Відбір засобів мистецтва до уроків класного читання

 

Існує здатність, без якої неможливо помітити красу і милуватися нею,— дар здивування. Цю здатність треба розбудити та виховати ще в дитинстві й зберегти на все життя. З почуття подиву, яке викликають дерева — біло-рожеві навесні чи золоті восени, зграї відлітаючих журавлів, давні кургани, неозоре нічне небо, снігові вершини гір, морська стихія, дотепно та майстерно зроблена річ,— з цього починається залучення дітей до світу прекрасного. Не розвинувши в собі цієї здатності, можна позбавити себе тієї радості, яку несе зустріч з прекрасним.

Учитель готуючись до уроку класного читання повинен ретельно підбирати засоби образотворчого мистецтва: репродукції картин, малюнки, ілюстрації.

Вдало підібрані засоби образотворчого мистецтва спроможні активно сприяти моральному й естетичному розвитку учнів, здатні глибоко захоплювати емоції, хвилювати серця бентежити розум.

Саме в молодшому шкільному віці діти тягнуться до всього яскравого, нового, красивого. Тому дуже важливо щоб дитина відчула красу, захоплювалась нею, вражалась прекрасними художніми картинами і красою природи. [43]

Найпростіше і найзвичайніше явище природи здатне викликати сильне естетичне переживання. Ось як описують лілію учні: "Вона лежить на воді, чиста, строга, байдужа... А це її відбиття у воді,— навіть важко сказати, яка з них прекрасніша,— а барви? Вона не біла, тобто вона біла, але скільки відтінків,— жовтуватих, рожевих, якихось небесних"

Сприйнятливість до прекрасного, піднесеність почуттів сприяють гармонійному розвитку особистості.

Чим же вражає й дивує людину краса? І чому зустріч з нею настільки сильно впливає? Питання це можна поставити й ширше: чому одні предмети та явища довколишнього світу викликають у людині радісне почуття милування й захоплення, а інші, навпаки, почуття протесту, заперечення? В обох випадках почуття, яке ми відчуваємо, є естетичне почуття. Які ж якості й особливості реальної дійсності викликають в одному випадку відчуття краси, а в іншому — відчуття потворного?

"Засоби образотворчого мистецтва дають можливість ознайомлювати учнів з новими для них явищами життя, природи, а також збагачують уявлення про вже відомі явища." [50]

Проте художник не лише показує ті чи інші предмети і явища життя, але дає їм характеристику, змальовуючи їх в яскравих образах. Художнє зображення предметів та явищ викликає в дітей почуття симпатії, радості, смутку. Першою ознакою краси будь-якого предмета чи явища природи давні філософи вважали врівноваженість частин цілого. Врівноваженість, організованість всіх частин цілого, відповідність зовнішнього вигляду предмета його внутрішній суті ми називаємо гармонією. [69]

Гармонія сприймається людиною як найперша умова краси і позитивна властивість життя. Наприклад, листок дерева захоплює людину не тільки своїм тонким візерунком, химерним малюнком, а й зеленим кольором — ознакою життя. Інше естетичне почуття викликає той самий листок, коли він пожовк, відпав і висох. Це золоте, як його називають, але вже мертве листя. Гармонія як ознака досконалості та життєвої сили предмета, явища має якусь приховану основу. Що ж це за основа?

Основа природної краси — доцільність, тобто відповідність предметів і явищ своєму життєвому призначенню. Те, що для нас просто гарне в мінералі, рослині чи тварині, для них самих є те, без чого вони не могли б бути даним предметом або явищем, а значить—існувати. Яскраві пелюстки квітки чи крила метелика, які змушують говорити про їхню красу, допо­магають їм пристосуватися до навколишнього середовища, вистояти в боротьбі за існування. Розміри, форма, внутрішня будова, співвідношення цілого та його частин, колір — все пропорційне та погоджене, впорядковане та взаємопов'язане. Зелений колір листя теж доцільний, оскільки всією своєю будовою, малюнком, кольором і запахом нагадує нам про життя, яке невід­дільне від руху, зростання, цвітіння. Найчастіше ми застосовуємо слово «гарний» або «прекрасний», коли хочемо підкреслити доцільність якогось явища чи речі. [34]

Доцільний, гарний, наприклад, літак, і не тільки зовнішньою формою, яка нагадує силуетом, контуром великого та сильного птаха. Реактивний лайнер вражає нас своєю викінченістю, злитністю частин і цілого, досконалістю у вираженні свого призначення — літати швидше будь-якого птаха та інших літаків.

