Припинення договірних зобов’язань

Відносний характер зобов’язань свідчить про те, що їх існування обмежене певними часовими межами, за якими слідує їх припинення. Юридичні факти, дії та події, що спричиняють

припинення договірних зобов’язань, отримали назву підстав припинення.

У цивільному законодавстві України щодо договірних зобов’язань підстави припинення окремо не виділяються, тому до них застосовуються загальні правила про припинення зобов’язань, визначені у гл. 50 ЦК.

Виконання договірного зобов'язання є найбільш простим, прийнятним та поширеним способом його припинення. При цьому виконання виступає підставою припинення лише тоді, якщо воно проведене належним чином, тобто не тільки відповідає встановленим вимогам (статтям 526-545 ЦК), а й прийняте кредитором. Неналежне виконання договору не призводить до його припинення.

Договірне зобов'язання може бути припинене за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного. Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами. Включення в ЦК норми про відступне одразу після статті про належне виконання як підстави припинення зобов'язання свідчить, що законодавець розглядає його як близьке до виконання зобов'язання поняття, хоча й не тотожне йому. У статті 600 ЦК мова йде про наявність згоди сторін як підстави передання відступного. Наведене свідчить, що породжені згодою права та обов'язки сторін утворюють додаткове зобов'язання до того, на припинення якого воно спря-мовується22. Це означає, що відсутність первісного зобов'язання унеможливлює існування зобов'язання з передачі відступного. Угода сторін про відступне, про яку йдеться у ст. 600 ЦК, за своєю природою є двостороннім правочином, тому на неї поширюються всі правила ЦК щодо даного виду правочинів, зокрема щодо форми, умов дійсності тощо. За юридичною характеристикою цей правочин є двостороннім, оплатним і консенсуальним. Визначаючи предмет відступного, законода-вець вказує на передання грошей або іншого майна, тобто цей перелік не є вичерпним. Предметом відступного можуть бути й інші об'єкти, наприклад, майнові права, результати робіт, послуг. Якщо предметом відступного є зобов'язальні права вимоги, сторони при укладанні даного правочину повинні враховувати норми, що визначають порядок заміни осіб у зобов'язаннях (статті 512-519 ЦК).

Ще однією з підстав припинення договірного зобов'язання є зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (ст. 601 ЦК). Цивільне законодавство України допускає припинення зобов'язання зарахуванням, встановлюючи сукупність умов його здійснення, серед яких перелік зобов'язань, припинення яких зарахуванням не допускається (ст. 602 ЦК), зокрема, за договором довічного утримання (догляду) та ін. У складі юридичної конструкції даної підстави припинення договірного зобов'язання слід відрізняти безпосередньо зарахування від заяви про зарахування. ЦК допускає проведення зарахування за заявою однієї із сторін договірного зобов'язання (ч. 2 ст. 601 ЦК).

Ще однією самостійною підставою припинення договірного зобов'язання є домовленість сторін. Здійснення внаслідок домовленості заміни первісного зобов'язання новим із збереженням існуючого складу учасників є новація, для якої характерні такі особливості:

Договірне зобов'язання може припинятися внаслідок звільнення кредитором боржника від його обов'язків, що отримало назву прощення боргу. На відміну від новації, яка завжди передбачає існування домовленості між сторонами, тобто є двостороннім правочином, прощення боргу в більшості випадків розглядається як односторонній правочин.

Договірне зобов'язання може припинятися внаслідок неможливості його виконання, тобто такої обставини, за яку жодна із сторін не відповідає. У цивільному праві неможливість поділяється на фактичну і юридичну. Фактична неможливість охоплює випадки, пов'язані зі змінами, що сталися з предметом виконання (загибель індивідуально визначеної речі, що є незамінною) або з суб'єктом виконання (наприклад, накладення арешту на майно особи або введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства спричиняють неможливість виконання зобов'язання, пов'язаного з відчуженням майна; втрата голосу співачкою породжує неможливість виконання договірного зобов'язання про концертний виступ). До обставин юридичної неможливості виконання належать, перш за все, акти органів публічної влади. Так, у договірних зобов'язаннях, пов'язаних із передачею майна, неможливість виконання може бути зумовлена викупом земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна у зв'язку з суспільною необхідністю (статті 350, 351 ЦК), реквізицією майна (ст. 353 ЦК)..

Самостійною підставою припинення зобов'язання є поєднання боржника і кредитора в одній особі. Дана обставина може мати місце у випадку правонаступництва, що виникло на підставі договору (наприклад, договір про переведення боргу чи відступлення права вимоги), факту спадкування, в тому числі й при заповідальному відказі (ст. 1238 ЦК), або ж в інших випадках, наприклад, у разі припинення юридичної особи з правонаступництвом шляхом приєднання. Основною умовою припинення зобов'язання за даною підставою є взаємна відповідність прав і обов'язків боржника і кредитора, за відсутності якої зобов'язання не може бути припинене.

Договірне зобов'язання може бути припинене внаслідок смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи. За загальним правилом смерть фізичної особи боржника не призводить до припинення зобов'язання, крім випадків, коли воно нерозривно пов'язане з його особою і не може бути виконане ніким іншим. Що стосується кредитора, то його смерть також спричиняє припинення зобов'язання, якщо воно нерозривно пов'язане з його особою. В окремих випадках законом спеціа-льно наголошується на припиненні зобов'язання смертю боржника чи кредитора. Так, договір дарування з обов'язком передати майно в майбутньому припиняється зі смертю даруваль- ника чи обдарованого (ч. З ст. 723 ЦК), договір найму припиняється зі смертю наймача (ч. 1 ст. 781 ЦК), договір позички припиняється у разі смерті користувача (ст. 835 ЦК) та ін. Ліквідація юридичної особи призводить до припинення всіх договірних зобов'язань за її участю незалежно від того, виступає вона боржником чи кредитором.