Організація евакуаційних заходів

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами у містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація і розташування його у поза­міській зоні.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіо­активного забруднення, хімічного ураження, в районах прогнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50-кілометровій прикордонній смузі, в районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосе­редня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю людини).

Залежно від обстановки, яка склалася на час НС, може бути проведена загальна або часткова евакуація населення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок:

—небезпечного радіоактивного забруднення навколо АЕС (якщо виникає
безпосередня загроза життю та заподіянню шкоди здоров'ю населення, яке
проживає в зоні ураження);

—загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним
добіганням проривної хвилі;

—загрози або виникнення збройного конфлікту в районах 50-кілометрової
прикордонної смуги.

Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення за рішенням Кабінету Міністрів України системи захисту населення і територій на воєнний стан до початку застосування агресором сучасних засобів ураження, а в мирний час — у разі загрози або виникнення стихійного лиха, аварії, катастрофи.

Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у ви­робництві і сфері обслуговування населення: студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їхніх сімей.

ІЗО

ґ О З О І Л О

У мирний час евакуація населення планується на випадок:

—загальної аварії на атомній електростанції;

—усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин;

—загрози катастрофічного затоплення місцевості;

—великих лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів та інших гео­
фізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують насе­
леним пунктам.

Організоване здійснення евакуації, запобігання проявам паніки і недопущення загибелі людей своєчасно забезпечується шляхом:

—завчасного планування евакуації населення;

—визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих;

—підготовки уповноважених органів управління з питань надзвичайних
ситуацій та цивільного захисту населення до виконання евакуаційних заходів;

—організації оповіщення керівного складу і населення про початок евакуації;

—організації управління евакуацією;

—життєзабезпечення евакуйованого населення у районах позаміської зони;

— навчання населення діям під час проведення евакуації.
Метою планування і здійснення евакуаційних заходів є:

—зменшення ймовірних втрат населення;

—збереження кваліфікованих кадрів спеціалістів;

—забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки;

— створення угрупування сил і засобів захисту в позаміській зоні з метою
" проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках надзвичайних

ситуацій в особливий період.

Евакуаційні заходи при загрозі та виникненні НС здійснюються за рішенням місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення відповідного рівня.

Евакуація населення здійснюється комбінованим способом, який передбачає у мирний час вивезення основної частини населення з міст і небезпечних районів усіма видами наявного транспорту, а у воєнний час — транспортом, який не передається до складу Збройних Сил України, у поєднанні з виведенням найбільш витривалої частини населення пішки.

Підселення евакуйованих проводиться з розрахунку наявної житлової площі в позаміській зоні.

Для забезпечення евакуйованого населення житлом використовуються квартири і будинки місцевих жителів (ущільнення), а також пансіонати, санаторії, будинки відпочинку, дитячі і трудові табори, туристичні бази, дачні кооперативи (будинки).

Райони розміщення евакуйованого населення визначаються з урахуванням:

—створення умов для продовження виробничої діяльності господарських
об'єктів у місті;

—належної бази для розміщення господарських об'єктів, які переносять
свою діяльність у заміську зону;

9* 131

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

— забезпечення умов для створення угрупування сил цивільної оборони (ЦО);

—наявності житлового фонду;

—зв'язків господарських об'єктів з сільськими господарствами, що склалися;

—підвезенням робочих змін у місто і назад протягом не більше 4 годин.

У випадку, коли в позаміських районах області неможливо повністю розміс­тити все евакуйоване населення, частина його може бути розселена у сільських районах сусідніх областей. При цьому всі заходи, пов'язані з розселенням міського населення в сільських районах інших областей, погоджуються з відповідними органами влади і вищими начальниками цивільної оборони.

Безпечне віддалення районів розміщення евакуйованого населення визна­чається з врахуванням економічного і воєнного значення категорійних міст і гео­графічних умов даної місцевості. Для кожного категорійного міста визначається найближча межа безпечної віддалі, яка складає:

—для міст особливої групи — 40—50 км.;

—для міст першої групи — 30—40 км.;

—для міст другої групи — 25—30 км.;

—для міст третьої групи — 20—25 км;

—для об'єктів особливої важливості (поза категорійними містами) —
15—20 км.

