Сутність, види та форми поділу праці

Суспільний поділ праці – відокремлення окремих видів трудової діяльності, що стало причиною й умовою виникнення товарного виробництва.

Причиною й умовою виникнення і розвитку міжнародної економіки став міжнародний поділ праці (МПП) у всіх трьох його функціональних формах.

Міжнародний поділ праці – вища ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва визначеної продукції в окремих країнах.

Головним напрямком розвитку МПП стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування виробництва, що є формами МПП і виражають його сутність.

Міжнародна спеціалізація – це спеціалізація підприємств різних країн на виготовленні часткових продуктів, пов'язана з науково-технічною революцією. Розвивається вона за двома напрямками.

1. Виробничий напрямок включає спеціалізацію: міжгалузеву; внутрі шньогалузеву; окремих підприємств.

2. Територіальний напрямок включає спеціалізацію окремих країн, групи країн або регіонів на виробництві визначених товарів і їхніх частин для світового ринку.

Міжнародне кооперування як визначена система відносин характеризується сферою, областю діяльності і методом співробітництва.

Міжнародне кооперування охоплює наступні сфери співробітництва:

1. Виробничо-технологічне співробітництво, що включає:

передачу ліцензій і прав власності;

розробку й узгодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції, будівельних і монтажних робіт, модернізацію підприємств, що кооперуються;

удосконалювання керування виробництвом, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм.

2. Торгово-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперованої продукції.

3. Післяпродажне обслуговування техніки.

При налагодженні коопераційних зв'язків використовуються наступні методи:

1. Здійснення спільних програм, що реалізується в двох формах:

підрядне виробниче кооперування – виконання певної роботи виконавцем з доручення замовника, що обумовлюється термінами, обсягами, якістю виконання і т. д.

2. Спеціалізація в договірному порядку – це розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування, що дозволяє усунути або зменшити дублювання виробництва і пряму конкуренцію між собою на ринку.

3. Створення спільних підприємств – об'єднання капіталу декількох учасників для реалізації окремих, взаємно погоджених цілей. [ 6 ]

Сутність

Основу об'єднання національних господарств у єдине світове господарство становить міжнародний поділ праці (МРТ), тобто спеціалізація окремих країн

на виробництві окремих видів продукції, який країни обмінюються між собою.

МРТ - об'єктивна основа міжнародного обміну товарами, послугами й знаннями, розвитку виробничого, науково-технічного, торговельного й іншого співробітництва між всіма країнами миру незалежно від рівня їхнього економічного розвитку й характеру суспільного лада. Саме МРТ є найважливішою матеріальною передумовою налагодження плідної економічної взаємодії держав у масштабах всієї планети.

Єдиний виробничий процес не може не розчленовуватися на відносно самостійний, відособлений друг від друга фази. Разом з тим таке розчленовування – це одночасно й об'єднання виробництв, що відокремилися, і територіально-виробничих комплексів, установлення взаємодії між країнами, що беруть участь у системі МРТ. Необхідність підвищення продуктивності праці, що обумовлює економічний і соціальний прогрес, - рушійна сила в поглибленні поділу праці, у тому числі й міжнародного. МРТ здійснюється з метою підвищення ефективності виробництва, служить коштами раціоналізації суспільних продуктивних чинностей.[ 4 ]

Основним спонукальним мотивом МРТ для всіх країн миру незалежно від їх соціальних і економічних розходжень є їхнє прагнення до одержання економічних вигід. Реалізація одержуваного учасниками МРТ ефекту в цьому випадку відбувається в результаті чинності закону вартості, що проявляється в розходженнях між національною й інтернаціональною вартістю товару. Закон вартості - рушійна сила МРТ в умовах товарного виробництва.

Оскільки в будь-яких соціально-економічних умовах вартість утвориться з витрат засобів виробництва, оплати праці й прибавочної вартості, те всі товари, що надходять на ринок, незалежно від їхнього походження беруть участь у формуванні інтернаціональної вартості, тобто світових цін. Товари обмінюються в пропорціях, що відповідають законам світового ринку, у тому числі й закону вартості.

