та застосування гною, відбуваються процеси агрохімічної деградації грунтів, і як наслідок, зниження їх продуктивності. В зв’язку з цим потрібні пошуки ефективних, низько витратних прийомів модернізації землекористування фермерських господарств і сільськогосподарських підприємств на принципах відновлюваного землеробства. Під цим слід розуміти одержання запланованого врожаю високоякісної продукції при мінімальних витратах, раціональному використанні природних і техногенних ресурсів.

Необхідною умовою ефективного використання ґрунтових ресурсів з метою одержання високих і стабільних урожаїв сільськогосподарських культур належної якості, насамперед, є наявність інформації щодо їх еколого-агрохімічного стану. Застосування агрохімікатів в необґрунтовано високих дозах або не збалансованих за поживними речовинами не тільки знижує урожай, але і погіршує його якість, забруднює ґрунт і ґрунтові води шкідливими для людини і тварин сполуками. Хімізація сільськогосподарського виробництва виявилась одним з найбільш потужних факторів антропогенного впливу на довкілля, який в зв’язку з надзвичайними, як позитивними, так і негативними наслідками, має перебувати під постійним контролем.

Ґрунт в умовах сільськогосподарського виробництва є не тільки тілом природи, а й продуктом людської діяльності. Він перебуває у динамічній залежності від мінливих антропогенних та техногенних факторів. Наприклад, техногенний вплив Чорнобильської катастрофи поширився на дуже великі території, а глибина і тривалість її дії зумовлюються не лише особливостями радіоактивного забруднення, а й генетичними та еволюційними відмінностями окремих ґрунтових різновидів у певних природних агроекосистемах. Вплив різноманітних факторів визначає перебіг ґрунтових процесів і режимів, що знаходить адекватне відображення в зміні його властивостей позитивного чи негативного характеру.

Перехід до ринкових відносин в аграрному секторі економіки, його реформування та введення приватної власності на землю вимагають точної інформації про якісний склад земельних ресурсів для ефективного їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, оцінку ґрунтів з метою диференційованого оподаткування, впровадження системи пільг і дотацій.

Узагальнення матеріалів дає характеристику агроекологічного стану ґрунтів, допомагає виявити території з ґрунтами різних рівнів родючості та ефективності застосування добрив, дає можливість встановити площі сільськогосподарських угідь, відносно чистих від техногенного забруднення та залишків агрохімікатів.

Розглянемо більш детально дані питання, проблеми та перспективи їх вирішення на прикладі господарства

Клімат

 

Клімат робить прямий і непрямий вплив на ґрунтоутворюючий процес. Прямий вплив позначається в безпосередньому впливів елементів клімату (зволоження ґрунту вологою опадів і її промочування; нагрівання й охолодження). Непрямий вплив виявляється через дію клімату на рослинний та тваринний світ.

Склад рослинності і її біологічна продуктивність, кількість органічних залишків, що попадають у ґрунт, і швидкість їхнього розкладання, кількість хімічних елементів, що втягуються в біологічний круговорот — усе це в тієї чи іншій мері залежать від кліматичних умов у робить суттєвий вплив на особливості ґрунтоутворюючого процесу.

Клімат помірно континентальний, з достатньо теплим літом і порівняно м'якою зимою. Середня температура січня – 6 –8⁰С, самого теплого місяця – червня +18 +20⁰С. Середньорічна кількість опадів – 550-600 мм. Максимум їх випадає влітку.

Минулі роки характеризуються значними відхиленнями від багаторічних даних по температурному режиму і кількості опадів. Загальна кількість опадів перевищувала середні багаторічні дані на 14%, а в червні - липні – на 37 – 39 %. Тепла волога весна сприяла росту і розвитку як озимих, так і ярих культур, що позитивно відбилось на рівні їх урожаїв. Проте в серпні встановилась суха жарка погода, що призвело до “підгоряння” посівів зернових культур, а перезволожені червень і липень обумовили розвиток хвороб. Ці фактори також істотно вплинули на формування урожаїв, але вже в негативному плані. Спекотний серпень, крім зернових, згубно вплинув на розвиток цукрових буряків та інших культур.

Значне пересихання ґрунту затягнуло початок посіву озимих культур, внаслідок чого значна частина їх була посіяна в пізні терміни і пішла в зиму недостатньо загартована. І лише м’яка зима дає підставу сподіватись на їх благополучну перезимівлю.