Найдальша межа районів розміщення визначається з урахуванням місцевості позаміської зони і транспортних можливостей.

Робітники і службовці господарських об'єктів, які продовжують працювати у воєнний час в категорійних містах, розміщуються в сусідніх районах заміської зони. Щоб забезпечити умови підвезення робочих змін на роботу і назад, кожному підприємству виділяються населені пункти, розташовані в одному районі, поблизу залізничних, автомобільних і водних шляхів сполучення, що забезпечують міні­мальну витрату часу на проїзд робочих змін у місто і назад.

Робітники і службовці господарських об'єктів, що переносять свою діяль­ність у заміську зону, розміщуються поблизу виробничих баз, які створюються, як правило, за районами розміщення робітників і службовців підприємств, що продовжують виробничу діяльність.

Для розміщення евакуйованих навчальних закладів, середніх спеціальних навчальних закладів, ПТУ, дитячих установ визначаються і закріплюються приміщення навчальних закладів, клубів та інших придатних для цього будинків.

Члени сімей робітників і службовців господарських об'єктів, які продов­жують свою виробничу діяльність в категорійних містах, підлягають розміщенню, як правило, разом з головами сімей. Але через недостатню місткість районів евакуації, вони можуть розміщатися у більш віддалених пунктах, але на тих же евакуаційних напрямках. Ці питання вирішують обласні та районні органи управ­ління ЦО, виходячи з конкретних умов і реальних можливостей.

У найвіддаленіші райони евакуюються робітники і службовці тих господарсь­ких об'єктів, які припиняють свою виробничу діяльність у воєнний час, а також все непрацездатне та незайняте у виробничій діяльності населення.

І32

Розділ З

Для евакуації робітників і службовців, які продовжують роботу в категорійних містах і підвезення робочих змін на роботу, в першу чергу, виділяються приміські та пасажирські потяги.

Автомобільний транспорт, що призначений для евакуації населення, форму­ється в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами. При цьому не допускаються автомобільні евакоперевезення на великі відстані, особливо на тих напрямах, де достатньо розвинуті залізничні або водні шляхи сполучення.

Автомобільний транспорт сільських районів використовується для вивезення евакуйованих із станцій, портів і пристаней висадження до місць розселення.

На річкових судах перевозяться перш за все робітники, службовці під­приємств та установ водного транспорту, а також об'єктів, які розміщені поблизу портів, пристаней і причалів та члени їх сімей.

Повітряний транспорт використовується переважно для вивезення на далекі відстані урядових органів, співпрацівників наукових установ, конструкторських бюро з унікальною апаратурою, діяльність яких переноситься у нові райони.

Значна частина населення може виводитись пішки. Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (ЗО—40 км). Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами і колонними шляхами.

Для організованого руху піших колон розробляються схеми маршрутів, на яких вказуються:

— склад колон;

— маршрут руху;

— вихідний пункт;

—пункти регулювання руху і час їх проходження;

—райони і тривалість привалів;

—медичні пункти та пункти обігрівання;

—проміжний пункт евакуації (ППЕ);

—порядок і терміни виведення (вивезення) колон з цього пункту в район
постійного розміщення;

—сигнали управління та оповіщення.

Чисельність піших колон коливається від 500 до 1000 осіб. Швидкість руху колон на маршруті складає в межах 4—5 км/год., а дистанція між колонами — до 500 м. Під час проходження маршу через кожні 1 —1,5 год. руху роблять невеликі привали тривалістю 10—15 хв., а на початку другої половини добового переходу влаштовують великий привал на 1—2 год., як правило, за межами зони можливих руйнувань.

