Тема 2 Грошовий обіг і грошова маса. 2.1 Характеристика і структура грошового обороту

В процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різних видів зобов'язань в грошовій формі здійснюються розрахунки та платежі, які відбуваються і при розподілі та перерозподілі грошових коштів. Сукупність всіх грошових платежів утворює грошовий оборот.

Класична модель кругообігу товарів та послуг, якими обмінюються підприємства (фірми) і домашні (сімейні) господарства (населення), врівноважена відповідним потоком грошових платежів, що здійснюються при обміні. Підприємства і населення, пов'язані між собою двома групами ринків: продуктів та ресурсів.

Ринки продуктів – це ринки, на яких населення, підприємства купують вироблені іншими підприємствами товари та послуги. Населення витрачає одержані ними доходи на придбання споживчих товарів, а підприємства продають свої продукти населенню та іншим підприємствам з метою одержання виручки, необхідної для продовження процесу виробництва.

Ринки ресурсів – це ринки, на яких населення, підприємства купують ресурси, необхідні для виробництва – робочу силу, капітал, природні ресурси. Населення та підприємства продають ресурси, що належать їм, за відповідні грошові платежі, які виступають у вигляді заробітної плати, процентного доходу, рентних платежів, прибутку.

У наведених рисунках товари і ресурси рухаються за часовою стрілкою, а відповідні платежі – в протилежному напрямку. Процеси, показані стрілками, називаються потоками, оскільки вони безперервні та довготривалі, вимірюються в одиницях (наприклад, в гривнях за певний період: рік, місяць, день).

З усіх потоків найбільш важливими є:

- національний (сукупний) продукт, тобто загальна вартість всіх виготовлених виробів та послуг;

- національний доход, що характеризує сукупний доход, одержаний населенням, включаючи заробітну плату, ренту, процентні виплати.

Кількісним вимірником товарних потоків є гроші. Кількість грошей в обігу можна визначити виходячи з наступної залежності:

МV=РQ

де, М – кількість грошей (грошова маса),

V – швидкість обігу грошей,

Р – рівень цін,

Q – реальний національний продукт.

Наведене рівняння обміну відображає залежність зміни кількості (маси) грошей, що знаходяться в обігу, від рівня цін і розміру реального національного продукту.

На практиці всі показані зв'язки складніші, оскільки до сфери обігу товарів та грошей включаються процеси, пов'язані із заощадженнями, інвестиціями і фінансовими ринками.

Та частина доходу, яка не спрямовується на придбання товарів та послуг, сплату податків, погашення боргових зобов'язань, носить назву заощаджень. Це накопичення у вигляді готівкових коштів, вкладів в банках чи цінних паперах.

Підприємства (фірми) витрачають дещо більше, ніж одержують від продажу своїх продуктів, тому що повинні здійснювати інвестиції.

Інвестиції вкладаються в основний капітал (придбання обладнання, комп'ютерної техніки) і товарні запаси (сировину, матеріали).

Коли до кругообігу залучаються збереження та інвестиції, виникає два шляхи, по яких кошти можуть переходити від господарських суб'єктів до ринків продуктів: прямий та непрямий. Прямий – це безпосередні витрати на споживання, непрямий – це рух засобів через фінансові ринки, заощадження та інвестиції. Оскільки більшість заощаджень здійснюється населенням, а інвестицій – підприємствами, є необхідним набір інструментів, що забезпечує переміщення потоків в грошових коштах від перших до других. Ці механізми діють завдяки функціонуванню фінансових ринків. Фінансові ринки складаються з великої кількості "каналів".

До першої групи таких каналів відносяться канали прямого фінансування, по яких кошти переміщуються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників шляхом реалізації акцій, облігацій та інших цінних паперів.

До другої групи відносять канали непрямого фінансування, визначаючи, що потоки грошових коштів від власників заощаджень до позичальників проходять через фінансових посередників, таких як банки, страхові компанії та інші кредитно-ощадні установи.

Завдання фінансових посередників полягає в тому, щоб спрямовувати заощадження від тих учасників економічних відносин, які заробляють більше, ніж витрачають, до тих, які витрачають більше, ніж заробляють. Найбільш важливими фінансовими інститутами є банки.

