Соціально-економічна характеристика Саудівської Аравії

 

Населення Саудівської Аравії за станом на липень 2015 року, становить, близько 27 019 781 осіб, у тому числі приблизно 5,5 мільйонів іноземців-резидентів. Вікова структура: 10-14 років – 38,2% (чоловіків 5149960/4952138 жінок), 15-64 років – 59,4% (чоловіки 8992348/6698633 жінки). Середній вік: для чоловіків – 22 роки, для жінок – 19 років.

Темпи росту населення – 1,848% (станом на 2015 рік). Народжуваність – 28,55 новонароджених на 1000 осіб населення. Смертність – 2,49 смертей на 1000 осіб населення. Співвідношення статей: при народженні – 1,05 хлопчаки/1 дівчинка, у віці 15-64 років: 1,34 чоловіків / 1 жінку, сумарний показник – 1,21 чоловіків / 1 жінку (станом на 2015 рік). Коефіцієнт дитячої смертності – 11,57 смертей на 1000 новонароджених. Очікувана тривалість життя: загальна – 76,3 років, для чоловіків – 74.23 років, для жінок – 78.48 років. Урбанізація – 82% від загальної чисельності населення (рис. 3.1).

Рис. 3.1 Темпи ростy населення з 1960 по 2015 рр.

Переважна більшість населення Саудівської Аравії складають араби (саудівські араби – 74,2%, бедуїни – +3,9%, араби Перської затоки – 3%), що здебільшого зберегли свою племінну організацію. Найбільш великі племінні об’єднання – аназа і шаммар; племена — аваза, авамір, аджман, атайба, балі, бейт Яман, бені атийя.

Плем’я сулейба, що населяє північні райони, вважається неарабського походження і складається, за деякими даними, з нащадків хрестоносців, захоплених у полон і обернутих у рабство. Всього в країні налічується більш ніж 100 племінних об’єднань і племен [12; 35].

Крім етнічних арабів, в країні проживають саудівські араби змішаного етнічного походження, що мають турецькі, іранські, індонезійські, індійські, африканські корені. Як правило, це нащадки паломників, які осіли в регіоні Хіджаз, або африканців, яких ввозили до Аравії як рабів (до скасування рабства в 1962 році в країні налічувалося до 750 тисяч рабів). Останні проживають переважно в прибережних районах Тіхамі і Ель-Хаси, а також в оазисах.

Королівство Саудівська Аравія є ісламською теократичною монархією, де іслам є офіційною релігією, закон вимагає, щоб усі громадяни Саудівської Аравії були мусульманами. Релігійна свобода є практично відсутньою. Уряд не забезпечує правового визнання і захисту свободи віросповідання. У своїй внутрішній політиці, держава гарантує і захищає право на особисте поклоніння для всіх, включаючи немусульман, які збираються в будинках для релігійних відправ, однак це право не завжди дотримується на практиці і взагалі не визначено в законодавстві. Крім того, що заборонені проповіді та суспільні практики немусульманських релігій, ще й саудівська релігійна поліція – Мутавін, як його офіційно називають – Комітет з пропаганди чеснот і запобігання пороку, забезпечує дотримання законності та заборону на практикування немусульманських релігій. Окрім того, доволі жорстко дотримуються закони шаріату, які застосовуються до всіх мешканців Саудівської Аравії, незалежно від їх релігії.

Саудівська Аравія є центром ісламського світу. Офіційна релігія – іслам і за різними оцінками, від 85% до 93,3% саудівців є суніти – від 3,3% до 15% – шиїти. У центральній частині країни майже все населення ханбаліти-ваххабіти (до них відноситься більше половини всіх сунітів країни).

Християни становлять близько 3% населення (за оцінкою Американської конференції католицьких єпископів, в країні проживає близько 500 тисяч католиків), всі інші конфесії становлять – 0,4% (неофіційно). Крім того, в доволі скрутному становищі перебувають емігранти-заробітчани, яким доводиться приватним чином дотримуватися своїх релігійних переконань. Це близько 1,5% послідовників буддизму в Саудівської Аравії, більш як 400000 вихідців з Південної Азії приїхали в Аравію, як буддисти. Ще більша громада індуїстів в Саудівській Аравії, але на відміну від інших аравійських країн (Бахрейн, Оман, ОАЕ), в цій монархії їх релігійними правами нехтують, адже в більш як мільйонної громади навіть немає свого храму. Але представники цих немусульманських церков, таки, знаходять рішення своїх релігійних проблем, поки немає дозволів на офіційні відправи в Саудівській Аравії. Вони невеликими групами проводять зустрічі в інтернетних чатах і приватним чином. Іноземцям дозволено зустрітися й проводити церковні засідання в посольствах, після проходження реєстрації і показуючи свій паспорт, щоб довести громадянство іноземної держави, або на приватних зборах в шкільних спортзалах розташованих в закритих общинах робітничих селищ на родовищах [9; 35].