Для населення, райони розміщення якого розташовані на великій відстані, передбачаються проміжні пункти евакуації (ППЕ), які розміщуються за межами зон можливих руйнувань. На ППЕ організовується реєстрація прибулих (як пра­вило, пішим порядком), тимчасове їх розміщення, забезпечення їжею, водою, укриття в захисних спорудах та подальшу відправку (транспортом) до районів постійного розміщення.

 

 

_ ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

Закінченням евакуації вважається час виведення (вивезення) за межі зон можливих сильних руйнувань і зон затоплення всього населення, за виключенням працюючих змін, які продовжують роботу в містах.

Для виконання евакуаційних перевезень органи управління Цивільної оборони разом із транспортними органами планують використання усіх видів транспорту протягом короткого часу і складають розрахунки на вивезення населення за гру­пами в більш довготривалі терміни.

Для проведення евакозаходів у стислі терміни розробляються спеціальні графіки, які забезпечують максимальне використання можливостей усіх видів транс­порту і які передбачають початок вивезення населення з будь-якої години доби.

Транспорт розподіляється за еваконапрямками і видами перевезень, підве­зенням робочих змін, евакуацією матеріальних цінностей.

Для проведення евакозаходів у більш триваліші терміни складаються роз­рахунки на вивезення кожної підгрупи населення, не зайнятого в сфері виробничої діяльності та сфері обслуговування, зокрема, без порушення діючих у мирний час графіків руху, виходячи з середньодобових можливостей, які використовуються для евакуації різними видами транспорту.

Організацією проведення евакуаційних заходів займаються начальники і штаби цивільної оборони міста, міських районів і господарських об'єктів. Безпосередньо здійснюють евакозаходи спеціально організовані підрозділи місцевих органів державної виконавчої влади. Для проведення евакуації населення на допомогу штабам цивільної оборони створюються евакуаційні органи.

До них належать:

—обласні, міські, районні та об'єктові евакокомісії;

—евакуаційні комісії міністерств, відомств, організацій та установ;

—збірні евакуаційні пункти (ЗЕП);

—приймальні евакокомісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП);

—пункти посадки і висадки, а також проміжні пункти евакуації (ППЕ);
Евакуаційні та евакоприймальні комісії є відповідними органами державної

влади, керівники господарських об'єктів несуть повну відповідальність за виконання всього комплексу заходів з евакуації населення і за всебічне забезпечення цих заходів.

Склад комісії призначається органами державної влади всіх рівнів, а на об'єктах — наказами і розпорядженнями їх керівників. Евакуаційні та евако­приймальні комісії очолюють заступники держадміністрацій, а на об'єктах — заступники керівників.

ЗЕП призначені для зібрання, реєстрації населення, що евакуюється і для відправлення його на пункти посадки. Вони розгортаються поблизу залізничних станцій, платформ, портів, пристаней у місцях, які забезпечують умови зібрання підготовки і посадження людей на транспорт.

Кожному збірному евакопункту привласнюється порядковий номер, до нього
приписують найближчі об'єкти, установи та організації, а також населення житлово-
експлуатаційних контор.
_ _

Розділ З

Для організації приймання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також постачання його усім необхідним, створюються приймальні евакуаційні комісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) сільських районів.

На ПЕП покладається: зустріч населення, що прибуває на пункти висадки та організоване відправлення людей до місць розквартирування.

Евакуація при аварії на АЕС. Особливістю проведення евакозаходів у 30-кілометровій (50 км) зоні є те, що вони можуть проводитись на території, забрудненій радіоактивними речовинами, і відрізняються: від класичних варіантів, розроблених на воєнний час, з вивозом як міського, так і сільського населення, а також вивозом (вигоном) сільськогосподарських тварин.

Принцип евакуації з міст і населених пунктів - територіальний, а з сільської місцевості виробничо-територіальний.

Транспорт прибуває безпосередньо до під'їздів будинків, приватних будинків, до захисних споруд. Під час посадження людей в автомобільний транспорт або виходу їх до евакопотягів ведеться особовий облік населення. Реєстрація евакуйованих з приватного сектору міст та сільської місцевості проводиться відповідальними особами безпосередньо в автобусах по мірі їх завантаження.