Реалізація переваг МРТ у ході міжнародного обміну товарами й послугами забезпечує будь-якій країні при сприятливих умовах одержання різниці між інтернаціональною й національною вартістю експортованих товарів і послуг, а також економію внутрішніх витрат шляхом відмови від національного виробництва товарів і послуг за рахунок більше дешевого імпорту.

До числа загальнолюдських спонукальних мотивів до участі в МРТ, використанню його можливостей ставиться необхідність рішення глобальних проблем, що коштують перед людством, спільними зусиллями всіх країн миру. Всесвітніми продуктивні чинності стають у результаті міжнародної спеціалізації й кооперації виробництва, що проявляються в планетарному масштабі. Під впливом спеціалізації й кооперації народжується «додаткова» чинність, що є як би даровою й діє одночасно з матеріально-речовинними й особистісними факторами суспільного виробництва. Результати діяльності кожної ланки системи, що утвориться, активно використовуються постійно зростаючим числом учасників кооперації, що приводить в остаточному підсумку до посилення цілісності цієї системи. Остання в усе більшій мірі здобуває потенціал, що перевищує суму потенціалів тридцятилітніх її частин.

При всій складності й суперечливості сучасний мир в економічних відносинах є певна доцільна система. МРТ - це той «інтегратор», що утворив з окремих елементів всесвітню економічну систему - світове господарство. Будучи функцією розвитку продуктивних чинностей і виробничих відносин, МРТ створило об'єктивні умови для зростаючого взаємозв'язку й взаємозалежності відтворювальних процесів всіх країн, розширило межі інтернаціоналізації до загальносвітових.[ 4 ]

При розгляді світового господарства як системи варто враховувати також породжувану МРТ взаємовигодного економічного спілкування між різними країнами, що є рушійною силою цієї системи. Спільність економічних відносин, що надає їм всесвітній характер і всесвітній масштаб, складається в збігу об'єктивних потреб у взаємному економічному спілкуванні й глибинних економічних інтересах всіх країн. Збіг ні в якій мірі не означає їхньої однорідності, так само як і єдиній політико-економічній природі відносин, з яких проявляються ці інтереси.

МРТ - це вищий щабель розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами.

Суспільний поділ праці не може існувати поза певною територією й країною, тобто не може не виступати як територіальний поділ праці. Прийнято виділяти два види територіального поділу праці:

♦ міжрегіональне - поділ праці між регіонами однієї й тієї ж країни;

♦ міжнародне - поділ праці між окремими країнами.

Поряд з територіальними видами поділу праці виділяють ще такі види суспільного поділу праці:

Загальний - поділ праці між великими сферами матеріального й нематеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок торгівля охорона здоров’я і ін.),прикладом його можна вважати якісне відокремлення людської діяльності між сферою матеріального виробництва та сферою обслуговування.

Окремий поділ праці – подальше розмежування виробничої діяльності працівників у межах кожної окремої галузі народного господарства. Так, усередині промислового виробництва праця якісно поділяється між окремими його галузями: паливною промисловістю, хімічною та нафтохімічною, будівельних матеріалів, легкою і харчовою промисловістю, чорною металургією, машинобудуванням та ін. У сільському господарстві такий поділ праці має вигляд розмежування в конкретних окремих сільськогосподарських галузях – рослинництві, плодівництві, овочівництві, тваринництві за його видами: велика рогата худоба, свинарство, вівчарство, птахівництво та ін. Окремий поділ праці існує між сферою виробництва конкретних видів сільськогосподарської продукції (зерно, овочі, фрукти, м’ясо та ін.) і переробними підприємствами (хлібопродуктів, плодоконсервні заводи,молокозаводи тощо)

