Причини та етапи масового заселення краю у XVII ст.

Українська колонізація Слобідської України протягом 17 ст. — 18 ст. йшла кількома хвилями. Масового характеру вона набрала особливо в 1630-их роках, коли після поразки козацьких повстань їхні учасники переходять московський кордон і дістають дозвіл селитися на Слобідській Україні (найбільша хвиля — це учасники повстання гетьмана Я. Острянина 1638, які в кількості 900 осіб, на чолі з Острянином, оселилися до Чугуєва). Ще більшою була колонізація Слобідської України за Хмельниччини, зокрема після Білоцерківської угоди 1651: переселення 1652 року козаків Чернігівського і Ніженського полків на чолі з полковником Іваном Дзиковським, у кількості 2000 чоловік, з родинами й майном, які заснували м. Острогозьк; переселенці з містечка Ставища, Білоцерківського полку, на чолі з Герасимом Кондратьєвим, які заснували місто Суми. Ця хвиля тривала й далі: 1654 засновано місто Харків, 1662 Богодухів. Події Руїни викликали нову хвилю колонізації, головним чином з Правобережної України в 1670 — 1680-их роках («згін» 1680). У 1674 засновано місто Вовче (Вовчанськ), 1681 — місто Ізюм. Подальша хвиля колонізації була пов'язана з ліквідацією «Паліївщини» у 1711 — 1714 роках. Остання більша колонізаційна хвиля припадає на 1720 — 1730 роки, у зв'язку з відновленням польсько-шляхетського панування на Правобережжі, поразкою гайдамацького руху 1734, а також із посиленням старшинського визиску козацько-селянської людности на Гетьманщині. Наслідком української колонізації московська колонізація Слобідської України була відтиснена на схід і південний схід у бік Дону й Волги, але українські хвилі сягали й туди. Населення Слобідської України нараховує на прикінці 17 ст. близько 120 тисяч осіб. За реєстром 1732 року кількість населення Слобідської України становила близько 400 тисяч, 1773 — понад 660 тисяч. Завдяки заселенню українцями Слобідської України протягом одного століття українська етнічна територія збільшилася на майже 100 000 км2, а її межі пересунулися на 120 — 200 км на схід. Населення Слобідської України становило на середину 18 ст. близько 10% населення всіх тодішніх українських етнічних земель, територія — близько 25%.

7. Територіально-адмінистративний устрій та. суспільно-політичний ляд в краї (друга половина XVII - XVIII ст.) У другій половині XVII ст. територія Слобідської України поділялася на адміністративно-територіальні одиниці – полки. Це було зумовлено тим, що процес заселення Слобожанщини і процес формування Слобідських козацьких полків йшли паралельно й орієнтувалися на традиційну для українського козацтва полково-сотенну структуру. Крім того, значну кількість переселенців склали козаки, які й принесли полкову організацію життя. Перші переселенці вели господарство й були зобов'язані нести військову службу і боронити «государевы Украины». У 50-60-ті рр. XVII ст. було утворено Сумський, Охтирський, Острогозький, Харківський, а в 1685 р. - Ізюмський полки. Кожен полк мав своє управління. Структура влади слобожанського полку: Полковник скадалися з Обозний,хоружний, суддя,осавул, два писарі ділилися на військовий та цивільний. Полкова Рада вирішувала всі справи полку. У свою чергу кожен полк поділявся на сотні. Полкові посади – спадкові; обиралися з одних родів. У другій половині XVIІ ст. Слобідська Україна стала частиною Московської держави, але в той же час користувалася певною автономією і мала, у порівнянні із Гетьманщиною, певні особливості: Паралельно із військово-козацьким устроєм на Харківщині існувало і Московське воєводське управління. Воєвода – представник царського уряду в місті, як правителі функціонували від початку заселення краю упродовж XVII – початку XVIIІ ст. зосереджували військову і адміністративну владу. Найстарші – білгородські воєводи, яким і підпорядковувалися слобідські полки у військових справах. Управління Московської держави слобідськими полками здійснювалося за допомогою спеціальних документів – Жалуваних грамот. У 1652 р. першу таку грамоту отримав Острогозький полк. Крапку в старому козацькому устрої поставив маніфест Катерини II 28 липня 1765 р., яким було оголошено про ліквідацію п′яти слобідських полків та утворення Слобідсько-Української губернії. Керуючим органом нового утворення стало губернське правління на чолі з губернатором. Першим харківським губернатором був Євдоким Щербинін На зміну розформованим козацьким полкам прийшли регулярні Харківський уланський, Охтирський, Ізюмський та Сумський гусарські полки. Полкові міста було перетворено на провінційні, а Харків – на губернське місто. Проте, новим указом Катерини II від 29 вересня 1780 р. Слобідсько-Українську губернію було реформовано у Харківське намісництво. За даними 1788 р. в межах намісництва налічувалося 15 міст та 1777 інших населених пунктів з 350 тис. населенням. У 1785 р. відповідно до положень нового царського документу – Жалуваної грамотои дворянству – козацьку старшиниу було урівняно у правах із російським дворянством. Два роки до того у 1783 р. слобідських селян було обернено на кріпаків. У ході адміністративної перебудови в Російській державі місто Харків стало одним із губернських міст, центром Слобідської-Української губернії. Із введенням намісництва значно збільшилася територія, центром якої був Харків, значення якого в адміністративному плані також зросло. В останні роки XVIІІ ст., а саме у 1796 р. імператор Павло І наказав ліквідувати Харківське намісництво та відновити тим самим Слобідську-Українську губернію в межах 1765 р. Реформи в російської армії кінця XVIII ст., що стали в стратегічному аспекті значним кроком назад для всіло війська, торкнулися й слобідських полків. Головним соціальним станом у Слобідської Україні, а відтак, і на Харківщині, у другій половині XVII ст. були козаки. Вони поділялися на три розряди: слобідські козаки:виборні або компанійці; «під помічники»-менш заможні; «підсусідки»-незаможні козаки жили на землях своїх багатих сусідів.

