Специфіка барокового світогляду в українській культурі.

Перехід до нового світогляду

 

Слово бароко походить з італійської мови (італ. barocco означає «примхливий», «вибагливий», «перлина неправильної форми», ці значення слова добре співвідносяться з мистецтвом цієї епохи, яке було втіленням примхливості, вибагливості і, як перлина неправильної форми, вражало вишуканістю й водночас дивувало своєю оригінальністю).

Людина доби Бароко, на відміну від представника доби Відродження, сприймала світ як щось нестабільне, ірраціональне й навіть вороже. Непросто жити й почуватися впевнено у світі, який сповнений динаміки й контрастів: на зміну радості приходить горе, молодість перетворюється на старість... Сміх і сльози, багатство і злиденність, правда і брехня, сон і реальність, любов і ненависть – все в цьому світі переплітається, міняється місцями, й так складно (чи взагалі неможливо) зрозуміти, «що є що», що добре, а що погано. Світ такий складний, і людина неспроможна щось змінити. Формування такого світосприйняття, як це не дивно, почалося саме в епоху Відродження з притаманним їй антропоцентризмом. Уже тоді середньовічна модель світу, яка дарувала людині надію на вічне життя після смерті, була поставлена під сумнів. Цьому сприяли наукові відкриття доби Відродження, зокрема – винайдення мікроскопа й телескопа, кругосвітні подорожі, досягнення в галузі математики, фізики, астрономії. Зрозумівши, що світ безмежний, людина відчула себе серед цієї безмежності маленькою і беззахисною. Людське життя порівняно з вічністю було таким коротким! І людину надзвичайно хвилювало, що буде з нею після смерті. Проблема життя і смерті стала в цю епоху визначальною. Для людини, яка так любила життя й прагнула насолоджуватися ним (що було харахтерно для доби Відродження), усвідомлення неминучості смерті стало справжньою трагедією. Отже, світовідчуття доби Бароко сповнене трагізму. Разом з тим, трагізм поєднувався з нестримним прагненням жити. Усвідомивши, що життя таке коротке, людина особливо гостро відчувала красу і привабливість світу, який її оточував.

Характерні риси барокового світовідчуття

 

Дійсність викликає у майстрів бароко як захоплення, так і велику печаль. Звідси - характерні риси барокового світовідчуття: неспокій, поривання, почуття потужності і ніби недовершеності, намагання поєднати протилежності, навіть суперечності. Тому і в мистецтві українського бароко співіснують прагнення неможливого й песимізм; пафос боротьби і перемоги та примирення з думкою, що зло сильніше за добро, а смерть сильніша від життя; звеличування слави і сум, образа за людей, охоплених марнославством, марнотою марнот. За часів бароко Людина постає перед нами слабкою,беззахисною,невпевненою у завтрішньму дні.А саме- нездатність людини побороти зло,її безвихідь.

 

Художня картина світу

 

Як художній стиль бароко дало можливість найповнішого самовираження української людини тієї драматичної доби передусім завдяки своєму філософському підґрунтю, яке в українському варіанті виявило себе чи не найповніше. Реалістичне світобачення для барокової свідомості не характерне. Світ у більшості творів постає сповненим містики, гіпербол, темних метафор, важко розгадуваних алюзій, надмірно емоційних станів, а часом і просто фантасмагоричним. Та й свідомість того часу тяжіє до таємниць і чудес. Дослідники відзначають як у Європі взагалі, так і в Україні, дивовижну забобонність найширших верств населення? від еліти до простолюду. Деякі рукописи чи листи того часу містять багато оповідей про містичні явища. Це типово барокове світовідчуття. Що ж до менталітету нашого народу, то вкрай нестабільною історичною долею, вічними випробуваннями, широкими зв'язками із різними країнами і різноманітними природними умовами віками в нього закладалося уявлення про світ безмежний, багатоманітний, неосяжний і суперечливий. Меланхолійність, властива певною мірою українській душі, теж ґрунтується на уявленні про світ непростий, втаємничений, такий, у якому діють різні сили. Таке світорозуміння відобразилося й на художній картині світу, створюваній українськими (і народними, і професійними) митцями у XVI—XVII ст. У ній знаходилося місце для всіляких моментів: фантастичних мотивацій, міфічних, релігійних та містичних уявлень, осяянь, прозрінь тощо. Усе це було пошуком небуденної правди життя, глибинного духовного сенсу історичного процесу. Мистецтво бароко наче зазирнуло у глибини людської душі, відобразило її світло й темряву — саме світлотінь стала одним із головних художніх прийомів бароко. Культура бароко широко відчинила двері перед фантазією, усіма її химерами і найнеймовірнішими сновидними сюжетами. Тут і поетика "магічного реалізму" із контрастами світла й темряви, і матеріалізування уявного та багато інших проявів ірраціоналізму. Невипадково сучасні дослідники знаходять у бароко подібність із сюрреалізмом. І там, і тут подеколи поєднуються абсолютно несумісні речі: світоглядна абстрактність і натуралістична конкретність у деталях або, навпаки, фотографічне, життєподібне зображення і кричуща неправдоподібність художнього задуму. Часто художники прагнули відтворити образно абстрактні поняття — смирення, совість, доброчинність, честь, геройство, жертовність. І не вважали, що це лежить за межами художніх можливостей. Художник цієї доби вірив у всемогутність образного мислення і тому сміливо поєднував умовне з реальним, стягував різнопросторові і різночасові сюжети в один час і простір, сміливо зображував Діву Марію з гострими мечами в серці (емблема сердечних ран) чи Христа у вигляді міфічного птаха Пелікана (символ самопожертви). Архітектура. 1.Краса й вишуканість живописних, архітектурних, скульптурних творів мистецтва – це віддзеркалення краси навколишнього світу.
2. Світ сповнений руху, боротьби – твори мистецтва також сповнені динаміки й напруження (динамічні композиції живописних, архітектурних, скульптурних творів).
3. Світ складний, дивовижний, непередбачуваний – таким же складним, дивовижним є мистецтво цієї доби.
4. Світ сповнений різноманітних контрастів – і в мистецтві ми бачимо контрасти розміру, кольору, форм, реального й ірреального тощо.