Поодинокий поділ праці – це спеціалізація окремих працівників усередині кожного сільськогосподарського підприємства, його виробничих ділянок – ферм, цехів, ланок та інших внутрішньогосподарських підрозділів. Наприклад, на молочнотоварній фермі (залежно від чисельності поголів’я) він відбувається між такими категоріями працюючих, як оператори машинного доїння корів, працівники приготування та роздачі кормів, слюсарі, які обслуговують засоби механізації. Те саме спостерігається в інших тваринницьких фермах, рослинницьких галузях, ремонтних майстернях та ін.[ 1 ]

Перехід від загального поділу праці до окремого і від окремого до поодинокого історично зумовлений розвитком продуктивних сил суспільства. Відповідно до розглянутих форм поділу праці здійснюється найбільш цілеспрямований розподіл трудових ресурсів у суспільному виробництві. На основі загального поділу праці робоча сила розподіляється між великими сферами й галузями народного господарства – матеріальним виробництвом і невиробничою сферою, промисловістю і сільським господарством тощо; на основі окремого поділу праці – в межах кожної сфери і галузі, в тому числі в межах галузей агропромислового комплексу. В межах поодинокого поділу праці здійснюється розподіл працівників усередині кожного підприємства, а також в її виробничих підрозділах.

Технологічний поділ праці проявляється у виконанні окремими особами різноманітних робіт єдиного технологічного циклу, що збігаються у часі. Так, на плодоовочево-консервованих заводах одночасно одна частина працівників зайнята підготовкою плодоовочевої продукції до консервування, друга – виконує комплекс операцій безпосереднього консервування, третя – складає готову продукцію та ін. На принципах технологічного поділу праці обслуговуються різні вікові групи тварин у скотарстві, свинарстві та в інших галузях; виконання окремих самостійних виробничих операцій єдиного збирального конвеєру в зерновому господарстві, буряківництві, овочівництві, садівництві та в деяких інших галузях рослинництва й тваринництва.

Функціональний поділ праці характеризується тим, що за характером виконуваних функцій якась кількість працівників бере участь у технологічному процесі виробництва продукції, а інша не – прямо, побічно (молодший обслуговуючий персонал, керівники виробничих підрозділів, працівники агрономічної, зоотехнічної, ветеринарної сфери та ін.). відповідно усіх зайнятих працівників класифікують на основних (трактористи – машиністи, комбайнери, водії, оператори машинного доїння корів тощо) і допоміжних, які забезпечують безперервність праці основних працівників. Це зайняті обслуговуванням агрегатів, підвезенням насіння, добрив, підготовки сховищ, місць розміщення зібраної продукції, працівники планової й облікової служби, культури, торгівлі та громадського харчування, дитячих установ, навчальних закладів, житлово – комунального господарства, а також ті, що виконують інші види допоміжної діяльності.

Кваліфікаційний поділ праці відбувається за умов, коли одні і ті ж спеціалізовані трудові процеси чи функції (або посади чи роботи) можуть виконувати працівники різної кваліфікації. Рівень кваліфікації працівників у багатьох випадках відображається такими показниками, як розряди, категорії, класи тощо. Наприклад, робоче місце тракториста – машиніста, шофера, комбайнера, майстра машинного доїння корів та інших працівників можуть займати фахівці різних класів – першого, другого, третього або такі, які зовсім не мають класності. Класність як показник професійної майстерності або як показник рівня кваліфікації значною мірою визначає якість виконуваних сільськогосподарських робіт, кількість і якість одержуваної продукції, а отже, і ефективність праці в цілому.

Класифікація поодинокого поділу праці на окремі форми (технологічна, функціональна, кваліфікаційна) – неодмінна умова формування оптимальних (сприятливих) аграрних соціально – трудових відносин. Саме з урахуванням такого поділу праці економіст – організатор або керівник будь – якого трудового колективу визначає потребу трудових ресурсів, їх професійний та кваліфікаційний склад, а також форми підготовки кадрів і шляхи підвищення їх кваліфікації. На основі технологічного, функціонального й кваліфікаційного поділу праці досягається найбільш доцільне розставлення робітників по певних роботах у кожному трудовому колективі, забезпечується найбільш раціональний розподіл функцій, а отже і оптимальні взаємозв’язки між виконавцями в процесі їх трудової діяльності.

