Забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу.

Забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу – одна з важливих проблем, що стоїть перед людством.

До середини 90-х рр. розрив у рівнях прибутків на душу населення між економічно розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, був чималим, незважаючи на те, що за останні півстоліття багато країн, що розвиваються, досягли значного прогресу: зросли їх прибутки, розпочалася індустріалізація, досягнуто успіхів у галузях охорони здоров'я та освіти. В багатьох країнах Азії та Африки економічний стан такий, яким він був у країнах Західної Європи на початку століття або перед ІІ світовою війною. Проте пересічні економічні показники – на крайніх полюсах багатства (розвинуті країни – ВВП на душу населення становить понад 20 тис. дол. на рік) і бідності (країни, що розвиваються, відповідно – менш як 200 дол. на рік) – відрізняються в 100 разів! При цьому в деяких країнах останнім часом відставання навіть збільшилося. Світовий прогрес все ще обминає четверту частину людства. Ситуація є особливо драматичною з огляду на те, що, за рахунками розвитку, на межі ХХ і ХХІ ст. понад 9/10 приросту робочої сили припадатиме на країни, що розвиваються.

Наприкінці ХХ ст. глобальна проблема віднайдення пропорційності економічного розвитку така ж сама актуальна для постсоціалістичних країн з перехідною економікою (в тому числі й для України).

Чи можливе подолання диспропорції в рівнях розвитку світового господарства? Економічний розвиток країн світу впродовж останніх двох століть доводить, що ефективна перебудова господарства окремої країни, швидкий його розвиток є можливими.

Ось приклад з історії. Розорена з поруйнованими містами країна, заводи якої стоять, а зубожіле населення аби прожити торгує та гендлює. Продовольчих і промислових ресурсів – обмаль. Нафти – немає, товари держави на світовому ринку не конкурентноздатні, а країни – сусіди вже стали на шлях індустріальної перебудови. Здавалось би – повна безнадія. Що собою являє ця країна на при кінці ХХ ст..

Прикладів радикальних економічних перетворень окремих держав на шляху розвитку цивілізації чимало. Економіка більшості сучасних економічно розвинутих країн перебувала свого часу на досить низькому рівні розвитку: США, Канада, Австралія розпочинали розбудову своєї економіки на неосвоєних землях нових континентів. Японія в останній чверті ХІХ ст. розпочала розбудову індустріальної держави на островах, які століттями до цього були в стані ізоляції від світу. «Далекосхідні тигри» розбудували сучасне господарство, розпочавши майже з нуля.

Які ж перебудови визначають успіх руху від відсталості до прогресу?

Безумовно, першою з них є вибір шляху соціально-економічних перетворень, на якому держава має визначити свою стратегію економічної політики і створити різні механізми її реалізації. Досвід свідчить, що першою перебудовою розвитку є затрати на освіту та підготовку кадрів. Однак головним питанням економічної політики є від регулювання взаємодії держави й ринку, кругообігу товарів, ресурсів, капіталу. Держава, яка добирає ринкові відносини з основою розвитку своєї економіки, формує певну модель у системі власності в країні (вибір співвідношення державної та приватної власності, проведення приватизації) створює ефективну законодавчу базу господарської діяльності та системи правління, дбає про забезпечення соціальних потреб та охорону довкілля. Отже, створюються умови, за яких пробивні сили мають змогу нарощувати продуктивність праці, капіталу, землі.

Другою передумовою є реалізація досягнень науково-технічного прогресу, на який, у свою чергу, впливають історія, культура, освіта наука. Через суспільний поділ праці та механізми інвестування здобутки науково-технічного прогресу перетворюються у фізичний (споруди, машини, устаткування) та людський або інтелектуальний капітал. У ХХ ст. залучення нових та найновіших технологій дало змогу багатьом країнам використовувати свої економічні ресурси набагато продуктивніше, ніж будь-коли в історії і досягти різкого збільшення виробництва за порівняно короткі періоди. так, якщо період першої промислової революції (ХІХ ст.) подвоєння обсягу виробництва на душу населення у Великобританії було досягнуто більш як за півстоліття, а в США – за 46 років, то в другій половині ХХ ст. такого самого результату Японія, Республіка Корея і Китай досягли за 10-12 рр. економічного розвитку.

Третьою передумовою є інтеграція у світове господарство. Ефективний економічний розвиток стає можливим, коли вільний рух товарів, капіталу, науково-технічної інформації сприяє економічному зростанню всіх країн світу. Так, під час промислової революції у ХІХ ст. у процесі взаємодії «піднялось» господарство країн Європи, а в наш час такі країни, як Японія, США, «далекосхідні тигри завдяки обміну товарами, технологіями і капіталом стали головними дійовими особами на світовому ринку.

Отже, проблема забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу, окремих його країн має глобальний характер, оскільки її неможливо розв'язати без взаємодії всіх учасників світової спільноти і використання механізмів міжнародного поділу праці.

