Епоха середньовіччя, релігійна філософія.

Залежно від історіософської позиції, середньовіччя як історичну епоху можна вважати або закономірним продов­женням античності (і тоді важко зрозуміти безодню між ними), або новим витоком історії. Більш прийнятною є друга позиція, яка ґрунтується на концепції історичного колово­роту (греко-римська цивілізація занепала, прийшли нові на­роди і розпочався новий цикл нової цивілізації). Характерною особливістю середньовічного світогляду є теоцентризлі. Античність не знала ідеї трансцендентного (потойбічного стосовно реального світу) Бога. Вважалося, що боги, як і люди, живуть в єдиному для всіх космосі (космоцентричний світогляд). Середньовіччя по-іншому ми­слило і Бога, і світ. Бог творить світ з нічого, він абсолютно перший, істинне буття. Природа як творіння Бога втрачає, свою самоцінність. Перший період (II—VII ст.) у розвитку середньовічної філософії названий патристикою. Патристика ( — сукупність філософських докт­рин християнських мислителів (отців церкви) II —V// ст. Представлений він вченням «отців церкви» — Квінта Тертулліана (160—220), Августина Блаженного та ін. Відо­мим твердженням «Вірую, бо це абсурдно» Тертулліан ви­словив один із основних принципів патристики — примат віри над розумом. Розум справді був безсилий будь-що змі­нити в період розпаду Римської імперії. Відновитись до життя можна було тільки через віру, через утвердження абсолют­но нових цінностей. У цих словах теолога не просто церков­на догма, а вистраждана епохою істина. Наступний період (XIII—XV ст.) в розвитку середньо­вічної філософії називають схоластикою. Схоластика (лат. зспоіавіікоз — учений, шкільний) — філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціо­налістичною методикою та формально-логічними проблемами. Філософія викладалась у школах при монастирях, во­на була шкільною мудрістю, звідси і назва — «схола» (з грецької — школа). Пізніше це слово набуло негативного значення, ним стали позначати відірване від життя муд­рування. У розвитку схоластики існує два періоди: 1. До XII ст. На цьому етапі домінують ідеї Августина, пов'язані з неоплатонізмом (августиніанство). 2. З XIII по XV ст. У цей час поширюються ідеї Фоми Аквінського (1225—1274), який пристосував учення Арісто-теля до потреб зміцнення позицій католицизму. За іменем фундатора цей період схоластики отримав назву томізм. Схоластика, особливо її розвинута форма — томізм, практично вирівнює в значущості віру й розум. На думку її прихильників, знання, яке осягається в акті віри, мож­на передати розумом. Реалізм (лат. геаіів — суттєвий, дійсний) — філософський напрям, згідно з яким загальні поняття (універсалі!) існують реально як сут­ності речей. Реалісти — Ансельм Кентерберійський (1033—1109), Фома Аквінський — вважали, що людина осягає ці сут­ності в поняттях розуму. Отже, універсаліям спершу на­давався статус реального буття — сутності речей, а вже відтак — загального поняття розуму. Номіналізм (лат. потєп — ім'я) — філософське вчення, що запе­речує онтологічне значення універсалій (загальних понять), ствер­джуючи, що універсалі)' існують не в дійсності, а тільки в мисленні. Номіналісти — Вільям Оккам (1300—1349), Жан Бу-ридан (1300—1350) — вважали, що речі одиничні, не при­ховують ніяких універсалій. Загальні поняття є тільки назвами одиничного, вони — творіння людського розуму. Така відмінність у співвідношенні одиничного і за­гального в світі речей передбачала різні тлумачення спо­собу їх творення. Реалісти — прихильники платонівсько-арістотелівської традиції, для якої Бог є передусім розу­мом — вважали, що ідеї (загальне) як думки Бога передують творінню (є своєрідним планом творіння) і в самому творінні, в речах складають їх сутність. Усе це зу­мовлює ланцюжок: ідея, що існує в Бога, — сутність ре­чі — ідея в розумі людини. Ієрархічна побудова сущого, що постала в концепції Аквінського, зумовлена різним спо­собом втілення ідеї — форми. Релігія-це форма суспільної свідомості, суть якої полягає у фантастичному, спотвореному через уявлення про надприродне відображенні тих сил, що панують над людьми в їх повсякденному житті. Специфічною ознакою є віра в реальне існування надприродних осіб /бога, духа,чорта/ та можливість їхнього втручання в реальне життя. Спроба пояснити сутність релігії мала місце ще в судженнях стародавніх філософів. Для матеріалістів стародавнього світу основною філософською проблемою, пов’язаною з релігією, була проблема з’ясування причин, що спонукали людей створити в своїй уяві образи богів і повірити в їхню всемогутність, в той час, як для ідеалістів головною проблемою було філософське обгрунтування існування бога. Серед матеріалістичних пояснень походження релігії слід виділити: * ”теорію страху”-безсилля людей перед явищами природи /Демокріт, Спіноза/; * ”теорію обману”, своєкорисливість священослужителів і утриманців влади /Вольтер,Дідро/; * теорію неосвіченості. Таким чином, для матеріалістів головним у вивченні релігії було з’ясування причин її існування, а для ідеалістів-визначення сутності надприродного і його впливу на людину.

