Методи міжнародної торгівлі та їх порівняльна характеристика.

Метод торгівлі це спосіб здійснення торгового обміну (торгової операції, або торгової операції). У міжнародній торговій практиці застосовуються два основних методи торгівлі:

прямий метод (здійснення операції безпосереднє між виробником і споживачем);

непрямий метод (здійснення операції через посередника).

При прямому методі торгівлі виникає певна фінансова вигода, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику, знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльності від можливої несумлінності або недостатньої компетенції посередницької організації. Торгівля на пряму має цілеспрямований характер, довгостроковість, усталеність. Цей метод також дозволяє постійно знаходитися на ринку, враховувати його зміни і своєчасно на них реагувати. У той же час використання прямого методу торгівлі має на увазі наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. У іншому випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть значно зрости. Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньою є більш ризикованою, що зумовлено економічними, політичними, правовими і соціальними умовами в різних країнах, їх традиціями і звичаями, а також великими відстанями між торговими партнерами. У результаті часто буває доцільно, використати посередників.

Більше за половину міжнародного товарного обміну здійснюється при сприянні торгових посередників. Використання торгових фірм дає певні переваги:

1. Фірма-експортер у такому разі не вкладає значних коштів у організацію збутової мережі на території країни-імпортера.

2. Вони звільняють експортера від багатьох турбот, пов'язаних із реалізацією товару пристосовую­чись до вимог ринку.

3. Суттєвим є використання капіталу торгово-посередницьких фірм на основі коротко- та довгострокового кредитування.

4. Накінець, ринки деяких товарів повністю монополізовані торговими посередниками і не доступні для прямих контактів зі споживачами. Прості посередники (брокери) підшукують і зводять взаємно зацікавлених продавців і покупців, але самі не беруть безпосередньої участі в операціях.

Ще більш широке застосування в міжнародній торгівлі отримали договори комісії, по яких комісіонери дістають право підшукувати партнерів і підписувати з ними контракти від свого імені, але за рахунок продавця або покупця (комітентів), які несуть комерційні ризики. Перед третіми особами комісіонери виступають як продавці.

Також поширеною формою договору комісії є продаж товарів на умовах консигнації. Експортер (консигнант) постачає товар на склад посередника (консигнатора) для реалізації на ринку протягом певного терміну. Консигнатор здійснює платежі консигнанту по мірі його реалізації зі складу. Не продані до встановленого терміну товари консигнатор має право повернути консигнанту. На умовах консигнації реалізовують в основному товари масового попиту. По суті, при консигнації експортер кредитує посередника на середній термін реалізації товару. Неодмінною умовою консигнаційної угоди є збереження за комітентом права власності на товари до їх реалізації покупцям.

Основний об'єм міжнародної торгівлі здійснюється незалежними торговими фірмами. Вони від свого імені і за свій рахунок укладають договори купівлі-продажу, з одного боку, з продавцями, а з іншою з покупцями.

Агенти діють на ринку в інтересах і від імені експортерів або імпортерів, т. е. принципалов. У агентських угодах звичайно обумовлюються повноваження посередників за найбільш істотними умовами зовнішньоторгівельних операцій, а також додаткові зобов'язання агентів. Існують ще три особливих типи посередників: біржі, торги, аукціони