Конституційно-правовий статус Президента України

 

Конституційно-правовий статус Президента України виник і дістав своє нормативно-правове закріплення, після проголошення незалежності України.

Законом ”Про Президента Української РСР” від 5 липня 1991 р. в Україні було запроваджено посаду Президента України, який згідно зі ст. 1 Закону визнавався найвищою посадовою особою Української держави і главою виконавчої влади[2].

Згаданий правовий статус Президента України булло уточнено ст. 19 Конституційного договору між Верховною Радою та Президентом України “Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України ” від 18 червня 1995 р., за якою Президент України визнавався главою держави і главою державної виконавчої влади в Україні.

Нарешті, Конституція України 1996 р. визначила, що Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Глава держави – це або конституційний орган, або водночас і вища посадова особа держави. У першому випадку глава держави відповідно до Конституції розглядається як невід’ємна складова парламенту, тобто законодавчої влади, оскільки без його підпису закон є недійсним. У другому випадку він є главою виконавчої влади і водночас главою держави. У третьому лише главою держави, який не входить до будь-якої гілки влади:законодавчої, виконавчої та судової.

Главою держави звичайно є особа, яка посідає вище місце в ієрархії державних інститутів і яка здійснює верховне представництво як у внутрішньо економічному житті, так і на міжнародній арені. Нарешті, це символ державності народу.

Правовий статус президента визначається республіканською формою правління.

Роль глави держави в президентських республіках досить важлива, оскільки він поєднує повноваження глави держави і глава уряду [9; 356].

Сутність напівпрезидентської моделі зводиться перш за все до міцної президентської влади, яка здійснюється в умовах нежорсткого поділу влади, як це спостерігається у президентських республіках. Глава держави звичайно відповідає за розв’язання загальних стратегічних питань, контролюючи при цьому певні сфери діяльності уряду, в той час як прем’єр-міністр несе безпосередню відповідальність за здійснення державного управління.

Така модель притаманна і правовому статусу Президента України.

При з’ясуванні місця і ролі будь-якого органу держави і посадової особи, які визначаються Конституцією, принциповим є: визначення його функціонального призначення і місце, яке орган або посадова особа посідає у системі державних органів [9; 357].

Згідно з Конституцією України Президент України є главою держави. Проте місце і роль глави держави в системі органів саме державної влади у Конституції чітко не визначені. Надання Президентові статусу глави держави пояснюється перш за все необхідністю підвищити рівень представництва держави всередині країни і за її межами в період проголошення і становлення України як незалежної держави, а здійснення цих функцій у всіх країнах з напівпрезидентською формою правління завжди притаманне Президентові країни.

Виходячи з цього, слід визнати, що здійснення ним представницької функції гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина дає можливість Президентові України посідати особливе місце в системі органів державної влади і не входити до жодної з її гілок.

У процесі здійснення представницької функції Президент України визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави відповідно до Конституції і законів України, виходячи з передвиборчої програми Президента, в якій визначено стратегічні напрями побудови держави, суспільства, їх економічного, соціального і культурного розвитку.

Президент вживає відповідних заходів, пов’язаних з охороною суверенітету України, її територіальною цілісністю, використовуючи при цьому лише визначені Конституцією його власні повноваження.

Він несе персональну відповідальність за додержання Конституції України, захистом прав і свобод людини і громадянина. Здійснення Президентом цих функцій не дає підстався стверджувати, що його влада поширюється на всі гілки державної влади.

У Конституції України закладено загальні засади системи стримувань і противаг, яка покликана сприяти взаємодії і взаємозалежності законодавчої, виконавчої та судової влади. При цьому Президент України забезпечує погодження функціонування і взаємодію всіх органів державної влади, виступаючи як своєрідний арбітр[9; 359].