Конспект лекцій з «основ економічної теорії»

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З «ОСНОВ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ»

ЛУК’ЯНЕНКО НАТАЛІЇ ЕДУАРДІВНИ

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ТЕХНІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

ДЕННОЇ ТА ЗАОЧНОЇ ФОРМ НАВЧАННЯ

Зміст

Тема 1. Предмет і метод економічної теорії

1. Історичні етапи розвитку економічної думки.

2. Предмет економічної теорії.

3. Методи економічних досліджень.

4. Економічні закони, принципи і економічні категорії.

5. Функції економічної теорії.

Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства

1. Суть і класифікація економічних потреб. Закон зростання потреб.

2. Процес виробництва. Виробничі можливості суспільства.

3. Основні фактори виробництва.

Тема 3. Економічна система суспільства

1. Сутність та типи економічних систем.

2. Виробничі відносини, їх сутність та види.

3. Власність, її сутність та місце в економічній системі.

4. Типи, форми і види власності.

Тема 4. Форми організації суспільного виробництва

1. Суть і риси натурального господарства.

2. Товарна форма організації суспільного виробництва.

3. Товар і його властивості.

4. Величина вартості товару. Закон вартості і його функції.

5. Теоретичні концепції вартості товару.

Тема 5. Гроші

1. Історичні етапи розвитку грошових відносин.

2. Суть і функції грошей.

3. Грошовий обіг та його закони.

4. Грошова система, її структура та типи.

5. Інфляція, її причини та наслідки.

Тема 6. Ринок: суть, функції та умови формування

1. Суть і функції ринку.

2. Структура ринку. Класифікація видів ринку.

3. Інфраструктура ринку.

4. Попит і пропозиція. Ринкова рівновага.

5. Конкуренція та її місце в ринковій економіці.

6. Монополізм, його суть і форми прояву. Антимонопольна політика держави.

7. Функції держави в ринковій економіці.

Тема 7. Підприємство і підприємництво

Суть підприємництва та умови його існування.

1. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки.

2. Організаційно правові форми підприємницької діяльності.

3. Акціонерне товариство, як форма організацій бізнесу. Акції, їх суть і види.

4. Малі підприємства і їх місце та роль в економіці.

Тема 8. Витрати та результати діяльності підприємства

1. Кругообіг та обіг капіталу підприємства.

2. Капітал підприємства та його структура.

3. Втирати суспільства та підприємства.

4. Форми доходу підприємства. Валовий дохід підприємства та його розподіл.

Тема 9. Основи теорії відтворення

1.Суть, основні риси та типи відтворення.

2. Економічне зростання, його суть та фактори.

3. Економічний цикл і його фази.

4. Малі, середні та довгі цикли.

5. Антициклічні заходи держави.

Тема 10. Відтворення і зайнятість трудових ресурсів

1. Відтворення робочої сили.

2. Ринок робочої сили як форма регулювання трудових ресурсів.

3. Безробіття, його суть, причини та форми.

Тема 11. Фінансово-кредитна система в ринковій економіці

1. Фінансова система країни та її структура.
2. Податки і податкова система.
3. Державний бюджет та бюджетна політика.
4. Кредит як особлива форма функціонування грошових фондів.

Тема 12. Тенденції розвитку світового господарства

1. Виникнення, суть та основні тенденції розвитку світового господарства.

2. Форми міжнародного співробітництва.

3. 3. Міжнародні економічні організації.

Тема 13. Міжнародна фінансова система

1. Міжнародна валютна система та її еволюція.

2. Валютний ринок та валютний курс.

3. Фінансування міжнародних економічних зв`язків.

Тема 1. Предмет і метод економічної теорії

1. Історичні етапи розвитку економічної думки.

2. Предмет економічної теорії.

3. Методи економічних досліджень.

4. Економічні закони, принципи і економічні категорії.

5. Функції економічної теорії.

 

Предмет економічної теорії.

