Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Основні риси Києворуської культури ⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2
Русь у часи свого розквіту була найбільшою країною Європи: від Балтики (Варязького моря) до степів Причорномор’я (Руського моря), від Карпат до Волги. Це ранньофеодальна держава, створена з великих племінних союзів (поляни, древляни, дреговичі, полочани, сіверці, бужани, волиняни, кривичі, в’ятичі, хорвати, радимичі, дуліби, тіверці та інші називає «Повість врем’яних літ») у кінці І тисячоліття н.е., з елементами інших етносів (фіно-угорських, скандинавських на півночі ірано- і тюркськомовних на сході й півдні, греків і римлян на півдні й т. ін.), які розчинилися певною мірою в руській державі, зробили свій внесок в руську культуру, не завадивши її цілісності й визначеності, самобутності. Це був простір з єдиною церковнослов’янською мовою, мовою книжної культури, мовою літератури, церкви, права. Русь сформувалася в Середньому Подніпров’ї, навколо Києва – релігійно-культурного (у кінці Х ст. там було 8 ринків, 400 церков, 17 монастирів), адміністративно-політичного центра, на перетині важливих торговельних шляхів з півдня на північ, зі сходу на захід, у центрі родючої рівнини. Руська держава виступала впливовим суб’єктом європейської політики, розвиваючи контакти в різноманітних формах: по-перше, дипломатичній, у тому числі й завдяки династичним шлюбам (у цей період їх налічують більше сотні тільки з державцями Англії, Франції, німецьких держав, Угорщини, Швеції, Норвегії, Данії, Польщі та ін., не рахуючи родинних стосунків зі східними сусідами), які дали початок могутнім королівським династіям Європи і протягом декількох століть визначали європейську цивілізацію; по-друге, військові походи, які мали не тільки велике політичне (укладання мирних договорів, наприклад, з Візантією, а потім хрещення зробило Русь впливовою частиною Римського миру), а й економічне значення; по-третє, наукові, релігійні, мистецькі обміни. Таким чином, Руську середньовічну культуру можна визначити як відкриту. Русь відігравала велику роль в Євразійському світі ще й завдяки своєму розташуванню на межі східної і західної культури, цивілізації і світу кочовиків, православ’я і католицизму. Для Заходу Русь була кордоном, де закінчувався реальний світ і починався цілковито фантастичний, незнаний, заселений химерними істотами з дивними звичаями і мовами.
Руські ж мислителі впевнено визначали достойне місце свого народу й держави в історії та географії Європи, вписавши вітчизняну історію в загальноєвропейську історичну традицію: – слов’яни називаються нащадками Ноєва сина, Афета, який взяв собі після Всесвітнього потопу західні й північні землі; – слов’янські племена розійшлися і отримали свої імена за річками (гідроніми) і місцевостями (топоніми), де вони оселилися, а також за іменами патріархів (епоніми) – очільників своїх родів; – формування ядра держави пов’язується з племінним союзом полян, який підноситься над іншими, сусідніми, особливо деревлянами, що звинувачуються у вбивствах, ритуальній нечистоті («їдять мертвеччину і всіляку нечистоту»), відсутності упорядкованих шлюбних стосунків, інцесті (шлюбних стосунках між родичами), «соромослов’ї при батьках і снохах», убивстві «своїх» і язичницьких поховальних обрядах (трупоспаленні); увесь цей стандартний набір звинувачень у найогидніших відхиленнях від норм співіснування вигідно відтіняє «тихі й покірливі» звичаї полян; – у першій половині ХІ ст. з Півдня розповсюджується легенда про те, що на високих пагорбах правого берега Дніпра апостол Андрій поставив хрест, благословив «гори ці» й пророчив: «на горах цих возсія благодать Божа, і має бути город великий, і багато церков Бог воздвигне»; – засновниками ж Києва Літопис називає братів-полян Кия (іменем якого й назване місто, а також гора Старокиївська у «старому місті», центрі Києва), Щека і Хорива (гори Щековиця і Хоривиця) та їхню сестру Либідь (ріка, що протікає містом, права притока Дніпра); – в ХІ ст., як вважають, за наказом Володимира Мономаха, у Літопис вписують легенду, що була добре відома в північних землях Русі, Новгородських, – про походження князівської влади від варягів; вона розповідає про запрошення 862 р. на князювання, бо «земля наша велика й багата, а наряду нема в ній», трьох братів-варягів: Рюріка, Синеуса і Трувора з родами їхніми; оскільки варягів називали «русь», земля, на думку літописця, називається «Руською» (таке походження назви звичайне для Європи, як наприклад, «Франція» від германських франків); уже після смерті братів, у 882 р., їхній родич Олег підступно вбив київських князів Аскольда й Діра на тій підставі, що вони не княжого роду, і право на престол має Ігор, малолітній син Рюрика; тим самим Олег визначає особливе місце саме Києва в Руській землі: «Се буде мати городам руським»;
– тож руська культура може бути визначена як міська (варяги називали Русь «Країна укріплених міст», Gardarika, бо міста формувалися навколо укріплень, але забудовувались просторо, із садами, горóдами, луками, іподромами), з високим рівнем розвитку ремесел (вироби з шкіри, каменю, скла, металів, кераміки, часом на рівні високомистецьких – у тому числі ювелірні прикраси – були широко відомі); – окрім того, руська культура – це, безумовно, аграрна культура, сільська (хоча і міські мешканці тримали худобу, вирощували хліб і городину), ураховуючи благодатні природні умови, таким чином, і традиційна, бо саме село краще за місто опирається нововведенням, менш динамічне і, як ми знаємо, збереження фольклору, народної архітектури, одягу та ін. аж до ХІХ ст., це, безумовно, заслуга сільського люду; інші стани досить швидко втратили свої типові риси (полонізуються або зросійщуються, або ж набрали рис іншої культури, до якої доля приєднала саме цю територію в подальшому розвитку), загубили і мову, і звичаї, і місце в соціальній ієрархії, і навіть віру, хоча для людини тої доби саме віра була індивідуальною ознакою; руська культура, безумовно, станово-корпоративна, що зафіксовано в системі штрафів за скоєння злочинів: князь принципово жорсткіше карає зазіхання нижчих на права нижчих, ніж утиски вищими нижчих («Руська правда»). – верхівка (еліта) суспільства була в цей період представлена духовними і світськими феодалами, стосунки між якими можна визначити, у цілому, так: князі прислуховувалися до думки церковних ієрархів, опікувалися церквою, впливали на кадрові призначення; з іншого боку, за цей час серед митрополитів було тільки троє русинів (перший – 1051 р., Іларіон), бо призначалися вони Константинопольським патріархом.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 146; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.116.21.229 (0.007 с.) |