Тарифні ставки, їх економічне значення, види

Важливим елементом тарифної системи є тарифна ставка. Тарифна

ставка є вираженим у грошовій формі абсолютним розміром оплати праці

різних груп та категорій робітників за одиницю часу (годину, день, місяць),

що встановлюється по кожному з кваліфікаційних розрядів. Відповідно до

цього розрізняють годинні, денні й місячні тарифні ставки робітників.

Годинні тарифні ставки застосовуються у тих випадах, коли завдання

робітнику встановлюється у вигляді норм часу на одиницю виробу або

роботи. Вони є основою додаткових виплат робітникам за роботу у нічний

час, понаднормові роботи, умови праці. Денні тарифні ставки

встановлюються у тих випадках, коли робітники працюють на основі змінних

норм виробітку. Місячні тарифні ставки застосовуються для допоміжних

робітників [7].

Диференціація ставок за розрядами створює стимул до підвищення

кваліфікації робітниками. Тарифна ставка є основною вихідною

нормативною величиною, яка визначає рівень оплати праці робітників, але

вважається, що роль головного регулятора заробітної плати – тарифна ставка

– може відігравати лише тоді, коли питома вага тарифу дорівнює у ній

принаймні 70-75%. Якщо змінна частина заробітку (премії, різні доплати)

становить половину чи більше загального обсягу заробітної плати, то це

свідчить про втрату основної стимулюючої ролі тарифу в заохоченні

виконання якіснішої праці, підвищенні кваліфікації.

Ставка 1-го розряду – це мінімальна заробітна плата працівника,

визначена в колективному договорі, тобто вона відображає законодавче

встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю,

нижче від якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником

місячну, годинну норму праці (обсяг роботи). Установлення розміру

тарифної ставки 1-го розряду залежить від економічного стану підприємства,

його фінансових можливостей на період дії колективного договору, рівня

середньої заробітної плати, що склався на підприємстві на кінець поточного

року, державної, галузевої і регіональної гарантії мінімальної заробітної

плати. Тарифні ставки наступних розрядів вираховують множенням тарифної

ставки 1-го розряду на відповідний тарифний коефіцієнт.

За допомогою тарифних ставок здійснюється міжгалузева та

внутрішньогалузева диференціація заробітної плати робітників. Перша

досягається тим, що найвищі ставки відповідних тарифних розрядів

установлюються для робітників державних підприємств тих галузей

виробництва, яким уряд надає найбільшого значення (вугільна, металургійна,

нафтова та газова промисловості, машинобудування). Крім цього, якщо така

диференціація недостатня, то в окремих галузях вводяться додаткові тарифні

розряди. Наприклад, у машинобудуванні введено восьмирозрядну тарифну

сітку при загальноприйнятій шестирозрядній.

Внутрішньогалузева диференціація ставок здійснюється передусім,

виходячи з якісної характеристики праці, яка визначається головним чином

складністю виконуваних робіт.

За нинішніх умов, коли підприємства самостійно формують тарифну

систему, наведені вище ознаки диференціації тарифних ставок і їх розміри

можуть бути прийняті повністю, частково або замінені іншими. Це рішення

опрацьовується під час розробки положення про оплату праці на

підприємстві, укладання колективного договору і закріплюється у цих

документах.

Змінною частиною тарифної системи оплати праці є доплати й

надбавки, які застосовуються на підприємствах. Інколи ці види виплат

ототожнюють, але це не одне і те ж. Доплати пов'язані з роботою, яку

виконує працівник, і вони мають компенсаційний характер і призначення.

Надбавки – це виплати, пов'язані, як правило, з особою конкретного

працівника, в першу чергу – з його кваліфікацією, професійною

майстерністю, ставленням до своїх обов'язків тощо. Вони мають

стимулюючий характер.

Законодавством України з питань оплати праці визначено перелік

доплат і надбавок, встановлено розміри та порядок їх застосування (який

наведено в додатку 1). До основних видів доплат і надбавок належать:

доплати:

• за умови праці – 12% (за роботу в особливо важких та особливо

шкідливих умовах праці — до 24 % тарифної ставки (посадового окладу);

• за інтенсивність праці;

• за роботу у нічний час – 20 % тарифної ставки (окладу) за кожну годину

роботи у нічний час;

• за роботу в понаднормований час (від 50 до 100 % тарифної ставки).