З огляду на різноманітність і багатогранність економічної діяльності людини, різноманітними і багатогранними є проблеми, які досліджуються економічною наукою, а також і аспекти їх розгляду. Тому в економічній науці немає одного загальноприйнятого визначення предмета дослідження. Для різних шкіл і напрямків економічної науки характерне своє розуміння предмета. Економічна теорія виникає як наука про багатство. Природа багатств народів та фактори, що на нього впливають були предметом дослідження для меркантилістів і класичної політекономії. Предметом економічної теорії можна також вважати економічні закони, яким підпорядкований розвиток економіки. Таке аспект дослідження характерний і для класичної політекономії і для марксизму. Марксистська економічна теорії вважає предметом дослідження виробничі відносини, які виникають між людьми у процесі виробництва. Деякі школи (інституціоналізм) предметом дослідження роблять різноманітні інститути, що визначають економічну поведінку людей та функціонування економіки. Предметом економічної теорії є і поведінка економічних суб’єктів у тих чи інших умовах, а також принципи, на яких ґрунтується прийняття рішень економічними суб’єктами по найбільш ефективному використанню обмежених ресурсів. Такий аспект характерний для основних течій сучасної західної економічної теорії. Очевидно, що з розвитком економіки, буде розвиватись і предмет економічної теорії, з’являтимуться все нові й нові його визначення.

 

Функції економічної теорії.

Економічна теорія є фундаментальною економічною наукою, яка утворює базу для розвитку суспільної теорії та практики. Тому вона виконує ряд важливих функцій.

Пізнавальна функція. Економічна теорія досліджує сутність економічних явищ і процесів, відкриває закони, яким підпорядкована економічна діяльність. Завдяки цій функції економічна теорія озброює людство необхідними знаннями у сфері економіки.

Методологічна функція. Суть цієї функції зводиться до того, що економічна теорія є теоретико-методологічною базою для усіх економічних наук. Саме вона здійснює опрацювання методів та засобів наукового дослідження, розробляє понятійний та теоретичний апарат, необхідний усім економічним наукам.

Світоглядна функція полягає у тому, що економічна теорія формує певний стиль мислення, впливає на сприйняття, розуміння, оцінку економічних процесів, а отже, визначає світогляд людей.

Практична функція полягає в розробці рекомендацій щодо підвищення ефективності економічної діяльності, застосування принципів раціонального господарювання і управління виробництвом, обґрунтуванні економічної політики держави.

Прогностична функція. Ця функція в економічній літературі виділяється відносно недавно й пов’язана з особливостями функціонування сучасної економіки й зростанням важливості прогнозування економічного розвитку. Суть ї полягає у тому, що економічна теорії розробляє наукові та методологічні основи передбачення перспектив соціально-економічного розвитку у майбутньому.

З огляду на те, що економічна теорія, з одного боку, вивчає об’єктивну економічну дійсність, а з іншого – впливає на економічну поведінку людей, прийнято виділяти позитивну і нормативну економічну теорію.

Позитивна економічна теорія – відображає економічні явища такими, якими вони є в дійсності, не вдаючись до етичних оцінок. До позитивної теорії відноситься пізнання об’єктивних економічних законів.

Нормативна економічна теорія – вивчає, як можна змінити економіку відповідно вимогам суспільства, існуючим моральним критеріям, поняттям соціальної справедливості До сфери нормативної теорії відноситься економічна політика.

Економічна теорія є теоретичною і методологічною базою для системи економічних наук, а також і для ряду суспільно-політичних наук. до наук, з якими тісно пов’язана економічна теорія можна віднести:

- галузеві економічні науки (економіка промисловості, сільського господарства, промисловості, будівництва та ін.);

- міжгалузеві економічні науки (економічна географія, демографія, економіка природокористування та ін.);

- функціональні економічні науки (фінанси, кредит, маркетинг, менеджмент та ін.);

- інформаційно-аналітичні (статистика, аналіз господарської діяльності);

- історико-економічні науки (історія, економічна історія, історія економічної думки);

- соціально-політичні науки (філософія, соціологія, психологія, право);

- природничі науки (математика).