 

Рельєф місцевості

 

Рельєф впливає на розподіл речовин і енергії по поверхні ґрунту. На різні його елементи надходить неоднакова кількість вологи, тепла, мінеральних сполук. Усе це істотно впливає на життєдіяльність рослинного і тваринного світу, на темп і напрямок ґрунтоутворюючого процесу.

У геоморфологічному відношенні територія ТОВ “Павлівка“ належить до Поліської низовини, Чернігівське Полісся (на неоген - палеогенлеогеновій основі) і розташовані в межах Чернігівсько-Городнянської моренно-зандрової рівнини, ускладненої місцевими лощинами стоку р. Свишень, припливи р. Білоус. У межах господарства виділяється 2 лощини стоку, у східній і західній її частинах.

Материнська порода перетворюється в ґрунт тільки при тривалому прояві ґрунтоутворюючого процесу. Отже, час, на протязі якого йде цей процес і формується той чи інший ґрунт, тобто її вік, є істотним чинником ґрунтоутворення.

 

Рослинність

 

У новоутворенні беруть участь вищі зелені рослини, нижчі рослини (бактерії, гриби актиноміцети, водорості), вищі хребетні і дрібні безхребетні тварини (членистоногі, молюски, хробаки, найпростіші). Найбільш видна роль у цьому процесі належить рослинності й особливо вищим зеленим рослинам.

Велика частина цих явищ протікає при участі живих організмів (головним чином вищих зелених рослин і мікроорганізмів) і продуктів їхньої життєдіяльності в результаті здійснення малого біологічного круговороту речовин.

Під біологічним круговоротом, речовин розуміють надходження, із ґрунту гірських порід атмосфери в організми хімічних елементів, синтез органічної речовини і повернення хімічних елементів у ґрунт (із щорічним спадом частини органічної речовини чи з повністю відмерлими організмами) і атмосферу.

Вищі і нижчі рослини, поселяючи на гірській породі, що вивітрюється, а потім у ґрунті, витягають з її хімічні елементи, у тому числі а найважливіші поживні.речовини, концентрують їх у собі, охороняючи тим самим, від вимивання і залучення у великий геологічний круговорот.

Поряд із синтезом органічної речовини одночасно і безупинно відбувається її руйнування. У ґрунті органічні рештки розкладають головним чином мікроорганізми. Якби не протікав процес руйнування органічної речовини, то всі легко рухливі поживні елементи незабаром були б зв'язані в органічній речовині і життя повинно було б припинитися. Вивільнення при мінералізації органічної речовини елементи зольного і азотного живлення стають доступними для наступних поколінь рослин, що втягують у біологічний круговорот і нова кількість поживних речовин з гірської породи.

Особливо важлива роль у біологічному круговороті належить зеленим рослинам. У залежності від їхніх особливостей і фізико-географічних умов біологічний круговорот речовин протікає по різному.

У результаті біологічного круговороту в ґрунті накопичуються вуглець, азот, фосфор, сірка і деякі інші елементи. Такі важливі елементи харчування рослин, як азот і фосфор, у великій кількості містяться в самих верхніх горизонтах ґрунту, де зосереджена найбільша маса органічної речовини.

Зелені рослини концентрують у створеному в процесі фотосинтезу органічній речовині енергію сонячних променів. При засвоєнні 1 грам-молекули СО₂ рослина зв'язує 112 Ккал енергії сонячної радіації, що складає приблизно 9,33 кал на 1 г вуглецю.

Відмерли частини рослин, потрапляючи в ґрунт, не тільки збагачують її органічними і мінеральними речовинами, але і збільшують її енергетичні ресурси. Це сприяє більш активному обміну речовин і енергії як у самому ґрунті між її твердою, рідкою і газоподібною фазами, так і між ґрунтом, рослинністю, атмосферою і космосом.

При розкладанні органічних залишків синтезується і нова органічна речовина тіл мікроорганізмів, а також утворяться специфічні гумусові речовини і вторинні мінерали ґрунту (нітрати, сульфати, фосфати, карбонати, окисли кремнію, заліза й алюмінію і, можливо, деякі глинисті мінерали).1

Найважливіша форма взаємодії органічних речовин з мінеральною частиною породи (ґрунту) — утворення різноманітних органо-мінеральних сполук неоднакового ступеня розчинності, що відіграють істотну роль у міграції й акумуляції речовин і формуванні генетичних горизонтів ґрунту.

В процесі ґрунтоутворення частина хімічних елементів може вимиватися з ґрунту й утягувати в геологічний круговорот речовин. Тому в залежності від глибини промочування ґрунту і її водяного режиму акумуляція речовин у ґрунтових обріях може йти з різною інтенсивністю.