• за керівництво бригадою (10-15%);

• за суміщення професій (посад) і виконання обов'язків тимчасово

відсутнього працівника (встановлюється на умовах, передбачених у

колективному договорі).

надбавки:

• за високі досягнення у праці та виконання особливо важливих і

відповідальних робіт керівникам, спеціалістам і службовцям;

• за професійну майстерність або класність робітникам;

• за вчений ступінь.

Застосування доплат і надбавок до тарифних ставок (окладів) працівників,

а також їхні розміри обмежуються фінансовими можливостями

підприємства, їх економічною і соціальною доцільністю.

Тарифні сітки, їх призначення, різновиди

Тарифна сітка – це важливий елемент тарифної системи, що є

сукупністю кваліфікаційних розрядів і відповідних їм тарифних коефіцієнтів,

за допомогою яких установлюється безпосередня залежність оплати праці

робітникам від їх кваліфікації. Вона слугує для визначення співвідношення в

оплаті праці робітників, які виконують роботи різної складності.

Якщо тарифний розряд має характеризувати рівень кваліфікації

робітника, то тарифний коефіцієнт кожного розряду показує, у скільки разів

тарифна ставка цього розряду перевищує тарифну ставку першого розряду:

ТС 1

ТКп = ТСп, (10.1.),

ТСп = ТС × ТКп 1 (10.2.),

де ТК п – тарифний коефіцієнт і-го розряду; ТС п – тарифна ставка і-

го розряду; ТС1 – тарифна ставка 1-го розряду.

Таким чином, тарифну ставку будь-якого розряду отримують

множенням тарифної ставки 1-го розряду на тарифний коефіцієнт даного

розряду.

Відповідно до зазначеної системи вирізняють 4 основні види уніфікованих

тарифних сіток, які диференціюються за галузями економіки:

• восьмирозрядна тарифна сітка з діапазоном 1:2,4 –– для оплати

праці робітників основного виробництва підприємств чорної

металургії;

• восьмирозрядна тарифна сітка з діапазоном 1:2,01 –– для оплати

праці робітників, зайнятих на відповідальних роботах на

підприємствах машинобудування, електротехнічної, електронної,

радіотехнічної промисловості;

• семирозрядна тарифна сітка з діапазоном 1:2,01 –– для плати праці

робітників, зайнятих обслуговуванням і ремонтом основного

устаткування теплових та електричних систем атомних, теплових і

гідроелектростанцій;

• шестирозрядна сітка з діапазоном 1:1,8 –– для оплати праці

робітників, зайнятих на всіх інших видах виробництв і робіт.__

Планування і аналіз чисельності й складу персоналу підприємства

Відповідно до законодавства підприємство самостійно визначає

загальну чисельність працівників, їх професійний і кваліфікаційний склад,

затверджує штати, тобто формує трудовий колектив, здатний в ринкових

умовах досягати високих кінцевих результатів.

Працівники підприємства поділяються на дві категорії: промислово-

виробничий персонал (ПВП) та персонал непромислових організацій.

У практиці обліку персоналу підприємства розрізняють списковий

склад, явочний склад, середньоспискова чисельність і структуру кадрів.

До спискового складу зараховуються всі працівники, прийняті на

постійну, сезонну і тимчасову роботу (ті, що фактично працюють та відсутні

на роботі).

Явочний склад показує, скільки робітників, що є в списку, з'явились

на роботу.

Середньоспискова чисельність працівників за звітний період

визначається шляхом додавання чисельності працівників спискового складу

за кожен календарний день звітного місяця та діленням одержаної суми на

число днів місяця.

Структура кадрів підприємства характеризується співвідношенням

різних категорій працівників у їх загальній чисельності. Визначається питома

вага кожної категорії працівників у загальній середньосписковій чисельності

персоналу підприємства. Структура кадрів визначається і аналізується по

кожному підрозділу.

