Організація підбору, розстановки, підготовки і підвищення кваліфікації суддів та інших працівників судів

 

Збереження в судах досвідчених кадрів, підвищення їх зацікавленості в роботі пов’язано з вирішенням таких кадрових проблем, як знання і чітке уявлення про те, де, коли, на якій ділянці роботи, який саме працівник може бути використаний з найбільшою ефективністю; хто і в який момент має бути зарахований в резерв для висунення на нову посаду, коли і як переміщений по службі.

Удосконалення роботи з кадрами вимагає наукового підходу до висунення вимог щодо них. Окрім загальної оцінки ділових якостей працівників при укомплектуванні судів кадрами мають бути враховані фактори, які встановлюють їх придатність до конкретної професійної праці та кваліфікації працівників. Оцінка складності праці при вивченні професійної придатності кандидатів на відповідні судові посади проводиться з урахуванням таких обставин:

(а) змісту роботи, обсягу і складності завдань обробки управлінської інформації;

(б) ступнею самостійності виконанню робіт і характеру додаткової відповідальності;

(в) масштабів і складності організаційних і управлінських функцій.

До факторів, які визначають кваліфікацію працівників судів, належать відомості: про рівень знань (спеціальної освіти); про стаж роботи по спеціальності (для керівників – також стаж роботи на керівних посадах); про наявність і рівень організаційних якостей і навичок (для керівників).

Розподіл форм праці

 

Вимагає вирізнення різних видів діяльності, у якому кожний із працівників виконує певну визначену частину від загального обсягу праці. Під розподілом праці в раціонально зорганізованому апараті, у тому числі в судах, розуміється чітке розмежування завдань і функцій між його структурними підрозділами і посадових обов’язків між працівниками. Функціональний розподіл праці знаходить своє відображення у структурі судів (президія, палати (колегії), відділи апарату суду). При цьому кожний підрозділ апарату має виконувати певне завдання.

Розподіл форм праці здійснюється на основі чинного законодавства, норм праці, посадових інструкцій працівників апарату суду, наказів голови суду. Цей розподіл має відповідати такій меті: з одного боку – навантаження на усіх працівників суду на протязі робочого дня (місяця, року) за умови нормальної напруженості праці, а з іншого – максимально відповідати кваліфікації виконавця.

Працівники апарату судів в залежності від їх місця в процесі підготовки, ухвалення і реалізації рішень поділяються на:

(а) керівників (голови судів, їх заступники, голови судових колегій, палат, президій, пленумів судів, керівник апарату суду);

(б) суддів;

(в) спеціалістів (консультанти, помічники, секретарі судового засідання, судові розпорядники);

(г) технічні працівники (діловоди, друкарки, оператори комп’ютерного набору, експедитори, архіваріуси, бібліотекарі);

(д) обслуговуючий персонал (завідувач господарством, прибиральниці, водій, двірники, робітники з обслуговування будівлі, чергові, комендант).

Основоположний принцип наукового розподілу праці полягає у недопущенні завантаження працівників роботами або операціями, які за складністю можуть бути виконані менш кваліфікованими працівниками (тобто суддя на повинен підміняти технічного працівника, а голова суду – суддю).

При вирішенні розподілу праці в судах слід мати на увазі, що застосування НОП і удосконалення розподілу праці службовців суду по-перше, має засновуватися на вимогах закону про судоустрій і процесуального закону і по-друге, вимагає, щоб судді бути зайняті лише питаннями, які дійсно належать до їх компетенції.

 

Нормування праці в суді

 

Нормування праці – це спосіб регламентації трудових процесів за часом і засіб вивчення з цією метою витрат робочого часу на виконання певних операцій; встановлення показників, які дозволяють визначити обсяг роботи і необхідну кількість категорій працівників. Спробу виробити розрахунки норм часу, необхідного для розгляду справ загальними судами першої інстанції, було зроблено робочою групою з розробки норм навантаження в Державній судовій адміністрації України на підставі звітів місцевих судів. Результати дослідження було погоджено рішенням Ради суддів України на виконання ст. 126 Закону “Про судоустрій України” № 30 (серпень 2005 р.). Так, нормативами встановлено, що судді для розгляду середньої справи про крадіжку необхідно 10,3, хуліганство – 9,8, злочину в сфері службової діяльності, у тому числі одержання, давання, провокація хабара – 16,5, справи із сімейних правовідносин – 3,0, справи з житлових правовідносин – 13,9, спори про право власності – 9,2, оскарження дій слідчих органів – 3,3 години.