У результаті біологічного круговороту речовин, процесу синтезу і руйнування органічної речовини ґрунтоутворююча порода безупинно взаємодіє з рослинами і тваринами, із продуктами їхньої життєдіяльності, а також із продуктами розкладання органічних залишків. Це і складає сутність ґрунтоутворюючого процесу.

В утворенні грунту на даній території приймають участь трав`янисті рослини, як однорічні так і багаторічні (рослини родин Злакові, Складноцвіті, Розові, Жовтецеві та інші), а також породи листяних та хвойних дерев (а саме: дуб, береза, клен, тополі, ясен, ялина, сосна та ін.)

 

Виробнича діяльність людини

 

З розвитком людського суспільства ґрунт стає засобом виробництва. Він піддається глибоким змінам, обумовленим механічною обробкою, внесенням добрив, посівом культур, осушенням і зрошенням, використанням луків і пасовищ, експлуатацією лісу і т.д.

Виробнича діяльність людини в сучасну епоху стає вирішальним фактором ґрунтоутворення і підвищення родючості ґрунту на значних просторах земної кулі. При цьому характер і значимість змін ґрунту залежать від соціально-економічних виробничих відносин, рівні розвитку науки і техніки.

На сучасному етапі стан більшості сільськогосподарських угідь залишає бажати кращого. Інтенсивність використання різних препаратів хімічної дії для підвищення врожайності сільськогосподарських культур приводить до небажаних наслідків – швидке забруднення ґрунтів, непридатність їх до використання, а також продукти вирощені на цій території несуть негативний вплив на здоров`я людини.

На території даного господарства в минулому проводилися осушувальні роботи з метою перетворення заболочених і перезволожених земель в високопродуктивні сільськогосподарські угіддя. Осушувальні меліорації є одним із помітніших факторів впливу на природні комплекси, які виявляються в зміні рівневого і гідрохімічного режимів і балансу підземних вод, режиму поверхневого стоку, ґрунтової родючості і водно фізичних властивостей ґрунтів, ареалів поширення флори і фауни.

Кожний з перерахованих факторів ґрунтоутворення робить як прямий, так у непрямий вплив на ґрунтоутворюючий процес, вони знаходяться у взаємному зв'язку і впливають один на одного.

Процеси ґрунтоутворення

 

Ґрунти формуються внаслідок різноманітних і безперервних змін верхніх горизонтів гірських (ґрунтоутворюючих) порід під впливом рослинних і тваринних організмів. Однак виникнення ґрунтів залежить і від ряду інших природних факторів. Умови, під, впливом яких протікає ґрунтоутворюючий процес і формуються ґрунти, називаються факторами ґрунтоутворення. Виділено п'ять природних факторів ґрунтоутворення: 1) ґрунтоутворююча (материнська) порода; 2) клімат; 3) рослинність і тваринний світ (біологічний фактор); 4) рельєф; 5)вік. На додаток виділяють і шостий фактор -—виробничу діяльність людини.

Ґрунтоутворюючий процес — це сукупність явищ перетворення і пересування речовин і енергії, що протікають у ґрунтовій товщі. Кожному з цих явищ протистоїть інше, протилежне у своїй сутності. Вони мають різноманітну природу— біологічну, хімічну, фізичну, фізико-хімічну протікають у тісній взаємодії один з одним.

Найбільш важливими, складовими ґрунтоутворюючого процесу є наступні: 1) створення органічної речовини і його розкладання; 2) синтез органо-мінеральних сполук і їхнє руйнування; 3) акумуляція органічних, неорганічних і органо-мінеральних речовин і їхній винос; 4) розпад первинних і вторинних мінералів і утворення вторинних мінералів; 5) надходження вологи в ґрунт і повернення її в атмосферу в результаті транспірації і випаровування; 6) поглинання енергії сонця ґрунтом, що приводить до її нагрівання, і випромінювання енергії, супроводжуване охолодженням, її.

Ґрунт як особливе природне тіло складається з чотирьох фаз: твердої, рідкої, газоподібної і живий. Тверда фаза — це основа, що складається з мінеральних часточок і органічних речовин, що формуються в процесі ґрунтоутворення. Рідка фаза — вода і розчинені в ній солі. Газова фаза — ґрунтове повітря, що заповнює вільні від води пори ґрунту. Живаючи фаза ґрунту — численні живі організми, що населяють ґрунт, що безпосередньо беруть участь у ґрунтоутворенні.

