Економічнікризи. Особливостіекономічних криз другоїполовини XX ст. Системна економічна криза і особливості її протікання в Україні.

Економі́чна кри́за — різке погіршення економічного стану країни, що виявляється в значному спаді виробництва, порушенні виробничих зв'язків, що склалися, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття, і у результаті — в зниженні життєвого рівня, добробуту населення. РІзні галузі економіки реагують на кризу по-різному. Економічна криза — Скорочення зростання економіки (ВВП) до нуля відсотків або виникнення від'ємних значень в динаміці ВВП на відрізку 2-3 квартали. Економічна криза — Органічний розлад господарського життя, наслідком якого є втрати доходів та багатств або економічна смерть значної частини підприємців, що яскраво спостерігалась в період 1929-1998рр

У період після Другої світової війни економічні кризи проходили в 1948 - 1949, 1953 - 1954, 1957 - 1958, 1960 - 1961, 1969 - 1970, 1973 - 1975, 1979 - 1982, 1990 - 1991 рр..

Економічна криза 1974 - 1975 рр.. Розпочався він у США, Англії та ФРН і майже водночас охопила всі розвинуті капіталістичні країни, у тому числі Японію і країни Західної Європи. Після Другої світової війни відбулася глибока трансформації сучасного капіталізму, зумовлена динамічними змінами в розвитку продуктивних сил у звязку з третьої науково-технічною революцією зростанням інтернаціоналізації виробництва, поглибленням міжнародного поділу праці і спеціалізації. Саме ці чинники зумовили значний спад виробництва під час кризи навіть у країнах, що пережили так зване «економічне диво» - швидке економічне зростання (ФРН, Японії, Італії). У цих країнах криза 1974-1975 рр.. був першим великим післявоєнним кризою.

У провідній країні світу - США криза почав розвиватися майже в усіх галузях промисловості. Особливо гостро він вплинув на інвестиційну діяльність і житлове будівництво (спад більш 50%) і виробниче будівництво (спад був ще глибше). Криза захопив і сучасні галузі - машинобудування, хімічну, електротехнічну.

Циклічний криза 1974-1975 рр.. переплелася з паливно-енергетичних і сировинних.

Високі темпи зростання капіталістичної економіки в 50-60-і рр.. викликали зростання світового споживання первинних видів енергії, яка збільшилася за 1950-1972 рр.. в три рази. Змінилася структура енергобалансу - частка нафти різко зросла, споживання її за ці роки збільшилася в пять разів..

Продовольча криза була викликана нестачею продовольства, особливо зернових. Позначилися неврожаї 1972 і 1974 рр.. Запаси зернових скоротилися у 2 рази, а ціни в середині 70-х рр.. підвищилися на 70-90%.

Структурні кризи. Супутниками циклічних криз стали структурні кризи капіталістичної економіки, що породжуються диспропорціями між розвитком окремих сфер і галузей виробництва. Як правило, вони носять більш тривалий характер і не вкладаються в рамки одного відтворювального циклу.

Структурний криза вражає галузі, попит на продукцію яких зростає повільніше, ніж економіка в цілому, а іноді навіть скорочується абсолютно. У цьому випадку виявляються відносне перенакопичення основного капіталу і його знецінення. Тому структурна криза викликає відплив капіталу з цієї галузі, а також змушує підприємців шукати шляхи зниження витрат виробництва, йти на технічні інновації (нововведення) і оновлювати капітал на вищій технічній базі.

Структурні кризи не мають циклічного характеру, вони забезпечують тимчасове подолання суперечностей, що накопичуються за тривалий період. Однак, переплітаючись з циклічним кризою, як це було в 1974-1975 рр.., Вони різко посилюють розмах і тривалість кризових потрясінь.

Світова економічна криза 1980-1982 рр.. Найбільш тривалим за післявоєнний період був світова економічна криза 1980-1982 рр.., Що тривав три роки. Криза охопила весь капіталістичний світ, усі країни: промислово розвинені, малі і великі, а також багато країни, що розвиваються, з них найбільше - Аргентину та Бразилію. При загальному затяжному характер криза в США та Канаді проходив двома хвилями. Індекс промислового виробництва в розвинутих капіталістичних країнах склав в 1982 р. 95,5% по відношенню до 1979 р., в країнах, що розвиваються - 87,5%. У світовій економічній кризі 1980-1982 рр.. виділяють два етапи. Спочатку він охопив Великобританію та Францію, а потім США та інші розвинені країни. На першому етапі криза розгорнувся в галузях, що виробляють предмети особистого вжитку, на другому він охопив важку промисловість (у тому числі чорну металургію).

Україна останнім часом докладає значних зусиль, щоб подолати кризу, яка має системний характер, позбутися наслідків колоніального минулого і сформувати соціально-економічну модель, засновану на інституті приватної власності. Для цього їй доводиться повністю вибудовувати нову ринкову інфраструктуру.