Всі перераховані фактори в тім або іншому ступені визначають величину національних витрат виробництва, тому що визначають вартість основних факторів виробництва:

♦ праці (рівень заробітної плати);

♦ капіталу (ставка середнього відсотка);

♦ землі й природних ресурсів у цілому.[ 1 ]

 

1.2. Межі поділу праці

У зв'язку із цим існують наступні межі поділу прані:

§ технологічна,

§ економічна,

§ психофізіологічна

§ соціальна.

Технологічна межа визначається існуючою технологією, що ділить виробничий процес на операції.

Нижньою межею формування змісту операції є трудовий прийом, що складається не менш ніж з трьох трудових дій, які безперервно слідують одна за одною і мають конкретне цільове призначення.

Верхня межа поділу праці - виготовлення на одному робочому місці всього виробу повністю.

Економічна межа зумовлюється рівнем завантаження робітників і тривалістю виробничого циклу. Поділ праці призводить до скорочення виробничого циклу за рахунок паралельного виконання операцій, до підвищення продуктивності праці за рахунок спеціалізації знарядь праці й робочих місць, прискорення освоєння робітниками трудових прийомів і методів праці. Однак надмірний поділ праці на основі дроблення окремих технологічних операцій приводить до порушення пропорцій у структурі витрат часу. При цьому, з одного боку, знижується час обробки, а з іншого боку - збільшуються такі елементи витрат, як час на встановлення й зняття деталей, між операційне транспортування предмета праці, між операційний контроль, підготовчо-заключний час. Таким чином, оптимальним є варіант, за якого зальний вплив факторів, що знижують тривалість виробничого циклу, більший загального впливу протилежних факторів.

Іншим економічним критерієм є повнота використання робочого часу. Закріплення за працівником вузькоспеціалізованих функцій не завжди забезпечує його повну зайнятість. Тому необхідно знаходити такі варіанти формування виробничих операцій, при яких робітники не будуть простоювати чекаючи роботи або під час автоматичного циклу устаткування. Особливе значення це зауваження здобуває в цей час, коли під впливом науково-технічного прогресу росте частка часу спостереження за роботою устаткування. У цих умовах система операційного поділу праці не дозволяє забезпечити повну зайнятість робітників протягом зміни, а тому необхідно розширення їх зон обслуговування й виробничих функцій.

Психофізіологічна межа визначається фізичними й психологічними навантаженнями. Тривалість операцій повинна перебувати в допустимих межах і містити різноманітні трудові прийоми, виконання яких забезпечує чергування навантажень на різні органи й частини тіла працюючого. Монотонність трудового процесу, пов'язана із тривалістю й повторюваністю одноманітних прийомів і дій виконавців протягом певного періоду, залежить від числа елементів в операції, тривалості повторюваних елементів, повторюваності одноманітних прийомів і дій. [ 1 ]

Соціальна межа визначається мінімально необхідною різноманітністю функцій, які виконуються, що забезпечує змістовність і привабливість праці. Працівник повинен не тільки бачити результати своєї праці, але й одержувати від нього певне задоволення. Праця, що являє собою набір найпростіших рухів і дій, знижує інтерес до неї. Вона позбавлений творчості, не сприяє росту кваліфікації працівників.

Значення поділу праці на підприємствах різних форм власності дозволяє господарюючому суб'єкту знизити витрати виробництва, коли менш складні елементи трудового процесу виконує менша чисельність працівників більш низької кваліфікації, що призводить до заощадження коштів, які можна використати для механізації або автоматизації діяльності, яке приведе до істотного зростання продуктивності праці. Здійснюючи раціональний поділ праці підприємством досягається встановлення правильних пропорцій у чисельності окремих груп робітників на підприємстві, відокремленні одних видів трудових процесів від інших та встановленні між ними певних кількісних співвідношень. Розвиток поділу праці на кожному підприємстві відбувається індивідуально, але спрямований на вирішення завдання щодо розподілу робіт між виконавцями, розстановкою робітників та визначенням для них видів робіт.