Утворення дерново–підзолистих грунтів протікає під лучною рослинністю і під лісами. На поверхні грунту накопичується груба лісова опад – підстилка, яка складається із сучків, кори дерев, шишок, хвої. Під дією мікроорганізмів та бактерій ці рештки розкладаються. Утворюються вторинні глинисті матеріали, кремнієва кислота, гідрати елементів. Продукти розкладу переміщуються з токами води в нижчі горизонти. В результаті підзолистого процесу в верхній частині профілю виділяється елювіальний горизонт.

Нижче підзолистого формується горизонт вимивання. Він збагачений глинистими та колоїдними частинками, особливо окислами заліза і частково гумус. Істотною особливістю підзолистого процесу є руйнування в верхній частині грунту первинних і вторинних мінералів і винос продуктів розкладу в нижчі горизонти і ґрунтові води.

Трав`яниста рослинність залишає щорічно велику кількість органічних речовин в грунті, сприяючи збагаченню її гумусом. При розкладі листя, надземної маси і кореневої системи трав`янистої рослинності, яка відрізняється високою зольністю і підвищеним вмістом азоту, в верхній частині профілю обособлюється дерновий (гумусовий)горизонт. В ньому разом з гумусом накопичується кальцій, магній, марганець, калій і інші елементи живлення рослин, які покращують водно-фізичні властивості грунту, створюється агрохімічне цінна структура.

Бонітування ґрунтів

 

Задачі бонітування ґрунтів полягають у складанні генетично - виробничої класифікації ґрунтів, родючість яких виражене в балах. Така спеціалізована класифікація ґрунтів, родючість яких виражене в балах, дозволяє відповісти на запитання — наскільки одні ґрунту за своєю природною здатністю краще або гірше інших ґрунтів, тобто дати порівняльну оцінку якості ґрунтів. Мета бонітування ґрунтів:

1) порівнювати і групувати ґрунти і земельні угіддя країни, області, району, колгоспу, радгоспу за їх продуктивністю (родючістю).

2) виявити найбільш сприятливі ґрунти і землі для різних сільськогосподарських культур;

3).дати виробничу оцінку господарських територій областей, районів, колгоспів, радгоспів, окремих бригад, полів і т.п.;

4) оцінити більш об'єктивно, з обліком ґрунтово-кліматичних умов виробничу діяльність областей, районів, колгоспів, радгоспів, бригад;і виявити невикористані ресурси;

5) допомогти правильно, з обліком ґрунтово-кліматичних умов, здійснювати впровадження раціональних систем ведення сільського господарства (розміщення культур, спеціалізації господарства й ін.), проводити внутрішньогосподарське землевпорядкування;

6) допомогти правильно намітити заходи і скласти виробничі плани колгоспів і радгоспів з підняття врожайності, на різних ґрунтах;

7) підвищити матеріальну зацікавленість робітників радгоспів і фахівців сільського господарства в збереженні і підвищенні родючості ґрунтів.

Матеріали бонітування ґрунтів є науковою основою вирішення перерахованих вище задач.1

У свою чергу, бонітування ґрунтів використовується при економічній оцінці земель, яка проводиться економістами за участю ґрунтознавців.

Головною підставою бонітування ґрунтів служать їхні природні якості, як найбільш об'єктивні і надійні показники. Першоосновою наукового бонітування ґрунтів служать правильно обрані критерії бальної оцінки ґрунтів.

В даний час ведуться великі роботи з бонітування ґрунтів. Вони є першим, основним, етапом досліджень по земельному кадастру. Бонітування ґрунтів служить складовою і, мабуть, основною частиною, земельного кадастру. Без бонітування ґрунтів неможлива науково обґрунтована й економічна оцінці земель. Тому критеріям бонітування ґрунтів приділяється особливо велика увага.

Науково обґрунтована оцінка типів земель можлива тільки на основі вихідних матеріалів бонітування ґрунтів, з наступним визначенням середньозважених балів бонітету земельних угідь.

Ведучими показниками можуть і повинні бути тільки такі, котрі стійко корелюють із врожайністю сільськогосподарських культур і порівняно легко можуть бути виражені в балах. Відсутність зв'язку між природними діагностичними ознаками ґрунтів і врожайністю може бути викликано:

а) невдало відібраними діагностичними ознаками;

б) недоброякісністю грунтово-картографічного й аналітичного матеріалів, що характеризують ґрунтовий покрив оцінюваної території;

в) відсутність кваліфікованого обліку урожайності сільськогосподарських культур.