Необхідною складовою такого планування є розрахунок балансу

робочого часу одного середньоспискового робітника. (За іншими категоріями

баланс, як правило, не складається).

Баланси бувають планові і звітні (фактичні), їх призначення — виявити

резерви зростання продуктивності праці і вивільнити працівників за рахунок

більш раціонального використання робочого часу.

Головні частини балансу робочого часу: календарний, номінальний і

корисний (ефективний) фонд робочого часу.

Календарний фонд – це число календарних днів у плановому періоді.

Номінальний фонд – це кількість робочих днів, які максимально

можна використати впродовж планового періоду. Він визначається як

різниця між календарним фондом і кількістю святкових і вихідих днів.

Корисний (ефективний) фонд робочого часу – це середня кількість

робочих днів, яка корисно використовується протягом планового періоду, і

визначається як різниця між номінальним фондом і кількістю неявок на

роботу з різних причин: втрати робочого часу та неявки, дозволені законом

(чергові і додаткові відпустки, відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами,

через навчання, неявки у зв’язку з хворобою, у зв'язку з виконанням

держобов'язків) [3].

Баланс робочого часу складається з трьох етапів:

1) розрахунок корисного фонду робочого часу в днях;

2) встановлення середньої тривалості робочого дня;

3) визначення корисного фонду робочого часу в годинах.

У практиці господарювання застосовуються різні методи планування

чисельності працюючих, в тому числі: укрупнений метод, планування за

категоріями працівників на основі трудомісткості, нормативів чисельності і

норм обслуговування та ін.

Методи планування чисельності працівників пов'язані з безпосереднім

використанням показників обсягу продукції і продуктивності праці. Планова

чисельність працівників може бути встановлена:

• прямим рахунком відношення планового обсягу продукції до планової

величини продуктивності праці;

• індексним методом. Спочатку визначається індекс планової зміни

(зростання або зменшення) чисельності працівників, який обчислюється як

відношення темпу зростання планового обсягу продукції до темпу планового

зростання продуктивності праці. З урахуванням цього індексу і базової

чисельності проводиться розрахунок чисельності працівників.

Показник планового балансу робочого часу використовується для

розрахунку планової чисельності основних працівників:

Ф Кнв

Чпл ТМпл

×

= (12.5.),

де Чпл - планова чисельність робітників, осіб;

ТМпл – планова трудомісткість робіт, люд /год.;

Ф – фонд робочого часу на одного середньоспискового робітника;

Кнв – плановий коефіцієнт виконання норм виробітку.

Метою аналізу чисельності і структури кадрів є виявлення внутрішніх

резервів економії робочої сили у зв'язку з більш раціональною розстановкою

працівників, їх завантаженням і використанням відповідно до отриманої

професії, спеціальності і кваліфікації.

Основними завданнями проведення аналізу чисельності і складу

працівників є:

• дослідження чисельності і складу за статтю, віком, спеціальністю,

кваліфікацією;

• встановлення ступеня забезпеченості підприємств кадрами;

• перевірка даних про використання робочого часу;

• вивчення форм, динаміки і причин руху працівників;

• розробка заходів, що спрямовані на поліпшення забезпеченості

підприємства кадрами, вдосконалення їх структури і використання.

Аналіз забезпеченості підприємств робочою силою починають з

визначення абсолютного і відносного відхилення (надлишку або нестачі

робітників) в звітному періоді. Вони визначаються шляхом простого

зіставлення фактичного і планового числа працівників за категоріями

персоналу. При цьому встановлюються причини надлишку або нестачі в

кадрах. Так, надпланова чисельність основних робітників може бути

наслідком підвищення трудомісткості продукції, що випускається, або

нераціонального використання робітників.

Наступним етапом аналізу є вивчення структури кадрів, яке

здійснюється шляхом зіставлення фактичної і планової питомої ваги

чисельності кожної категорії працівників в загальній чисельності промислово-

виробничого персоналу.

