Чи міжнародні договори можуть відноситись до джерел земельного права України?



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Чи міжнародні договори можуть відноситись до джерел земельного права України?



а) укладені і належним чином ратифіковані міжнародні договори України становлять невід’ємну частину національного законодавства;

б) лише у деяких випадках джерелом земельного законодавства є міжнародні договори з участю нашої держави ;

в) міжнародні договори не можуть відноситись до джерел земельного права України.

23. Cуб’єктами земельних правовідносин є:

а) громадяни України та громадяни іноземних держав;

б) громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади;

в) органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

24. Об’єктами земельних правовідносин є:

а) земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї);

б) землі в межах території України;

в) землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї) .

 

25. Структура права власності розкривається через такі економічні елементи:

а) володіння, користування і купівля-продаж;

б) володіння, користування і розпорядження;

в) володіння, користування і зміна цільового призначення.

26. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах:

а) лише на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження;

б) лише на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, на простір, що знаходиться над поверхнею ділянки та під нею відповідно на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд;

в) лише на простір, що знаходиться над поверхнею ділянки та під нею відповідно на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд .

27. Право власності на землю набувається громадянами з метою:

а) облаштування житла, садівництва, городництва, виробництва сільськогосподарської продукції та для власних потреб;

б) для видобування корисних копалин місцевого значення;

в) самостійного господарювання на землі.

28. Громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, виділення в натурі (на місцевості) належної їм частки (паю), за давністю користування (набувальна давність);

б) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування, прийняття спадщини;

в) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування, прийняття спадщини, виділення в натурі (на місцевості) належної їм частки (паю), за давністю користування (набувальна давність).

 

29. Право власності на землю іноземних громадян та осіб без громадянства:

а) можуть набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в межах населених пунктів та на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів ;

б) можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать на праві приватної власності;

в) можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать на праві приватної власності.

 

30. Іноземні громадяни та особи без громадянства набувають право власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності, прийняття спадщини;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності, прийняття спадщини;

в) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

 

31. Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, підлягають відчуженню:

а) протягом 6 місяців;

б) протягом року;

в) протягом 3 місяців .

32. Форми власності на землю:

а) державна, приватна, спільна (сумісна і часткова);

б) державна, комунальна, спільна (сумісна і часткова);

в) державна, комунальна, приватна.

 

33. Право державної власності на землю в Україні набувається і реалізується державою в особі:

а) Фонду державного майна України та Державного комітету України із земельних ресурсів;

б) Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, районних державних адміністрацій;

в) територіальних громад сіл, селищ та міст.

34. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є:

а) комунальною власністю;

б) приватною власністю (спільною: сумісною або частковою);

в) державною власністю.

 

35. У комунальній власності перебувають:

а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) усі землі в межах населених пунктів, а також землі під залізницями, автомобільними дорогами, об’єктами повітряного і трубопровідного транспорту;

в) усі землі в межах населених пунктів, крім земель державної і приватної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності.

36. Суб’єктами права спільної власності можуть бути:

а) громадяни та юридичні особи;

б) районні та обласні ради;

в) державні органи.

37. Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:

а) при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок та при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами

б) при добровільному об’єднанні власниками належних їм земельних ділянок, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами, при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами, за рішенням суду;

в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами та за рішенням суду.

38. Cуб’єктами спільної сумісної власності на земельну ділянку можуть бути:

а) члени фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними, співвласники жилого будинку;

б) подружжя і співвласники жилого будинку;

в) подружжя, члени фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними, співвласники жилого будинку.

39. Право постійного користування земельною ділянкою це:

а) право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку;

б) право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у власності фізичної або юридичної особи із встановленням строку;

в) право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, із встановленням строку .

40. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) громадяни та юридичні особи;

б) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації;

в) органи державної влади та місцевого самоврядування.

41. Право оренди земельної ділянки це:

а) засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності;

б) засноване на договорі безстрокове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності;

в) засноване на договорі строкове платне володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності державні органи.

 

42. Оренда земельної ділянки може бути:

а) лише короткостроковою терміном не менше 3 років та не більше 5 років;

б) короткостроковою – не більше 3 років та довгостроковою – не більше 25 років.;

в) короткостроковою – не більше 5 років та довгостроковою – не більше 50 років.

43. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду:

а) лише громадянам та юридичним особам України;

б) громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об’єднанням і організаціям, а також іноземним державам;

в) лише іноземним громадянам та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об’єднанням і організаціям, а також іноземним державам;

44. Підставою припинення права власності на земельну ділянку може бути:

а) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

б) передачі її в оренду;

в) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб.

 

45. Право землекористування припиняється:

а) у разі систематичної несплати земельного податку та орендної плати;

б) у разі смерті власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;

в) у разі невикористання земельної ділянки взагалі.

46. Підставою припинення права державної власності є:

а) у разі конфіскації її або за рішенням суду;

б) передача земельної ділянки державної власності у комунальну власність;

в) у разі використання земельної ділянки способами, що суперечать екологічним вимогам.

47. Встановлення земельного сервітуту:

а) не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею;

б) веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею;

в) веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав користування та розпорядження нею.

48. Право земельного сервітуту виникає:

а) після його державної реєстрації;

б) за проектами землеустрою;

в) за усною домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок.

49. Земельні сервітути можуть бути:

а) лише тимчасовими;

б) постійними і строковими;

в) постійними і тимчасовими .

50. Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:

а) невикористання земельного сервітуту протягом одного року;

б) невикористання земельного сервітуту протягом п’яти років;

в) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років.