Діагностичні ознаки ґрунтів можуть бути: а) морфогенетичні і б) найбільш важливі і стійкі дані аналізів хімічного, механічного складу і фізичних властивостей ґрунтів, що є основою генетико-виробничої класифікації ґрунтів.

Оцінні таблиці, бонітійні шкали, за допомогою яких проводиться бонітування ґрунтів у колгоспах і радгоспах, можуть бути різні для різних типів ґрунтів.

Бонітування починається з якісної оцінки грунтів. Для цього нам необхідні наступні дані:

1. Вміст гумусу в % і запаси його в т/га у шарі 0 – 100 см. Запаси гумусу розраховуємо по окремих генетичних горизонтах за допомогою формули:

М = а * ЩЗ * h,

де М – запас гумусу, т/га для шару h, а – вміст гумусу, %, ЩЗ – щільність зволоження, г/см³, h – глибина шару, см.

Дані по горизонтах підсумовуємо і одержу:мо загальний запас гумусу в т/га у шарі 0 – 100 см.

2. Максимально можливі запаси продуктивної вологи розв`яжемо шляхом віднімання від найменшої волого місткості вологості в`янення за допомогою формули:

 

ДАВ = (НВ – ВВ) * ЩЗ * h * 0,1,

 

де ДАВ – діапазон активної вологи, мм, НВ – найменша волого місткість, %, ВВ – вологість в`янення, %, ЩЗ - щільність зволоження, г/см³, h – глибина шару, см, 0,1 – коефіцієнт для перерахунку в мм.

Дані по шарах підсумовуємо і одержуємо величину ДАВ у шарі 0 – 100 см.

3. Вміст в орному шарі елементів живлення (азоту, фосфору, калію) і рН сольовий вибираємо з матеріалів агрохімічного обстеження.

4. Для оцінки негативних властивостей грунтів узагальнюємо матеріали за ступенем солонцюватості, засолення, оглеєння, глибиною залягання, складом і ступенем мінералізації підґрунтових вод та ін.

5. Діагностичні ознаки є основою для встановлення балу бонітету. Для кожного діагностичного показника, який виступає у ролі критерію, бал бонітету, являє собою процентне відношення фактичного значення ознаки до еталону за формулою:

Б_оз = Ф * 100 / Е

 

де Б_оз – бал типової діагностичної ознаки, %. Ф – фактичне значення ознаки, Е – еталонне значення ознаки.

6. Еталон за гумусом – це величина 500 т/га в шарі 0 – 100 см.

7. Враховуючи типові критерії, обчислюємо середньозважений бал за формулою:

 

Б_сз = Б₁ * Ц₁ + Б₂ * Ц₂ + ….. + Б_п * Ц_п / S Ц_П,

 

де Б_сз - середньозважений бал з типових критеріїв, Б₁, Б₂, …Б_П – бали типових критеріїв (гумусу, ДАВ, азоту, фосфору, калію), Ц₁, Ц₂, … Ц_П – ціна балу критеріїв, S Ц_П – сума цін балів усіх критеріїв.

 

Ціну бали критерію визначаємо за кожним критерієм шляхом ділення значень еталону на 100 і складатиме:

Для запасу гумусу – 500/100 = 5

Для азоту – 200/100 = 2

Для фосфору – 25/100 = 0,25

Для обмінного калію – 17/100 = 0,17

Середній бал за гумусом дорівнює

 

78 + 70 + 65 + 56 + 38 + 36 + 56 + 58 / = 57,1

 

Середній бал для азоту дорівнює

 

60 + 56 + 42 + 52 + 35 + 48 + 43 + 28 / 8 = 45,5

 

Середній бал для фосфору дорівнює

75 + 60 + 50,2 + 50 + 43 + 37 + 12 + 16 = 42,9

 

Середній бал для рухомого калію дорівнює

 

70 + 50 + 60 + 40 + 45 + 50,5 + 35 + 25 = 46,9

 

Сума балів критеріїв дорівнюватиме

 

5,0 + 2,0 + 0,1 + 0,25 + 0,17 = 7,52

 

Середній бал для ДАВ дорівнює

 

44 + 41 + 40 + 35 + 38 + 34 + 28 + 25 = 35,6

 

За результатами даних розрахунків розрахуємо середньозважений бал:

 

Б_сз = 57,1 * 5 + 35,6 * 2 + 45,5 * 0,1 + 42,9 * 0,25 + 46,9 * 0,17 / 7,52 = 50,5

 

8. Коректування середньозваженого балу проводимо за формулою:

 

Б_б = Б_сз * К_П,

 

де Б_б – бал бонітету грунтів, Б_сз - середньозважений бал з типових критеріїв, К_П – коефіцієнт поправок на негативні властивості грунтів і клімату.

