Об’єктні розподілені технології

За умови пошуку покращених виробничих процесів та швидкого розвитку обчислювальної техніки та прикладного програмного забезпечення, має місце швидке зростання складності інформаційних систем. З’являються нові напрямки, технології та архітектурні рішення побудови інформаційних систем (ІС). Здійснюється перехід до динамічної, гнучкої структури ІС, яка базується на розподілених системах отримання та обробки інформації. Сучасний рівень розвитку суспільства виводить індустрію інформаційних технологій (ІТ), на провідне і стратегічне місце, в якому зосереджуються величезні інтелектуальні та фінансові ресурси.

Складність створення, модифікації, супроводження та інтеграції ІС, особливість розв’язуваних з їх використанням задач, визначає такі їх класи:

− малі ІС;

− середні ІС;

− крупні ІС (корпоративні на рівні загальнодержавних установ).

До малих ІС відносяться системи, рівня невеликих підприємств, ознаками яких є:

− нетривалий життєвий цикл;

− орієнтація на масове використання;

− невисока ціна;

− практична відсутність засобів аналітичної обробки даних;

− відсутність можливості незначної модифікації без участі розробників;

− використання, головним чином, настільних СУБД (Clarion, FoxPro, Clipper, Paradox, Access та ін.);

− однорідність апаратного та системного забезпечення (недорогі персональні комп’ютери (ПК));

− практична відсутність засобів забезпечення безпеки;

− та ін.

Ознаками класу середніх ІС є:

− тривалий життєвий цикл і можливість росту до крупних ІС;

− наявність аналітичної обробки даних;

− наявність штату співробітників для здійснення функцій адміністрування апаратних та програмних засобів);

− наявність засобів забезпечення безпеки;

− тісна взаємодія з установами-розробниками програмного забезпечення з питань супроводження компонентів ІС;

− та ін.

До характерних ознак корпоративних ІС відносяться:

− тривалий життєвий цикл;

− міграція успадкованих систем

− розмаїття використовуваного апаратного забезпечення з меншим, порівняно

− із створюваною системою, життєвим циклом;

− розмаїття використовуваного програмного забезпечення (ПЗ);

− масштабність та складність розв’язуваних задач;

− перетин множини різних предметних галузей;

− орієнтація на аналітичну обробку даних;

− територіальний розподіл;

− та ін.

Нині обговорюються питання стосовно опису продуктів, технологій та методологій створення малих та середніх ІС. Разом з тим, технології та методології побудови крупних ІС, які об’єднують у собі множину локальних ІС, практично не розглядаються і не обговорюються. Це призводить до того, що, як технології створення крупної ІС, вибираються ті, які з самого початку не це не розраховані. З цієї причини проекти, що реалізуються, не отримують належного розвитку.

Сучасний рівень розвитку суспільства визначає індустрію ІТ, як провідний і стратегічний напрямок зосередження інтелектуальних та фінансових ресурсів. Інформація та інструменти управління нею (програмні продукти різного функціонального призначення) набули статусу інформаційних ресурсів (ІР). Останні концентруються в рамках ІС. Об’єднання ресурсів на основі інформаційно-комунікаційної взаємодії ІС виводить їх на рівень корпоративних інформаційних ресурсів. Це об’єднання часто називають Єдиним Інформаційним Простором (ЄІП). Реалізація ЄІП на рівні держави, корпорації, підприємства можливе у разі створення з подальшим дотриманням стандарту на взаємодію між собою ІС, та їх окремих додатків, рис. 1.1

Рис. 1.1. Корпоративні інформаційні ресурси

У ряді випадків під ІР розуміють тільки дані, коли розв’язок проблеми ЄІП зводиться до Єдиного Простору Даних (ЄПД), рис. 1.2, а ІС виступають як клієнт та сервер і взаємодіють один з іншим у відповідності із схемою, наведеною на рис. 1.3.