Одночасно з вивозом населення сільської місцевості проводиться відван­таження тварин, до цього підключаються навантажувальні команди з складу робіт­ників сільського господарства, що евакуюються в останню чергу.

Евакуація населення із пристанційних населених пунктів (міст), а також населення і тварин із сільської місцевості проводиться в 2 етапи:

—І — від місць находження людей до межі, зони дії уражуючих факторів;

—2 — від межі зони забруднення до пунктів розміщення евакуйованого
населення в безпечних районах.

На зовнішній межі зони можливого забруднення розміщуються проміжні пункти евакуації (ППЕ), які повинні забезпечувати: облік, перереєстрацію, дозиметричний та хімічний контроль, санітарну обробку, відправку населення до (місць) пунктів їх розміщення в заміській зоні. При необхідності на ППЕ проводиться обмін або спецобробка забрудненого одягу та взуття. На ППЕ проводиться пересадження населення з транспорту, що прибув із забрудненої місцевості на "чистий" транспорт. "Забруднені" транспортні засоби викорис­товуються тільки для перевезень на зараженій території.

Власники приватного транспорту зі своїми сім'ями від'їздять самостійно до ППЕ (КПП), де проходять дозиметричний контроль і реєстрацію. У випадку забруднення приватних автомобілів вище допустимих норм, вони направляться на площадку відстою, а господарям видається відповідний документ.

Евакуація при аваріях на хімічно-небезпечних об'єктах (ХНО). У разі загрози ураження сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР) населення, особливо незабезпеченого засобами індивідуального захисту (313), а також в умовах недостатньої кількості захисних споруд з відповідним фільтровен­тиляційним устаткуванням, важливе значення мають терміни евакуації з моменту виявлення зараження.

135

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

Найважливіше значення для прийняття заходів з евакуації населення має своєчасне оповіщення населення про загрозу ураження. Враховуючи швидкість зміни обстановки і непередбаченість наслідків аварій із викидом СДОР, найефек­тивнішим засобом захисту населення є його відселення з небезпечного району.

Розрахунок на відселення населення із зон хімічного ураження розробляється за кількома варіантами, з урахуванням попутного вітру, завчасно. Евакуація проводиться, як правило, пішим порядком із залученням усіх видів транспорту в напрямку, перпендикулярному напрямку вітру.

У практичній діяльності при організації захисних заходів, необхідно розумно застосовувати всі засоби захисту населення, віддаючи перевагу у кожному конкретному випадку тому з них, який більше відповідає даній ситуації.

МЕДИЧНИЙ ЗАХИСТ

Серед способів захисту населення у НС особливе місце займає медичний захист. Виходячи з досвіду, надзвичайні ситуації, як правило, призводять до масової загибелі людей та їх ураження. Для зменшення ступеня ураження необхідно приймати невідкладні заходи щодо надання медичної допомоги потерпілим.

Наданням цієї допомоги займається медична служба ЦО, яка є спеціальною організацією в системі охорони здоров'я і призначена для медичного забезпечення населення, що постраждало внаслідок стихійного лиха, аварій та катастроф. Вона виконує наступні основні завдання:

—своєчасне надання потерпілому населенню усіх видів медичної допомоги
та лікування потерпілих з метою їх повного одужання;

—попередження виникнення і розповсюдження серед населення масових
інфекційних захворювань;

— забезпечення санітарного благополуччя населення та виключення
несприятливих санітарних наслідків виробничих аварій, стихійних лих або вико­
ристання ворогом сучасних засобів ураження.

Ці завдання органи охорони здоров'я та медичні служби вирішують шляхом проведення комплексу організаційних, лікувально-профілактичних, лікувально-евакуаційних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів. Основними з них є:

—підготовка органів та установ охорони здоров'я до роботи в умовах
великих виробничих аварій та стихійних лих;

—організація і підготовка пересувних медичних формувань для проведення ]
рятувальних робіт, а також підготовка медичних установ до лікування потерпілих

і хворих;

—організація і проведення лікарняно-евакуаційних, санітарно-гігієнічних та
протиепідемічних заходів в осередках ураження і на етапах медичної евакуації;!