 

Для даного випадку виберемо поправку на клімат. Одержані дані заносимо до таблиці.

9. Оціночний бал округляється до цілих цифр, він ста: кінцевою мірою оцінки бонітету даного грунту.

В результаті проведених розрахунків грунти даного господарства мають бал бонітету, який дорівнює 51 це відповідає V класу бонітету. Отже грунти даного господарства середні за якістю.

Таблиця 11

Культура сівозміни	Урожайність, ц/га	Утворилося гумусу за рахунок рослинних решток і гною, т/га (П1+П2)	Кількість гумусу, який мінералізується	Баланс гумусу, т/га (Б)
Озима пшениця	17,9	8,4	1,35	7,05
Картопля	122	2,49	1,61	0,88
Овочеві культури	95	1,40	1,61	-0,21
Кукурудза на зерно	37,3	9,48	1,56	7,92
Баланс гумусу на 1 га сівозмінної площі	За ротацію	21,77	6,13	15,64
	У середньому за рік	2,177	0,613	1,33

 

Висновки

 

Таким чином, конкретне сполучення різноманітних фізичних, хімічних і біологічних явищ, що виникає в результаті визначеного сполучення факторів ґрунтоутворення, приводить до якісної спрямованості ґрунтоутворюючого процесу, тобто до розвитку конкретних ґрунтоутворюючих процесів.

Найважливішими конкретними ґрунтоутворюючими процесами є: 1) гумусо-акумулятивний процес, 2) опідзолювання, 3) лісоваж, 4) оглеєння, 5) засолення, 6) осолонцювание, 7) осолонення, 8) оглинення, 9) латеритизація, 10) торфонакопичення.

У результаті розвитку конкретних ґрунтоутворюючих чи процесів їхнього сполучення, формується ґрунт із властивими їй конкретними ознаками і властивостями.

Розходження у властивостях порід, рослинності, кліматі і рельєфі, а також особливості використання ґрунтів у виробництві визначають швидкість, тривалість і якісну спрямованість ґрунтоутворюючого процесу. Це в сукупності згодом прояву ґрунтоутворюючого процесу і служить причиною розмаїтості ґрунтів у природі.

В агрономічному відношенні кращими по механічному складі вважаються суглинні і супіщані ґрунти. Вони мають більш сприятливе в порівнянні з піщаними і глинистими ґрунтами сполучення водяного, повітряного і теплового режимів. Суглинні ґрунти досить вологоємні і водопроникні, добре утримують воду, легко оструктурюються, містять досить для нормального розвитку і росту рослин елементів живлення і повітря, легше обробляються.

На даний час основним завданням агрономічної служби має бути збереження наявного рівня родючості ґрунтів. Для цього слід так організувати застосування органічних і мінеральних добрив, щоб забезпечити більш високу їх ефективність, скоротити до мінімуму непродуктивні витрати поживних речовин, а також розширити впровадження інших заходів, спрямованих на збереження родючості ґрунтів.

Фізико-географічне розташування і особливості природно-ресурсного потенціалу Чернігівщини зумовлюють провідну роль в її економіці земельного фонду, тому необхідною умовою його ефективного використання, а також застосування органічних і мінеральних добрив є наявність інформації щодо еколого-агрохімічного стану ґрунтів.

Економічна та пов'язана з нею енергетична криза, зменшення обсягів застосування засобів хімізації в сільськогосподарському виробництві, наслідки Чорнобильської катастрофи привели до погіршення ряду показників агрохімічного та радіоекологічного стану ґрунту, що в свою чергу позначилось на продуктивності полів та якості вирощуваної сільгосппродукції.

Від’ємна динаміка показників родючості ґрунтів зумовлена, насамперед, різким зменшенням обсягів внесення мінеральних та органічних добрив. Важливим джерелом елементів живлення є гумус, але динаміка цього показника незадовільна. Більш значні його втрати стримуються завдяки таким факторам. По-перше - зниженням виносу поживних речовин з ґрунту внаслідок низької урожайності с/г культур. По-друге, дещо скоротились площі під просапними культурами, де мінералізація органічної речовини проходить найбільш інтенсивно. Разом з тим розширились посіви трав, завдяки яким в ґрунті відбувається процес накопичення гумусу. Слід також відмітити, що в області набуває розвитку процес застосування елементів біологізації землеробства, одного з факторів збереження органічної речовини в ґрунті. Застосування органічних та мінеральних добрив в умовах області є основним фактором для одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур. Проте у зв`язку з низьким рівнем хімізації землеробства, нестачею поживних речовин в ґрунті, як наслідок, залишається низькою урожайність сільськогосподарських культур.