Ці науки використовують теоретичний апарат, категорії, закони відкриті економічною теорією. Водночас, економічна теорія в, свою чергу, опирається на розробки та практичний досвід накопичений цими науками. Таким чином для економічної теорії характерним є широкий та міждисциплінарний підхід як у методологічному апараті так і у виборі об’єктів дослідження.

 

Піраміда потреб А.Маслоу

Потреби підпадають під дію закону зростання потреб. Суть його полягає у тому, що в міру задоволення одних потреб виникають нові і конкретизуються старі потреби. Закон зростання потреб є всезагальним економічним законом. Він діє у відношенні до суспільства в цілому, проте може не проявлятись щодо окремого індивіда.

Потреби мають історичний характер, являють собою продукт історії та залежать великою мірою від культурного рівня країни. Вони органічно пов’язані з умовами існування суспільства соціальних груп та окремих людей. Потреби динамічні. Вони трансформуються під впливом суспільного прогресу, в цілому і, зокрема, під впливом перетворень у виробництві, інтенсивності обміну інформацією та вдосконалення самої людини. Багатство та різноманітність потреб є критерієм рівня соціально-економічного розвитку країни.

Економічні потреби є об’єктивними і не залежать від нашої свідомості. Але будучи усвідомленими, вони перетворюються на економічні інтереси. Економічний інтерес - це реальний, обумовлений відносинами власності і принципом економічної вигоди мотив і стимул до економічних дій по задоволенню потреби. Він виникає коли потреба перетворюється в конкретну мету. Економічні інтереси не тотожні потребам. По-перше, вони відображаються у поставлених цілях і діях. По-друге, економічний інтерес завжди відображає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. По-третє, вони відображають взаємодію і відносини між людьми. По-четверте, економічні інтереси є матеріальними.

Економічні інтереси поєднують людей. Це причина й умова взаємодії економічних суб’єктів. З іншого боку, економічні інтереси різних суб’єктів знаходяться в постійних протиріччях. Механізм узгодження інтересів визначається суттю існуючої економічної системи.

Економічні потреби і інтереси є рушійною силою економічного розвитку. Потреби впливають на виробництво, визначають його спрямованість і стимулюють його розвиток. Потреби виступають як мета, а виробництво як засіб досягнення мети. У той же час, саме виробництво впливає на потреби: створює нові, перетворює їх із одиничних у масові. Виробники, використовуючи рекламу і інші засоби активно формують нові потреби, забезпечуючи попит на свою продукцію у майбутньому.

 

2. Процес виробництва. Виробничі можливості суспільства.

 

В основі розвитку виробництва лежить протиріччя між потребами і можливостями виробництва. Потреби суспільства (індивідів і інститутів) безмежні.Можливості виробництва по задоволенню потреб – обмежені. Ця обмеженість обмовлена обмеженістю ресурсів.

Обмеженість ресурсів полягає у тому, що наявних у розпорядженні суспільства ресурсів недостатньо для задоволення усіх його потреб. Обмеженість ресурсів розрізняють абсолютну (обмежена загальна кількість) і відносну (можливість використовувати в даний момент і в даний час).

Протиріччя між безмежними потребами й обмеженими можливостями виробництва вирішуються шляхом вибору товарів та послуг, які необхідно виготовити, й тих, від яких в певних умовах необхідно відмовитися.

Цю проблему вибору ілюструє графік межі виробничих можливостей. Якщо допустити, що всі наявні ресурси суспільство може пустити на виробництво двох товарів А та В, то графік має такий вигляд:

А

 

В

Кожна точка на кривій показує максимально можливу кількість товарів А та В, яку може виробити економіка. Для суспільства доступна будь яка точка, що знаходиться нижче кривої виробничих можливостей. Проте недоступна жодна точка поза нею. Знаходячись на кривій виробничих можливостей економіка працює на повну потужність. Тому збільшити виробництво товару А можливо лише вилучивши частину ресурсів з виробництва товару В.

