Особливості економічного розвитку Наддніпрянщини у першій половині ХІХ ст.

ХІХ ст. стало часом, коли внаслідок змін, започаткованих промисловою революцією, у країнах Європи відбувалось формування індустріального суспільства. Зрушення в Західній Європі впливали на економічний розвиток Наддніпрянської України. Протягом першої половини ХІХ ст. на цих землях набирав сили процес становлення нової ринкової економіки і занепаду кріпацтва. Проте здійснювався він у складних умовах, під впливом різних, інколи суперечливих, чинників. Велика різниця була в розвитку різних регіонів українських земель. Своєрідним «випробувальним полігоном» становлення нових економічних відносин стала Південна Україна, де значних масштабів набуло використання вільнонайманої робочої сили. Поступово Південь втягував в орбіту ринкових відносин не лише Правобережну і Лівобережну Україну, а й інші регіони імперії, де ще панували застарілі кріпосницькі відносини. У зовсім протилежному напрямку розвивалося в цей час сільське господарство Правобережжя, де переважала примусова праця селян-кріпаків. Становище українських селян-кріпаків у деяких господарствах Правобережжя нагадувало плантаційне рабство на Півдні США. Ситуація, коли співіснували ринкове господарство з вільнонайманою працею і примусова праця, як свідчив досвід США, могли зберігатися досить довго. Лише перетворення примусової праці на перешкоду для подальшої індустріалізації та викликане цим сповільнення темпів економічного розвитку змусили правлячу верхівку вдатися до реформування застарілих виробничих відносин.

52.охарактеризуйте основні досягнення української культури 19 на початку 20 ст.

Загальна характеристика Однією з принципових особливостей української культури XX століття є визначальна роль політичного чинника. При цьому переважав не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи розвитку української культури. Поворотне значення мали Перша світова війна, Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917—1920 рр., створення СРСР, Друга світова війна, криза соціалізму і розпад радянської системи, отримання Україною незалежності. У радянський період, який зайняв більшу частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати, духовні злети і трагедії: національне піднесення 20-х років, трагедію у роки сталінської диктатури, хрущовську «відлигу», брежнєвський «застій», горбачовську перебудову. Внаслідок одержавлення всіх сторін життя суспільства, його бюрократизації, централізації влади провідну роль відігравала особа першого керівника комуністичної партії і, відповідно, всієї держави.У 1991 відбулося не тільки проголошення незалежності України, але й почалися докорінні зміни суспільного ладу.Говорячи про роль геополітичного чинника у розвитку української культури, необхідно підкреслити, що до середини сторіччя територія України входила до складу різних держав: СРСР, Польщі, Румунії, Чехословаччини. Лише після Другої світової війни сталося об'єднання українських земель. У 1954 р. до складу Української РСР було включено Крим.Неприйняття більшовизму, радянської влади викликали у 20-і роки значну еміграцію діячів науки, літератури і мистецтва. Їх творчість продовжувалася, але залишалася невідомою на батьківщині. 40-ві і 70-ті роки відмічені новими хвилями еміграції. Тому характерними для української культури є два потоки розвитку — в Україні і в діаспорі. В діаспорі було утворено ряд інституцій (державні — Українська Національна Рада на чолі з Президентом УНР, Уряд УНР; наукові — Вільна академія наук, ряд наукових товариств, зокрема в діаспорі діяло Наукове Товариство імені Шевченка, товариство українських інженерів, лікарів тощо; церковні — православна та греко-католицька гілки української церкви; мистецькі, наприклад, капела бандуристів у США і Канаді, численні народні хори у ряді країн світу; книгозбірні, видавництва, система національних недільних шкіл та ін.). Сьогодні завдяки політичним змінам відновлено єдиний культурний потік, повернено багато імен.Участь інтелігенції в політичному житті країни особливо активною була в переломні моменти. Досить пригадати імена визначного українського історика, Голови Центральної Ради М.Грушевського, талановитого письменника, Голову Генерального секретаріату В. Винниченка, учасників дисидентського руху І. Світличного, В. Симоненка, В. Стуса, сучасних політиків-поетів І. Драча, Д. Павличка, письменника В. Яворівського.

 

53.обгрунтуйте особливості соціально-економічного та політичного становища західноукраїнських земель в складі Австрії (кінець 18-перша половина 19 ст.

Як відомо, наприкін. XVIII ст. відбувся черговий перерозподіл України. Внаслідок першого поділу Польщі 1772 р. Галичина увійшла до складу Австрійської монархії. У 1774 р. імперія Габсбургі в загарбала північну частину Молдавії з містами Чернівці, Серет та Сучава, мотивуючи це тим, що даний край колись належав до Галицького князівства. Північну частину нового краю, названого Буковиною, заселяли українці. Протягом XVI—XVII ст., раніше, ніж Галичина та Буковина, під владу Габсбургів потрапило Закарпаття, яке протягом багатьох віків не жило спільним політичним життям з рештою українських земель, перебуваючи у складі Угорського королівства.

Адміністративний поділ

Отже, західноукраїнські землі стали колонією Австрійської монархії. Крім немилосердного визиску з боку феодально-абсолютистської держави, політики онімечення, в Галичині тривав процес полонізації, на Закарпатті — мадяризації, а на Буковині — румунізації українського населення. Подвійний, а то й потрійний національний і соціальний гніт, багатовікова роз'єднаність стали серйозним гальмом не лише економічного, а й духовного поступу українців.