Яскраві картини, добре виконані репродукції, малювання, художня творчість розвивають уміння сприймати прекрасне, виховують потяг до всього справді талановитого, творчого. [37]

Картини художників вражають учнів своєю досконалою красою. А краса завжди там, де міри дотримано, де жодна з частин не суперечить цілому, де — і це найголовніше — саме пропорційність сприймається як гарне, дарує людині глибоку насолоду.

Отже, відчуття краси викликають ті репродукції картин, яким властиві міра, доцільність і гармонія.

Особливість почуття краси М. Г. Чернишевський визначив таким чином: "Відчуття, яке викликає в дітях прекрасне,— світла радість. Діти безкорисливо люблять прекрасне, милуються, радіють з нього." [37]

Зустріч з прекрасним викликає у людини саме світлу радість, бо світло протистоїть темряві, пітьмі, створює святковий, веселий або урочистий настрій. Можна сказати: прекрасне світиться життям. Естетична культура, високі художні смаки погляди мають формуватися на найкращих зразках мистецтва. [13]

Дитина повинна побачити глибину блакитного неба, мерехтіння зірок, рожевий розлив вечірньої зорі, прозорий серпанок степових просторів, червоний захід сонця перед вітряним днем, тремтіння марева над горизонтом, сині тіні в заметах березневого снігу, журавлину зграю в голубому небі, відображення сонця в міріадах крапель вранішньої роси, сірі нитки дощу в похмурий день, фіолетову хмарку на кущі бузку, ніжну стеблину й блакитний дзвоник проліска. [46]

Художня література, живопис, допомагають розвивати і вдосконалювати уяву, фантазію, пробуджувати безмежні творчі можливості учнів.

"Твори живопису вчать учнів бачити і розуміти оточуючий світ, краще розуміти природу. Блиск кристалів, сліпуче сяйво сніжинок на сонці, яскравість оперення багатьох птахів, світлий розум (глибокий, ясний і чіткий), добра усмішка, привітний погляд, який ніби випромінює співчуття, розуміння та підтримку, сміливий і мужній вчинок — все це нагадує про життя і стверджує життя." [27]

Картини "Зимовий сонячний день" І.Грабаря, "Голуба весна" В. Бакшеєва, "Відлига" Ф. Васильєва, "Граки прилетіли" А. Саврасова, "Золота осінь" І. Левітана - завжди хвилюють, захоплюють, тому що сповнені життям, великим змістом буття. Щоб пережити визначні мистецькі цінності, потрібно їх зрозуміти, глибоко усвідомити. А глибина проникнення в суть твору вимагає зусиль, активної роботи розуму. Зате які творчі сили пробуджує таке мистецтво у дітей.

Важливо, щоб усе прекрасне, що створили генії в мистецтві, торкнулося серця, облагородило його. Засоби образотворчого мистецтва концентрують в собі усі головні особливості естетичного ставлення до світу і покликані насамперед розвивати здібності людини до творчості за «законами краси», формувати й виховувати її смак. [43]

Не буде перебільшенням сказати: мистецтво у повному розумінні цього слова «завідує»красою та естетичним вихованням дітей. Так чи так кожен з нас від раннього дитинства відчуває благотворну, живильну силу мистецтва.

Воно сприяє духовному зростанню, допомагає розібратися у складних питаннях життя, а часто й визначити своє місце у світі. Аби переконатися в цьому і повною мірою використати мистецтво у розвитку своїх творчих здібностей, треба зрозуміти, що таке мистецтво.

Твори образотворчого мистецтва справедливо називають підручниками з життя, тим самим підкреслюючи їх пізнавальне значення. Мистецтво правдиво відображає життя, допомагає учням розібратися в довколишньому світі й усвідомити його складність.

Називаючи мистецтво «підручником життя», М. Г. Чернишевський вкладав у це такий зміст: «Відтворення життя — загальна характеристична ознака мистецтва, становить його суть; часто твори мистецтва мають і інше значення — пояснення життя; часто мають вони й значення вироку явищам життя». 3 сивої давнини людина прагне до краси. У творах мистецтва поєднуються реальні риси та фантазія митця бути людиною.