Рис. 1.2. Єдиний простір даних (ЄПД)

 

Рис. 1.3. Архітектура доступу до віддалених даних

Інформаційна система-клієнт (ІСК) надсилає інформаційній системі-серверу (ІСС) запит, отримуючи, як результат, дані, які підлягають подальшій обробці. Як запит, використовують мову SQL - стандарт поводження з реляційними системами управління базами даних. Доступ до віддалених баз даних (БД) у більшості випадків здійснюється з використанням продуктів, які підтримують протоколи ODBC (Open Data Base Connectivity), та JDBC (Java Data Base Connectivity), або використовуються шлюзи, які постачаються виробниками СУБД чи третіми фірмами-виробниками. При побудові єдиного простору даних використовується архітектура доступу до віддалених даних, що є аналогом дворівневої архітектури клієнт-сервер. Ця архітектура припускає реалізацію на стороні клієнта як функцій введення та відображення даних, так і прикладних функцій додатку, тобто методів обробки даних. Клієнт направляє запити до сервера, який обробляє їх і повертає клієнту результат, оформлений як блок даних.

Описаному сценарію взаємодії систем притаманні всі недоліки, характерної для дворівневої архітектури клієнт-сервер:

− слід знати з боку ІСК особливості використовуваної СУБД та структуру віддаленої бази даних (БД) ІСС, що знижує рівень безпеки всієї системи у цілому;

− ускладнено супроводження та модифікація тих додатків ІСК, які спілкуються з БД ІСС, оскільки будь-яка зміна схема віддаленої БД на стороні ІСС тягне за собою зміну додатків в ІСК, що ускладнює обслуговування, оновлення чи заміну додатків, встановлених на десятках-сотнях комп’ютерів;

− значно ускладнюється адміністрування БД ІСС, яке включає в себе управління правами доступу користувачів ІСК.

Істотним недоліком розглянутого сценарію є дублювання додатків ІСС в ІСК, що призводить до неефективного використання ресурсів ІС, що взаємодіють. Зростання популярності глобальної мережі Internet та технології WWW останнім часом викликає підвищений інтерес до них з боку розробників корпоративних ІС. В самому початку WWW створювався як засіб, який надає графічний інтерфейс в Internet і спрощує доступ до інформації, розподіленої по мільйонам комп’ютерів у всьому світі. Основними компонентами були сторінки, вузли, браузери та сервери Web. Користувачам була надана можливість навігації по Internet з використанням технології гіпертексту, підтримуваної протоколами HTTP (Hypertext Transfer Protocol) та стандартом мови HTML (Hypertext Markup Language).

Додаток CGI (Common Gateway Interface) розв’язав проблему обміну інформацією між сервером Web та програмами типу бази даних, які не можуть безпосередньо обмінюватися даними з браузерами Web. В результаті з’явилася можливість реалізації інтерактивної взаємодії кінцевого користувача з програмами сторони Web - серверу, які обробляли інформацію, уведену користувачем в браузері, і в як результат повертали сформовану HTML - сторінку. Багато з існуючих рішень доступні в середовищі Internet і базуються на такому підході.

Поява мови Java надала для розробників ІС абсолютно нові технологічні рішення побудови додатків у середовищі Internet/Intranet. Проте не слід розглядати технологію Java тільки як частину технології WWW, оскільки Java дає змогу розв’язувати задачі більш широкого класу, порівняно з технологіями, які базуються на мові HTML, протоколі HTTP та CGI. Можливості, які надаються WWW - технологією розширили спектр рішень, якими керуються проектувальники при побудові ІС. Проте виникає питання: що собою представляють системи ІС, що взаємодіють, які базуються на технології, чи здатні вони розв’язати проблему ЄІП? Зрозуміло, що це не так. Таке сильне твердження пов’язане з тим, що в процесі розгляду взаємодії інформаційних систем, ІСК з браузером виступає в ролі компоненти зображення, а ІСС з WWW - сервером та додатками виступає як компонента, яка реалізує функціональну логіку та доступ до даних, що відповідає дворівневій архітектурі з інтелектуальним сервером, рис. 1.4. WWW - технологія здатна покращити ситуацію з імпортом/експортом даних між ІСК та ІСС, але є недоліки, що притаманні дворівневій архітектурі з інтелектуальним сервером.

