Структурнофункціональний підхід,

Функціональний підхід охоплює такі якості особи, як соціальний статус, місце і роль у системі владних управлінських структур. Функціоналізм визначає еліту як меншість, яка здійснює найважливіші функції в суспільстві, керує більшістю, має найбільшу вагомість і вплив.

 

Політичний інститут

Як політичний інститут у межах своєї стабілізуючої функції, політична еліта може також впливати і на дестабілізацію суспільства.

Інституційне визначення політичної еліти перебуває в межах таких категорій, як:

а) час: інститут упродовж певного часу освоює публічний простір, тривале існування в часі є свідченням могутності інституту, інститут може “померти” тоді, коли втратить свою впливовість у політичному полі. Політична еліта як інститут може зазнати “публічної смерті” визнання індивіда чи групи недієздатними у політичному просторі;

б) простір: визначення меж свого і чужого; це пов’язано з функціями ідентифікації і демаркації, а також структу рування і визначення власної території (наприклад, “опозиційні області”, прихильники тієї чи іншої партії тощо);

в) соціальні взаємодії: поділ на своїх та чужих, друзів та ворогів; політична еліта визначає, хто є “другом”, “ворогом” суспільства.

 

Соціальна група

Чарльз Міллс зазначав, що виокремлення еліти як соціальної групи ґрунтується на таких чинниках: спільність шляхів досягнення соціального статусу (однакове соціальне походження і можливість одержати кращу освіту), взаємозамінність (можливість переходу з однієї групи до іншої), ротація (можливість внутрішньої групової циркуляції), закритість (прагнення не допустити до своїх лав чужих).

 

Репутаційний аналіз

Вивчаючи думки учасників політичних подій або активних спостерігачів, експертів, за методом, репутаційного аналізу або експертних оцінок можна виявити осіб, які володіють основним обсягом влади. Одним з перших використав цей метод відомий американський дослідник Флойд Хантер для вивчення владних відносин у СІНА. Цей підхід широко використовують експерти, складаючи рейтинги відомих політиків. їхні експертні оцінки дають змогу відрізнити тих, хто займає високі посади, проте реально безсилий, від тих, хто насправді впливає на те, що відбувається на політичній сцсні. Використання цього методу дає змогу наблизити результати ідентифікації еліти до реальної ситуації, хоч і цей метод не позбавлений певних недоліків. Це зумовлено тим, що думки експертів завжди суб’єктивні, на них безпосередньо впливають ступінь їхньої поінформованості та особисті симпатії.

Альтиметричний метод

Позиційний аналіз

Позиційний аналіз полягає у виокремлені і вивченні представників еліти за визначенням формальної позиції в інститутах влади. До еліти належать особи, які займають вищі посади в інститутах влади, зокрема, члени парламенту, уряду, інші високі посадові особи. За цим методом американський дослідник Томас Дай зачислює до еліти осіб, які займають вищі посади в інститутах влади і визначають політичні події. Проте в політичній діяльності вирішальну роль можуть відігравати люди, які не займають жодних організаційних посад, але чинять прямий або опосередкований вплив на тих, кому за статусом належить право приймати рішення. Цей підхід певною мірою формальний стосовно використання ролі осіб, які мають номінальну владу, оскільки ігнорує вплив “тіньових” фігур.

Концептуальний метод

Надійним методом ідентифікації політичної еліти є зарахування до неї осіб, які приймають стратегічно важливі рішення. Одними з перших використали цей метод американські дослідники Роберт Даль та Роберт Патнем. Російська вчена Оксана ГаманГолутвіна вважає цей метод найважливішим і визначає політичну еліту як внутрішньо згуртовану соціальну групу, яка становить меншість у суспільстві, є суб’єктом підготовки й прийняття (чи впливу на прийняття/неприйняття) важливих стратегічних рішень і володіє для цього необхідним ресурсним потенціалом. Концептуальний метод має багато переваг, зокрема, враховують як прямий, так і побічний вплив акторів на процес ухвалення рішень.