Фінансове посередництво пов'язане з випуском ліквідних довгострокових зобов'язань з метою одержання коштів та їх наступним вкладенням в менш ліквідні активи. Тим самим фінансові посередники збільшують розміри грошових фондів, випускаючи свої власні довгострокові зобов'язання, а на вилучені від їх продажу кошти купують довгострокові боргові зобов'язання чи цінні папери, що випущені іншими суб'єктами. Подвійний обмін довгостроковими зобов'язаннями відрізняє фінансових посередників від інших фінансових суб'єктів, таких як брокери і дилери. Фондові, товарні біржі також сприяють переміщенню коштів від кредиторів до позичальників, але не випускають на ринок власних довгострокових зобов'язань. Вони приводять в рух товарні маси, впливаючи на розміщення товарів у відповідності з попитом на них.

В аналіз кругообігу продуктів і доходів слід включати об'єкти державного сектора. Зв'язок державного сектора з економічною системою відбуваються трьома шляхами: через податки, державні закупки та позики. Одним з основних джерел державного впливу на процес кругообігу є податково-бюджетна політика.

Зниження податків стимулює як зростання заощаджень, так і зростання споживання, – зростає національний продукт. Зростання обсягів державних закупок також стимулює зростання національної о продукту.

Грошово-кредитна політика, під якою розуміють дії уряду, впливаючи на кількість грошей, що знаходяться в обігу, також с засобом державного впливу на кругообіг.

Модель кругообігу доходів і продуктів описує потік товарів та послуг, якими обмінюються сімейні господарства і фірми, збалансований контрпотоком грошових платежів, що здійснюються при цьому обміні. Дана модель складніша, якщо до її елементів включити міжнародні зв'язки (імпорт-експорт товарів, позики, кредити, міжнародні закупки).

Розглянемо простий приклад грошового кругообігу.

Сімейні господарства, які безпосередньо чи опосередковано (через торгово-промислові корпорації, що знаходяться в їх власності) володіють всіма економічними ресурсами, постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства мають попит на ресурси, оскільки останні є засобами, за допомогою яких фірми виробляють товари та послуги. Взаємодія попиту та пропозиції великої кількості людських та матеріальних ресурсів встановлює ціну на кожний з них. Платежі, які здійснюють підприємства, купуючи ресурси, представляють собою витрати цих підприємств, але одночасно вони відображають потоки заробітної плати, ренти, відсотків і прибутків сімейним господарствам від продажу ресурсів.

Грошовий дохід, одержаний сімейними господарствами від продажу ресурсів, не має реальної цінності. В процесі витрачання грошової о доходу сімейні господарства виражають свій попит на велику кількість товарів та послуг на ринку продуктів. Одночасно підприємства поєднують придбані ними ресурси для виробництва та пропозиції товарів та послуг на тих же ринках. Взаємодія цих рішень про попит та пропозицію і визначають ціни продуктів. З точки зору підприємств потік розрахунків за товари і послуги утворює виручку, чи доходи від продажу товарів та послуг.

Модель кругообігу демонструє складне, взаємопов'язане переплетення процесів прийняття рішень і економічної діяльності. Слід звернути увагу на те, що сімейні господарства і підприємства виступають на обох основних ринках, але в кожному випадку на протилежних сторонах. На ресурсному ринку підприємства виступають як покупці, тобто на стороні попиту, а сімейні господарства, як власники ресурсів та постачальники. На ринку продуктів вони міняються позиціями. Разом з тим кожний з цих економічних суб'єктів і купує і продає.

Коли до кругообігу додаються заощадження та інвестиції, виникають два шляхи, по яких кошти можуть переміщуватися від сімейних господарств до ринків продуктів. Один шлях – прямий, що здійснюється за допомогою затрат на придбання. Другий шлях -непрямий, коли кошти рухаються через фінансові ринки, збереження та інвестиції.

Оскільки більшість заощаджень здійснюють сімейні господарства, а більшість інвестицій здійснюється фірмами, то необхідний певний набір механізмів, який би приводив в рух потоки грошових коштів від перших до других. Саме ці механізми створюються завдяки функціонуванню фінансових ринків.

Фінансові ринки складаються з безлічі різних "каналів", по яких грошові кошти "протікають" від власників заощаджень до позичальників. Ці канали можна поділити на дві основні групи. До першої відносяться канали прямого фінансування, тобто такі канали, по яких кошти переміщуються безпосередньо від власників збережень до позичальників. Можна виділити дві підгрупи прямого фінансування: капітальне фінансування та фінансування шляхом одержання позик.