Виробничий потенціал – представляє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягів, структури, технічного рівня й якості. Він характеризує максимально можливі обсяги виробництва національної економіки.

Виробництво – це процес взаємодії людини з природою, у ході якого людина видозмінює речовину природи, пристосовуючи її до задоволення своїх потреб. Виробництво – це процес створення благ необхідних для задоволення різноманітних потреб людей. Люди приймають участь у виробництві не поодинці, а колективно, спільно, тому виробництво завжди виступає як суспільне. Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт, який створюється у виробництві, проходить крізь стадії розподілу, обміну і закінчує свій шлях у споживанні. Виробництво, розподіл, обмін і споживання утворюють чотири фази суспільного виробництва.

Між виробництвом та споживанням існує складний, діалектичний взаємозв’язок. За всієї важливості виробництва, воно має сенс лише тоді, коли слугує споживанню. Споживання утворює мету і водночас мотив виробництва, наперед визначає обсяг, структуру та якість суспільного продукту.

Розподілта обмін опосередковують зв’язок міх виробництвом та споживанням, утворюючи своєрідний механізм їхньої взаємодії, розв’язання суперечностей, що між ними виникають.

Усі ці фази (виробництво, розподіл, обмін та споживання) не існують самі по собі, ізольовано одне від іншої, а утворюють єдиний цілісний процес суспільного виробництва, поєднанні між собою прямими та зворотними зв’язками.

Виробництво є своєрідним пунктом, де виникає, створюється сам продукт і звідки починається його рух. У процесі виробництва людина пристосовує речовини і сили природи для задоволення своїх потреб. Соціальні сили і характер виробництва залежить від типу і форми власності на засоби виробництва, визначають соціальні сили і характер усіх інших фаз.

Розподіл частково входить до виробництва у вигляді розподілу засобів виробництва і, відповідно, членів суспільства по сферах і галузях виробництва, економічних регіонах, підприємствах. Водночас розподіл утворює особливу фазу суспільного виробництва де встановлюється частка різних класів, соціальних груп та осіб у виробленому продукті. Принципи, відносно до яких здійснюється розподіл, як і його організації є потужним стимулом впливу на виробництво.

Обмін опосередковує зв’язки між виробництвом і розподілом з одного боку, і споживанням з іншого. Він, як і розмір, здійснюється і у виробництві (обмін діяльністю і здібностями) і поза нього, де виконує самостійну функцію в рухові продукту.

Обмін продуктів покликаний надати кожному учасникові виробництва, кожній його ланці певні блага у відповідності до частки, встановленої розподілом.

Споживання є заключною фазою суспільного виробництва, де реалізується споживча вартість виробленого продукту. Споживання буває двох видів: особисте та виробниче.

Суспільне виробництво має певну структуру, його можна розділити на матеріальне і нематеріальне. Матеріальне виробництво включає виробництво матеріального продукту (промисловість сільське господарство, будівництво) і надання матеріальних послуг (вантажний транспорт). Нематеріальне - створює духовні цінності і надає нематеріальні послуги (охорона здоров’я, освіта, наука та ін.).

 

Види власності.

Види державної власності:

- загальнодержавна;

- муніципальна (комунальна).

Види колективної власності:

- кооперативна;

- акціонерна;

- партнерська;

- громадських організацій;

- релігійних і культових організацій.

Види індивідуально-трудової:

- одноосібна;

- сімейна.

Види приватної з найманою працею:

- індивідуальна з найманою працею;

- монополістична;

- корпоративна.

Види змішаної власності:

- державно-колективна;

- державно-приватна;

- приватно-колективна;

- з іноземним капіталом;

- інші.

Сучасна система власності характеризується ускладненням структури, багатоманітністю форм власності і господарювання.

Для сучасної економіки характерна багатоманітність форм власності. Основою ринкової економіки є пріоритетний розвиток в умовах багатоманітності форм власності різновидів приватної власності.

Причини багатоманітності форм власності:

По-перше, на сьогодні рівень розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в різних секторах народного господарства залишається неоднаковим.