 

 

11. Аміністративно-територіальний реформи в краї (кінець XVIII- перша третина XIX ст.). 1765-ліквідація автономії Слоб.Укр.,замість козацьких полків створено Слоб.Укр. губернію. Існувало 5 гусарських полків рос. Арсії.1780-ліквідовано Слобідску губернію і замість неї було покладено Харківську. У 18 ст. після смерті Катерини2,прийшов до влади її син.У 1796 видав указ щодо повернення губернії устрою. Губернія проіснувала до 1835. У 1835 була переіменована на Харківську губернію,яка складалася з 15 повітів. А з середини 19 до поч.. 20 склад. З 11 повітів і 17 міст.Повіти: Харківський,Богодухівських,Валківський,Вовчанський,Зміївський,Ізюмський,Купянський,Сумський,Лебединський,Охтирський,Старобільський. За площею біли одинакові. Були позаштатні міста: Золочів,Краснокутськ,Чугуїв,Словянськ,Недрегаїв, Білопіль. У 1863 терит.губернії населяло 1млн.591 тис. жителів.

12. Сільське господарство та торгівля в краї (кінець XVIII - початок XX ст.), Домінувало сільське господарство. В к.18-19ст на 1 місці було протокування зерна і в 20-х-30-х рр. 19ст зароджуеться вирощування цукрових буряків,важливою галуззю було скотарство. Харківські ярмарки були орієнтовані на торгівлю скотом («скотарські ярмарки») Цукроварні попутно розвиваються. Зесля ділилася на поміщицьку і селянську. Переважало общинне землеволодіння в півд. Частинах: 3-4 десятини на особу. Губернія була регіоном,де с.г. показники були доволі високі.Головний показник с.г.-урожайність зернових. Післи 1906-Столипінська аграрна реформа-селяни закріплювали землю у пвд. Землеволодіннях.Безземельні та малоземельні господарства-60% господарств.; середньо забезпечені(6-12 десятин)-27% Заможні(куркульні)-13%.