Співставлення реально можливих обсягів внесення мінеральних добрив з розрахунками науково обґрунтованої та мінімальної їх потреби показує, що господарство в цілому не спроможне сьогодні забезпечити повернення до ґрунту тієї кількості елементів живлення, яка винесена урожаєм. В землеробстві господарства створились умови, коли еколого-агрохімічний стан ґрунтів погіршується не в результаті перевантаження агроекосистем надмірно високими дозами агрохімікатів, а внаслідок порушення основного екологічного закону агрохімії, за яким винос поживних речовин з ґрунту необхідно компенсувати внесенням екологічно доцільних норм добрив.

Одним з найбільш негативних факторів, які суттєво погіршують екологічну ситуацію в області є радіаційне забруднення довкілля. Дослідження, проведені в останні роки, вказують на стабілізацію показників забруднення ґрунту і більшої частини сільськогосподарської продукції цезієм-137. За 10 років на 2,5 тисяч гектарів природних угідь щільність забруднення ґрунту радіоцезієм зменшилась на 33%. Це підтверджується і динамікою забруднення ґрунту цезієм-137 на контрольних ділянках. В той же час не спостерігається стабільної динаміки вмісту в ґрунті стронцію-90.

В цілому агрохімічна, токсикологічна, радіологічна ситуація по господарству і в області досить складна, по ряду позицій вона погіршується, що вимагає здійснення невідкладних агрохімічних, протирадіаційних і інших заходів, а також систематичного моніторингу об`єктів довкілля.

 

Література

 

1. Агроклиматический справочник по Черниговской области.-Л. Гидрометиздат, отв. редактор Кекух А.М., 1958. - 172 с.

2. Александрова Л.Я. и др. Практикум по основам геологии. – Учебное пособие для сельскохозяйственных вузов. – М.: Высш. шк, 1966. – 152 с.

3. Байда В.І., Мельник А.І., Зміна агрохімічних показників грунтів і потреба в добривах господарств Чернігівської області. Чернігів: Десна, 1993. - 62 с.

4. Бойко Є.І. Агровиробничі властивості грунтів Чернігівської області і заходи по підвищенню їх родючості. Київ, 1963 – 151 с..

5. Біленко Д.К. Основи геології і мінералогії. – К.: Вища школа, 1973. – 376 с.

6. Ґрунти всіх областей України. – Вид.: МСГ України. – Укрземлепроект і обласні землевпорядні експедиції, 1969.

7. Дмитрієва В.І. Грунти Чернігівської області. К.: Урожай, 1969.-64с.

8. Довідник агрохімслужби. К., “Урожай”, 1991

9. Дозорцева Н.В., Ильин Н.П., Ваулина Г.И. Влияние степени обеспеченности дерново-подзолистой почвы фосфором и калием на эффективность азотных подкормок и урожай озимой пшеницы// Бюл. ВИУА.- 1991.- №103.- С.26-31.

10. Козловский Е.В. и др. Известкование почв. Л.: Колос, 1983. - 286 с.

11. Кротов М.Н. Зависимость продуктивности севооборота и агрохимических свойств дерново-подзолистой почвы от норм минеральных удобрений// Удобрение полевых культур в системе интенсивного земледелия. Рига: Зинатне, 1990. – С.94-106.

12. Полевой определитель почв / Под ред. Н.И. Полупана, Б.С. Носко, В.П. Кузьмичева. – К.: Урожай, 1981. – 320 с.

13. Почвоведение / Под ред. проф. И.С. Кауричева. Изд. четвертое. – М.: ВО Агропромиздат, 1989. – 719 с.

14. Почвы Украины и повышение их плодородия. Т. 1 Экология, режимы и процессы, класификация и генетикопроизводственные аспекты. / Под. ред. Н.И. Полутана. – К.: Урожай, 1988. – 296 с.

15. Почвы Украины и повышение их плодородия. Т. 2. Продуктивность почв, пути повышения, мелиорации, защита почв от эрозии и управление их плодородием / Под ред. Б.С. Носко и др.. – К.: Урожай, 1989. – 179 с.

16. Смирнов П.М., Муравин Э.А. Агрохимия – М.: Колос, 1981, 182 с.