Економічні, психофізіологічні та соціальні межі поділу праці значною мірою можна регулювати в кожному сільськогосподарському трудовому колективі. Такі можливості надає Конституція та трудове законодавство України. Зокрема, відповідно до законів України «Про зайнятість населення «, «Про охорону праці», «Кодекс законів про працю», «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України» та ін. всі громадяни України мають право вільно обирати види діяльності (які не заборонені законодавством), а також професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей і професійної підготовки.

Примушування до праці в будь – якій формі не допускається (за винятком випадків передбачених законодавством), а добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення громадян до адміністративної або кримінальної відповідальності. Законодавство України дозволяє громадянам самостійно забезпечувати себе роботою, в тому числі займатись підприємництвом, індивідуальною творчою діяльністю, працювати в кооперативних, орендних колективах, фермерських господарствах, на малих підприємствах, а також по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня)в різних службах незалежно від форм власності.

Законодавство України передбачає й такі заходи, за допомогою яких удається регулювати межі поділу праці, а саме: безкоштовну професійну орієнтацію, консультацію по працевлаштуванню, одержання необхідної інформації від державної служби зайнятості з метою вибрати вид діяльності, місце роботи й режим праці, безкоштовне навчання безробітних нових професій і перепідготовку, безкоштовне сприяння в підборі підходящої роботи та працевлаштування відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки й освіти, можливість поєднання професій, спеціальностей та виконуваних функцій, а також створення сприятливих умов для відпочинку за місцем праці та проживання тощо.

Негативні наслідки поділу праці послаблюються також з розвитком і вдосконаленням техніки безпеки й виробничої санітарії, заходами щодо оздоровлення навколишнього середовища, допомогою по тимчасовій непрацездатності та іншими формами працездатності та іншими формами соціального захисту громадян України.[ 1 ]

 

1.3. Кооперація праці: поняття і форми

Термін «кооперація «походить від латинського слова, що означає співробітництво. В широкому розумінні кооперація – добровільне об’єднання людей, які внесли матеріальні засоби або кошти для спільної господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Прикладом такої кооперації є колективні сільськогосподарські підприємства, споживча кооперація, численні різнопрофільні кооперативи на селі і у містах та ін.

Ось чому поняття «кооперація праці» потрібно трактувати як форму об’єднання трудової діяльності певної кількості людей, що беруть участь у виконанні одного й того ж або різних, але пов’язаних між собою виробничих процесів. Кооперація праці, як пишуть В. Тихонов М. Копач, - це зворотна сторона поділу праці. Водночас вона є однією з форм раціональної організації праці, яка впливає на трудові відносини працюючих і спрямована на підвищення продуктивності праці.

В Україні діють акціонерні, кооперативні, приватні, державні підприємства у всіх галузях народного господарства – сільському господарстві, промисловості, будівництві, транспорті, торгівлі, тощо. Закон України «Про кооперацію» забезпечує рівноправне положення як державному, кооперативному та приватному секторам економіки.

Відповідно до згаданого закону до згаданого закону всі кооперативи класифікують на два основних типи: виробничі (здійснюють виробництво продукції, її переробку й реалізацію; виробляють товари широкого вжитку, ремонтують техніку, видобувають корисні копалини та ін.) і обслуговуючі ( задовольняють потреби своїх членів та інших громадян у торговельному, побутовому й культурному обслуговуванні та інших послугах).

У сільському господарстві переважно формою виробничих кооперативів на сучасному етапі розвитку продуктивних сил є колективні сільськогосподарські підприємства. Колективні сільськогосподарські підприємства є кооперативами комплексного типу, які вирішують виробничі і споживчі функції.