Пізнання дійсності через мистецтво випливає з його призначення: пробудити в людині художника життя, виробити в неї певне моральне та естетичне ставлення до дійсності. [40]

Мистецтво не випадково називають естетичною школою моралі, підкреслюючи тим самим його виховне значення.

Мистецтво відображає життя та його суперечності через зіткнення людських характерів, почуттів, думок. Нерозривний зв'язок мистецтва з мораллю випливає з самого призначення мистецтва бути людинознавством.

Безперечно, зміст твору мистецтва не вичерпується зображеними в ньому моральними проблемами та конфліктами добра зі злом, а суть художнього образу не зводиться до моральних рис позитивного чи негативного героя.

Мистецтво через створені художником характери, типи людської поведінки розкриває психологію, філософію та суспільства. Сила морального впливу мистецтва в тому й полягає, що, звертаючись до найпотаємніших почуттів та бажань, воно змушує думати про сенс життя, розкриває суспільне значення особистого.

Естетично досконалий твір мистецтва може, як кажуть, «перевернути душу» людини, глибоко вплинути на її моральний стан і поведінку.

Як правило, засоби образотворчого мистецтва діють на дитину непомітно. Змушуючи її переживати «чуже» життя, вчинки та почуття так, що на якийсь час вона забуває про себе, про своє життя.

Про здатність людини до естетичного переживання не можна говорити у відриві від її світогляду, моральних рис та поведінки.

Людина і природа, людина і праця, людина і побут, людина в її стосунках з іншими людьми, внутрішній світ особистості — усе багатство життя стає об'єктом художнього зображення. При цьому мистецтво відображає життя в органічному зв'язку з метою та потребами певної доби і певного суспільства.

Життєве призначення мистецтва полягає у його здатності піднімати важливі суспільні проблеми і тим самим справляти вплив на світогляд і моральні позиції людей. Це робить його могутнім засобом естетичного виховання.

Досі ми говорили про те, яке місце посідає і яку роль відіграє мистецтво у житті суспільства. А яким способом і якими засобами воно виконує свою суспільну місію?

Як відбувається диво перетворення брили граніту чи поєднання слів, барв, звуків на те, що ми називаємо потім твором мистецтва?

Кажуть: мистецтво — це здібність до ліплення, творення, малювання, зображання. І це правильно, бо в повсякденному розумінні слово «мистецтво» означає майстерність, розвинуту навичками чи навчанням здібність людини. Та чому ж не все, що людина вміло і навіть майстерно виліпила, намалювала, написала, стає твором мистецтва?

"Усе, створюване мистецтвом, живе в образі: зображення великих історичних подій, природи, вираз людських очей і найтонші нюанси настрою." [59]

Художній образ — це особлива, притаманна мистецтву форма відображення і пізнання дійсності. З допомогою творчого домислу художник створює образ дійсності (предмета, події, людини), де узагальнення виступає в конкретно-чуттєвому, естетично виразному вигляді. Пояснімо це визначення докладніше.

Підкреслюючи, що мистецтво — це відображення дійсності, ми вказуємо на те джерело, з якого митець черпає теми та ідеї для своїх творів. Усі спостереження та уявлення він бере з довколишнього реального світу. І навіть те, що відбувається у казці, байці чи фантастичному романі,— усе підказано митцеві життям. Та в тому то й полягає секрет мистецтва, що воно не копіює і не фотографує дійсність, не відображає її буквально. В основі твору мистецтва завжди лежить факт реальний. Реальний факт мусить пройти через почуття, розум та уяву митця, збудити в його душі відгук, схвилювати його і спонукати до творчості. [37]

Глибоке знання та розуміння реальної дійсності — перша умова творчості митця. Проте щоб правда життя стала правдою самого мистецтва, цього не досить. "Митець повинен не тільки багато бачити довкола себе в світі та бути ознайомленим з його зовнішніми і внутрішніми явищами, а ба­гато що значне має пройти через його власний розум, повинно глибоко проникати і хвилювати його власне серце". [49]

