Технологічний спосіб виробництва.

Технологічний спосіб виробництва — спосіб техніко-економічного поєднання особистісних і речових засобів праці, а також процес діалектичної взаємодії продуктивних сил і техніко-економічних відносин у межах певного історично визначеного суспільного та економічного способів виробництва. Глибинною сутністю технологічного способу виробництва є тип зв'язку між людиною-працівником і засобами праці. Так, на нижчому етапі розвитку засобів праці більшість технологічних функцій виконувала сама людина, рух знаряддя праці визначався рухом людини. Засоби праці при цьому впливали на предмет праці. Такий тип зв'язку був суб'єктним, або ручним, а перший технологічний спосіб виробництва базувався на ручній праці. Він існував з моменту виготовлення людиною найпростіших засобів праці (з кам'яного віку) до кінця XVIII — початку XIX ст. (До розгортання промислової революції). Ця закономірність (визначення руху засобів праці діями людини) була характерна для мануфактурної стадії розвитку капіталізму в промисловості, хоча на цій стадії відбувся поділ праці між десятками робітників, спеціалізація інструментів (поява часткових знарядь праці) та часткового працівника (володіє лише однією спеціальністю). Перехідним етапом до технологічного способу виробництва була поява ремісничих машин, які приводила в дію людина. А найважливішою закономірністю нового технологічного способу виробництва є детермінація рухів людини у процесі праці рухом машин, перехід до машин важливих функцій мануфактурного працівника (управління окремими інструментами, значною мірою виготовлення самих знарядь праці), перетворення часткового робітника на придаток машини. Такий тип взаємодії особистісних і речових факторів виробництва дістав назву об'єктного. Унаслідок спеціалізації засобів праці виникає нове джерело розвитку технологічного способу виробництва — суперечності між окремими елементами системи машин. Так, з винайденням робочої машини стало можливим приведення машиною в дію більшої кількості знарядь праці, але ще не було ефективного двигуна. Цю суперечність вирішила поява парової машини. Водночас виникли суперечності з методами обробки сировини, що зумовило винайдення вовночесальних машин. Сучасні засоби праці називають технікою. Першому технологічному способу виробництва не було властиве технологічне підкорення праці власником засобів виробництва. Воно виникає і розвивається в умовах простої капіталістичної кооперації гетерогенного типу (коли під владою капіталіста в одній майстерні об'єднувалось кілька ремісників однієї і тієї самої спеціальності і кожен виконував безперервно одну операцію), мануфактури та великої машинної індустрії. На останній стадії соціально-економічне панування капіталу над працею (відсутність засобів виробництва і засобів існування змушує робітників продавати свою робочу силу) доповнюється технологічним підкоренням, технологічним примусом. Технологічне підкорення праці капіталом усувається за технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці. Істотно змінюються робочі машини і з'являється четверте покоління машин — автоматичні керуючі пристрої, які долають обмеженість психофізичних можливостей людини як суб'єкта, що управляє і суттєво змінює роль людини у процесі виробництва. Людина звільняється не лише від ручної праці, а й від рутинних виконавчих функцій та функцій розумової праці. За допомогою техніки контролюються механізми, якість продукції, регулювання і наладки, проектування і програмування, здійснюється безпосередній вплив на предмети праці найновішої технології, відбувається виробництво автоматизованої системи машин самими машинами під контролем людини (так звані "безлюдні виробництва") та інші функції. Лише за цих умов об'єктивною необхідністю стає розвиток усіх сутнісних сил людини. Технологічний спосіб виробництва в Україні переважно ґрунтується на машинній і ручній праці, що за інтенсивного розвитку автоматизованого виробництва у розвинутих країнах загрожує економічному суверенітету нашої держави. Техніко-економічне поєднання передбачає використання робітником певних засобів і предметів праці незалежно від того, кому вони належать (водій керує автомобілем). При цьому узагальнююче поняття "спосіб виробництва" позначає спосіб використання засобів виробництва і матеріальних благ. Головними у процесі такого поєднання є раціональна організація робочого місця, високоефективна праця, економія сировини тощо. На відміну від цього поєднання в межах суспільного способу виробництва розрізняють соціально-економічне поєднання особистісних і речових факторів виробництва.

 

Прибуток сутність та види

Прибу́ток (англ. Profit) — сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Чистий прибуток це прибуток після сплати податків. Прибуток також визначають як суму, на яку зріс власний капітал компанії за даний період у результаті діяльності цієї компанії.

Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта.

Прибуток — одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95% прибутку. Прибуток являє собою загальну економічну категорію розвинутого товарного виробництва. Він є частиною вартості товару, яка відображається у вигляді надлишку над витратами його виробництва.

Прибуток як економічна категорія має своє якісне і кількісне визначення, тобто має речовий зміст та суспільну форму. Саме в їх діалектичній єдності розкривається сутність прибутку, його економічний зміст.

Види прибутку

· Загальний прибуток — кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства, що включає в себе фінансові результати від різних видів його діяльності (продаж продукції, послуги, прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних подій);

· Валовий прибуток — прибуток, розрахований на реалізованій продукції у вигляді різниці між чистим доходом (виручка без ПДВ та акцизів) від реалізації продукції і собівартістю реалізованої продукції.

· Прибуток від операційної діяльності витрати — оренда.

· Адміністративні витрати (пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством) = основна та додаткова з/п управлінського персоналу, витрати на відрядження управлінського персоналу.

· Витрати на збут — оплата праці продавців (від збуту), пакування, транспортування.

· Інші операційні витрати — собівартість реалізованих виробництвом запасів, сумнівні та безнадійні борги, оцінка запасів.