Найголовніша галузь промисловості залишається нафтова. Саудівська Аравія має на своїй території понад 25% підтверджених нафтових ресурсів планети, займає перше місце серед експортерів нафти у світі. Нафтовидобувна галузь промисловості займає понад 75% бюджетного доходу країни, 45% ВВП, та 90% доходів від експорту. Приблизно 40% ВВП надходить від приватного сектора.

Уряд тримає контроль над основними секторами економіки країни, хоча в останні роки сприяє зросту приватного сектору для зниження залежності від покупців нафти. Уряд почав дозволяти співучасті приватних та іноземних інвесторів у енергетичному та телекомунікаційному секторах.

Сільськогосподарські товари – пшениця, ячмінь, томати, дині, фініки, цитрусові; баранина, птиця, яйця, молочні продукти.

Промисловий сектор економіки – нафтова промисловість, нафтоочистка, нафтопереробна промисловість; аміак, промислові гази, каустична сода, цемент, міндобрива, пластик; метали, ремонт комерційних судів та літаків, будівництво [18; 35].

Експортні товари – нафта та продукція з нафти займає 90% від всього експорту. Партнери в експорті – Японія, Південна Корея, Китай, Тайвань, Сингапур.

Імпортні товари – машини та обладнання, харчові товари, хімікати, авта, текстильні вироби тощо. Партнери в імпорті – США, Японія, Німеччина, Китай, Велика Британія.

На початку XXI ст. Саудівська Аравія є одним з найбільших у світі виробників і експортерів нафти та природного газу. Основний продуцент нафти в країні на межі ХХ-XXI ст. – компанія «Арабієн амерікен ойл компані». У 2015 р. Саудівська Аравія збільшила видобуток нафти до 10,362 млн барелів на добу.

Традиційним для Саудівської Аравії є вирощування фінікової пальми, розведенні овець, кіз та верблюдів. У країні нараховується близько 23 млн. дерев фінікової пальми, фініки є стратегічним продуктом харчування країни. Держава встановлює закупочні ціни, які є вигідними для виробників фініків, влада навіть сплачує грошову винагороду феллахам (селянам), які виростили нову пальму. Про повагу до цієї рослини говорить той факт, що на гербі країни зображено саме фінікову пальму.

В останні десятиліття у сільському господарстві відбулись докорінні зміни, влада приділяє багато уваги розвитку цієї галузі, надає допомогу фермерам. Країна повністю забезпечує свої потреби у пшениці, фініках, овочах, багатьох фруктах, молочних продуктах, яйцях, курятині, рибі та креветках. Надлишки продукції експортуються, що є видатним досягненням для пустельної країни.

Найбільша автомагістраль йде від Даммана на узбережжі Перської затоки через Ер-Ріяд й Мекку до Джидди на узбережжі Червоного моря. У 1986 році побудовано 24-кілометрове шосе по греблі, яка з'єднує Саудівську Аравію і Бахрейн. Протяжність шляхів з твердим покриттям 44 104 км, ґрунтових 102 420 [35].

Загальна протяжність залізниць близько 2000 км перша залізниця ройшла від Ер-Ріяду до Даммама на узбережжі Перської затоки (побудована у 1951 році компанією Aramco), потім до Ель-Джубайля; є гілка до Ель-Харджу (35,5 км).

Найбільші порти в Перській затоці: Дамман, Рас-Таннура, Ель-Хубар, Міна-Сауд; в Червоному морі: Джидда, Джизан, Янбу.

У країні працюють 27 аеропортів, з них три – міжнародні (у Ер-Ріяді, Джидді та Медині). Протягом найближчих років до категорії міжнародних планується включити й аеропорт у Медині, побудувати п’ять нових портів. У столиці – Ер-Ріяді розпочато будівництво наземного метро.

Сучасна транспортна система. Великою є мережа нафтопроводів (5400км) та газопроводів (2200км). Функціонують 25 аеропортів, у тому числі три міжнародні. Морськими портами є Джідда, Даммам, Рас-Таннура.

Отже, Саудівська Аравія є піонером у впровадженні загальноарабського супутникового телебачення. Водночас засоби масової інформації країни піддаються жорсткішому контролю, ніж у багатьох інших країнах Близького Сходу. Критика уряду та королівської сім’ї, а також спроби піддати сумніву релігійні постулати в цілому, відкидаються.