Лівобережні Іван брюховецький дем'ян многогрішний

 

 

22. Гетьман І.Мазепа та його роль в українській історії.

Мазепа Іван Степанович - визначний український політичний діяч, дипломат, гетьман України. 25.07.1687 р. на Коломацькій Раді 1687 р. Мазепа був обраний гетьманом України. Ставши гетьманом, Мазепа прагнув об'єднати в єдиній державі всі українські землі - Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя, Слобожанщину.

Знаючи ставлення російського уряду до України, гетьман Мазепа намагався використати свій вплив на Петра І і зв'язки з московськими можновладцями, для збереження прав і вольностей Гетьманщини. Українські полки брали активну участь у війнах Московії з Кримським ханством та Туреччиною. У перші роки Північної війни 1700 - 21 посилилось гноблення царським урядом Гетьманщини. Вже у 1700 у Прибалтику для ведення військових дій проти шведів, було вислано понад 17 тис. козаків. Зросли і фінансові тягарі, особливо за рахунок збільшення податків, а згодом і через розміщення в Україні московських військ. Все це викликало незадоволення козацької старшини та гетьманського уряду. У 1704 за вказівкою Петра І Мазепа наказав козацькому війську взяти під контроль територію українських земель, яка досі перебувала під владою речі Посполитої. Влада гетьмана поширилась на Правобережну Україну. Одночасно було придушено козацький рух під керівництвом С. Палія.

Довідавшись про плани Петра І ліквідувати гетьманство та козацький устрій України, гетьман навесні 1705 розпочав таємні переговори із союзником Карла ХІІ польським королем С. Лещинським. Весною 1709 р. було укладено угоду між шведським королем Карлом ХІІ і І.Мазепою, яка передбачала відновлення державної незалежності України у союзі із Швецією. Після початку наступу шведів на Москву, через територію України, гетьман 4.11.1709 відкрито перейшов на сторону Карла ХІІ. Це викликало масові репресії московських військ проти українського населення. Було знищено гетьманську столицю - Батурин, Запорізьку Січ та ін. Весною 1709 шведські та гетьманські війська розпочали наступ на Москву через Харків і Курськ. Однак на їхньому шляху знаходилась Полтава, невдала облога якої дала можливість Петру І підготуватися до генерального бою і розгромити шведсько-українські війська у Полтавській битві 1709р. Карл ХІІ та І.Мазепа були змушені відступити у турецькі володіння, де гетьман оселився у передмісті м. Бендер. Помер Мазепа 21.9(2.10).1709 р. і був похований у Святогорському монастирі в м. Галаца (нині Румунія).

23. Дайте характеристику “Конституції” гетьмана П.Орлика. У тексті документа її автори називають Українську державу Україною, Малою Руссю, Військом Запорозьким. Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі.

Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді.

24. Наведіть приклади обмеження козацького самоврядування на Україні у ХVІІІ ст. В 1722 р. була створена так звана "Малоросійська колегія", що фактично управляла Україною. Фактично була скасована вільна українська торгівля, цілеспрямовано звужувалося вживання української мови, скорочувалось друкування українських книжок. Йшла "викачка" з України інтелектуального потенціалу. Після смерті Скоропадського цар взагалі вирішив не обирати нового гетьмана. Наказного гетьмана Полуботка разом зі старшиною викликали в Петербург, де його й було закатовано в 1724 р.

Після смерті Петра І в січні 1725 р. шовіністична політика царизму і обмеження автономних прав України продовжувались, хоч його наступники проводили дещо поміркованішу політику. До 1727 р. гетьмана не було. Потім гетьманом "обрали" престарілого миргородського полковника Д. Апостола, який, поїхавши в 1728 р. в Петербург, прохав відновити Березневі статті Б. Хмельницького. У відповідь були ухвалені "Решительные пункты", що пропонували новообраному гетьману керувати Україною за допомогою російських чиновників.

25. Причини ліквідації запорізької Січі

— — Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими порядками.

— — Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією.

o Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя.

o Недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступу до Чорного моря.

— — Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя.

— — Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національновизвольної боротьби українців.

— — Перетворення Запорожжя з його гаслом «втікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницького господарства імперії.