51. Емфітевзис це:

а) особистий земельний сервітут, який полягає у наданні особі, на користь якої він встановлений, прав володіння та користування чужою земельною ділянкою для власних потреб із використанням наявних на земельній ділянці загальнопоширених корисних копалин;

б) особистий земельний сервітут, який полягає у наданні особі, на користь якої він встановлений, прав володіння та користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб;

в) особистий земельний сервітут, який полягає у наданні особі, на користь якої він встановлений, прав володіння та користування чужою земельною ділянкою для забудови;

52. Суперфіцій це:

а) особистий земельний сервітут, який полягає у наданні особі, на користь якої він встановлений, прав володіння та користування чужою земельною ділянкою для забудови;

б) особистий земельний сервітут, який полягає у наданні особі, на користь якої він встановлений, прав володіння та користування чужою земельною ділянкою для власних потреб із використанням наявних на земельній ділянці загальнопоширених корисних копалин;

в) особистий земельний сервітут, який полягає у наданні особі, на користь якої він встановлений, прав володіння та користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб;

53. Захист земельних прав громадян та юридичних осіб здійснюється шляхом:

а) притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності;

б) відшкодування заподіяних збитків;

в) відновлення стану земельної ділянки за розпорядженням компетентного органу виконавчої влади.

54. Способи захисту прав на земельні ділянки це:

а) дії держави та її повноважних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і посадових осіб зі здійснення організаційно-правових заходів щодо захисту прав на землю громадян і юридичних осіб як власників земельних ділянок чи користувачів;

б) дії органів місцевого самоврядування і посадових осіб зі здійснення організаційно-правових заходів щодо захисту прав на землю громадян як власників земельних ділянок чи користувачів;

в) дії держави та її повноважних органів виконавчої влади зі здійснення організаційно-правових заходів щодо захисту прав на землю юридичних осіб як власників земельних ділянок чи користувачів;

55. Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам виникають у разі:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) визнання угоди недійсною;

в) не встановлення обмежень та обтяжень щодо використання земельних ділянок.

56. Земельні спори це:

а) спори, що виникають з приводу земельних правовідносин між громадянами й іншими суб’єктами земельних правовідносин;

б) спори, що виникають з приводу земельних правовідносин між юридичними особами й іншими суб’єктами земельних правовідносин;

в) спори, що виникають з приводу земельних правовідносин між громадянами та юридичними особами й іншими суб’єктами земельних правовідносин.

 

57. До органів, що вирішують земельні спори належать:

а) лише суди та органи місцевого самоврядування;

б) суди, органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів;

в) лише органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

58. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу:

а) володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей;

б) розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей;

в) володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

 

59. Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо:

а) меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян та додержання громадянами правил добросусідства;

б) меж земельних ділянок за межами населених пунктів та розмежування меж районів у містах;

в) меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

 

60. Органи місцевого самоврядування виріщують земельні спори у межах населених пунктів щодо:

а) меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів;

б) розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей;

в) меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щождо розмежування меж районів.

 

61. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюють:

а) Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації, які уповноважені здійснювати відповідну організаційно-правову діяльність щодо раціонального використання земельних ресурсів та їх охорони;

б) органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування, які уповноважені здійснювати відповідну організаційно-правову діяльність щодо раціонального використання земельних ресурсів та їх охорони;

в) спеціально уповноважені органи з питань екології та природних ресурсів.

62. До функцій державного управління землями належать:

а) лише здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і нормування та стандартизація у сфері використання та охорони земель ;

б) моніторинг земель, планування використання земельних ресурсів, встановлення цільового призначення земельних ділянок, землеустрій, ведення державного земельного кадастру, здійснення державної реєстрації прав на землю;

в) лише моніторинг земель та планування використання земельних ресурсів .

63. Моніторинг земель як функція державного управління землями становить:

а) систему спостереження за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення його змін, їхньої оцінки, відвернення та ліквідація наслідків негативних процесів;

б) систему спостереження за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення використання земельних ділянок не за цільовим призначенням;

в) систему спостереження за станом земельного фонду з метою забезпечення додержання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

64. Залежно від охоплених спостереженнями територій моніторинг земель поділяється на такі види:

а) національний, регіональний та локальний;

б) глобальний, регіональний та локальний;

в) глобальний, національний та регіональний.

65. До земель України належать:

а) усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії;

б) усі землі в межах її території, в тому числі острови, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії;

в) усі землі в межах її території, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії;

 

66. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення, землі водного фонду, землі промисловості, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення, землі запасу;

б) землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення, землі водного фонду, землі промисловості, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

в) землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення, землі водного фонду, землі промисловості, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення;

67. Поділ земель України на категорії здійснений на основі:

а) природних (екологічних) ознак та соціально-економічних і виробничих характеристик використання земель;

б) соціально-економічних і виробничих характеристик використання земель;

в) місцерозташування та природних (екологічних) ознак.

 

68. Цільовим призначенням земельної ділянки є:

а) лише встановлені законодавством допустимі межі використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами;

б) конкретизовані відповідними органами влади допустимі межі використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами;

в) встановлені законодавством та конкретизовані відповідними органами влади допустимі межі використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами.

 

69. Порядок зміни цільового призначення земельних ділянок які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюються за ініціативою:

а) власників земельних ділянок у порядку, який встановлює Державне агентство земельних ресурсів України;

б) власників земельних ділянок у порядку, який встановлює Кабінет Міністрів України;

в) власників земельних ділянок у порядку, який встановлює Президент України.

70. Землями сільськогосподарського призначення визначаються землі:

а) надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для інших цілей;

б) надані для виробництва сільськогосподарської продукції та розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для інших цілей;

в) надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності.

71. До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) лише сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) сільськогосподарські угіддя та несільськогосподарські угіддя;

в) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо);

72. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам з метою:

а) ведення підсобного сільського господарства та товарного сільськогосподарського виробництва;

б) ведення підсобного сільського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва та проведення дослідних і навчальних цілей, ;

в) ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.231.243.21 (0.013 с.)