Українська культура як суспільно-історичне явище. Основні періоди формування та розвитку української культури.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Українська культура як суспільно-історичне явище. Основні періоди формування та розвитку української культури.



Українська культура як суспільно-історичне явище. Основні періоди формування та розвитку української культури.

Слово «культура» походить від латинських слів colo, colere (щось вирощувати, доглядати, обробляти). Звідси culturare (вирощений, оброблений людською працею, доведений до досконалості). Спочатку ці слова стосувалися праці на землі (землеробства), однак згодом усе частіше стали вживатись у ширшому значенні – стосовно духовно-практичної діяльності людини. Наприклад, основний зміст культури Ціцерон вбачав у розвитку мислиннєвої діяльності людини, вдосконаленні її духовного світу. І це перша відома спроба вживання слова «культура» як теоретичного терміна.В епоху Середньовіччя поняття культури набуває світоглядно-морального змісту. Німецький філософ С.Пуфендорф у 1684 р. уперше вживає слово «культура» як самостійний термін для позначення духовного світу людини, що відрізняє її від звичайного тваринного існування. Культура пов’язується зі світосприйняттям, світобаченням, світовідчуттям того чи іншого народу, який займає певний географічний простір.В епоху Відродження та Просвітництва поняття культури набуває ще ширшого змісту. Культуру почали розуміти як «людяність» на противагу «природності», «тваринності». Звідси віра в те, що культура – це чиста духовність, яка можлива лише у філософській, науковій та художній творчості. Вважалося, що культуру в суспільстві можна утвердити шляхом піднесення рівня освіти народу, звільнення його від усіляких забобонів, релігійних вірувань, утопічних уявлень з метою побудови «розумної держави» і встановлення таких же суспільних відносин. Пізніше теоретики наштовхнулись на проблему суперечностей у культурному прогресі людства. Німецький поет, драматург і теоретик мистецтва Фрідріх Шіллер досить точно побачив суперечність між природою й культурою, однобічність людини, яка відірвалася від природи та замкнулася у штучно витвореному нею світі культури.

Найдавніші пам'ятки мистецтва кіммерійсько-скіфсько-сарматської доби на території України

Кіммерійці розселилися у степах Північного Причорномор’я наприкінці II - на початку І тис. до н.е. Це найдавніший народ на території України, назву якого донесли до нас писемні джерела. Геродот (V ст. до н.е) Іраномовного населення. Провідною галуззю їхнього господарства було кочове скотарство. Кіммерійці першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд, а також металообробку, яка допомогла кардинально поліпшити озброєння кінних дружин. Кіммерійські пам’ятки представлено лише похованнями, зазвичай курганними, хоча відомі й безкурганні поховання. Військово-політичне об’єднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до н.е. і розпалося під тиском скіфських племен.У середині VІI ст. до н.е. у південноукраїнських степах з’явилися іраномовні племена скіфів, витіснивши звідси і частково асимілювавши кіммерійців. За Геродотом, Скіфія складалася з кількох етнічних утворень, що традиційно називають племенами або союзами племен. Найвизначніша пам’ятка скіфського періоду - золота пектораль.Скіфи орієнтувалися кістяка «скіфським звіриним Іншим важливим районом скіфської культури був Лісостеп Правобережжя, де знайдено кургани, поселення й городища. У Степу домінувало кочове скотарство, в Лісостепу - землеробство. Водночас для частини населення Скіфії професією стала війна. В бою застосовували дальнобійний лук, короткий меч (акинак), дротик, бойову сокиру, клевець, пращу. Сарматські племена становили значну частину населення тогочасної України Панування сарматів у Північному Причорномор’ї відносять до II ст. до н.е. - IV ст. н.е.; в III З історичних джерел відомо, що жінки у сарматів користувалися такими ж правами, як і чоловіки. Дуже часто племена очолювали жінки, котрі керували громадою в усіх справах, у тому числі й у військових. Майже єдиним видом сарматських пам’яток в Україні є кургани, поширені насамперед у Степу та Лісостепу, але розсіяні практично по всій території країни.Сарматські поховання вирізняються особливими предметами матеріальної культури: ножами з вузьким держаком, біконічними та яйцеподібними пряслами, а також притаманною лише їм зброєю. Основні форми посуду репрезентовані горщиками з кулястим тулубом, циліндричною шийкою, відігнутими вінцями; вони орнаментовані горизонтальними лініями, зигзагами. Пізніше з’явилися горщики з широким дном і високими вінцями.

 

Історичні передумови виникнення української культури. Найдавніші культури на території України. Особливості трипільської культури.