Вихованню любові до рідної природи, до світу тварин і рослин сприяють ілюстрації відомих художників Є. Чарушіна, В. Ватагіна. Казкові образи, що полюбились дітям, відтворено, зокрема, в ілюстраціях В. Лєбєдєва, Є. Рачова, В. Конашевича, Ю. Васнецова. Гумористичний жанр знайшов втілення в малюнках К. Ротова, А. Каневського, В. Суттєва. Останнім часом видається багато перекладної літератури, казок різних народів. В ілюстраціях Є. Рачова, Н. Кочергіна, Н. Басманової зберігаються національний колорит твору, особливості його стилю. Художники передають це через архітектуру, пейзажі, портрети людей. Цікавими є картини Т.Яблонської "Весна", А.Китаєва "Перший раз у перший клас", М. Беляєва "Щасливе дитинство". Картини абстракціоністів становлять поєднання ліній, барв, які несхожі ні на що реальне і здатні викликати подив, нерозуміння навіть у досвідченого глядача. Такі «твори» для глядача виявляються загадкою, яку кожен може розгадувати, як сам захоче. [41]

На відміну від реалізму, натуралістичне і формалістичне мистецтво — це відрив від життя, втеча від сучасності. Таке «мистецтво», навіть незалежно від намірів його творців, не може об'єднувати почуття, думки та волю людей — воно їх роз'єднує. [73]

"Мистецтво — могутній і незамінний засіб духовного збагачення особистості. Воно перетворює життя тим, що, впливаючи на людину, формує її внутрішній світ." [61]

Твір мистецтва здатен пробудити цілу гаму почуттів: радість і печаль, подив і захоплення, сміх і плач.

Доцільно ознайомлювати учнів з навколишньою природою, відображеною в пейзажах таких художників, як І.Левітан, А.Куїджі, К.Юона, Г.Ніського, О.Саврасова.

На уроках вчитель окрім картин, малюнків, ілюстрацій може використовувати й художню фотографію, яка теж дозволяє фіксувати стан природи.

Естетичний вплив мистецтва на дитину — це здатність художнього твору викликати почуття душевного єднання та співпереживання з тим, що пережив його автор. Говорячи словами Л. М. Толстого, саме це почуття, яке «змушує радіти чужій радості, горювати чужому горю, зливатися душею з іншою людиною, і становить суть мистецтва». [48]

«Обличчя, душа людини, драма життя, враження природи, її життя та сенс, дух історії — ось наші теми... Фарби наші — зброя, вони повинні виражати наші думки...».[64] Зображаючи усе бачене, живописець неначе б говорить нам: «Ось що я бачив і що при цьому відчув і зрозумів. І тепер хочу, щоб так само побачили й відчули ви, глядачі». [70]

Особливості живопису можна розкрити на конкретному прикладі — картині І. Ю. Рєпіна «Не чекали». З першого ж погляду видно, що на картині зображено подію радісну. Це відчуття створюється загальним кольоровим розв'язком: ясний, сонячний день, залита світлом кімната, в якій переважають сірувато-блакитні, бузкові кольори. Коли б цю подію було зображено в похмурий день і сцену було подано в похмурій кольоровій гамі, вся подія викликала б у нас інший настрій — настороженості, тривоги. Так колір створює перше, найзагальніше враження від картини.

Учні сприймають і засоби виразності (композиція, форма, колір).

Колір - головне в живописі. Кольором художник передає якість предметів, їхні властивості, матеріал, з якого їх зроблено. Кольором написано залиту сонячним світлом кімнату, втомлене обличчя чоловіка, хворобливе — молодої жінки, ніжне личко дівчинки та ін. Колір спрямовує наше сприйняття, допомагає нам зрозуміти зображене. Живописний розв'язок кар­тини — не просто колір, а складне поєднання кольорів, кольорова гама. Ви­діліть подумки будь-який елемент картини — обличчя когось із персонажів чи якусь деталь і вам здасться, що колір якийсь неприродний, неживий, а разом з іншими він створює враження життєвої вірогідності.