17. Шкварук М.М., Делеменчук М.І. Грунтознавство. – К.: - Урожай, 412 с.

1 Почвоведение / Под ред. проф. И.С.Кауричева. Изд. четвертое. – М.: ВО Агропромиздат, 1989. – 719 с.

1 Почвоведение / Под ред. проф. И.С. Кауричева. Изд. четвертое. – М.: ВО Агропромиздат, 1989. – 719 с.

1 Дмитрієва В.І. Грунти Чернігівської області. К.: Урожай, 1969.-64с.

1 Почвоведение / Под ред. проф. И.С. Кауричева. Изд. четвертое. – М.: ВО Агропромиздат, 1989. – 719 с.

1 Почвоведение / Под ред. проф. И.С. Кауричева. Изд. четвертое. – М.: ВО Агропромиздат, 1989. – 719 с.

1 Почвы Украины и повышение их плодородия. Т. 1 Экология, режимы и процессы, классификация и генетикопроизводственные аспекты. / Под. ред. Н.И. Полутана. – К.: Урожай, 1988. – 296 с.

1 Шкварук М.М., Делеменчук М.І. Грунтознавство. – К.: - Урожай, 412 с.

1 Шкварук М.М., Делеменчук М.І. Грунтознавство. – К.: - Урожай, 412 с.

1 Бойко Є.І. Агровиробничі властивості грунтів Чернігівської області і заходи по підвищенню їх родючості. Київ, 1963 – 151с.

План

 

Вступ

1. Загальні відомості про господарство

2. Природні умови ґрунтоутворення

2.1 Клімат

2.2 Рельєф місцевості

2.3 Ґрунтоутворюючі та підстилаючі породи

2.4 Рослинність

2.5 Виробнича діяльність людини

3. Процеси ґрунтоутворення

4. Номенклатурний список ґрунтів

4.1 Загальні відомості про дерново–підзолисті ґрунти, їх особливості

4.2 Номенклатурний список ґрунтів

5. Характеристика ознак, складу і властивостей ґрунтів

5.1 Будова профілю і морфологічні ознаки кожного генетичного горизонту

5.2 Дані гранулометричного складу ґрунту

5.3 Дані вмісту, запасів та якості гумусу

5.4 Дані фізико–хімічних показників ґрунту

5.5 Дані фізичних властивостей ґрунту

5.6 Грунтово-гідрологічні константи, та їх показники

5.7 Доступні рослинам елементи живлення

6. Бонітування ґрунтів

7. Розрахунок балансу гумусу в грунтах господарства

8. Підвищення родючості ґрунтів

Висновки

Література

Вступ

 

Проблема використання ґрунтових ресурсів в сучасних умовах для всього людства стає особливо гострою. Актуальною вона є і для Чернігівщини, де земельні ресурси в економічному потенціалі області відіграють провідну роль, маючи частку більше половини в складі продуктивних сил і виробничих фондів. Тому реалізація державної політики щодо охорони родючості ґрунтів та їх раціонального використання повинна стати одним з пріоритетних напрямків у роботі всіх землекористувачів, спеціалістів та керівників сільськогосподарських підприємств і організацій.

На протязі останніх років, внаслідок значного зниження обсягів застосування мінеральних добрив та хімічних меліорантів, скорочення поголів’я худоби, а відтак, і виробництва та застосування гною, відбуваються процеси агрохімічної деградації грунтів, і як наслідок, зниження їх продуктивності. В зв’язку з цим потрібні пошуки ефективних, низько витратних прийомів модернізації землекористування фермерських господарств і сільськогосподарських підприємств на принципах відновлюваного землеробства. Під цим слід розуміти одержання запланованого врожаю високоякісної продукції при мінімальних витратах, раціональному використанні природних і техногенних ресурсів.

Необхідною умовою ефективного використання ґрунтових ресурсів з метою одержання високих і стабільних урожаїв сільськогосподарських культур належної якості, насамперед, є наявність інформації щодо їх еколого-агрохімічного стану. Застосування агрохімікатів в необґрунтовано високих дозах або не збалансованих за поживними речовинами не тільки знижує урожай, але і погіршує його якість, забруднює ґрунт і ґрунтові води шкідливими для людини і тварин сполуками. Хімізація сільськогосподарського виробництва виявилась одним з найбільш потужних факторів антропогенного впливу на довкілля, який в зв’язку з надзвичайними, як позитивними, так і негативними наслідками, має перебувати під постійним контролем.

Ґрунт в умовах сільськогосподарського виробництва є не тільки тілом природи, а й продуктом людсько