По-друге, науково-технічний прогрес супроводжується взаємозв’язаними процесами концентрації та диференціації. Це зумовлює перебудову структури виробництва, її ускладнення, появу нових, відносно самостійних ланок; відкриває можливість для дрібного виробництва та індивідуальної трудової діяльності, що не може не урізноманітнювати як суб’єктів так і форм власності.

По-третє, в різних галузях різні форми власності мають не однакову ефективність.

По-четверте, в суспільстві існують різноманітні інтересі, які можна реалізувати через різні форми власності.

Для сучасної економіки характерний також розвиток акціонерної форми власності, що супроводжується розпорошенням прав власності серед широких верств населення. Вирішального значення починає набувати право розпорядження.

 

Товар і його властивості.

 

Основною категорією товарного виробництва є товар.

Товар – це економічне благо, яке є об’єктом купівлі-продажу. Усі блага поділяють на економічні і вільні. Вільні – блага кількість яких перевищує потребу в них. Економічні – кількість яких менша ніж потреба в них. Це означає, що на усіх їх не вистачає в достатній кількості, а отже вони набувають вартісної оцінки. Щоб стати товаром благо повинно відповідати двом умовам:

- воно повинно бути обмеженим у кількості. Лише коли блага на всіх не вистачає, отримати їх можна обмінявши на інше;

- воно повинно бути об’єктом власності. Якщо по відношенню до блага неможливо, з тих чи інших причин, реалізувати права власності їх або неможливо, або немає сенсу купувати-продавати. (неможливість реалізувати права власності може бути обумовлена або неможливістю обмежити для інших доступ до блага, або економічно високими витратами захисту прав власності, що робить недоцільною його купівлю.

З огляду на останню умову, не усі товари мають стовідсотково ознаки товарності. Виділять „чисті приватні” товари та „суспільні” товари. „чисті приватні” товари – товари по відношенню до яких можна реалізувати повністю усі права власності. Доступ до них можна отримати лише шляхом купівлі. Виробництво і споживання таких товарів успішно регулюється ринком а ціни на них адекватно відображають їх дійсну цінність. „Суспільні товари” мають такі ознаки: неділимість, неконкурентність споживання (тобто неможливо регулювати обсяги споживання даного товару суб’єктами у залежності від того, скільки вони заплатили); невиключеність із споживанні (тобто, незалежно від того, заплатив суб’єкт за товар і скільки заплатив, його неможливо відділити від споживання цього товару). Виробництво та споживання „суспільних товарів” не регулюється ринком тому це регулювання зазвичай здійснює держава. Однак є небезпека неадекватності цін на ці товари їх дійсній цінності. Таких товарів досить багато, наприклад послуги правоохоронних органів, діяльність уряду і т.п. багато товарів мають ознаки частково „суспільних”, а частково „приватних” товарів.

Щоб стати товаром благо повинно бути наділеним двома властивостями: споживчою вартістю и міновою вартістю.

Споживча вартість – це здатність товару задовольняти певні потреби людини. За способами споживання або використання людьми товари поділяють на три основних види:

— предмети споживання – це товари, які задовольняють безпосередньо потреби людей;

— засоби виробництва –це блага, які задовольняють потреби людей опосередковано, через використання їх для виробництва предметів споживання;

— послуги – особлива споживча вартість, яка не має речової форми.

Споживча вартість – категорія вічна, однак при товарному виробництві вона набуває суспільного характеру.

Мінова вартість – здатність товару обмінюватись на інші товари у певних пропорціях. Мінова вартість, що виражена в грошах, називається ціною товару.

В основі мінової вартості лежить внутрішня властивість товару – вартість.

Товари розрізняються як споживчі вартості, але в них є спільна риса – вони є продуктом праці. Навіть якщо мова йде про продукти природи, перетворення їх на товар потребує витрат праці, тому опосередковується працею.

Праця, яка втілена в товарі має двоїстий характер: з однієї сторони її можна розглядати як конкретну працю,з іншої – як абстрактну.