Єдність, гармонія кольорів у картині називається колоритом. Він справляє сильний емоційний вплив на глядача. Ще не вникнувши в зміст картини, не усвідомивши її сюжету, ми проймаємося настроєм, що його передав художник колоритом. [42]

Світлі й темні барви поєднуються певним чином. У темному — герой картини, його мати, дружина, хлопчик. Проте поруч з темною плямою — світла. Коло чоловіка, що повернувся з заслання, розчинені двері на веранді і світло з них, постать хлопчика відтінює світла кофтинка сестри. Усі головні деталі — рояль, стілець, крісло, скатерка на столі — написані так само в світлих тонах. Повтор кольорових плям підкреслює й посилює загальне радісне звучання картини.

Кімната пронизана сонячним світлом, що ллється з заскленої веранди та з дверей, через які увійшов чоловік. Обидва майже невідчутні джерела світла непомітно спрямовують наш погляд на того, хто увійшов. Він весь час залишається в центрі нашої уваги, становлячи смисловий та емоційний центр картини. Цього досягнуто за допомогою композиції.

Композиція — загальний план побудови твору, визначуваний ідейним задумом живописця. Композиція диктує розташування фігур та кольорових плям у картині, їх взаємодію. [66]

Наш погляд ковзає по постаті матері, яка повернена до нас спиною, бо вся спрямована до сина: рух постаті, руки і навіть зігнутої спини — усе це, посилене лінією крісла, спрямовує наш погляд на того, хто увійшов. До нього спрямована рука покоївки, повернута голова хлопчика, спрямований погляд бабусі з коридору і навіть лінія мостин на підлозі стає зримою деталлю загального композиційного задуму.

Показано лише одну подію з життя родини, але картину побудовано так, що ми можемо домислити, що передувало цьому моментові і що відбудеться далі. Композиційний розв'язок картини дає змогу подолати статичність зображуваного. Пригляньтеся, як по-різному всі реагують на прибульця. Дівчинка налякана, здається, ще мить — і вона залізе під стіл, а хлопчик — увесь назустріч батькові. Помітивши важливі деталі, неважко здогадатися, як довго був відсутній батько.

Зображення в живопису дається на площині. Отже, все зображене перебуває на однаковій відстані від нас. Чому ж нам здається, що мати стоїть на передньому плані, а решта — далі, на різній відстані від нас? Таке враження виникає тому, що художник побудував картину, використавши закони перспективи. [37]

Перспектива — розташування зображених предметів у просторі щодо ока людини. Залежно від віддаленості предметів змінюється сприйняття їхньої форми, обрисів, розмірів та забарвлення. Ці особливості зорового сприйняття використовують художники, щоб створити відчуття глибини.

У картині художника О. О. Дейнеки «Майбутні пілоти» немає ні докладної характеристики кожного героя, ні розгорнутої дії. Вона побудована зовсім інакше.

На набережній спиною до глядачів сидять три підлітки. Вони спостерігають за літаком, очевидно, обговорюють маневр пілота, захоплюються ним, мріють про подвиги. А перед ними — увесь світ: синє море з білими бурунами хвиль, катером, гідролітаком, величезне небо, свіжий вітер і неозора даль. Колорит картини побудовано на контрасті теплого з холодним (коричневі спини хлопчаків, біло-рожевий парапет і синє, немов у казці, море).

Колористична гама картини передає відчуття спокійної впевненості, душевної ясності, захопленості — внутрішнього світу юних мрійників. У цій картині дістали своє втілення важливі риси мистецтва: поєднання життєвої правди з романтикою, оптимістичне сприйняття світу, утвердження краси праці.

У будь-якій картині вибір моменту, миті, яку художник зупинив, композиція, колорит, характеристика персонажів, обстановки передають не тільки зміст зображуваного, а й ставлення до нього художника, його оцінку.

Картина А.П.Пластова «Сінокіс» написана в святково-піднесеному колориті. Серед строкатих польових квітів, високих, трохи не в зріст людини трав ми бачимо постаті чотирьох косарів. Вони йдуть щільно, зімкнуто, біч-о-біч одне коло одного. В одному ряду — чоловік і жінка, дід і підліток. Барвистий живопис передає силу сонячного блиску, гру світла на білих березах, яскравість квітучих луків, свіжий подих вітру. Картина не тільки відтворює красу природи, а й передає радість праці, відчуття свободи, щастя, повноти життя. Аби зрозуміти емоційну суть «Сінокосу», слід звернути увагу на таку важливу обставину. Косіння — важка робота, і, як правило, її виконують чоловіки. А на картині лише один «справжній» працівник...