3. а)монада

б)природній чуттєвості

Білет № 16

Історичні типи цивілізації

З розвитком філософської думки поняття "цивілізація" набувало різного значення. Так, у ХГХ-ХХ ст. були поширені такі тлумачення цього терміна:

· Л.Морган «Цивілізація як ступінь історичного розвитку людства, що слідує за варварством»

· Шпенглер «Цивілізація як стадія занепаду локальних культур»

· Тойнбі «Цивілізація як синонім культури»

· Данилевський «Цивілізація як пік розвитку культури»

· Сорокін «Цивілізація як певний ступінь розвитку культури окремих народів і регіонів»

Культура - більш давнє поняття, адже культурна діяльність починається з формування людини, суспільства. Цивілізація -. більш пізнє явище, це активне і функціональне вираження смислу, при­значення культури, її буття. У цьому розумінні цивілізація становить соціокультурне утворення.

Історичні типи цивілізації:

· Критерії національної цивілізації: китайська, індійська,єгипетська, грецька, російська, українська, білоруська, японська та інші цивілізації;

· Критерій майбутнього у розвитку сучасноголюдства: достіндустріальна, інформаційна, комуністична цивілізації;

· Критерій історичних умов виникнення, географічного положення, специфіки традицій народів: західна, східна, арабська, латиноамериканська, африканська,європейська тощо

· Критерій розподілу народів за релігійно-конфесійною приналежністю: християнська, мусульманська, буддійська;

· Критерій рівня розвитку техніки: доіндустріальна, індустріальна, пості ндустріальна, технотронна, інформаційна.

У прийдешньому світі не може буде єдиної універсальної цивілізації, а будуть різні, і кожна з них має свою цінність і право на існування. XXI століття формується під впливом взаємодії існуючих цивілізацій. Цінності цивілізаційного підходу до розвитку суспільства: Цей підхід:

• дозволяє глибше зрозуміти генезис, характерні риси і тенденції різних соціально-етнічних спільнот людей;

• розкриває сутність історичного шляху людства, який постає не як однолінійний та неухильно поступальний рух єдиного суб'єкта-людського суспільства загалом, а як сукупність самобутніх історичних організмів;

• відкриває можливість з'ясувати роль неекономічних явищ у розвитку цивілізації, ви­значити техніко-технологічний базис держави, географічні рівні та ін.;

• допомагає збагатити наші уявлення про соціально-психологічний образ конкретного суспільства, менталітет його народу;

• дозволяє розглядати історичний процес у тому контексті, шо кожна цивілізація в про­цесі самовизначення і самоствердження відкрила для себе заново і збагатила своїм змістом розвиток сучасної цивілізації, подолала гострі протиріччя у її життєдіяль­ності.

Сучасна цивілізація: її основні ознаки та протиріччя Сучасну цивілізацію за критерієм розвитку науки можна поділити на доіндуст-ріальну, індустріальну та постіндустріальну.

Доіндустріальна (привалює аграрне виробництво): Для неї характерним є атмосфера наукових та технічних відкриттів, але винахо­ди не отримували масового розповсюдження. Оскільки потребам, що існували на той час цілком відповідав досягнутий рівень продуктивності праці. Індустріальна (привалює машинне виробництво):

Пов'язана з розвитком промислової революції та економічним зростанням. В ос­нову розвитку індустріальної цивілізації покладено розвиток вугільної промисловості, яка стимулювала піднесення інших галузей виробництва. Постіндустріальна - інформаційне суспільство або суспільство знань (цінністю є інформація та інноваційні технології): Властивим є автоматизація виробництва, що засновано на мікроелектроніці й інформатиці, новітніх інтелектуальних технологіях, комп'ютерних системах. Постін­дустріальна цивілізація охопила всі сфери життєдіяльності суспільства, збільшує час професійної підготовки та навчання, висуваються вимоги мобільності відносно умов та характеру праці, що постійно змінюються. Проблема вільного часу - це проблема розвитку духовності цивілізації.