Конкретна праця – це набір конкретних операцій, праця в її корисній формі. Конкретна праця створює споживчу вартість.

Абстрактна праця – праця як витати фізичної та духовної енергії людини. Саме в такому розумінні праця дозволяє порівнювати товари. Абстрактна праця створює вартість товару.

Тема 5. Гроші

1. Історичні етапи розвитку грошових відносин.

2. Суть і функції грошей.

3. Грошовий обіг та його закони.

4. Грошова система, її структура та типи.

5. Інфляція, її причини та соціально-економічні наслідки.

 

Суть і функції грошей.

Гроші – це товар особливого роду, який виконує роль загального еквіваленту. Суть грошей розкривається через їх функції. У вітчизняній економічній теорії виділяють п’ять функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження, світових грошей. Західна економічна наука на сучасному етапі виділяє всього три функції: міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження.

Гроші як міра вартості. Суть цієї функції полягає у тому, щов грошах вимірюються вартість інших товарів. Для виконання цієї функції не потрібна наявність реальних грошей, а використовується уявні. З цією функцією пов’язане таке явище як масштаб цін. Під масштабом цін історично розумілась певна кількість дорогоцінного металу, яка відповідала грошовій одиниці. Проте у сучасній економіці, де грошова одиниця не прив’язується до золота чи срібла, масштаб цін відображає купівельну спроможність грошової одиниці, кількість товарів, яку можна на неї придбати.

Гроші як засіб обігу. У цій функції гроші відіграють роль тимчасового посередника при обміні товарів. Для виконання цієї функції гроші обов’язково повинні бути в наявності. Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

Функція засобу платежу відображає особливості кредитного господарства: купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою оплати (платежу). Тобто, покупці сплачують гроші за придбані товари лише тоді, коли настає строк платежу.

Функція засобу нагромадження. У цій функції гроші вилучаються з товарного обігу нагромаджуються на банківських рахунках. Такі заощадження є об’єктивною потребою розвитку ринкового господарства. Банки акумулюють гроші як засіб нагромадження і через позику знаходять їм прибуткове застосування в інших структурних ланках народного господарства.

Світові гроші у функціональному плані відображають вихід товарно-грошового обміну за межі національних кордонів. Порівняння купівельної спроможності грошових одиниць різних країн відбувається на міжнародних валютних ринках. При цьому виникає специфічний інструмент міжнародного порівнянні національних грошей - валютний курс.

Суть і функції ринку.

 

Ринок є складним, полісистемним утворенням, його можна розглядати в різних аспектах. Саме тому в економічній літературі мають місце різні визначення ринку. Кожне визначення розкриває певний аспект ринку. Під ринком можна розуміти місце, де зустрічаються продавці і покупці товарів. З цієї очки зору ринок завжди має певну територіальну прив’язку. Можна говорити про ринок міста, регіону, віртуальний ринок в мережі Інтернет тощо.

Ринок являє собою механізм, який зводить разом продавців і покупців окремих товарів й дає першим можливість продати свій товар, а останнім купити необхідний їм товар. З цієї точки зору ринок має певну форму організації (аукціон, біржа, магазин й т.д.).

Основним інструментом ринку є угода. Тому ринок можна розглядати як сукупність ділових операцій, які здійснюються в певній сфері економіки або у певному місці. З цієї точки зору ринок характеризується наявністю угод купівлі-продажу. При їх відсутності говорять про відсутність ринку. Якщо їх кількість велика говорять про розвинений ринок. Збільшення угод свідчить про розвиток, зростання ринку й т.п.

Проте ці визначення характеризують лише окремі сторони цього складного економічного явища. У загальному розумінні ринок є формою організації економіки, яка відповідає певному механізму координації і регулювання економічної діяльності, відповідає певному соціальному устрою суспільства. Тому можна дати найбільш узагальнене визначення ринку. Ринок – це система економічних відносин між суб’єктами господарювання, яка основана на обміні товарами та послугами за цінами, що складаються у результаті взаємодії попиту і пропозиції в умовах конкуренції.