Видатний французький живописець XIX ст. Г. Курбе, немовби відповідаючи на запитання про призначення живопису, писав: «...бути спроможним передавати звичаї, ідеї, суть своєї доби відповідно до своєї оцінки; бути не тільки живописцем, а ще й людиною; одним словом, ство­рювати живе мистецтво — така моя мета».[64]

Живопис називають іноді «мовчазним мистецтвом». Проте його мовчання досить красномовне. Живописець не лише передає усю розмаїтість і барвистість світу в його зримих і чуттєвих формах. Він створює образ видимого, розкриває його зміст. Полотна І.Ю.Рєпіна, О.О.Дейнеки, А.О. Пластова за жанром належать до тематичних картин.

Тематичними картинами називають живописні твори, написані на тему, що має важливе суспільне значення.

Існують і інші жанри живопису: пейзаж, портрет, натюрморт та ін. Кожен живописний жанр має свої особливості.

" Пейзаж — це зображення природи, що дає змогу гостріше, зриміше відчути її красу, неповторну чарівність рідного краю чи незнайомих нам куточків землі."

Кожен пейзажист «відкриває» якийсь бік природи, бачить її по-своєму і в кожну епоху по-різному. І.І. Шишкін та І.І. Левітан розкрили красу й чарівність природи. Пейзаж дає художникові змогу висловити свою любов до рідної землі, показати її неповторність.

Портрет — це зображення конкретної людини. На портреті може бути зображена одна людина, група людей (груповий портрет) чи сам художник (автопортрет).

Робота ця надзвичайно складна, бо з усіх жестів, поворотів голови, виразів обличчя зображуваної людини художник обирає найхарактерніші. У цьому вмінні через зовнішнє, видиме передати внутрішній, прихований від сторонніх очей світ людини — дар портретиста, яким досконало володіли Х.Р. Рембрандт, Д. Веласкес, Ван-Дейк, О.А. Кіпренський, І.Ю. Рєпін, В.О. Сєров, М.В. Нестеров, П.Д. Корін та багато інших художників.

Художник може написати портрет відомої людини і зберегти таким чином його зовнішній вигляд для наступних поколінь. Так, портрети О. С. Пушкіна, написані О.А. Кіпренським та В.А. Тропініним, донесли до нас живі риси геніального поета.

Художник може написати портрет нічим не видатної людини і зробити створений ним образ безсмертним. «Така сила мистецтва: обличчя, нічим не примітне, дістає через мистецтво загальне значення, для всіх однаково цікаве, і на людину, яка за життя не привертала до себе уваги, дивляться віки з милості художника, що дав йому своїм пензлем нове життя»,— зазначав В.Г. Бєлінський. [49]

Картина В.Ю. Попкова «Батькова шинель» — автопортрет художника, де зображено немолодого вже чоловіка в шинелі і на другому плані жіночі постаті. Уже з першого погляду виникає відчуття тривожної напруженості, неспокою, навіяне загальним колористичним розв'язком. [58]

Натюрморт — зображення плодів, квітів, предметів мистецтва, домашнього вжитку, старовини тощо. Так само як і в інших жанрах живо­пису, в натюрморті художник передає своє сприйняття світу, ставлення до нього, відбиває свій час. Тому одні натюрморти вишукані й витончені, другі — чіткі, суворі, на третіх показано красу найелементарніших речей: кошиків, глечиків, тарілок, кухлів, тканин. Такі натюрморти немовби кажуть: «Дивись, які чудові найпростіші речі! Помилуйся ними, та іноді задумайся й над тим, як майстерно «зробила» все природа, який майстер сама людина, що створила й виростила на землі всі її багатства».

Усі розглянуті нами твори належать до станкового живопису. Станковими називають твори, що мають самостійне значення, не пов'язані з архітектурою чи якимось практичним призначенням. Назва ця походить від «станка» (мольберта), за яким художник працює.

Одні картини привертають увагу своєю яскравістю й розкриваються швидше, інші — тільки після тривалого розгляду.

І ми бачимо, яке різне мистецтво різних епох чи в різних художників однієї епохи. У нашому розпорядженні художньо відтворена історія, минуле й сучасне. Ми можемо піти від картини й знову повернутися, порівнювати їх одну з одною. Зупинена на картині миттєвість змушує і нас зупинитися, замислитися. Нині, коли ритм життя вимагає прискорення, можливість зупинитися й подумати, побути на самоті з прекрасним особливо цінна.

