Суб'єкти цивільних правовідносин

Суб'єктами цивільних правовідносин або їх учасниками є:

- фізичні (громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадян­ства) та юридичні особи,

- держава Україна,

- АРК,

- територіальні громади.

В одних правовідно­синах можуть брати участь фізичні особи (договір купівлі-продажу між громадянами), юридичні особи (договір поставки), а також фізичні та юридичні особи (договір перевезення паса­жирів).

У деяких випадках учасником цивільних правовідносин є Ук­раїнська Держава. Це можливо, наприклад, тоді, коли держава укладає міжнародні договори позики, застави, виступає гаран­том по договорах, успадковує майно, є учасником інших цивіль них правовідносин. У всіх цих випадках держава діє через відповідні державні органи – міністерства, відомства тощо.

АРК і територіальні громади можуть виступати суб’єктами цивільних правовідносин, коли є власниками майна і в межах, встановлених законом, мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном. При цьому вони не відповідають за зобов'язаннями дер­жави, а держава не відповідає за зобов'язаннями територіаль­них громад. Кожен з цих суб'єктів є самостійним учасником ци­вільних правовідносин.

У кожних цивільних правовідносинах діють дві сторони – управомочена і зобов'язана. Вони називаються кредитором і боржником. Кредитор має певні права, в той час як боржник виступає носієм певних обов'язків. Але існує багато видів цивільних угод, за якими кожна сторона водночас має права і несе обов'яз­ки. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов­'язаний передати покупцю річ і має право вимагати передачі гро­шей, і навпаки, покупець зобов'язаний передати гроші і має право вимагати від продавця передачі речі.

Фізична особа – людина, як учасник цивільних відносин.

Цивільна правоздатність – це здатність людини бути носієм цивільних прав і обов'язків, здатність мати цивільні права і не­сти цивільні обов'язки. Всі громадяни незалежно від віку і ста­ну свого здоров'я наділені цивільною правоздатністю, виникає з моменту народження і припиняється зі смертю або визнанням громадянина померлим.

Цивільна дієздатність – здатність особи своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Залежить від віку і психічного стану особи та за своїм обсягом дієздатність поділяється: а) повну; б) часткову, в) неповну; г) обмежену; ґ) визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність настає з досягненням 18 років. У випадках одруження до досягнення повноліття повна дієздатність настає з моменту одруження. По­вна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також не­повнолітній особі, яка записана батьком чи матір'ю дитини. На­дання такої повної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою особи та письмовою згодою батьків. Повна цивільна дієздатність може бути також надана особі, яка досягла шістнадцяти років і бажає займатися підприємниць­кою діяльністю. У цьому разі, крім вищезазначеної згоди, вона повинна бути зареєстрована як підприємець.

Неповна дієздатність настає у віці від 14 до 18 років і має такий обсяг:

а) право розпоряджатися своєю заробітною платою, стипен­дією або іншими доходами;

б) самостійно здійснювати права на результати творчої, інте­лектуальної діяльності, що охороняються законом;

в) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридич­ної особи;

г) право вносити вклади до кредитних установ і розпоряд­жатися ними.

Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення непов­нолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника чи органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджа­тися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або по­збавити її цього права.

Часткова дієздатність надається малолітнім, які не досягли 14 років:

а) право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди;

б) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелек­туальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Мало­літня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду.

Обмежена дієздатність може бути визначена судом особам, які страждають на психічний розлад, що істотно впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій і (або) керу­вати ними; а також які зловживають спиртними напоями, нар­котичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ста­вить себе чи свою сім'ю у скрутне матеріальне становище. Обмежено дієздатний громадянин може укладати угоди щодо розпорядження майном лише за згодою піклувальника. Вона може самостійно вчиняти лише дрібні побутові угоди.

Визнання громадянина недієздатним може мати місце лише за рішенням суду, якщо громадянин внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатний усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Над ним вста­новлюється опіка, він не може учиняти будь-які правочини. їх укладає замість нього та в його інтересах опікун.

Юридичними особами визнаються організації, які мають відок­ремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і осо­бистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відпо­відачем в суді.

Ознаки юридичної особи:

- організаційна єдність. Юридична особа – це певним чи­ном організований колектив трудящих, колективне утворення, тобто організоване об'єднання трудящих.

- наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє власне майно, що робить її економічно незалежною органі­зацією. Це майно відокремлене від майна держави, інших органі­зацій і громадян, що утворюють колектив юридичної особи.

- у цивільному обороті юридичні особи виступають від свого власного імені. Кожна юридична особа має своє найменування (ім'я).

- здатність нести самостійну майнову відповідальність власним майном.

Юридична особа маєтакі самі цивільні права та обов'язки (цивільну правосуб’єктність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Цивільна пра­воздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Юридична особа набуваєцивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відпо­відно до установчих документів.

Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх ство­рення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Цивільне право розглядає правове регулювання лише юридичних осіб приватного права.

Юридичною підставою діяльності будь-якої юридичної осо­би є її установчі документи. Це комплект документів установ­леної законом форми, згідно з якими юридична особа виникає і діє як суб'єкт цивільного права (рішення одного чи кількох власників або уповноваженого ним (ними) органу про створен­ня юридичної особи, якщо засновників двоє чи більше, рішенням про створення є засновницький договір; ста­тут юридичної особи, локальні нормативні акти, зміст яких не повинен суперечити чинному законодавству).

Засновницький договір – це цивільно-правовий договір, який регулює відносини між засновниками в процесі створення і діяльності юридичної особи. Він повинен укладатися в пись­мовій формі і подається для здійснення державної реєстрації.

Статут, на відміну від установчого договору, не укладаєть­ся засновниками, а затверджується ними. Але статут, так само як і установчий договір, визначає правове становище юридич­ної особи, найменування юридичної особи, її місцезнаходжен­ня, органи управління, їх компетенцію та регулює відносини між засновниками і юридичною особою. Статут набуває чинності лише з моменту реєстрації юридичної особи. В момент реєст­рації юридична особа стає і дієздатною, тобто має можливість своїми діями набувати прав та обов'язків.

Юридичні особи за метою діяльності поділяються на підприємницькі та непідприємницькі. Перші переслідують основну мету – одержання прибутку і тому завжди фінансуються за свій рахунок, другі – безпосередньо спрямовують свою діяльність на задоволення ними тих чи інших немайнових потреб і не переслідують мету одержання прибут­ку як основну.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Това­риство може бути створене однією особою, якщо інше не вста­новлено законом.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Установою є організація, створена однією або кількома осо­бами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Філії та представництва – це відокремлені підрозділи юридичних осіб, що розташовані поза місцем їх знаходження. Філія виконує таку саму діяльність (частину), що й юридична особа в цілому. Що ж стосується представництва, то воно не може виконувати виробничу, наукову та іншу діяльність, а здійснює лише представництво та захист інтересів юридичної особи (укладення договорів, прийняття товарів тощо). Філії та представ­ництва не є юридичними особами.