Капітальним фінансуванням називається угода, за якою фірма одержує грошові кошти для здійснення інвестицій в обмін на надання права пайової участі у власності фірми. Наприклад, продаж підприємствами звичайних акцій. Інша підгрупа методів прямого фінансування – це фінансування шляхом одержання позик. До цієї категорії відноситься будь-яка угода, відповідно до якої фірма одержує грошові кошти для здійснення інвестицій в обмін на зобов'язання сплатити ці кошти в майбутньому з визначеним відсотком, права на частку власності кредитор не одержує. В цьому випадку широко відомий приклад: продаж облігацій, що представляють собою зобов'язання сплатити борг протягом визначеного терміну з відсотками, при цьому зробити це у відповідності до раніше обговореного графіка. Звичайні акції, облігації, а також деякі інші фінансові інструменти називають цінними паперами.

Друга група каналів фінансового ринку – це канали непрямого фінансування. При непрямому фінансуванні кошти переміщуються від сімейних господарств до фірм, проходячи через особливі інститути, до яких відносять, банки, різні фонди, страхові компанії тощо. Ці організації називаються фінансовими посередниками.

Значну роль в кругообігу продуктів і доходів відіграє державний сектор в двох напрямках.

Перший – зв'язок через так звані чисті податки, які рухаються від сімейних господарств до уряду. Другий – державні закупки, в результаті яких кошти переміщуються від уряду на ринки продуктів. Якщо державні закупки перевищують по величині чисті податки (тобто виникає бюджетний дефіцит), то уряд змушений брати позики на фінансових ринках. Така ситуація представлена на рисунку. Якщо чисті податки по величині перевищують державні закупки, то обсяг платежів уряду протягом минулих років буде перевищувати обсяг нових позик: в результаті утворюється чистий потік коштів від уряду до фінансових ринків (цей випадок не показаний на рисунку).

Слід звернути увагу, що тут не показаний прямий потік податків, що сплачуються підприємствами (надходження до бюджету), хоча на практиці фірми сплачують податок на прибуток, а також цілий ряд інших податків.

Ще один вид зв'язку держави в особі уряду з економічною системою –державні позики, що здійснюються на фінансових ринках. Державні видатки не завжди врівноважуються податковими надходженнями. Створений в результаті бюджетний дефіцит покривається за рахунок позик, що здійснюються на фінансових ринках. Ці позики здійснюються шляхом продажу прав, облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо сімейним господарствам.

Можлива ситуація, коли в держбюджеті виникає перевищення податкових надходжень над видатками. Тоді він використовується для погашення зроблених в минулому державних позик. В цьому випадку уряд стає чистим постачальником грошових коштів на фінансові ринки.

Використовуючи зв'язки уряд може здійснювати значний вплив на основні елементи кругообігу доходів та продуктів.

Одним з джерел державного впливу на процес кругообігу е фіскальна політика. Збільшуючи чисті податки, уряд може збільшити і розміри грошових засобів, що вилучаються у сімейних господарств. В свою чергу, сімейні господарства в цій ситуації повинні зменшувати або заощадження, або видатки на споживання, чи проводити як те, так й інше. В будь-якому випадку результатом буде зменшення національного продукту. Зниження чистих податків стимулює як підвищення збережень, так і підвищення рівня споживання, позитивно впливаючи таким чином на збільшення національного продукту.

Заходи, що проводяться в рамках фіскальної політики, можуть також приймати форму зміни обсягів державних закупок. Підвищення державних закупок стимулює підвищення національного продукту, оскільки в результаті цього підвищуються доходи фірм від продажу товарів та послуг державі. Також зростають і доходи сімейних господарств, якщо збільшити зарплату працівників, зайнятих в державному секторі чи за рахунок кількості зайнятих в ньому. Зниження обсягів державних закупок призводить до протилежного ефекту.

Таким чином, грошовий оборот є складовою частиною платіжного обороту, тобто процесу безперервного руху засобів платежу в країні. Грошовий оборот включає в себе грошовий обіг. Обіг грошових знаків передбачає їх постійний перехід від одних фізичних чи юридичних осіб до інших. Безготівкові грошові знаки не знаходяться в обігу, тому що кожна нова угода вимагає нового запису на банківських рахунках. Поняття "грошовий обіг" відноситься тільки до частини грошового обороту – готівково-грошового обороту.

Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між:

· центральним банком країни і комерційними банками;

· комерційними банками;

· підприємствами і організаціями;

· банками і господарюючими суб'єктами;

· господарюючими суб'єктами і населенням;

· фінансовими інститутами і населенням.

 

Форми грошового обігу

Грошовий оборот – це рух грошових коштів в готівковій та безготівковій формах, що обслуговують реалізацію товарів, а також нетоварні платежі в народному господарстві.

В залежності від виду відносин, які обслуговує грошовий оборот, його можна поділити на:

- грошово-розрахунковий оборот, який обслуговує розрахунки за товари та послуги і нетоварні зобов'язання юридичних та фізичних осіб;

- грошово-кредитний оборот, який обслуговує кредитні відносини в господарстві;

- грошово-фінансовий оборот, що обслуговує фінансові відносини в господарстві.

Об'єктивною основою грошового обороту є товарне виробництво, при якому товарний світ поділяється на товари та гроші, породжуючи між ними певні протиріччя. За допомогою готівкової та безготівкової форм здійснюється процес обігу товарів, а також рух позикового та фіктивного капіталів. Звідси в залежності від форми функціонування грошей в обороті виділяють готівковий грошовий оборот і безготівковий грошовий оборот.

Готівково-грошовий оборот представляє собою сукупність платежів готівковими коштами, які використовуються при виплаті заробітної плати, пенсій, субсидій. Населення здійснює готівкові платежі при купівлі товарів, оплаті різних видів послуг тощо.

Правильна організація обороту готівкових коштів впливає на розмір грошової маси, від неї залежить швидкість обертання грошей, що характеризує стабільність та стійкість грошового обігу.

Сфера використання готівкових грошей в народному господарстві обмежена в порівнянні з безготівковими розрахунками, і в основному їх використовує населення. Разом з тим кожне підприємство та організація без роботи з готівковою грошовою масою теж поки що обійтися не можуть: в першу чергу, це пов'язано з оплатою праці. Крім того, підприємства та організації самостійно можуть реалізовувати свою продукцію і послуги, отримуючи при цьому виручку готівкою. Також в межах встановлених законодавством сум вони можуть використовувати готівкові гроші в розрахунках між собою. Таким чином, в економіці формується готівково-грошовий обіг, який представляє собою розрахунки готівковими грошима.

Оскільки емісійним центром країни є центральний банк, то він за допомогою своїх нормативних документів регулює рух готівкових грошей в країні, а комерційні банки виступають в ролі уповноважених агентів по готівково-грошовому (касовому) обслуговуванню господарюючих суб'єктів.

Згідно з встановленим порядком ведення касових операцій, обов'язковими є наступні основні положення:

- підприємства можуть мати в своїх касах готівкові гроші в межах встановленого банком ліміту, інші гроші повинні зберігатись на рахунках в банках;

- при необхідності виплат готівкою заробітної плати або інших платежів підприємство отримує їх в банку; при цьому готівкові гроші повинні використовуватись суворо за цільовим призначенням;

- підприємства можуть отримувати готівкові кошти при наявності джерела засобів (вільний залишок на рахунку чи отримання кредиту);

- перевищення встановлених лімітів каси допускається тільки в особливих випадках, обумовлених в нормативних документах центрального банку (наприклад, в дні виплати зарплати).

Всі касові операції оформлюються типовими документами. Видача готівкових грошей банком виконується за грошовим чеком стандартної форми. Одразу після відкриття рахунку в банку підприємство оформлює одержання спеціальної чекової книжки, яка складається з декількох десятків чеків. При виникненні необхідності одержання готівкових грошей в банк надається чек, заповнений згідно з правилами, і здійснюється видача готівкових грошей. Чекова книжка складається з двох частин: безпосередньо чеків, які відриваються, заповнюються і здаються в банк та корінців чеків, що залишаються у підприємства для звітності.

Внесення готівкових грошей до банку відбувається з оформленням об'яви на внесок готівкою. Одночасно заповнюється квитанція, відмічена в банку, яка призначена для звітності підприємства.

В сучасних умовах країни з розвинутою ринковою економікою прагнуть до скорочення готівкових грошей в обороті.

В Україні, як і в більшості країн, організацією та регулюванням готівкового обороту займається центральний банк Національний банк України. Готівкові гроші мають значну питому вагу і тому перспективи їх зменшення пов'язані з:

- стабілізацією економіки;

- підвищенням надійності банків і зростанням довіри до них з боку населення;

- розвитком ринку державних цінних паперів, орієнтованих на населення;

- запровадженням високоефективних банківських технологій у галузі розрахунків, зокрема, національної системи електронних масових платежів за допомогою пластикових карток.