Крім станкового існує ще й монументальний живопис. Монументальними називаються твори живопису, пов'язані з архітектурою. Монументальний живопис розрізнюють за технікою виконання. Найпошире­нішими є розпис, фреска, мозаїка, панно, зграфіто, вітраж.

Розпис — це твір, виконаний безпосередньо на стіні, для якої його призначено, або на полотні, який потім наклеюють на стіну.

Розпис, зроблений прямо на стіні по мокрій штукатурці, називають фрескою. Фресками розписано стелю і стіни Сикстинської капели в Римі. Виконав їх відомий художник доби Відродження Мікеланджело. Чудові в своїй неповторності фрески Софійського собору в Києві, які відтворюють історію давнього Києва. [20]

Мозаїка — це картина, виконана з шматочків кольорових камінців, емалі, скла та інших твердих матеріалів.

Панно — живописний твір, вставлений у стіну будинку. На відміну від монументального розпису, панно виконують, як правило, на полотні живописною технікою.

Вітраж — картина з кольорового скла.

Графіто — картина, намальована (продряпана спеціальним інструментом) на стіні.

У наш час завдання монументального живопису змінилося: йдеться тепер не про художнє оформлення окремих архітектурних споруд, а про формування усього довколишнього середовища. У такому комплексному розв'язку важливі не тільки всі види монументального, монументально-декоративного живопису та скульптури, а й усі види образотворчого мистецтва. [63]

Більшість наших знань про довколишній світ ми набуваємо завдяки зору. «Краще один раз побачити, ніж сто раз почути»,— у цьому прислів'ї точно підкреслено значення зорового сприйняття світу. Чи думаємо ми про щось важливе для нас, чи намагаємося пригадати що-небудь з минулого — в нашій уяві мимоволі постають зорові образи. [17]

У повсякденному житті зір часто притуплюється, ніби звикає до того, що ми бачимо щодня. Око бачить тільки найнеобхідніше, допомагаючи нам орієнтуватися в довколишній обстановці. Звичайно, щоб упізнати знайому людину чи відрізнити яблуко від груші, досить просто мати зір. Проте можна дивитися й мало бачити. Живопис допомагає людині розвинути здатність помічати й вирізняти розмаїтість, барвистість явищ природи довкола нас. Живопис не просто розвиває фізичну зіркість ока, а відточує здатність швидко й точно виділяти головне, оцінювати багатство відтінків та переливів світла й тіні, відчути красу кольорових поєднань. Пляма сонячного світла, бліде мерехтіння похмурого дня, випадковий кольоровий контраст, фактура дерева, відтінки тканини — усе це, побачене зірким оком живописця, набуває в картині особливого значення, пробуджуючи в нас почуття подиву, радості, захоплення розмаїттям світу, відкриває красу в повсякденному житті.

Живопис допомагає у всьому нашому житті. Навіть в опануванні професії. Не можна стати умільцем і майстром своєї справи без розвинутого зору, гострого й точного ока, обійтись без зорово-образного бачення, просторового мислення, колористичної грамоти. Ткачі не зможуть створювати тканини, не розвинувши уміння розрізняти тонкі кольорові відтінки, поєднання кольорів. Майбутнім поліграфістам важливо опанувати колористичну грамоту, щоб виготовляти добрі книжки. Чуття кольору необхідне будівельникам, особливо малярам: адже від них багато в чому залежить кольоровий клімат будованого чи ремонтованого приміщення. Лекальникам і гравірувальникам необхідне розвинуте просторове мислення.

Більшість з нас уміє бачити й розрізняти тільки найзагальніші кольори та лише деякі відтінки їх. Мистецтво живопису здатне відкрити людині те, чого вона раніше не помічала, не розрізняла. Проте живопис — це не тільки свято для ока, а й робота для розуму та для душі.

Таким чином, вдалий відбір засобів мистецтва до уроків класного сприяє формуванню естетичних почуттів, допомагає глибше осягнути красу навколишнього світу, виховує тонкість, емоційно робить дитячі серця сприйнятливими до добра.