Відповідний момент для розв’язання запорозької проблеми виник після успішного завершення російськотурецької війни 1768—1774 років. Після проголошення незалежності Кримського ханства від Османської імперії над ним було встановлено російський протекторат. Відтепер зникла загроза татарських нападів, для захисту від яких імперії й були потрібні запорозькі козаки.

26. Основні напрямки соціально-економічного розвитку України під владою Польщі у ХVІІ-ХVІІІ ст.

Наприкінці XVII—XVIII ст. характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель були зростання крупного феодального землеволодіння; обезземелення селянства, його закріпачення; розбудова та відокремлення міст від сіл; поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури; збільшення товарності виробництва; зростання паростків капіталістичного укладу в економіці; формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі. Включення українських земель до складу іноземних держав, підпорядкування української економіки їхньому впливові та владі суттєво гальмували та деформували поступальний розвиток

27. Гайдамацький рух та опришки: причини, характер та розмах. Посилення феодального і національно-релігійного гніту викликало в Україні хвилю повстань. На початку XVIII ст. виникла нова форма антифеодальної боротьби – гайдамацький рух. Серед гайдамаків були козацька голота, селяни, міщани, православне духовенство. Загони гайдамаків діяли на всій території Правобережжя і користувалися широкою підтримкою населення. Повсталі боролися за захист прав православної віри, відновлення козацьких вольностей, звільнення від шляхетсько-магнатської залежності.

Переважно гайдамаки діяли невеликими загонами, застосовуючи тактику партизанської боротьби. Перше велике гайдамацьке повстання спалахнуло у 1734 р. Повстання охопило Київщину, Поділля і Волинь. очолив повстання сотник надвірних козаків Верлен, якого гайдамаки проголосили козацьким полковником.

Подібні повстанські загони діяли і назахідноукраїнських землях. Вони називалися опришками. Найвідомішим ватажком опришків був Олекса Довбуш. Разом із братом Іваном у 1738–1743 рр. він активно боровся зі шляхтою біля Коломиї. Пізніше Іван перейшов на територію Західного Прикарпаття, а Олекса розгорнув боротьбу в Північній Буковині та Закарпатті. Опришківський рух тривав довго завдяки вмілій організації, тісним зв’язкам із селянами, вдалій партизанській тактиці. У гірських умовах загін Довбуша був невловимий, хоча проти нього воювало 2,5-тисячне королівське військо. 1744–1745 роки стали періодом найбільш активної діяльності народних месників. Рух опришків значно сприяв зростанню антифеодального спротиву селянства.

28. Утворення Задунайської Січі та Чорноморського козацтва.

Історичні долі різних частин запорозького козацтва після зруйнування царськими військами Січі в 1775 р. розвивалися по-різному. Частина козаків переселилася за Дунай, отримавши дозвіл від турецької влади заснувати Задунайську Січ. Більша ж частина залишилася у Подніпров'ї. Козацька старшина, отримавши земельні наділи і російські військові ранги, влилася поступово до лав нового південного дворянства. Прості козаки займалися сільським господарством.

На початку російсько-турецької війни 1787-1791 рр. Г.Потьомкін за допомогою запорозької старшини сформував нове козацьке військо, яке на противагу Задунайській Січі отримало назву "Військо вірних козаків", а згодом стало називатися "Чорноморським козацьким військом".

Військо було організоване на зразок запорозького і налічувало 12 тис. козаків. Центром його управління стали Олешки. Російська влада повернула старшині деякі запорозькі клейноди.

Після ліквідації 1775 р. російською владою Запорозької Січі значна частина запорозьких козаків і посполитих селян перебралися у турецькі володіння, де вони 1778 р. формально визнали себе турецькими підданими. Спершу Задунайська Січ була заснована на лівому березі Дунаю в районі сучасного м. Вилкова (Одеська обл.). Вона відтворила січовий устрій, зокрема поділ на курені. Росія намагалася переманити задунайських козаків в Україну. Певна частина задунайців 1783 р. повернулася і приєдналася до новоствореного Війська вірних козаків чорноморських. А 8 тисяч задунайців з дозволу австрійської влади залишили 1785 р. турецькі землі і переселилися в Банат. Однак досить швидко більшість з них повернулася під владу султана і врешті-решт оселилася в гирлі Дунаю на його правому березі, витіснивши звідти російських козаків-утікачів, відомих під назвою некрасовців. Українські козаки заклали ще одну Січ і зажили звичним для себе життям.