Зміна питомої ваги категорій працівників в загальній їх чисельності

характеризується індексом, який визначається як відношення питомої ваги

цієї категорії працівників в звітному і базисних періодах. Встановлюються

причини зміни структури кадрів, вивчаються тенденції цього процесу на

передових підприємствах, а також нормативні документи, на підставі чого

розробляються відповідні заходи щодо раціоналізації структури кадрів.

Аналіз професійного складу кадрів проводиться методом зіставлення

фактичної і планової кількості робочих у кожній професії. Виявляється їх

надлишок або нестача. Надлишок робочих тієї або іншої професії приводить

до їх простоїв і недовантаження, зниження продуктивності праці,

використання не за призначенням, а нестача — до зриву термінів виконання

завдань, понаднормових робіт і т.д.

Кваліфікаційний склад робітників аналізують зіставленням рівня

кваліфікації робітників у кожній професії з кваліфікаційним рівнем

(складністю) робіт, тих які вони виконують. Узагальнюючим показником є

середній тарифний розряд. Фактичний рівень кваліфікації робітників

порівнюють з середнім тарифним розрядом робіт.

При плануванні додаткової потреби в працівниках обов'язково повинен

ураховуватися вихід персоналу з підприємства із різних причин. Число

робітників, фахівців та інших категорій працівників, які щорічно вибувають,

можна встановити за звітними даними. Додаткова потреба в цих категоріях

працівників визначається за числом вакансій відповідно до затверджених

штатів і з урахуванням передбачуваного спаду цих працівників з різних

причин.

При плануванні чисельності працівників дуже важливий аналіз руху і

плинності кадрів. Рівень інтенсивності руху працівників характеризують

коефіцієнти обороту щодо прийому і вибуття, плинності кадрів.

К-т обороту щодо прийому:

ССЧ

Коп = Чпр (12.6)

де Чпр – чисельність прийнятих на роботу;

ССЧ – середньоспискова чисельність, осіб.

К-т обороту щодо вибуття:

ССЧ

Ков = Чвб (12.7.),

де Чвб – чисельність вибулих за період, що визначаються.

К-т плинності кадрів визначається:

ССЧ

Кпл = Чзв ×100 (%) (12.8.),

де Чзв – чисельність працівників, звільнених за прогули та інші порушення

трудової дисципліни, осіб. [3].

Причини вибуття працівників з підприємства можна згрупувати

наступним чином:

• природний спад (вихід на пенсію через старість, інвалідність, смерть),

призов __________в армію, на навчання і ін.;

• звільнення внаслідок скорочення обсягу робіт, часткової ліквідації

підприємства, закінчення терміну договору і т. д.;

• вибуття у зв’язку з особистим бажанням, сімейними обставинами, за

прогули та з інших причин, не передбачених законом. Кількість робітників,

звільнених із цих причин, характеризує плинність кадрів.

Планування і аналіз заробітної плати

Відповідно до законів України “Про державне підприємство” і “Про

оплату праці” встановлено використання нормативного методу планування

заробітної плати в різних варіантах його застосування.

Фонд оплати праці підприємства – це сукупність індивідуальних

заробітків, нарахованих працівникам незалежно від джерела покриття цих

затрат: собівартість, прибуток, кошти спеціального та цільового призначення.

Крім прямої оплати праці за відпрацьований час чи виготовлену

продукцію, до фонду оплати праці включають премії, доплати та надбавки за

умови праці, за професійну майстерність, а також кошти, які виплачуються за

невідпрацьований час відповідно до чинного законодавства.

Детальне планування фонду заробітної плати (ЗП) здійснюється у

структурних підрозділах підприємства, категоріях працівників і всіх

елементах, що входять до фонду ЗП.

Найтрудомісткішим процесом є визначення планового фонду ЗП

робітників. Спочатку розраховують фонд відрядної ЗП як добуток обсягу

робіт в натуральних одиницях на відповідні відрядні розцінки.

Фонд зарплати робітників-відрядників може визначатися і на основі

планової нормативної трудомісткості виробничої програми. Спочатку

визначається планова трудомісткість для окремих видів робіт і розрядів, а

потім вона множиться на середню тарифну ставку.