Значну частину грошового обороту складають платежі підприємств за товари, роботи, послуги, які здійснюються безготівковим шляхом. Сукупність цих платежів, що здійснюються без використання готівкових грошей, складає безготівковий грошовий оборот.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями, установами можуть класифікуватись за рядом ознак:

- за об'єктом розрахунків або в залежності від призначення платежу (платежі до бюджету, по розрахунках з фондом соціального захисту населення тощо);

- за місцем проведення розрахунків або від характеру економічних зв'язків – внутрішньодержавні чи міждержавні (коли розрахунки здійснюються з контрагентами, які знаходяться на території інших держав);

- за способом платежу:

- гарантовані (що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонованих коштів) та негарантовані (які не мають гарантії платежу);

- шляхом списання коштів з рахунку, чи шляхом заліку взаємних вимог;

- з відстрочкою;

- за способом реалізації продукції, товарів, робіт, послуг – прямі.розрахунки (безпосередньо між постачальником та покупцями) та транзитні (з врахуванням проміжних ланок).

В основі організації безготівкових розрахунків лежать наступні принципи:

1) грошові кошти господарюючих суб'єктів підлягають обов'язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків;

2) грошові розрахунки і платежі підприємства здійснюються, головним чином, через установи банків чи інші кредитні установи в безготівковому порядку за документами, передбаченими правилами розрахунків;

3) розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності та послуги виконуються після відвантаження товарів або надання послуг, одночасно з ними або ж в порядку попередньої оплати. Платежі здійснюються в порядку, передбаченому умовами реалізації таких товарів;

4) розрахунки за товари та послуги виконуються, як правило, за згодою платника після перевірки виконання постачальником договірних умов;

5) платежі здійснюються лише при наявності достатньої кількості коштів на рахунках платника; за певних умов банк може надати кредит на оплату рахунків постачальників або взяти на себе функцію платника-гаранта (поручителя) на комерційній основі (на прохання кредитоспроможного клієнта);

6) зарахування коштів на рахунок одержувача виконується, як правило, після списання відповідних сум з рахунку платника.

Для зберігання грошових коштів та здійснення безготівкових розрахунків підприємство відкриває в банку розрахунковий або поточний рахунок. Для цього в банк надаються такі документи:

- заява на відкриття рахунку за встановленою формою, підписана керівником та головним бухгалтером;

- засвідчену нотаріально копію свідоцтва про державну реєстрацію;

- засвідчена нотаріально копія зареєстрованого статут;

- копія документу, що підтверджує взяття підприємства на облік податковими органами;

- картка із зразками підписів осіб, яким надано право розпоряджатися рахунком та підписувати розрахунково-касові документи;

- нотаріально засвідчена копія документа про реєстрацію підприємства в органах Пенсійного фонду України.

До основних потоків безготівкових розрахунків з населенням відносяться:

- перерахування грошових коштів (заробітної плати та інших прибутків) з рахунків підприємства на рахунки, відкриті для вкладів в установах банку;

- перерахування страхових сум, пенсій, допомог з рахунків страхових організацій, фонду соціального захисту на рахунки, які відкриті в установах банку;

- перерахування грошових засобів з рахунку одного підприємства (за дорученням бухгалтерії підприємства) на рахунки інших підприємств (торгівельних, комунальних тощо);

- перерахування з рахунків по вкладах на рахунки торгівельних організацій (оплата розрахункових чеків), комунальних закладів (оплата рахунків за комунальні послуги), установ банку (погашення споживчого кредиту), видача позик на споживчі потреби;

- зарахування відсотків на користь клієнтів банку на відповідні рахунки.

Переваги безготівкових розрахунків полягають в наступному:

по-перше, зменшуються затрати праці і відсотки, пов'язані з використанням готівкових грошей (карбування, друк, перевезення, зберігання, сортування);

по-друге, сприяє безперервному кругообігу коштів. Між готівково-грошовим та безготівковим оборотом існує тісна взаємозалежність: гроші постійно переходять із однієї сфери в іншу, змінюючи форму готівкових грошових знаків на депозит в банку, та навпаки. Тому безготівковий платіжний оборот невід'ємний від обігу готівкових грошей і створює разом з ними єдиний грошовий оборот країни.