 

 

Політична еліта

Відповідно під політичними елітами розуміють групи, які займають владні позиції в політиковладних структурах та ухвалюють стратегічні рішення. Власне правяча еліта, опозиційна еліта й навколо літне середовище утворюють політичну еліту в широкомурозумінні цього слова.

Однак представники обидвох підходів погоджуються в одному: політична еліта є необхідною соціальною групою, що здійснює управління суспільством.

Спільним для цих двох концепцій є визнання еліти ж як правлячої меншості, яка має перевагу над більшістю завдяки своєму багатству, соціальному престижу, компетентності, політичній активності.

 

Правляча політична еліта

V політичній еліті виділяють найвпливовішу гру пу осіб, яка володіє високими посадами і позиціями в політичних інститутах, чинить вирішальний вплив на прийняття державнополітичних рішень це правляча еліта.

Ціннісний підхід

Ціннісний підхід наголошує на персональних характеристиках індивідів, які належать до політичної еліти. Передусім це духовні та моральні якості, які дають змогу вивищуватися над іншими громадянами. до еліти належить не просто той, хто має владу чи гроші (капітал) (причому чим більше, тим краще), а той, хто визначається необхідним набором громадянських та моральних якостей, які дають змогу без знижок, натяжок і обману називати людей її представниками

 

Структурнофункціональний підхід

• чиновники вищого рангу, наділені формальною владою в організаціях та інститутах, що визначають соціальне життя (Томас Дай); особи, що займають владні позиції специфічні владнополітичні групи, які представляють виконавчу частину правлячого класу (Мірослав Нар та).

Структурнофункціональний підхід до розуміння політичної еліти визначає Ті виходячи з позицій та функцій, які вона виконує в суспільстві. Політичну еліту визначають незалежно від особистих якостей індивідів, їхнього економічного статусу, соціального походження. Натомість важливим є місце еліти в системі органів управління суспільством, місце в політичній ієрархії, можливість впливу на ухвалення політичних рішень.

 

моністичний підхід – певне одна правляча еліта

Флойд Хантер які вважають, що суспільством керує одна пануюча еліта. Вона об’єднує у своїх лавах тих лідерів, які займають стратегічні посади у таких сферах, як політична, економічна та військова. Характерною особливістю таких лідерів є велика згуртованість, яка полягає в єдності об’єктивних інтересів, особистій солідарності, має корені в однаковому соціальному походженні, високому рівні освіти, матеріальному забезпеченні, подібній ментальності, психологічній спорідненості. вона охоплює політичні, економічні, військові кола, які серед складного переплетення різних керівних груп мають пріоритетне право на ухвалення рішень державного (загальнонаціонального) характеру. Зазвичай, еліта намагається утримати цю монополізовану владу.

плюралісттичний підхід – багато ворогуючих еліт

Реймон Арон, Роберт Даль. багатьох еліт Наявність численних центрів влади, а отже, й різноманіт них еліт є, на думку вчених, достатньою підставою для контролю над владними структурами, над спрямованістю їхньої діяльності. Конкурентна природа політичної й іншої суспільних сфер дає змогу гальмувати зростання монополістичної влади, приймати раціональні суспільні рішення і сприяє формуванню багатьох еліт.

Політичний клас

“Політичний клас” є загальноінтеграційним поняттям, найширшим визначеннямвсіх учасників політичного процесу в суспільстві незалежно від владного статусу і керівних повноважень, від ступеня впливовості і важелів управління', від ідеологічних та духовних особливостей, від кількісного та якісного складу тощо.

Політичний клас це правляча і політична еліта, політичні лідери, верхівка політичних партій і рухів, адміністративно—управлінські структури загально державного і регіонального рівня, еліта інших прошарків населення, яка періодично активно включається у політичне життя суспільства.

 

Правлячий клас

У політичній еліті виділяють найвпливовішу гру пу осіб, яка володіє високими посадами і позиціями в політичних інститутах, чинить вирішальний вплив на прийняття державнополітичних рішень це правляча еліта.