—навчання медичного персоналу з медичних питань;

—розробка планів підготовки органів і об'єктів охорони здоров'я до
виконання заходів ЦО;

___ _

;■ •._____________________________ Н О З О І А іі

—організація забезпечення формувань та установ медичної служби медичним,
господарським і спеціальним майном;

—підготовка населення для надання само- та взаємодопомоги при отримані
різних травм.

Для вирішення своїх завдань медична служба ЦО має відповідну структуру, яка забезпечує можливість їх виконання.

Медична служба Цивільної Оборони організовується за територіально-виробничим принципом. Начальниками служби є: на об'єкті — старший медичний працівник об'єкта; у сільському районі — головний лікар центральної районної лікарні; у міському районі, місті, області — завідувачі відповідними відділами охорони здоров'я. Начальником медичної служби Цивільної Оборони держави є Міністр охорони здоров'я.

Начальник медичної служби ЦО несе відповідальність за підготовку всіх медичних формувань.

До медичних формувань відносяться:

а) масові невоєнізовані медичні формування:

— санітарні пости (СП). санітарні дружини (СД). загони санітарних дружин
(ЗСД). Вони призначаються для надання першої медичної допомоги потерпілим;

б) спеціалізовані невоєнізовані медичні формування:

— загони першої медичної допомоги (ЗПМ). Вони призначені для надання
першої лікарської і невідкладної кваліфікованої медичної допомоги. Створюються
у лікарнях поліклініках, диспансерах, медико-санітарних частинах підприємств
(146 чоловік в т. ч, 8 лікарів, 38 — середнього медперсоналу);

—бригади спеціалізованої медичної допомоги (БСМД). Вони призначені для
надання спеціалізованої медичної допомоги в осередках ураження. Створюються
в клініках медичних інститутів, великих лікарнях, поліклініках, диспансерах. Декілька
БСМД (8—17) за основними профілями можуть об'єднуватись в загони спеціалі­
зованої медичної допомоги (ЗСМД) — (2 лікаря + 2 м/сестри + машина);

 

—пересувні протиепідемічні загони (ППЕЗ). Вони призначені для
проведення протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів в осередках бактеріо­
логічного ураження. ППЕЗ створюються на базі санітарно-епідеміологічних станцій
(СЕС), а також на базі інститутів епідеміології та мікробіології;

—спеціалізовані протиепідемічні бригади (СПЕБ). Вони призначені для
робіт головним чином в осередках особливо небезпечних інфекцій. Створю­
ються на базі спеціалізованих установ.

До медичних установ ЦО відносяться:

— лікарняні установи — профільовані лікарні (ПЛ), головні лікарні (ГЛ),
сортувально-евакуаційні шпиталі (СЕНІ);

— протиепідемічні установи медичної служби ЦО — санітарно-епідеміологічні
станції;

— установи медичного забезпечення та служби крові — аптеки, склади
медичного майна, станції та відділення переливання крові.

".... ".... ~..... Їз7

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

Організація медичної допомоги постраждалим та їх евакуація із осередків ура­ження здійснюється за принципом двоетапної системи лікарняно-евакуаційного забезпечення. Суть цієї системи полягає у розподілі медичної допомоги за її видами і проведення послідовних заходів у поєднанні з евакуацією постраждалих з осередків ураження у профільовані медичні установи.

Медична допомога поділяється за видами:

— перша медична допомога має на меті підтримання життєдіяльності орга­
нізму, боротьбу г ускладненнями ураження і підготовку уражених до евакуації
з осередку ураження (надається у перші ЗО хвилин після ураження);

— перша лікарська допомога, мета якої є профілактика і боротьба з усклад­
неннями уражень, поповнення і підтримання пошкоджених життєвих функцій
організму та підготовка до евакуації у лікарняні заклади для надання спеціалізованої
медичної допомоги (надається за 6—8 годин після ураження);

— спеціалізована медична допомога є найвищою формою медичної допомоги,
під час якої проводяться медичні заходи відповідно до характеру ураження (опти­
мально надається протягом 2 діб з моменту ураження). Спеціалізована медична
допомога поєднується з наступним стаціонарним лікуванням до закінчення лікування.

