Компетентнісний підхід як форма організації інноваційної діяльності.

Головна місія інноваційної діяльності в системі освіти - не просто впровадженням нового. Інноваційні процеси реалізуються як системний комплекс зміни цілей, змісту, методів, форм, засобів діяльності, що характеризуються певними ознаками: новизною, високою ефективністю, узгодженістю з іншими нововведеннями.

Одним із найбільш знакових нововведень національної освіти сьогодні є компетентнісний підхід, що позиціонується як провідний напрямок у розвитку сучасної системи освіти (Н. Бібік, С. Бондар,

Н. Голуб, О. Дахін, І. Єрмаков, О. Локшина, А. Маркова, О. Овчарук, Л. Паращенко, О. Пометун, О. Савченко, С. Трубачева, А. Хуторськой, С. Шишов.).

Поняття «компетентнісний підхід» стало поширеним порівняно недавно у зв’язку з дискусіями про проблеми і шляхи модернізації середньої, професійно-технічної та вищої освіти. Звернення до цих понять пов’язане з прагненням визначити необхідні зміни в освіті.

На думку І. Зимньої, в історії розвитку компетентнісного підходу в освіті було три етапи:

- І етап (1960-1970 рр.) характеризує введення у науковий апарат категорії «компетенція», створення передумов розмежування понять «компетенція» та «компетентність». З цього часу в руслі трансформаційної граматики і теорії навчання мовам починається дослідження різних видів мовної комунікації та введення поняття «комунікативна компетентність».

- II етап (1970-1990 рр.) характеризується використанням понять компетентність/компетенція в теорії і практиці навчання нерідної мови, а також у сфері управління та менеджменту.

- III етап (1990 - 2001 рр.) характеризує становлення компетентнісного підходу та активне використання понять «компетентність» та «компетенція» в освіті.

Трансформація змісту освіти відповідно до компетентнісного підходу, насамперед, визначається іншими принципами його відбору і структурування, спрямованими на кінцевий результат освітнього процесу - набуття майбутнім фахівцем компетентностей.

Основними ідеями компетентнісного підходу В. Краєвський, А. Хуторський вважають такі:

компетентність є ключовим, своєрідним «вузловим» поняттям, оскільки воно, по-перше, поєднує в собі інтелектуальний і діяльнісний складники освіти; по-друге, в понятті «компетентність» закладено ідеологію інтерпретації змісту освіти, сформованого «від результату» («стандарт на виході»); по-третє, ключова компетентність є інтегративною за природою, тому що вона містить однорідні або близькі знання і уміння, які належать до широких сфер культури та діяльності (комунікативної, інформаційної, ділової тощо);

- цей підхід не є новим, оскільки орієнтація на освоєння умінь, способів діяльності і, тим більше, узагальнених способів діяльності існувала як напрям розвитку педагогічних досліджень і практики, однак не була провідною. Тому сьогодні для реалізації компетентнісного підходу потрібно спиратися на міжнародний досвід, ураховуючи необхідність адаптуватись до традицій і потреб України;

- не треба протиставляти компетентність знанням або вмінням і навичкам. Поняття «компетентність» ширше, ніж поняття знання, уміння, навички; воно містить їх у собі (хоча, зрозуміло, не йдеться про просту адитивну суму «знання - уміння - навички», це поняття іншого значеннєвого ряду);

поняття «компетентність» включає не тільки когнітивний і операційно-технологічний складники, а й мотиваційний, етичний, соціальний та поведінковий. Воно містить результати навчання (знання й уміння), систему ціннісних орієнтацій, звичок тощо; компетентності формуються в процесі навчання, і не лише в середній та вищій школах, а й під впливом родини, друзів, роботи, політики, релігії, культури та ін. У зв'язку з цим реалізація компетентнісного підходу залежить від загальної освітньо-культурної ситуації, в якій живе й розвивається студент. Стосовно кожної компетентності можна виділяти різні рівні її освоєння (наприклад, мінімальний, достатній, високий). Дещо спрощеним є трактування В. Химинець поняття «компетентнісний підхід», оскільки розуміє його як спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Компетентнісний підхід скеровує освіту на формування набору компетентностей (знань, умінь, навичок, ставлень тощо), котрими мають оволодіти учні під час навчання в школі. Науковець наголошує на тому, що традиційна система освіти акцентувала основні зусилля на набутті знань, умінь і навичок, що догматично абсолютизувало знання і формувало знаннєвий підхід до навчання. Основна увага при цьому фокусувалася на самих знаннях, а те, для чого вони потрібні, залишалося поза увагою.