Трипільська культура-високорозвинута землеробська культура(за назвою с. Трипілля, де 1896 р. вперше були відкриті пам’ятки цієї культури). Розквіт цієї культури припадає на період між 3500 та 2700 рр. до н.е. Її племена займають у цей час велику територію від Карпат до Дніпра. Окремі поселення за розмірами схожі на міста (250 – 400 га), вважається, що в них жило не менше 10 – 20 тис. чоловік. Цікаво також те, що декілька дрібних поселень концентруються, як правило, навколо одного великого. Отже, не виключено, що у трипільців вже могла існувати певна протодержавна система. Трипільські племена використовували знаряддя праці не тільки з каменю, а й з міді, проте цей метал так і не витіснив камінь. Пізні трипільські поселення були добре укріплені й розташовувались у важкодоступних місцях. Причини зникнення цієї культури на рубежі 2000 р. до н.е. до кінця не з’ясовані, але очевидно, що їй стали загрожувати зі степу войовничі кочівники. Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, просо, льон, в землеробстві застосовували рало і використовували велику рогату худобу як тяглову силу. Гончарне виробництво характеризувалося значною різноманітністю форм посуду і вишуканим оздобленням його. Головну роль в господарському житті стали відігравати чоловіки, внаслідок чого поступово виникає й утверджується патріархальна організація суспільства.

Українська література ХІХ - початку ХХ ст.: основні тенденції розвитку.

Початок ХХ ст. в українській літературі ознаменувався приходом неоромантиків Михайла Коцюбинського-новели “Лялечка”, “Цвіт яблуні”, “Intermezzo”, “Сон”, “На острові» повість-балада “Тіні забутих предків”. та Лесі Українки. У поезії захоплення модернізмом позначилося на творчості М. Вороного, Г. Чупринки, О. Олеся, Новаторською формою зображення життя українського селянства характеризуються твори письменника А.Тесленка та С.Васильченка, В. Стефаник, Л.Мартович, М. Черемшина,О. Кобилянська-соціально-психологічна повість “Земля”. Одним із найпопулярніших українських письменників початку ХХ ст. був Володимир Винниченко. Перед ним, сином наймита-чабана, ще у ранньому дитинстві розкрилась потворність суспільної несправедливості. Розвиток української мови та літератури, як і всєї української культури, гальмувався через русифікаторську, колонізаторську політику російського самодержавства. Нових обертів ця політика набирає у другій половині ХІХ ст. Так, 1863 р. було прийнято указ міністра внутрішніх справ П.Валуєва про заборону друкувати книжки, призначені для “народного употребленія”, українською мовою. Вершиною усіх протиукраїнських заходів самодержавства був таємний царський указ, підписаний Олександром ІІ у травні 1876 р. Емський указ.

 

 

Українська культура як суспільно-історичне явище. Основні періоди формування та розвитку української культури.

Слово «культура» походить від латинських слів colo, colere (щось вирощувати, доглядати, обробляти). Звідси culturare (вирощений, оброблений людською працею, доведений до досконалості). Спочатку ці слова стосувалися праці на землі (землеробства), однак згодом усе частіше стали вживатись у ширшому значенні – стосовно духовно-практичної діяльності людини. Наприклад, основний зміст культури Ціцерон вбачав у розвитку мислиннєвої діяльності людини, вдосконаленні її духовного світу. І це перша відома спроба вживання слова «культура» як теоретичного терміна.В епоху Середньовіччя поняття культури набуває світоглядно-морального змісту. Німецький філософ С.Пуфендорф у 1684 р. уперше вживає слово «культура» як самостійний термін для позначення духовного світу людини, що відрізняє її від звичайного тваринного існування. Культура пов’язується зі світосприйняттям, світобаченням, світовідчуттям того чи іншого народу, який займає певний географічний простір.В епоху Відродження та Просвітництва поняття культури набуває ще ширшого змісту. Культуру почали розуміти як «людяність» на противагу «природності», «тваринності». Звідси віра в те, що культура – це чиста духовність, яка можлива лише у філософській, науковій та художній творчості. Вважалося, що культуру в суспільстві можна утвердити шляхом піднесення рівня освіти народу, звільнення його від усіляких забобонів, релігійних вірувань, утопічних уявлень з метою побудови «розумної держави» і встановлення таких же суспільних відносин. Пізніше теоретики наштовхнулись на проблему суперечностей у культурному прогресі людства. Німецький поет, драматург і теоретик мистецтва Фрідріх Шіллер досить точно побачив суперечність між природою й культурою, однобічність людини, яка відірвалася від природи та замкнулася у штучно витвореному нею світі культури.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.220.231.235 (0.007 с.)