Способи та засоби пожежегасіння

 

В комплексі заходів, що використовуються в системі протипожежного захисту, важливе значення має вибір найбільш раціональних способів та засобів гасіння різних горючих речовин та матеріалів згідно зі СНиП 2.04.09-84.

Горіння припиняється:

- при охолодженні горючої речовини до температури нижчої, ніж температура її займання;

- при зниженні концентрації кисню в повітрі в зоні горіння;

- при припиненні надходження пари, газів горючої речовини в зону горіння.

Припинення горіння досягається за допомогою вогнегасних засобів:

- води (у вигляді струменя або розпиленому вигляді);

- інертних газів (вуглекислота та ін.);

- хімічних засобів (у вигляді піни або рідини);

- порошкоподібних сухих сумішей (суміші піску з флюсом);

- пожежних покривал з брезенту та азбесту.

Вибір тих чи інших способів та засобів гасіння пожеж та вогнегасних речовин і їх носіїв (протипожежної техніки) визначається в кожному конкретному випадку залежно від стадії розвитку пожежі, масштабів загорань, особливостей горіння речовин та матеріалів (мал. 1).

Охолодження (виведення тепла з зони горіння)

Ф і з и ч н і с п о с о б и

 

 

Х і м і ч н и й с п о с і б

 

 

Малюнок 1. Способи гасіння пожеж.

 

Успіх швидкої локалізації та ліквідації пожежі на її початку залежить від наявних вогнегасних засобів, вміння користуватися ними всіма працівниками, а також від засобів пожежного зв'язку та сигналізації для виклику пожежної допомоги та введення в дію автоматичних та первинних вогнегасних засобів.

Вода – найбільш дешева і поширена вогнегасна речовина. Вода порівняно з іншими вогнегасними речовинами має найбільшу теплоємність і придатна для гасіння більшості горючих речовин. Вода застосовується у вигляді компактних і розпилених струменів і як пара. Вогнегасний ефект компактних струменів води полягає у змочуванні поверхні, зволоженні та охолодженні твердих горючих матеріалів. Подача води до місця пожежі здійснюється пожежними рукавами. Відкидний рукав від пожежного крана або насоса закінчується металевим соплом, обладнаним розбризкувачем. Розбризкувач дозволяє отримувати компактний або розсіяний струмінь води. Струменем води гасять тверді горючі речовини; дощем і водяним пилом – тверді, волокнисті сипучі речовини, а також спирти, трансформаторне і солярове мастила.

Водою не можна гасити легкозаймисті рідини (бензин, газ), оскільки, маючи велику питому вагу, вода накопичується внизу цих речовин і збільшує площу горючої поверхні. Не можна гасити водою такі речовини, як карбіди та селітру, які виділяють при контакті з водою горючі речовини, а також металевий калій, натрій, магній та його сплави, електрообладнання, що знаходиться під напругою, цінні папери та устаткування.

Водяна пара застосовується для гасіння пожеж у приміщеннях об'ємом до 500 м³ і невеликих загорань на відкритих установках. Вогнегасна концентрація пари у повітрі становить 35%.

Водні розчини солей застосовуються для гасіння речовин, які погано змочуються водою (бавовна, деревина, торф). У воду додають поверхнево-активні речовини: піноутворювач ПО-1, сульфаноли НП-16, сульфонати, змочувач ДП.

Промислові приміщення мають зовнішнє і внутрішнє протипожежне водопостачання, запроектоване згідно з вимогами СНиП 2.04.02-84 та СНиП 2.04.01-85. Необхідний тиск води створюється стаціонарними пожежними насосами, котрі забезпечують подавання компактних струменів на висоту не менше 10 м або рухомими пожежними автонасосами і мотопомпами, що забирають воду із гідрантів (мал. 2).

Малюнок 2. Мотопомпи.