Згідно з прийнятою системою перша медична допомога в осередках ураження надається санітарними постами та дружинами, загонами санітарних дружин, а також населенням у порядку само- та взаємодопомоги. Не слід забувати, що надання цього виду допомоги має вирішальне значення для рятування потерпілих.

Першу лікарську допомогу надають загони першої медичної допомоги (ЗПМД), медичні підрозділи військових частин ЦО, які розгортаються в осередках ураження, або біля кордонів осередку.

Спеціалізована медична допомога надається в умовах стаціонарних лікарень. Санітарні пости створюються на всіх ОГД та у житловому секторі з розрахунку — один на 150—200 працюючих. Санітарний пост складається з 4 осіб і оснащується згідно з табелем.

Санітарні дружини (СД) є основним масовим формуванням, яке створюється на ОГД (одна на 2000 осіб населення). Санітарна дружина складається з 24 осіб та має 5 носилкових ланок по 4 особи. Загони санітарних дружин (ЗСД) формуються на великих ОГД, де є не менше 5 санітарних дружин.

Перша медична допомога безпосередньо у районах стихійних лих і виробни­чих аварій повинна надаватись безперервно. Обсяг цієї допомоги і послідовність її надання визначаються в кожному окремому випадку залежно від обставин, кількості уражених і ступеня ураження, наявності сил та засобів. До першої медичної допомоги відносяться:

—тимчасова зупинка кровотечі;

—накладання первинних пов'язок при ураженнях та опіках;

 

—іммобілізація при переломах кісток та значних пошкодженнях м'яких тканин;
\ — протишокові заходи;

—проведення штучного дихання;

—відновлення серцевої діяльності.

__ _

Розділ З

 

 

Рис. 3.15. Штучне дихання методом "рот в рот" та масаж серця

Рис. 3.16. Способи і мобілізація при переломах

Рис. 3.17. Зупинка кровотечі:

а - за допомогою джгута; б - за допомогою закрутки;. в - затиснувши пальцями артерію до кістки

Після надання першої медичної допомоги уражених переносять до місця посадки на транспорт. Перенесення здійснюють носильні ланки, які надаються із рятувальних формувань. Перевезення здійснюється транспортом загонів першої медичної допомоги та інших формувань, які діють в осередку ураження (рис. 3.21).

Крім заходів, які проводяться в осередках ураження, планується та прово­диться ще низка заходів медичного захисту.

У сховишах і ПРУ організовуються медичні пости та медичні пункти, для чого у складі ланок з обслуговування захисних споруд передбачаються медичні працівники. В захисних спорудах місткістю до 150 осіб — 2 сандружинниці, 150—600 осіб — 1 фельшер і 2 сандружинниці, 600—1200 осіб — 1 фельшер (лікар) і 4 сандружинниці, більше 1200 осіб — 1 лікар і 4 сандружинниці. У кожній захисній споруді передбачається наявність колективної аптечки та крім того, кожна сандружинниця має санітарну сумку, а на фельдшера і лікаря передбачається відповідний набір ліків.

При проведенні евакуаційних заходів також організується медичне забез­печення. До пунктів збору приписуються 2—3 фельшери, або медичні сестри.

..... " '" ".. " " 139

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

 

Рис. 3.18. Способи перенесення потерпілих: а - на носилках; б -- за допомогою підручних засобів; в - на собі

На шляхах пересування на кожну пішохідну колону, автоколону або залізничний ешелон виділяються медичні працівники. На приймальних пунктах передбачаються медичні пункти у складі лікаря та 2-х медичних сестер. Медичне оснащення формувань здійснюється відповідно до табеля забезпечення.