Фонд тарифної ЗП робітників - почасовиків визначають шляхом

множення їх планової чисельності на фонд робочого часу в плановому

періоді і на тарифну ставку. При оплаті праці працівників за місячними

посадовими окладами річний фонд ЗП обчислюється як добуток чисельності

працівників на 12 і на їх місячний оклад.

Фонд відрядної і тарифної ЗП є основою всього планового фонду ЗП

робітників, який поділяється на годинний, денний і місячний, річний.

Годиний фонд зарплати є оплатою за вироблену продукцію або обсяг

робіт, за фактично відпрацьований час (людино-годин), а також за виконання

спеціальних функцій в робочий час. Він включає: оплату за відпрацьований

час за тарифними ставками і відрядними розцінками, премії за відрядно і

почасово-преміальними системами, доплати за роботи в нічний час, доплати

за керівництво бригадою і навчання учнів.

Денний фонд заробітної плати — це оплата за відпрацьований час в

людино-днях. До його складу, окрім фонду годинної зарплати, входять

доплати підліткам за скорочений робочий день і оплата перерв в роботі

матерів – годувальниць, оплата тимчасової праці за сумісництвом, за

суміщення професій.

Місячний (річний) фонд заробітної плати — це весь фонд заробітної

плати, нарахований працівникам підприємства. Він включає: фонд денної

зарплати; оплату відпусток; оплату часу, що затрачений на виконання

державних обов'язків; виплати вихідних допомог, заробітної плати

працівникам, відрядженим на інші підприємства або на навчання; оплату за

вислугу років та ін.

Планування фонду заробітної плати керівників, фахівців і службовців

здійснюється на основі даних про чисельність і посадові оклади згідно з

штатним розписом з урахуванням невиходів у зв’язку з хворобою, а також

встановлених надбавок і доплат.

Планування фонду заробітної плати здійснюється за категоріями

працівників, при цьому застосовуються диференційовані і укрупнені методи

розрахунку.

Укрупнене планування заробітної плати передбачає визначення

планового розміру фонду заробітної плати (ФЗП) шляхом коригування

базового фонду на показники інфляції, зміни обсягів виробництва,

продуктивність праці і чисельність працівників.

ФЗПпл = ФЗПб × Іч × Ісзп (12.9.), де

Ісзп – індекс зміни середньої ЗП, І Q - індекс обсягу виробництва.

Іпп

ФЗПпл = ФЗПб × ІQ × Ісзп (12.10.),

Одним з поширених укрупнених методів планування фонду ЗП є

нормативний метод. Його сутність полягає в тому, що плановий ФЗП

розраховується за наперед встановленими нормативами ЗП на одиницю

продукції у плановому році в натуральних чи вартісних показниках, а також

за кожен відсоток зростання обсягів продукції. На практиці застосовують три

основні види нормативів: а) нормативи ЗП на одиницю продукції в

натуральному виразі; б) нормативи ЗП на одиницю вартості обсягу продукції;

в) нормативи зростання ЗП за кожен відсоток приросту обсягів продукції.

ФЗПпл = Нзп × Qпп (12.11.),

де Н зп – норматив ЗП на одну гривню вартості продукції;

Q пл – плановий обсяг виробництва продукції у вартісному виразі.

При деталізації планових показників фонду оплати праці середньорічну

ЗП ПВП, середньоденну і середньогодинну ЗП робітників.

Середня заробітна плата (ЗПс) ПВП розраховується на основі планової

чисельності ПВП і загального планового фонду їх заробітної плати:

ЗПсПВП =

ПВПпл

ФЗПпл (12.12.).

Середньогодинна ЗП робітників обчислюється як відношення

планового годинного фонду ЗП до числа запланованих людино-годин роботи.

Вона показує середній розмір зарплати за час роботи одного робітника

протягом однієї години.

Середньоденна ЗП робітників розраховується шляхом ділення планової

денного фонду ЗП на число запланованих людино-днів роботи.

Показники середньорічної, середньоденної і середньогодинної

зарплати працівників в плановому періоді зіставляються з аналогічними

показниками базисного періоду, таким чином, виявляється відсоток

зростання зарплати в плановому періоді порівняно з базисним при аналізі

витрачання ФЗП.