а – переносна мотопомпа МП-800: 1 – бензобак; 2 – маховик для відкривання викидного патрубка насоса; 3 – карбюратор; 4 – педаль для запуску двигуна; 5 – основа; 6 – насос; 7 – всмоктувальний патрубок; 8 – викидний патрубок; 9 – ручка ввімкнення насоса;

б – причіпна мотопомпа МП-1200: 1 – насос ПН-1200; 2 – всмоктувальний патрубок; 3 – всмоктувальні рукави; 4 – викидні патрубки; 5 – щиток приладів та керування; 6 – двигун; 7 – викидні рукави.

 

Гідранти (зовнішнє протипожежне водопостачання) розташовуються на території підприємств на віддалі не більше 100 м по периметру будівель вздовж доріг і не ближче 5 м від стін.

Внутрішнє протипожежне водопостачання здійснюється пожежними кранами, які встановлюються на висоті 1,35 м від підлоги всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходових клітках. Кожний пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним стволом. Довжина рукава – 10 або 20 м. Продуктивність кожного крана повинна бути не меншою, ніж 2,5 л/с. Витрати води на зовнішнє пожежегасіння беруться в залежності від ступеня вогнестійкості будівель, їх об'єму, категорії пожежо- і вибухонебезпеки виробництва у межах від 10 до 40 л/с.

В будівлях і спорудах з пожежонебезпечним виробництвом встановлюються автоматично діючі спринклерні або дренчерні системи для гасіння пожеж.

Спринклерні установки можуть бути водяні, повітряні і змішані. Це система труб, прокладених по стелі (мал. 3). Вода в труби потрапляє із водогінної мережі. Спринклерні головки закриті легкоплавкими замками, що розраховані на спрацювання при температурі 72, 93, 141 та 182 °С. Площа змочування одним спринклером становить від 9 до 12 м², а інтенсивність подачі води – 0,1 л/с м². Важлива частина установки – контрольно-сигнальний клапан, котрий пропускає воду в спринклерну мережу, при цьому одночасно подає звуковий сигнал, контролює тиск води до і після клапана.

Повітряна система спринклерної установки застосовується в неопалюваних приміщеннях. Трубопроводи в таких системах заповнені не водою, а стисненим повітрям. Вода в них лише досягає клапана, а у випадку зривання головки спочатку виходить повітря, а потім вода. Змішані системи влітку заповнюються водою, а взимку – повітрям.

 

 

Спрінклерна голівка

^{7 6}

Малюнок 3. Схема спринклерної водяної установки.

1 – автоматичний водоживильник (пневматичний бак); 2 – водонапірний бак; 3 – другорядна магістраль; 4 – розподільний ряд; 5 – головна живильна магістраль; 6 – сигнальна турбіна; 7 – резервуар; 8 – основний водоживильник (насос).

 

Дренчерні установки обладнуються розбризкувальними головками, які постійно відкриті (мал. 4). Вода подається в дренчерну систему вручну або автоматично при спрацюванні пожежних датчиків, котрі відкривають клапан групової дії.

 

	Від водоживильника

 

Малюнок 4. Дренчерна установка групової дії.

1 – натяжна пружина; 2 – легкоплавкі замки; 3 – трос з легкоплавким замком; 4 – збуджувальний кран; 5 – збуджувальний трубопровід; 6 – дренчерна мережа; 7 – дренчерні головки; 8 – кран ручного ввімкнення; 9 – пускова мережа; 10 – електролінії; 11 – автомат пуску та ввімкнення електродвигунів; 12 – камера групової дії; 13 – надклапанна камера; 14 – з'єднувальна труба; 15 – діафрагма з малим отвором; 16 – гайка з діафрагмою; 17 – труба від водоживильника; 18 – диференціальний двотарілчастий клапан; 19, 20 – дренчерні головки розеткового та лопаткового типів.