До основних засобів медичного захисту для населення належать аптечки індивідуальні (АІ-2), що містять медичні засоби, призначені для профілактики та надання першої допомоги при радіаційному опроміненні, ураженні отруйними і бактеріальними засобами індивідуальні протихімічні пакети (ІПП-8), які мають закритий посуд з дегазуючим розчином і марлеві серветки. Він призначений для усунення і знезараження отруйних речовин та бактеріальних засобів.

 

А 6 в

Рис. 3.19. Аптечка індивідуальна АІ-2 Рис. 3.20. Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8:

а - загальний вигляд; б - флакон з рідиною; в - ватно-марлевий тампон

140

Розділ З

Крім аптечки та пакету особовому складу формувань видається індивідуальний перев'язочний пакет (ІПП) для накладання пов'язок. Крім табельних засобів для надання само- та взаємодопомоги можливе використання підручних засобів.

Особливе місце в роботі медичної служби займає захист населення від інфекційних хвороб.

Інфекційними називаються такі хвороби, які передаються від людини до людини або від тварин до людини через повітря або через безпосередній контакт. До інфекційних захворювань відносяться чума, холера, віспа, тиф, дизентерія, кір, грип та інші. Особливістю інфекційних захворювань є те, що збудників хвороби — мікробів людина не може бачити, а ознаки хвороби з'являються тільки після інку­баційного періоду, який може тривати від одної до кількох десятків діб.

У воєнний час інфекційні хвороби використовуються як засіб виводу з ладу провідної сили ворога. В результаті розповсюдження інфекції утворюється зона бактеріологічного зараження, в межах якої може виникнути один або декілька осередків ураження.

Осередком бактеріологічного ураження називається територія, в межах якої сталося масове ураження людей та тварин. Межі осередку бактеріологічного ура­ження встановлюються протиепідемічними установами медичної служби ЦО і служ­бою захисту тварин та рослин на підставі узагальнених даних, отриманих від постів радіаційно-хімічного спостереження, розвідувальних ланок і груп, метеоро­логічних і санітарно-епідеміологічних станцій.

Для запобігання розповсюдження інфекційних захворювань в осередку ураження встановлюється режим карантину, а у прилеглих районах вводиться режим обсервації.

Карантин — система протиепідемічних та режимно-обмежувальних заходів, які спрямовані на повну ізоляцію усього осередку ураження і ліквідацію в ньому інфекційних захворювань. Він передбачає:

—повну ізоляцію осередку ураження;

—встановлення на зовнішніх кордонах охорони;

—заборону виходу людей, тварин та вивезення майна;

—дозвіл в'їзду лише спеціальним формуванням;

—заборону транзитного проїзду;

—розподіл населення на маленькі групи і доставку харчування, води у квар­
тири, окремі будинки;

—припинення роботи всіх підприємств та установ, крім тих, які мають
особливе значення для господарства;

—проведення профілактичного лікування населення, а також санітарна
обробка, дезінфекція, дезінсекція і дератизація;

—використання засобів індивідуального захисту.

Об'єкти, які продовжують роботу у зонах карантину переходять на осоливий режим праці:

— робітники та службовці переводяться на казарменний стан з виконанням
протиепідемічних заходів;

~~~~ 141

ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

— зміни розподіляються на окремі групи (можливо, меншої чисельності), контакт
між ними та вихід з приміщень забороняється;

—харчування та відпочинок організується по групах у спеціально відведених
приміщеннях.

Коли вид збудника не належить до групи особливо небезпечних, замість карантину вводиться режим обсервації.

Обсервація — це спеціальні заходи, які попереджають розповсюдження інфекції в інші райони. При обсервації проводяться менш суворі ізоляційно-обмежувальні заходи, а самеї

—максимально обмежується в'їзд та виїзд;

—вивезення з осередку майна дозволяється після знезараження;

 

—посилюється медичний контроль;

—обмежуються масові культурно-просвітницькі заходи та інше.
Терміни карантину та обсервації встановлюються, виходячи з максимального

інкубаційного періоду захворювання. Його обчислюють з моменту госпіталізації останнього хворого та закінчення дезінфекції.