Ринок як механізм функціонування економіки виконує ряд важливих функцій, серед яких можна виділити наступні.

Регулююча функція. Ринок регулює виробництво й споживання тих чи інших товарів, визначає структурні пропорції виробництва, забезпечує розподіл і перерозподіл ресурсів у відповідності з попитом. Найважливіше значення при цьому відіграють ціни, а також конкуренція, яка впливає на рівень витрат виробництва товарів та послуг.

Функція ціноутворення. Ринок встановлює ціни, які віддзеркалюють суспільно-необхідні витрати виробництва, співвідношення між попитом та пропозицією, зміну потреб споживачів, моди, смаків тощо.

Стимулююча функція. Ринок спонукає виробників до зниження витрат виробництва, підвищення його ефективності на основі впровадження досягнень НТП, покращення якості продукції.

Інформаційна функція. Основним джерелом інформації для виробників і споживачів в умовах ринку є ціна. Через неї ринок інформує про стан економіки, тенденції її розвитку, зміну попиту на товари. Ціни інформують про те, що вигідно виробляти чи купувати і в якій кількості.

Алокаційна функція. Ринок забезпечує найефективніше розміщення і використання ресурсів. Завдяки гнучким цінам ресурси будуть спрямовані на виробництво найбільш необхідних суспільству товарів.

Контролююча функція. Ринок визначає значимість виробленого продукту і витраченої на його виробництво праці. Виконання ринком цієї функції забезпечує вплив споживачів на виробництво, оскільки саме вони визначають на ринку, наскільки необхідний суспільству вироблений продукт.

Оздоровча функція. Завдяки дії ринкових механізмів (конкуренції, цін) ринок очищає економіку від неефективних виробників, які погано працюють, виготовляють неякісний продукт, використовують застарілі технології й т.п. І навпаки, ринок підтримує ефективно працюючих виробників.

Комунікативна функція. Ринок встановлює зв’язки між економічними суб’єктами, забезпечує умови, за яких економічно відокремлені товаровиробники знаходять один одного і здійснюють обмін результатами своєї діяльності.

Ринковий механізм має певні особливості функціонування:

- усі зв’язки між економічними суб’єктами встановлюються по горизонталі. Формою таких зв’язків є угода, у якій учасники витупають рівноправними партнерами. Тому ринок забезпечує рівність прав і економічну свободу;

- всі пропорції в економіці встановлюються через вільне ціноутворення. В умовах вільних цін ринок завжди є збалансованим. Вільне ціноутворення забезпечує швидку реакцію виробництва на зміну економічної ситуації;

- оскільки в основі ринкового механізму лежить взаємодія попиту і пропозиції, він починає діяти після того як товари виготовлені і поставлені на ринок. Ця особливість ринку породжує можливість прийняття неправильних рішень та кризових явищ. Подолання цього недоліку здійснюється через розвиток прогнозування та планування.

Основними параметрами ринку є попит, пропозиція, ринкова ціна та конкуренція. Для ефективного функціонування ринку потрібні певні умови. Серед них можна виділити такі:

- наявність розвиненого конкурентного середовища у якому б кожен із суб’єктів ринку не мав можливості впивати на ціну. Саме за таких умов ціни товарів будуть найбільш адекватними й забезпечувати ефективне виконання ринком усіх його функцій;

- чітке визначення прав власності. В умовах невизначеності прав власності ціни або неадекватно відображають попит і пропозицію, або їх взагалі неможливо встановити;

- забезпечення вільного і рівного доступу усіх суб’єктів ринку до ринкової інформації. Саме за таких умов забезпечуються рівні можливості у конкурентній боротьбі, ціни будуть найбільш адекватними, а рішення економічних суб’єктів найбільш ефективними;

- наявність ринкової інфраструктури. Саме вона забезпечує роботу передаточного механізму ринку.

Інфраструктура ринку.