 

Рис. 1.4. Архітектура з інтелектуальним сервером

Одним з недоліків є реальна відсутність можливості реалізації процесу обробки даних, які надаються WWW - сервером, на стороні ІСК, оскільки остання отримує інформацію від ІСС у вигляді HTML - сторінок, що робить неможливим організацію процесу обробки отриманих даних компонентами ІСК. Це призводить до відсутності потрібної ефективності використання обчислювальних ресурсів ІС. Разом з тим, гостро постає проблема підтримання безпеки системи у цілому, яка нині не має цілісного розв’язку у середовищі Internet, що неприпустимо для організацій, які висувають підвищені вимоги до безпеки. Крім того істотно ускладнюється адміністрування ресурсів ІСС, яке включає в себе управління правами доступу користувачів ІСС.

В концепції єдиного інформаційного простору має передбачатися, що як інформаційні ресурси ІС, у відношенні до неї, виступають як дані, так і різні додатки ІС. Тоді у кожній з ІС частина методів обробки даних реалізується як додатки, доступні з інших ІС, зокрема в разі взаємодії двох ІС, перша - використовується сервісами, які надаються другою, в результаті чого вона отримує вже оброблені дані, які можна піддати подальшій обробці компонентами першої ІС. Такий підхід відповідає розподіленій, одноранговій архітектурі взаємодії. Згідно цієї архітектури, будь-які додатки з різних ІС можуть виступати як в ролі клієнта, так і в ролі сервера по відношенню одна до одної, сумісно розв’язуючи ті чи інші задачі. Такий підхід мінімізує дублювання додатків. Розподіл додатків по різним ІС дає змогу досягти оптимального балансу завантаження додатків та апаратних засобів, що призведе до ефективного використання інформаційних ресурсів систем у цілому.

Знання схеми бази даних (БД) необхідно тільки тому додатку, який обробляє дані з цієї БД. Використання ІСС сервісів, які надаються ІС - сервером і реалізують методи обробки даних, дає змогу розв’язати проблему зміни схеми віддаленої бази даних. Статичність інтерфейсів компонентів. які надають ІСС набір сервісів, досягається застосуванням методологій об’єктно-орієнтованого аналізу та проектування, розподілених об’єктних технологій (CORBA, Java, DCOM) на різних етапах створення ІС. Більшість нині використовуваних ІС є додатками до дворівневої архітектури клієнт-сервер. Як засіб спілкування клієнта та сервера часто використовуються неповністю стандартизовані механізми тригерів та збережених процедур. Специфіка їх реалізації, невідокремлена від ядра системи управління БД) призводить до необхідності наявності додаткових обчислювальних ресурсів на стороні сервера.

В разі збільшення виконуваних сервером робіт системи в дворівневій архітектурі клієнт-сервер стають все більше схожими на великі ЕОМ (мейнфрейми), а структури оброблюваних ними даних та способи їх представлення слабо доступні для використання разом з іншими додатками. Як правило взаємодія розглянутих клієнт-сервер організується засобами СУБД, що перевантажує серверну частину. Разом з тим, сучасні технології дають змогу створити інтегроване середовище, яке в рамках ІС, так і в рамках концепції ЄІП:

− не залежить від апаратних та системних програмних засобів;

− спирається на міжнародні та промислові стандарти;

− дає змогу розробити єдину інформаційну модель представлення підприємства як сукупності керованих ресурсів та потоків діяльності, настроюються на реалізацію правил управління колективної діяльності кожного конкретного підприємства;

− забезпечує розширюваність системи, тобто простоту та легкість добавлення нових компонентів в існуючі ІС;

− дає змогу інтегрувати старі додатки (legacy applications) в нові ІЧ;

− допускає природну інтегрованість створюваних ІС, що гарантує її життєздатність та еволюційний розвиток;

− дає змогу накопичувати, тиражувати та розвивати формалізовані знання спеціалістів;

− істотно знижують сумарні витрати на створення ІС.