 

опозиціна еліта

опозиційна еліта група найвпливовіиіих осіб з опозиційних партій та рухів, члени так званих тіньових кабінетів, опоненти офіційного урядового курсу з фінансово—промислових і бізнес структур, критично налаштовані авторитетні представники творчої інтелігенції, вчені.

 

Контреліта

контреліта це група людей, яка охоплює активістів політичного та громадського життя та протистоїть політичній еліті загалом. Прикладом контр еліти були дисиденти в колишніх тоталітарних режимах, комуністичні партії в західних демократіях.

 

Навколоелітне середовище

навколоелітне середовище близькі помічники тих, хто реально творить політику. Навколоелітне середовище відіграє активну роль, забезпечуючи реалізацію виробленого політичного курсу.

Це радники і консультанти різних рівнів, члени рад, комісій і робочих груп, авторитетні юристи, публіцисти, вчені, письменники передусім ті, хто становить команду керівника.

 

Клани

Одне зі значень поняття “клан" замкнуте угруповання людей, які вважають себе обраними, кращими у певному відношенні. Клани формуються на принципах спорідненості, протекціоналізму, земляцтва, замкненого близького оточення, іноді професійних переваг. Основою клану є економічний, матеріальний інтерес. Вони складаються навколо впливового лідера й сприяють тому, що керівні пости монополізуються цією неформальною групою еліти. Вони спільно беруть участь у розробленні проектів, накопичують інформацію й корисні контакти.

 

Кліки

Кліка визначається як група спільників, які об'єднуються для досягнення будьякими засобами корисливих цілей. Іноді це поняття асоціюється з поняттям угруповання, для якого основний критерій діяльності не інтереси суспільства, а інтереси локальних об’єднань. “Кліка” так само вживається щодо правлячих груп, які незаконно захопили владу або ж володіють нею без правових, демократичних основ.

 

Обойми.

Тісний зв’язок між одним керівником і безліччю його клієнтів посилює асиметрію нерівності, створює мініпіра міди, невписані в геометрію формальної організації. Такі мініпіраміди в лексиконі радянської еліти дістали назву обойм. Межі обойми проходять поза силовими лініями бюрократичної субординації, і їхнє утворення пускає в хід механізм саморуйнування організації, побудованої на раціональних правилах. Співіснуючи, обойми й формальні ієрархічні групи постійно ведуть боротьбу між собою.

 

Фрагментована

Фрагментовану політичну еліту характеризує мінімальний рівень структурної інтеграції і невелика сфера нормативного консенсусу. Комунікаційна мережа і взаємна співпраця не об’єднують розділені елітарні групи. Вони не доходять згоди стосовно правил політичної гри і цінностей наявних інституцій. Як наслідок, політичні еліти взаємно недовіряють одна одній, визначаючи політичний процес як війну, “гру з нульовою сумою”, часто це пов’язано з необмеженою різкою боротьбою за панування. Наслідком таких характеристик є нестабільність політичної системи

 

Нормативно інтегрована

нормативно інтегрована еліта, що визначається порівняно високим рівнем структурної інтеграції та нормативного консенсусу. Мережа комунікаційних зв’язків й інтеракцій охоплює майже всі елітні групи (фракції), жодна з них не переважає, а тому майже всі мають змогу впливати на прийняття урядових рішень. Унаслідок цього така еліта бачить політику як процес торгів і гру з додатковою сумою”. Хоч окремі фракції публічно змагаються в ідеологічних і політичних питаннях, усі вони визнають правила й цінність наявних політичних інституцій. Консенсус виявляється в обмеженій конкуренції, фракції еліти конкурують за підтримку мас, при цьому уникають окремих “вибухових” питань, применшуючи їх значення, і мінімізують втрати тих, хто не виграє у політичній грі. Всі ці характеристики зумовлюють стабільність політичної системи, яка є демократичною, принаймні, номінально.