Україна перебуває під негативним впливом зовнішніх факторів, насамперед економічних процесів, які відбуваються в Росії, через тісну прив'язку до енергопостачання з цієї країни. По суті, в Україні склалася ненормальна, однобока структура постачання енергоносіїв

Ще один показовий приклад. Рівень споживання в Україні у 1994 році становив 19 % ВВП, а вже в 1997 році аж 26 % ВВП. Тобто - економічна криза поглиблюється, а державні витрати замість скорочення стрімко зростають. Виникає питання: чому у нас відбувається не так, як у всіх інших країнах світу 62 закони України закріплюють становище, коли на виробництві працюють - тобто наповнюють бюджет - лише 15 млн. громадян, а на утриманні бюджету перебуває майже 20 млн. громадян. Саме тому із кожних 100 одиниць сукупного державного прибутку 90 іде на виконання законів і лише 10 одиниць - на відтворення виробництва. Ось тут головні корені наших негараздів.

 

47. Економічні функції держави. Моделі державного регулювання економіки.

Економічна діяльність держави реалізується в сукупності конкретних видів діяльності, тобто функцій. Функції класифікують за певними ознаками, видами і цілями діяльності, за джерелами фінансування, за характером заходів (економічні, адміністративні, стимулюючі, обмежені, національні тощо), за обсягом і розподілом діяльності
Найбільш розповсюдженою є класифікація за сферою дії: внутрішні і зовнішні функції. Внутрішні функції — це напрями діяльності держави щодо суспільства в економічній, політичній, ідеологічній, соціальній та інших сферах. Зовнішні функції — це напрями діяльності щодо інших держав у сфері забезпечення економічних інтересів даної держави і суспільства.
Базовою характеристикою для класифікації функцій є вид діяльності. У кожному конкретному виді діяльності певним чином присутні і поєднуються характеристики різних видів діяльності.
Складність завдань, що постають перед державою, визначають і множинність функцій, через які реалізується діяльність держави. Скласти певний перелік функцій держави неможливо. Водночас є основні функції держави, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток економіки.
Трансформаційні процеси переходу від централізовано-планової до соціально орієнтованої ринкової моделі функціонування і розвитку національної економіки об’єктивно вимагають адекватних цілеспрямованих дій з боку держави, яка в перехідних умовах виконує крім загальних функцій цілий ряд специфічних. До специфічних функцій перехідного періоду можна

віднеститакі:
- розробка і здійснення стратегії соціально-економічного розвитку країни;
- структурно-технологічні, інституціональні та інші перетворення, визначення місця і ролі країни в системі геоекономічних відносин;
- цілеспрямоване формування державного сектору економіки;
- розподіл і перерозподіл певної частини валового внутрішнього продукту (ВВП);
- національне регулювання економічних і соціальних процесів;
- проведення гнучкої зовнішньоекономічної політики;
- створення загальної законодавчої і правової бази для суб’єктів ринкової економіки.

Отже, за моделями регулювання господарського життя в зарубіжних економіках розрізняють такі:

1. Американська (ліберальна) модель регулювання грунтується на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб з низьким рівнем бюджетної централізації національного продукту (25-30 %).

2. Німецька (неоліберальна) модель регулювання спрямована на усунення перешкод для конкуренції, стимулювання малого бізнесу, зростання зайнятості і продуктивності праці, соціальної підпорядкованості дій ринку. При цьому рівень бюджетної централізації національного продукту становить 45-55 %.

3. Західноєвропейська модель (кейнсіанська) регулювання використовується у Великобританії, Франції, Австрії, Італії. Вона передбачає підвищену роль державного сектора в економіці країни і поміркований рівень бюджетної централізації національного продукту (35-40 %).

4. Шведська (скандинавська) модель регулювання має на меті забезпечення максимально сприятливих умов для суспільності кожного суб'єкта. Вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою і високим рівнем бюджетної централізації національного продукту (близько 60 %).

5. Японська модель регулювання передбачає досить високий рівень керованості господарства, створення сприятливих умов для розвитку приватного сектора економіки, повне державне фінансування інноваційної діяльності та поміркований рівень бюджетної централізації національного продукту (30-35 %).

6. Неоінституційна модель пропонує визначення точок зростання в економіці, пріоритетів у розвитку її секторальних і регіональних підсистем, оскільки одночасно "підняти" економіку в принципі неможливо.

Стосовно України слід зазначити, що до 1993 року у нас практикувалася неокейнсіанська модель розвитку економіки, яка мала "розігріти економіку", тобто забезпечити зростання сукупного попиту з наступним зростанням сукупної пропозиції. Однак на практиці ця модель не спрацювала, а лише призвела до гіперінфляції з усіма її негативними наслідками.

З 1993 р. в Україні була "запущена" ортодоксальна модель саморегулювання економіки, більш знана як монетарна модель. Проте і вона не забезпечила розширений розвиток нашої економіки. Більшість учених і аналітиків вважає, що в умовах України вона і не могла спрацювати, оскільки національна економіка не володіла необхідною для цього стійкістю.

Проте реально в Україні була реалізована раніше не відома в науці імітаційна модель реформування економіки. Результатом її реалізації стала система корпоративно-кланового капіталізму, яка характеризується, з одного боку, астрономічними прибутками невеликої групи людей, а з іншого - доходами на межі фізичного виживання основної маси населення.

Не дивно, що розвинені країни світу довго не визнавали Україну як державу з ринковою економікою. Ринкова трансформація економіки України за неокейнсіанською, монетарною та імітаційною схемами призвели до її катастрофічної руйнації

Сьогодні вже більше теоретиків і практиків схиляються на користь неоінституційної моделі розвитку економіки, яка на перший план у ринкових перетвореннях ставить державу та її регулюючі впливи.