 

Вогнегасники вуглекислотні. Ручні вуглекислотні вогнегасники призначені для гасіння невеликих пожеж, всіх видів загорання (мал. 5). Вони приводяться в дію вручну. Через вентиль стиснена рідка вуглекислота прямує у патрубок, де вона розширюється і за рахунок цього її температура знижується до – 70 °С. При переході рідкої вуглекислоти в газ її об'єм збільшується в 500 разів. Утворюється снігоподібна вуглекислота, котра при випаровуванні охолоджує горючу речовину та ізолює її від кисню повітря. Корисна довжина струменя вогнегасника приблизно 4 м, час дії – 30-60 с. Вогнегасник слід тримати за ручку, для уникнення обмороження рук; зберігати подалі від тепла, для запобігання саморозрядження. Вуглекислотою можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою, а також горючі рідини і тверді речовини. Не можна гасити спирт і ацетон, котрі розчиняють вуглекислоту, а також терміт, фотоплівку, целулоїд, котрі горять без доступу повітря.

Малюнок 5. Вуглекислотні вогнегасники.

а – ручні: 1 – ОУ-2; 2 – ОУ-5; 3 – ОУ-8; б – пересувні: 1 – УП-1М; 2 – УП-2М

 

Вогнегасники пінні. Ручні хімічні пінні вогнегасники (мал. 6) використовуються для гасіння твердих речовин, що горять, та горючих легкозаймистих рідин з відкритою поверхнею, що горить. Слід мати на увазі, що піна електропровідна – нею не можна гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою, вона псує цінне обладнання та папери. Нею не можна також гасити калій, натрій, магній та його сплави, оскільки внаслідок їх взаємодії з водою, наявною в піні, виділяється водень, котрий посилює горіння.

В промислових приміщеннях засоби пожежегасіння розташовують згідно з вимогами „Правил пожежної безпеки в Україні". В коридорах, проходах, проїздах або інших місцях, крім вогнегасників, розташовують пожежні щити з набором засобів пожежегасіння.

Малюнок 6. Ручні пінні вогнегасники.

а – вогнегасник хімічний пінний ОХП-10; 1 – корпус; 2 – стакан; 3 – ручка; 4 – шток пробки;

б – вогнегасник повітряно-пінний ОВП-10; 1 – корпус; 2 – сифонна трубка; 3 – балон; 4 – ручка; 5 – розпилювач; 6 – дифузор з сіткою.

 

Пожежна сигналізація

 

Надійним і швидким засобом повідомлення про пожежу є електрична пожежна сигналізація автоматичної або ручної дії. Ручні сповісники встановлюються поза межами приміщень на відстані 150 м, всередині приміщень – на відстані 50 м один від одного.

В плавких автоматичних сповісниках пружини спаяні легкоплавким сплавом; при підвищенні температури сплав розплавляється, пружини розходяться і замикають сигнальне коло. До аналогічного результату призводить викривлення пластинок біметалевого сповісника при підвищенні температури. Біметалевий сповісник забезпечує плавне регулювання пристрою спрацювання, який відновлюється після припинення пожежі.

В термісторному сповіснику при підвищенні температури знижується опір напівпровідникового шару, через який замикається коло електромагніту, що вмикає пожежну сигналізацію.

Фотоелектричні сповісники (фотореле) спрацьовують внаслідок затемнення димом світлового променя, спрямованого на фотоелемент. Дія диму використовується і у швидкореагуючому іонізаційному сповіснику «КИ-1». Дим, проникає в камеру з штучно іонізованим повітрям та збільшує опір струму іонізації; потенціал сітки лампи зростає, лампа відкривається і вмикає реле пожежної сигналізації (мал. 7, 8).

Малюнок. 7. Схеми сповісників, котрі реагують на тепло.

а – сповісник ПТИМ-1: 1 – опір СП-0,4; 2 – термоопір КТМ-1; 3 – опір МЛТ-0,5; 4 – тиратрон;

б – сповісник ПТИМ-2: 1 – термоопір КМП-10; 2 – кришка; 3 – основа;

в – сповісник ТРВ-1: 1 – інваровий стрижень; 2 – латунна пробка; 3 – упорний гвинт; 4 – рухома контактна пластини; 5 – пружина; 6 – релейна приставка РКИ-2М; 7 – контрольний опір 3кОм.

Малюнок 8. Димовий ДИ-1(а), світловий СИ-1(б) та комбінований КИ-1 (в) сповісники.

1 – лічильник фотонів СФУ-2; 2 – кришка; 3 – основа.