Планування середньої заробітної плати фактично зводиться до

встановлення правильного співвідношення між темпами зростання

продуктивності праці і середньою зарплатою. Розрахунок цих нормативних

співвідношень визначається шляхом розподілу (діленням__________) приросту

заробітної плати на приріст продуктивності праці.

Встановлення реального співвідношення темпів зростання

продуктивності праці і заробітної плати досягається:

• за рахунок максимального використання всіх резервів зростання

продуктивності праці і зменшення на цій основі трудовитрат;

• шляхом планування зниження витрат зарплати на виробництво

одиниці продукції [4].

В умовах конкуренції міняються роль і місце трудових показників в

плануванні, висуваються нові показники. Для ринку не має особливого

значення, який склався в організації фонд заробітної плати, або якою була

середня зарплата, - важливий інший показник: скільки затрачено праці на

виробництво одиниці виробів, а також якою є величина даного показника у

конкурентів. Першочергового значення набуває показник величини витрат на

персонал, що віднесений на одиницю виробу, а не чисельність персоналу і

середня заробітна плата.

У ринковій економіці встановлення допустимої величини витрат на

персонал набуває головного значення для планування всіх інших показників

з праці. У зарубіжній практиці в річних звітах фірм чи організацій

обов'язково публікуються відомості про чисельність і структуру персоналу,

витрати на заробітну плату, відрахування на соціальні потреби, види і

розміри добровільних послуг соціального характеру, про участь робітників і

службовців в прибутках підприємства. Якщо в якійсь організації величина

витрат на персонал вища, ніж в конкурентів, то подальша діяльність такої

організації стає проблематичною.

Щоб підвищити продуктивність праці, у всьому світі компанії, фірми

експериментують, застосовуючи різні способи зацікавлення робітників до

поліпшення результатів своєї праці. Впровадження в практику компаній

сумісного ухвалення рішень частково було мотивовано саме цією метою, для

цього ж встановлюються в робочих приміщеннях ящики для подання заявок

на раціоналізаторські пропозиції. Зважаючи на різке підвищення останнім

часом продуктивності праці в Японії увагу інших країн привернули форми

участі японських працівників в управлінні. Одним з таких способів є

створення гуртків якості – регулярних зборів невеликих груп робітників, де

вони обговорюють і вирішують проблеми на своїх робочих місцях, не

побоюючись, що їх неправильно зрозуміє начальство.

В Україні також повинна створюватися відповідна система показників з

праці, яка, базуючись на зарубіжному досвіді, буде враховувати особливості

розвитку економіки нашої країни.

Метою аналізу заробітної плати на підприємствах є з'ясування

ступеня економічної доцільності її витрачання, щоб не допустити порушення

пропорцій між грошовим обігом, фондом товарів і платоспроможним

попитом населення.

Проведення аналізу використання коштів на оплату праці здійснюється

за такими основними напрямами:

• перевірка обґрунтованості запланованого приросту фонду ЗП;

• вивчення використання фонду ЗП і встановлення причин відхилення

фактично витрачених коштів від планової величини;

• аналіз структури і складу фонду оплати праці підприємства в розрізу

виробничих підрозділів, категорій і груп працівників;

• зіставлення темпів зростання ЗП працівників з темпами підвищення ПП,

виявлення причин відхилення середньої ЗП від планових показників.

Аналіз використання фонду заробітної плати звичайно починають з

визначення економії або перевитрати ФЗП по ПВП і категоріям працівників.

На другому етапі аналізу визначають витрачання фонду заробітної

плати за категоріями працівників, а також вивчають чинники, за рахунок яких

отримана його економія або перевитрата. Такими чинниками є чисельність

працівників і зміна їх середньої заробітної плати.

Негативно впливають на загальне витрачання коштів на оплату праці

підприємства непродуктивні виплати (доплати працівникам за понаднормову

роботу, оплата цілоденних і внутрішньозмінних простоїв не з вини

працівників. Перевитрати ФЗП свідчать про певні недоліки в наявній

організації праці і маркетинговій діяльності.