Східна Галичина разом з частиною польських земель входила до "королівства Галіції та Лодомерії" з центром у Львові. В адміністративному відношенні край поділявся на 19 округ. До Східної Галичини входили Золочівська, Тернопільська, Чортківська, Жовківська, Львівська, Бережанська, Коломийська, Станіславська, Стрийська, Самбірська округи та частина Сяноцької й Перемишльської. На чолі Галичини був губернатор, якого призначав Відень. Буковиною певний час управляла військова влада, а в 1786 р. її приєднано до Галичини, разом з якою вона перебувала до 1849 р., а потім була перетворена в окрему провінцію. Згідно з переписом 1843 р., в Галичині і на Буковині налічувалося 4 980 208 чол., у т. ч. 2300 тис. українців, 2146 640 поляків, 130 тис. німців. Закарпаття, у зв'язку з тим, що підпорядкування Угорщини Відню було дуже умовним, фактично управлялося з Будапешта. Отже, навіть перебуваючи у складі однієї держави, західноукраїнські землі були розчленовані на три частини.

Економічне становище.Галичина, Буковина, Закарпаття були найвідсталішими австрійськими провінціями, їх промисловість залишалася на мануфактурній стадії. Перші дві парові машини в Галичині з'явилися лише у 1843р. На західноукраїнських землях розвивалися винокуріння, пивоваріння, металообробна, фарфорово-фаянсова, цукрова, лісова, добувна (сіль, нафта, залізна руда, кам'яне вугілля) галузі промисловості, виробництво грубого сукна. Та панівне становище займало ремісництво.

Найбільшою перешкодою для розвитку сільського господарства, яке відігравало головну роль в економіці Західної України, залишалося кріпацтво. Позаекономічний примус і насильство перестали діяти як економічний чинник розвитку панщинного господарства і тільки загострювали суперечності цієї системи виробництва.Розмір земельного наділу залежав від функцій, що їх виконувало селянське господарство в папському маєтку. Селянство поділялося на повнонадільних, загородників (володіли маленькими ділянками землі, так званими загородами), городників (найчастіше мали тільки земельний наділ під садибою), халупників (були безземельними, володіли лише хатами (халупами) та іноді невеликими садибами), тяглових (мали робочу худобу (коней, волів) — так зване тягло — і відбували тяглову панщину, обробляючи поміщицьку землю своєю худобою і сільськогосподарським інвентарем), піших.Вони змушені були відробляти панщину, сплачувати чинші. Тягарем на плечі селянина лягли додаткова панщина (праця влітку, шарварки — будівництво та ремонт шляхів, мостів, гребель, панських будинків тощо), право пропівації (примушування брати за гроші або за відробіток панську горілку), монополія на млини, військова служба. Вартість лише повинностей, що облікувалися, становила 84,7 % річного доходу селянських господарств. Чи не найгіршим становище селян було в Галичині, де під час літніх сільськогосподарських робіт панщина досягала шести днів на тиждень.

54.охарактеризуйте третій універсал центральної ради.

 

Вперше ідею проголошення УНР було висунуто М. Грушевським у вступній промові у день відкриття з'їзду. Україна вже відійшла від Росії, зберігаючи з нею лише формальний федеративний зв'язок, і завдання полягало лише в тому, щоб юридично оформити цей факт. 7 листопада М. Грушевський відкрив урочисте засідання Української Центральної Ради і після вступного слова М. Ковальський зачитав текст Універсалу:

• Заявлялося, що Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.
• Україна стає Українською Народною Республікою.
• До її території належать землі, населені здебільшого українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточно питання про приєднання до України Курщини, Холмщини, Вороніжчини та інших суміжних з Україною територій з переважно українським населенням мало вирішуватися шляхом переговорів.
• На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі скасовувалося. Генеральний Секретаріат зобов'язувався негайно прийняти закон про розпорядження цими землями земельними комітетами до Українських Установчих Зборів.
• В Україні проголошувався 8-годинний робочий день.
• Запроваджувався державний контроль над виробництвом.
• Україна виступає за негайне укладення миру між воюючими сторонами.
• Скасовувалася смертна кара й оголошувалася амністія.
• В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд.
• Україна визнає національно-персональну автономію для національних меншин.
• На 27 грудня (9 січня за новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів, які планувалося скликати 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 року.

Після зачитання тексту після невеликої перерви на пропозицію фракції українських есерів III Універсал було поставлено на поіменне голосування в Центральній Раді. Це було вперше. З 50 членів Малої Ради (Комітет Центральної Ради) у залі були присутні 46, з них проголосували:

55.значення проголошення унр.діяльність цетральної ради в листопаді 1917-квітні 1918 р.

Історичне значення. Історичне значення прийняття Українською Центральною Радою III Універсалу і проголошення Української Народної Республіки полягало, насамперед, у такому:

- український народ вийшов на історичну арену як самостійний творець власної історії, здатний на створення своєї незалежної держави;

- був підірваний раніше недоторканний принцип «єдиної і неподільної» Росії, що сприяло національно-визвольній, антиімперській боротьбі інших народів;

- відстоювання українською владою ідеалів демократичних свобод стояло на шляху зміцнення тоталітаризму в Росії;

- велике значення для багатонаціональних Європи і Росії мало визначення шляхів справедливого вирішення проблем національних меншин в УНР;

- історичний досвід українського державного будівництва став основою для відтворення і зміцнення української державності в 1990-ті pp.

56.особливості здійснення політики індустріалізації в україні та її нслідки.

Особливості та наслідки радянської індустріалізації в Україні

У 1920-ті pp. за темпами промислового розвитку СРСР суттєво відставав від передових країн Європи. ВКП(б) узяла курс на «побудову соціалізму в окремо взятій країні», перетворення СРСР на мілітаризоване індустріальне суспільство. У грудні 1925 р. на XIV з'їзді ВКП(б) було оголошено курс на проведення індустріалізації. XV з'їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) ухвалив генеральну лінію на прискорення індустріалізації народного господарства.

Індустріалізація — це система заходів, спрямованих на створення великого машинного виробництва і прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обороноздатності країни.