У чому поляга є геоекологічний моніторинг?

Моніторинг (лат. - контролювати, наглядати) - це процес неперервного спостереження за об'єктами - повітрям, водами, рослинами, тваринами, землями.

Геоекологічний моніторинг забезпечує спостереження за природними екосистемами, агробіотою, індустріальними екосистемами. В даному випадку застосовуються геофізичні, геохімічні, біохімічні та біологічні методи.

Мета моніторингу полягає в реєстрації стану природних систем, його прогнозуванні, видачі даних керівним структурам для своєчасного попередження негативних змін навколишнього середовища.

Геоекологічний моніторинг має вирішувати завдання таких рівнів:

- глобальний (біосферний), що здійснюється на міжнародному рівні;

- державний – відбувається в межах однієї країни й організовується спеціальними органами кожної держави;

- регіональний – здійснюється в межах великих регіонів

- локальний – виконується в межах окремих населених пунктів, на конкретних підприємствах.

Геоекологічним прогнозуванням називають розробку уявлень про природні комплекси майбутнього та їхні перемінні стани, в тому числі зумовлені антропогенною діяльністю; це сукупність дій, що дають змогу міркувати про стан природних систем. Головним завданням геоекологічного прогнозування є оцінювання можливої реакції навколишнього середовища на безпосередній чи опосередкований вплив людини та попередження несприятливих процесів, спричинених впливами різних видів природокористування. Об'єкт геоекологічного прогнозування — природні системи та їх територіальні сполучення; предмет — їхні майбутні зміни, а також зміни чинників і джерел зовнішнього впливу. Основою такого прогнозування визначають ланцюг: вплив — зміна — наслідок. За обсягом території розрізняють глобальні, регіональні та локальні прогнози.

Геоекологічне прогнозування складається з трьох блоків, об'єднаних цільовим призначенням: природно-ландшафтного (структура і природний потенціал ландшафту), соціально-економічного (антропогенний вплив і навантаження) та блоку екологічних проблем і ситуацій.

Під час проведення геоекологічного прогнозування з метою функціонального розподілу територіальних ресурсів їх оцінюють за комплексом природних і антропогенних факторів, що впливають на вид і черговість використання земель (інженерно-будівельні умови, наявність водних і трудових ресурсів тощо). При цьому застосовуються методи бальної та вартісної оцінки. Сутність методу бальної оцінки полягає у визначенні ступеня сприятливості окремих ділянок території для різних видів господарського використання в умовних величинах — балах. Спочатку здійснюється бальна оцінка кожного фактора, а потім бали підсумовуються. Метод вартісної оцінки передбачає виявлення порівняльного дорожчання використання окремих ділянок території для різних видів діяльності. Дорожчання розраховується спочатку за кожним фактором, а потім результати також підсумовуються.

У процесі прогнозних досліджень має надаватися інформація про терміни незворотного виснаження природних ресурсів та дигресії природного середовища, можливі зміни їх функцій щодо розміщення об'єктів. Для геоекологічного прогнозування потрібно визначити не лише вплив об'єкта на природу, а ще й порушені функції середовища. Шляхом оцінювання і прогнозування або підтверджуються необхідність, можливість і доцільність розміщення на певній території об'єктів, або спростовується проект їх розташування.

Отже, геоекологічне прогнозування — це система досліджень для виявлення напрямів, ступеня, швидкості та просторових масштабів майбутніх змін природних систем (комплексів) з метою розробки заходів з оптимізації природного середовища. Одним із найголовніших завдань геоекологічних прогнозів є запобігання можливим руйнівним природним процесам, що посилюються за допомогою технічних засобів, а також створення раціональної структури території, виявлення вторинних впливів і можливих довготривалих змін.

Седиментогенні води

Седиментогенні води - це води, які сформувалися в процесі осадконакопичення. Протягом геологічної історії вони змінюються, але зберігаються в утвореннях певного басейну осадконакопичення.
У перші періоди після відкладення опадів в процесі ущільнення мулів відбувається втрата води; з глинистих осадків вона знову переміщується в придонні ділянки моря. Все ж таки в опадах залишається така кількість води, яка необхідна для насичення пор порід. Деяка кількість седиментаційної води, мабуть, йде на процеси утворення її зв'язаних форм, а інша частина при ущільненні опадів віджимається в гірські породи, які можуть служити колекторами підземних вод, де відбувається скупчення останніх в крапельно-рідкій формі.

Підземні води морського генезису мають ряд характерних особливостей, які досить різко відрізняють їх від вод інфільтраційного походження. Хімічний склад цих вод близький до складу морського сольового комплексу із співвідношенням Cl> SO₄> CO₃ і Na> Mg> Ca. В їх складі зазвичай присутні йод і бром. У морській воді нормальної солоності хлорбромний коефіцієнт дорівнює 300 (по А. П. Виноградову). У седиментаційних водах це співвідношення наближається до такого як у водах моря.

Седиментаційні води в наступні етапи геологічної історії, при утворенні різних структурних форм, відіграють важливу роль у процесі формування запасів вод різних пористих і тріщинуватих пластів артезіанських басейнів. Седиментаційні води зазвичай приурочені до глибоко занурених добре закритих структур. У таких структурах часто встановлюють поклади нафти і газу. Іноді ці води зберігаються протягом тривалих проміжків часу в тектонічно-ізольованих блоках або в виклініючих пластах. Після розкриття денудаційними процесами водоносних горизонтів, заповнених седиментаційними водами, за сприятливих геоморфологічних і геологічних умовах починається витіснення останніх водами інфільтраційного генезису.

Більшість дослідників в міграції нафти основне місце відводять саме цим водам - ​​седиментаційним. Вони з самого початку містять деяку кількість органічної речовини, що успадковано від морської (лагунної, озерної) води і може брати участь у нафтоутворенні.

Але головне збагачення седиментаційних вод нафтоутворюючими органічними речовинами і компонентами нафти має відбуватися при переміщенні води із глинистих і деяких інших осадків в колекторські шари. При продавлюванні вижатої седиментогенної води через глини вона повинна розчиняти органічні сполуки, що знаходяться в цих глинах: органічні кислоти, що утворюють мила, вуглеводні тощо. При русі по колекторам седиментогенні води можуть додатково розчиняти ще деяку кількість нафтових вуглеводнів та інших органічних сполук, що утворюються і знаходяться в цих породах (піщаних, карбонатних).

Шляхи накопичення седиментогенних вод дуже різноманітні, це: 1) мулові води, віджаті зі свіжих мулів у ранню стадію діагенезу при їх ущільненні; 2) води тварин і рослин, що виділяються при їх розкладанні; 3) постседиментаційні води, віджаті при ущільненні вже затверділих порід, головним чином глин і глинистих сланців.