Відповідно до Закону України «Про кооперацію» в сільській місцевості дозволяється створювати ще й такі самостійні кооперативи:

à По виробництву і переробці сільськогосподарської продукції

à Сільськогосподарсько – промислові кооперативи

à Риболовецькі

à Лісогосподарські

à По прокату тракторів, інших складних сільськогосподарських машин, автомобілів та інших видів техніки

à З виробничо – технічного, агрохімічного, та інших видів технічного обслуговування.

Слід зазначити, що економічна наука класифікує кооперацію праці на просту і складну. Проста кооперація праці являє собою процес об’єднання діяльності групи працівників з метою виконання одноманітної роботи. В одних випадках останню можна поділити на якісно одноманітні частини (ручне формування насаджень рослин цукрових буряків, пікірування та прополювання овочевих культур, упаковування та затарювання фруктів, овочів, винограду та ін.), а в інших зробити це неможливо, вона неподільна (підняття та переміщення ручним способом важких предметів – контейнерів, ящиків, інших ємкостей з продукцією, окремих видів обладнання тощо). Характерні ознаки простої кооперації – використання ручної, недостатньо спеціалізованої праці. Тому найбільш широко вона застосовується під час виконання сільськогосподарських та будь – яких інших робіт низького рівня механізації трудових процесів. [ 5 ]

Складна кооперація праці ґрунтується на поділі (спеціалізації) праці групи робітників, які одночасно виконують єдиний виробничий процес. Так, збирання врожаю зернових культур основане на спеціалізації праці різних професійних груп виконавців, а саме: комбайнерів, водіїв автомобілів, трактористів – машиністів, які забезпечують транспортування зерна і соломи; працівників, зайнятих післязбиральною доробкою зерна і скиртування соломи та полови. Аналогічне спостерігається під час збирання цукрових буряків, соняшнику, овочевих, плодових та інших культур.

Складна кооперація – це (порівняно з простою) більш високий рівень організації використання праці, де внаслідок поглиблення спеціалізації забезпечується і вища її ефективність. В умовах сучасного сільськогосподарського виробництва ця форма кооперації є домінуючою, а її межа з прогресом науки і техніки постійно розширюється.

Проста і складна кооперація праці має певні переваги над працею окремої особи. Перехід від застосування праці кожного окремого працівника до праці кооперативної – це не тільки суто кількісне перетворення. Адже в умовах кооперації діє закон переходу кількісних змін в якісні: виникає невимушене змагання в процесі праці, що обумовлює вищу її продуктивність.

Особливо важливу роль кооперація праці відіграє в сільському господарстві. Адже в цій галузі, як відомо, терміни виконання багатьох агротехнічних прийомів вирішальним чином визначають кінцевий результат – кількість продукції, якість та рентабельність її виробництва. Наприклад, формування необхідної густоти рослин цукрових буряків, соняшнику, овочевих та інших сільськогосподарських культур з відхиленням від оптимальних агротехнічних строків в подальшому неможливо компенсувати ніякими додатковими агрозаходами і в таких випадках зменшення врожаю і зниження якості продукції неминучі. Адже тривалість згаданих та інших робіт у сільському господарстві наперед визначається агробіологічними особливостями рослин. Тому одна з важливих функцій трудових колективів – забезпечити формування густоти насаджень в терміни (якими б короткими вони не були), зумовлені біологією та фізіологією рослинного організму.

У всіх випадках кооперація праці – це важлива складова трудових відносин, яка, зокрема дає змогу успішно подолати обмеженні строки виконання багатьох сільськогосподарських робіт.

Таким чином, у сільському господарстві економічні переваги кооперації праці порівняно з індивідуальною діяльністю виявляються, по – перше, в більш раціональному використанні робочого часу, а отже, і в безпосередньому підвищенні продуктивності праці; по – друге, в подоланні критичних термінів багатьох сільськогосподарських робіт (чим значною мірою визначається кінцевий результат діяльності будь – якого трудового колективу) і, нарешті, в більш ефективному використанні земельних і матеріальних ресурсів, забезпечуючи більш економне використання засобів виробництва. [ 5 ]