Життєвий цикл Абсолютної ідеї у філософії Геґеля

Відмінність - заперечення попереднього стану (природа, тобто множинність,мінливість, еволюція)

"Антитеза" Самототожність ідей (її зміст=логіка) "Теза"

Зрозуміло, що цей цикл зумовлений розвитком внутрішніх суперечностей, а оскільки абсолютна ідея являє собою єдину основу усіх явищ та процесів дійсності, то подібний цикл ніби "вкарбований" в усе на зразок своєрідного "генетичного коду" діалектики. Звідси випливає звісна (сумнозвісна) характеристика гегелівської філософії як нагромадження "тріад": теза антитеза - синтез і т.д.

Чому ці стадії саме такі? Тому, що вони вичерпують можливі варіанти взаємодії протилежностей у внутрішніх протиріччях абсолютної ідеї: спо проявляється) одна протилежність ("теза"), ■=> потім її поступово перевершує (через самовиявлення) друга протилежність ("антитеза"), с=> потім, накладаючись одна на одну, протилежності зливаються ("синтез"). Коли протилежності синтезуються, виникає нова якість, бо виникають нові протилежності і нові межі їх взаємодії. У такому разі, за Геґелем, абсолютна ідея повністю розгортає усі свої можливі визначення, пройшовши шляхом > еволюції природи, > людської історії та > пізнання. Тому весь рух завершується абсолютним знанням. Досвід самовизначень може нагромаджуватись і далі, тому розвиток іде шляхом заперечення та заперечення попереднього заперечення, тобто спіралеподібно. Зазначений тріадний (потрійний) цикл пронизує усю систему філософії Геґеля, бо все суперечливе і рухливе.

 

 

Наведена схема розгортання гегелівських філософських міркувань демонструє синтетичний і системний характер філософії Геґеля і пояснює, чому І як вона вбирає у себе основні сфери життєдіяльності та пізнання: адже в ній людське пізнання постає як всекосмічна сила виявлення внутрішніх можливостей буття як такого, до того ж воно наслідує усю всесвітню еволюцію. У цій схемі також досить виразно видно основні складники філософської системи Геґеля, бо вони й дають цілісне окреслення «життєвого циклу» абсолютної ідеї. Ця система складається із Праць:

♦ "Феноменологія духу" (опис циклу абсолютної ідеї загалом);

♦ праці, що докладно аналізують стадії розвитку абсолютної ідеї- природа - "Філософія природи"; ♦ історія суспільства та особа - "Філософія історі'Г, "Філософія духу¹¹, "Філософія права";

♦ дух (свідомість) - "Наука логіки ", "Історія філософії^-", "Філософія релігіГ, "Естетика".

Якщо джерела гегелівської філософської системи містяться у "Феноменології духу", то серцевина - у " Науці логіки". Гегель створив принципово нову порівняно з Арістотелевою логіку - логіку діалектичну, логіку протиріч. До неї входять три частини: +буття,* сутність, * поняття. У кожній її частині зміст та еволюція думки здійснювались через суперечливе співвідношення категорій за законами тріади (наприклад, у розділі "Буття": якість -кількість — міра). Свою логіку Геґель розглядав як логіку розуму, а не розсудку, тобто це була логіка, здатна здійснювати рух думки в окресленнях цілого, а не часткового, не уникаючи протиріч, але і не консервуючи їх у вигляді антиномій (як це зробив І.Кант).

Як це слід розуміти? Геґель обґрунтував думку про існування трьох рівнів діяльності свідомості: чуттєвість (це те, що надане свідомості), рефлексія (це свідома фіксація чуттєвості, розумове оперування її матеріалом) та рефлексія рефлексії (самосвідомість, фіксація свідомістю своїх власних актів). Ще якогось іншого рівня принципово не може бути, оскільки й надалі, якщо ми спробуємо сходити вище, повторюватиметься лише «рефлексія рефлексії», тобто фіксація рефлексією себе самої. Цілісне, або розумове, мислення — це і є мислення «другої рефлексії», коли думка усвідомлює, що все, що вимальовується у ній, є змістом лише тієї ж самої думки. Тому діалектична логіка Геґеля — це логіка самоусвідомленні думки, логіка вибудовування різноманітного змісту в межах того ж самого розуму. Різноманітність того самого, як це було засвідчено перед цим, виражається у протиріччі; отже, логіка ''другої рефлексії" є логікою протиріч.

принцип тотожності мислення і буття (все, що є породжене мисленням і може бути зведеним до нього)принцип усезагального зв 'язку (все пов 'язане з усім)принцип розвитку

Завдяки діалектичному методу мислення Гегель окреслив еволюцію природи, історії та особи як єдиний, але розмаїтий процес, у якому свобода та необхідність, добро і зло, єдине та множинне, сутність і явище постають не окремими реаліями, а елементами світової цілості, причому розвиненіші форми вбирають у себе попередні, але підпорядковують їх новим законам, і, отже, утворюються не лише система співіснування, а й підпорядкування, тобто ієрархії. Людина, наприклад, у своєму індивідуальному розвитку проходить усі основні моменти загального культурно-історичного процесу. Звідси випливала вимога Геґеля: розглядати кожне явище історично, у розвитку та крізь його внутрішні протиріччя.

Хоч Геґель зробив внесок майже в усі сфери пізнання, гідні філософської уваги, досить очевидні недоліки його вчення: панлогізм, тобто панування логічних конструкцій над усім і всіляким змістом реальності; намагання підпорядкувати одиничне, індивідуальне загальному; телеологізм, тобто розгляд історії як такої, що йде до завершення через виконання призначеної їй мети. Попри все філософія Геґеля не може не вражати своєю грандіозністю, стрункістю, багатством змісту та майстерністю виконання. Філософія Геґеля була і залишається не лише школою мислення, а й певним перехрестям європейської думки, від якої до сьогодення тягнеться велика мережа зв 'язків і живих струмів.