Повітряно-пінні вогнегасники

Призначені для гасіння більшості горючих речовин і матеріалів за винятком лужних металів, речовин, які горять без доступу повітря (бавовна, піроксилін), а також електроустаткування під напругою.

У повітряно-пінних вогнегасниках може використовуватися піна низької, середньої та високої кратності. Піну низької кратності застосовують для гасіння нафтопродуктів (крім гідрофільних – ацетону, спирту та ін.), твердих речовин і матеріалів, а також для захисту конструкцій, приладів та іншого обладнання від теплового впливу.

Піна середньої кратності є засобом гасіння нафтопродуктів та інших легкозаймистих рідин (крім гідрофільних), а також твердих матеріалів і речовин. Вона добре захищає предмети і матеріали від займання.

Піну високої кратності використовують для гасіння пожеж у підвалах, трюмах суден, шахтах та інших закритих об’єктах, а також осередків загоряння різних легкозаймистих і горючих рідин. Вогнегасильна ефективність повітряно-пінних вогнегасників у 2,5 раза вища від хімічно-пінних за однакової місткості.

Зарядом повітряно-пінного вогнегасника ВПП-10 (рис. 3)є 6%-ий водяний розчин піноутворювача, що перебуває в корпусі. Надлишковий тиск, завдяки якому водяний розчин піноутворювача виходить (витискається) із корпусу вогнегасника, створюється вуглекислотою, яка у скрапленому стані знаходиться в балончику. Ваговий контроль кількості СО₂ в балоні здійснюють через кожні 6 місяців. У разі зменшення його маси більше ніж на 75 г, балон необхідно відправити на дозаправляння.

Повітряно-механічна піна утворюється у піногенераторі, де розчин, що виходить із корпусу через сифонну трубку та рукав, змішується з повітрям.

Для задіяння вогнегасника необхідно видалити чеку, що запобігає випадковому спрацюванню вогнегасника, і натиснути пускову кнопку. Тоді опускається шток із голкою і проколює мембрану балончика. Спрямувавши на осередок вогню піно-генератор, необхідно натиснути на важіль, який відкриває кла-пан, а вже тоді вог-негасильна речовина потрапить на осередок пожежі. Щоб припи-нити викидання піни із вогнегасника, необ-хідно відпустити важіль.

 

Рис. 3. Схема будови повітряно-пінного вогнегасника ВПП-10: 1 – корпус; 2 – сифонна трубка; 3 – балончик; 4 – ручка; 5 – важіль керування клапаном; 6 – пускова кнопка; 7 – рукав; 8 – піногенератор; 9 – запобіжник; 10 – запобіжний клапан.

Вуглекислотні вогнегасники

Призначені для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих горючих речовин і матеріалів, електроустановок, що перебувають під напругою до 1000 В,а також цінних предметів (у картинних галереях, музеях, архівах, бібліотеках, приміщеннях з ПК). Їх не можна використовувати для гасіння гідрофільних легкозаймистих рідин (спирти, ацетон тощо), в яких СО₂ добре розчиняється, лужних металів, речовин, що перебувають у стані жевріння (відсутнє змочування), а також речовин, які можуть горіти без доступу повітря (целулоїд, магній, перекиси та ін.)

У вогнегаснику (ВВ-2, ВВ-5, ВВ-8 та ін.) (рис. 4)вуглекислота перебуває в корпусі (товстостінний металевий балон) у скрапленому стані (вона переходить у скраплений стан при високому тиску). У разі натискання на важіль керування клапаном, вуглекислота під тиском надходить у розтруб, де внаслідок раптового розширення (близько 500 разів за об'ємом) та швидкого випаровування утворюється снігоподібна маса з температурою до мінус 70°С. Таким вогнегасником потрібно гасити з відстані близько 1 м, спрямовуючи струмінь вуглекислого снігу з краю вогню.

Вогнегасники потрібно розміщувати подалі від нагрівальних приладів (не менше 1 м), а також не допускати ударів по балону. Під час задіяння вуглекислотного вогнегасника заборонено торкатися рукою розтруба, адже його температура від вуглекислотного снігу дуже знижується. Щомісяця необхідно ззовні оглядати вогнегасник, звертаючи увагу на наявність пломб і розтрубу. Один раз на квартал вогнегасники перевіряють зважуванням.

Рис. 4. Схема будови вуглекислотного вогнегасника ВВ-2: 1 – корпус; 2 – сифонна трубка; 3 – запобіжна мембрана; 4 – запобіжна чека; 5 – важіль керування клапаном; 6 – ручка; 7 – розтруб.