Компетентнісний підхід переміщує акценти з процесу накопичення нормативно визначених знань, умінь і навичок в площину формування й розвитку в учнів та студентів здатності практично діяти і творчо застосовувати набуті знання і досвід у різних ситуаціях. Це вимагає від викладача змістити акценти у своїй навчально-виховній діяльності з інформаційної на організаційно- управлінську площину. У першому випадку він відіграє роль «ретранслятора знань», а в другому - організатора освітньої діяльності. Змінюється й модель поведінки учня та студента - від пасивного засвоєння знань до дослідницько-активної, самостійної та самоосвітньої діяльності. Процес учіння наповнюється розвивальною функцією, яка стає інтегрованою характеристикою навчання.

Під поняттям «компетентнісний підхід» О. Пометун розуміє спрямованість освітнього процесу на формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має сформуватися в процесі навчання і містити знання, вміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості.

Компетентнісний підхід у професійній освіті пов’язаний з особистісно орієнтованим і діяльнісним підходами до навчання, оскільки стосується майбутнього фахівця й може бути реалізованим і перевіреним тільки в процесі виконання ним певного комплексу дій. Він потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі, яка існує об’єктивно, для «всіх» майбутніх фахівців навчального процесу, на суб’єктивні надбання окремого студента, які можна оцінити.

Згідно з компетентнісним підходом метою організації навчально-виховного процесу є створення умов для формування в учнів та студентів досвіду самостійного та творчого вирішення пізнавальних, комунікативних, організаційних та інших проблем, які становлять зміст освіти. Зміст освіти при цьому - це система компетентностей, що є сукупністю взаємопов’язаних смислових орієнтацій, умінь і знань для ефективного вирішення певних завдань.

Трансформація змісту освіти, інші принципи його відбору і структурування, застосування нових методів і методик активізації навчального процесу, спрямованих на набуття випускником професійного навчального закладу компетентностей, відкривають шлях до нової якості освітнього процесу і дозволяють підготувати фахівця, який відповідає сучасним вимогам ринку праці не лише України, а й усього світу.

Узагальнюючи наукові джерела, можна констатувати, що понятійний апарат, який характеризує сенс компетентнісного підходу в освіті, ще не сформований. Проте можна виділити деякі істотні риси цього підходу. Компетентнісний підхід - це сукупність загальних принципів визначення цілей освіти, відбору змісту освіти, організації освітнього процесу й оцінки освітніх результатів. Суть зводиться до таких тверджень:

- Суть освіти полягає в розвитку в школярів або студентів здатності самостійно вирішувати проблеми в різних сферах і видах діяльності на основі використання соціального досвіду, елементом якого є власний досвід.

- Змістом освіти є дидактичний адаптований соціальний досвід у вирішенні пізнавальних, світоглядних, етичних, політичних та інших проблем.

- Сутність організації освітнього процесу полягає у створенні умов для формування у школярів або студентів досвіду самостійного рішення пізнавальних, комунікативних, організаційних, етичних та інших проблем, що складають зміст освіти.

- Оцінка освітніх результатів ґрунтується на аналізі рівнів освіченості, яких досягають школярі або студенти на певному етапі навчання.

Багато ідей компетентнісного підходу з’явилися в результаті вивчення ситуації на сучасному ринку праці та визначення його вимог до майбутнього працівника.

Компетентнісний підхід є системним, міждисциплінарним. Він характеризується особистісним і діяльнісним аспектами, тобто має практичну, прагматичну та гуманістичну спрямованість. Практичну спрямованість компетентнісного підходу визначили матеріали Симпозіуму Ради Європи, у яких підкреслено, що в результаті навчання випускник повинен знати не тільки «що», але і «як» робити. У прагматичному сенсі компетентнісний підхід не може бути протиставленням ЗУНівському, оскільки він підкреслює значення досвіду, вмінь практично реалізувати знання, але не ототожнюється з ним, оскільки фіксує та встановлює залежність знань і умінь, акцентуючи на практичній стороні питання.

З позицій компетентнісного підходу особистість фахівця розглядається в її внутрішній цілісності, де професійне і особистісне «я» тісно пов’язані системою цінностей. Фахівцем є людина, орієнтована на виконання конструктивних соціально-етичних функцій у суспільстві, як професіонал, що володіє своєрідними можливостями та здібностями. Тому неможливо розглядати професійну компетентність фахівця поза його індивідуальністю, оскільки майбутній фахівець у процесі навчання засвоює необхідні знання, вміння й навики в особистісному контексті, а оволодіння професійною майстерністю можливе тільки на індивідуально- творчому рівні. Будь-які професійні знання, перш ніж втілюватися в діяльності, наповнюються ціннісними сенсами, стають внутрішнім переконанням фахівця, частиною його власних оцінних і понятійних категорій, поведінкових стереотипів. Професійно значущі індивідуальні якості є якимось новоутворенням, у якому зовнішні характеристики і вимоги діяльності перетворюються на індивідуальну неповторність фахівця.