 

 

8. Висновок ____________________

Ускладнення процесів взаємодії суспільства і природи, вплив науково-технічної революції на розвиток суспільства, формування світових макроекономічних процесів, по­силення взаємозв'язку і взаємозалежності господарського та політичного життя країн і народів світу набули планетарних масштабів і породжують низку глобальних проблем.

З-поміж міжнародних соціальних проблем найважливішою є проблема збережен­ня миру на Землі. В світі накопичено багато смертоносної зброї, в тому числі ядерної, зберігаються чинники, що стимулюють витрати на військові потреби, продовжуються міжнародні та міжнаціональні конфлікти. Досягнення миру в усьому світі можливе тільки за умови взаєморозуміння і всебічного співробітництва країн і народів світу.

Міжнародна соціальна проблема забезпечення поступального і пропорційного розвитку суспільства породжена величезними диспропорціями в розвитку госпо­дарства світу. Посилення темпів економічного розвитку необхідні не тільки для країн, що розвиваються, й для багатьох постсоціалістичних держав. Запорукою успіху її розв'язання є правильний вибір шляху економічних реформ, спрямованих на побудову ринкового господарства, реалізацію досягнень науково-технічного про­гресу та інтеграцію господарства тієї чи іншої країни в світове господарство.

Серед глобальних екологічних проблем найважливішою є проблема загрози екологічної кризи. Як негативний наслідок антропогенних впливів на географічну оболонку, окреслились наростання таких змін глобального характеру, які можуть призвести до незворотних явищ у біосфері. Найлогічніший шлях відвернення еко­логічної кризи полягає в організації раціонального використання природи.

Глобальні екологічні проблеми мають економічний, соціальний та технічний ас­пекти. Це стосується, наприклад, проблем раціонального використання мінеральних ресурсів у промисловості, розвитку енергетики, використання земельних ресурсів і виробництва продовольства, використання ресурсів Світового океану.

Глобальні проблеми забезпечення життєдіяльності і якості життя людини виплива­ють з усвідомлення того, що вона є головною цінністю планети Земля. Тому поряд із упорядкуванням і стабілізацією демографічних процесів людство має вирішити пробле­ми забезпечення життєдіяльності (продовольство, житло, енергія, знаряддя праці то­що) та якості життя людини (добробут, освіта, культура, охорона здоров'я та ін.).

ЛІТЕРАТУРА.

1. Б.П.Яценко “Економічна і соціальна географія світу” київ “АртЕк” 1997

2. В.В.Ковалевський, О.Л.Михайлюк, В.Ф.Семенова «Розміщення продукивних сил» Київ, «Знання» 1998 р.

3. Качан Є.П. “Економічна і соціальна географія світу” Тернопіль “Астон” 1999 р.

4. С.І.Дорогунцов “Розміщення продуктивних сил” Київ, 1999 р.

5. Соціально-економічна географія світу/ за редакцією О.І.Шаблія – Львів: “Світ” 1994 р.

6. Масляк П.О., Олійник Я.Б. Географія - навчальний посібник – Київ: “Знання”, 1998 р.

7. Масляк П.О., Шищенко П.Г. Географія світу – Київ: “Зодіак-Еко” 1998

8. Заставний Ф.Д. Географія світу – Львів: “Світ”, 1994 р.

9. Заставний Ф.Д. Фізична географія світу – Львів: “Світ”, 1996 р.

10.  Сиротенко А.Й., Чернов Б.О. Географія світу – Київ: “Благовіст” р.
Таблиця 1. Природний рух населення деяких кра їн світу

(на 1000 чоловік).

 

Країна	Рік	Кількість народжених	Кількість померлих	Природний приріст
Україна	1996	9,1	15,2	-6,1
Росія	1995	9,3	14,7	-5,4
Латвія	1995	9,5	15,9	-7,4
Німеччина	1995	9,3	10,7	-1,7
Угорщина	1994	11,3	14,4	-3,1
Великобританія	1994	12,9	10,7	2,2
Італія	1994	9,3	9,5	-0,2
США	1994	15,3	8,8	6,5
Японія	1994	9,9	7,0	2,9
Бразилія	1994	20,8	6,9	13,3
Нігерія	1990-1995	45,4	15,4	30,0
Сомалі	1990-1995	50,2	18,5	31,7
Індія	1993	28,5	9,6	18,9
Китай	1993	17,8	6,5	11,3

 

 

Таблиця 2.    Співвідношення найважливіших показників якості життя в країнах різного типу, 1990 р.

 

Країни	ВВП на душу населення, дол.	Тривалість життя, рр.	Частка людей, які мають освіту, %
Весь світ	4000	65	Немає даних
Економічно розвинуті країни,	19000	76	99
в тому числі США	22000	76	> 99
Японія	24000	79	= 100
ФРН	20500	75	> 99
Країни з середнім рівнем доходів,	2000	66	75
в тому числі Південно-Західна Азія та Північна Африка	2200	65	60
Латинська Америка	2000	67	83
Країни з низьким рівнем доходів,	330	62	55
в тому числі тропічна Африка,	300	51	48
Південна та Південно-Східна Азія,	300	58	40
Китай	350	70	75