Інфраструктура ринку – це сукупність різних установ та інститутів, підприємств та організацій, які забезпечують нормальне функціонування ринку. Інфраструктура – сукупність галузей і підприємств, зайнятих обслуговуванням виробничої та невиробничої сфер економіки (транспорт, зв’язок, складське господарство, освіта тощо). Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову (сфери обігу) інфраструктуру.

Інфраструктура ринку – це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.

Функції ринкової інфраструктури:

- правове та економічне консультування підприємців та захист їх інтересів;

- забезпечення фінансової підтримки, кредитування, страхування тощо;

- сприяє матеріально-технічному забезпеченню та реалізації продукції підприємств;

- регулює рух робочої сили;

- створює необхідні умови для ділових контактів підприємців;

- підвищує оперативність та ефективність роботи суб’єктів ринку;

- здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування.

Ринкова інфраструктура включає у себе такі основні елементи.

Організаційно-технічна інфраструктура – товарні біржі та аукціони, торговельні доми, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри і ярмарки, пункти прокату та лізингу, державні інспекції, транспортні комунікації та засоби зв’язку.

Фінансово-кредитна інфраструктура – банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди громадських організацій.

Науково-дослідна та інформаційна інфраструктура – наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.

Державно-регулятивна інфраструктура – державні установи, які здійснюють ліцензування, патентування, митна служба, податкові органи й т.п.

Крива попиту

 

На попит впливають цінові та нецінові фактори.

Цінові фактори. До них відноситься поперед усім ціна товару. Цінові фактори викликають рух по кривій попиту.

Нецінові фактори. Ці фактори викликають зміщення кривої попиту вверх-вправо при збільшенні попиту і вниз-вліво при зменшенні. До нецінових факторів належать: зміна доходів споживачів; зміна цін на інші товари; зміна смаків і уподобань споживачів; зміна очікувань споживачів; сезонні коливання попиту; зміна кількості споживачів і т.п.

Пропозиція - та кількість продукції, яку продавці можуть і готові поставити на ринок за визначеною ціною протягом певного періоду часу. Пропозиція – це функція, яка показує залежність між ціною товару та кількістю товару, яка пропонується на ринку за цією ціною. Формально функцію пропозиції можна виразити так:

.

Пропозиція підлягає дії закону пропозиції. Закон пропозиції визначає пряму залежність між ціною та величиною пропозиції: підвищення ціни товару збільшує його пропозицію на ринку і навпаки.

Цю залежність демонструє крива пропозиції.

Р

S ₁ S ₂

Q

Крива пропозиції

На пропозицію також впливають цінові та нецінові фактори.

Цінові фактори.. Зміна ціни викликає зміну величини пропозиції. Графічно це відповідає руху уздовж кривої пропозиції.

Нецінові фактори. Вони викликають зміщення кривої пропозиції вниз-вправо при збільшенні пропозиції і вверх-вліво при зменшенні. До нецінових факторів належать: ціни на ресурси і величина витрат виробництва; податки та дотації держави; науково-технічний прогрес; очікування продавців; сезонні фактори, кількість продавців на ринку і т.п.

Міра реакції величини попиту чи пропозиції на зміну ціни характеризує їх еластичність. Для різних товарів вона може бути різною.

Еластичність попиту - процентна зміна величини попиту, яка викликана процентною зміною ціни. Еластичність попиту характеризується коефіцієнтом еластичності. Коефіцієнт еластичності попиту (Е _D ) - це відношення відсоткової зміни величини попиту до відсоткової зміни ціни. Коефіцієнт еластичності попиту розраховується за формулою:

.

Якщо одинична зміна ціни викликає більшу ніж одинична зміну величини попиту, то попит називають еластичним.

Якщо одинична зміна ціни викликає меншу ніж одинична зміну величини попиту, то попит називають нееластичним.

Якщо одинична зміна ціни викликає таку ж одиничну зміну величини попиту, то попит називають одинично еластичним.

Різні товари мають різну еластичніс