 

13)17січня 1805 року було підписано Указ про відкриття у Харкові Імператорського Університету. Це був другий університет на півдні Російської імперії, він був заснований з ініціативи місцевого громадянства, головним чином заходами В. Каразіна, ідею якого підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Куратором університету був призначений граф С. Потоцький, а першим ректором був філолог І. Рижський.У 19 — на початку 20 ст. Харківський університет мав 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний; 1839 створено при ньому ветеринарну школу, що стала згодом самостійним інститутом (1851). Університет мав лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку. 1811 при ньому було засноване Філотехнічне Товариство, а у другій половині 19 ст. — Харківське Математичне Товариство, Харківське Історично-Філологічне Товариство, товариства дослідників природи, фізичне, хімічне, юридичне, та інші

 

 

14)Каразін Василь Назарович-український вчений, винахідник, громадський діяч. Засновник першого у східній Україні Харківського університету (1805), ініціатор створення одного з перших у Європі Міністерства народної освіти, автор ліберальних проектів реформування державного устрою і народного господарства. Праці з агрономії, конструювання сільськогосподарських машин. Зробив численні відкриття в галузі органічної і неорганічної хімії, першим запропонував створення мережі метеорологічних станцій по всій державі.
Одним з його численних досягнень було заснування у 1804 році одного з найдавніших університетів у східній Європі. Каразін дуже багато зробив для відкриття цього університету.Він вів перемовини з царем і затверджував бояр у необхідності побудови саме університету,а не військової академії.Він дорого заплатив за свою ініціативу тим,що знищів свої зв`язки з царем через намовляння на Каразіна царського оточення.

18. Губернське та повітові земства Харківської губернії: формування, особливості діяльності.

У 1865 було прведено перші вибори до Харківської губернії.У 1879-ухвалено законом.Вибори до земств відбувалися по принципу майнового.Проводилися вибори 1 раз н 3 роки. Обиралися у повітах-повітові збори,у губерніях=губернські земські збори.Земські збори повинні були збиратися щорічно. Напряямки діяльності земства:збори про місцеві господарські нужди,медична допомога,освіта,утримання дурж. Установ на тер.повіту або губернії.Зества будували будинки,фінансували вчителів.Земства набирали ревізійні комісії,які займалися аналізом роботи.У 1909Харк. Земства мали в своему розпорядженні понад 8 млн.р.,де 3млн-бюджет губернського земства,5-повітових земств. Серед губернії по своїх коштах Харк. Губернія посідала 3 місце. Повітове земство харк. Губернії понад 31 % витрачали на освіту,27 %-на медичну частину.,7%-на адміністрацію. По губернії: на освіту-13%,медична частина-32%,5 %-утримання адміністр. Органів земств. Обовязковим в роботі земств була власність і відкритість.Робота земських зборів відбувалася публічно і в газетах друкувалися звіти про роботу.

 

19. Харківська міська дума: досвід самоврядування (1870-1914 рр.).
В містах створювалися міські думи,які обирали міську управу і голову.Вибори всестанові.Міські думи працювали цілорічно,1 раз у місяць збиралися на засіданнях.Члени міських дум назівалися гласними і не отримували плати. У Харк. Міській думі-116 місць,де 46 отримала «Земля і воля»

 

20)Харківськийміський голова О.К.Погорелко 1900-1912
Учений, громадський діяч. Зробив значнийвнесок у створення міського електричного освітлення. Обстоював принциписамоврядування, обмеження адміністративного втручання, демократизації. Під йогокерівництвом була розроблена і втілювалася в життя комплексна програмаблагоустрою та розвитку Харкова за західноєвропейським взірцем.   

 

21. Промисловий розвиток Харкова та губернії в другій половині XIX - на початку XX. ст. М.Ф.фон-Дітмар. Головні галузі-винокуріння,виробництво борошна.Домінувала харчова промисловість.49 заводів винокуріння (були вихідці з дворянського середовища),виробництво цукру-2 місце-39 заводів(належало найбільше родині Харитонинків),найбільший у м.Сумми:2100 робітників,продукціі віроблялося на 13 млн.200тис. карбованців\рік.Це було мітоутворюючим підприємством для с. Сум. У 1890 рр у регіоні починається розвиватися металообробка і металургія.1-е підприємство у м. Крамоторськ(11-12млн.карб\рік)ХПЗ(з ініціативи держави на кошти аукціонерів,2-3 тис. робітників) Залізниче будівництво:1869-залізнична колія Курсько-Харьківсько-Азовська залізниця,мало забезпечувати постачання вугілля з Донбасу на с\г. продукцію.; 2 залізнична лінія-Харків-Кременчуг,згодом подовжена до Одесси,1871;1875-Лозово-Севастопольська Фон-Дітмар Микола Федорович представник петербурзької школи бухгалтерського обліку кінця XIX початку XX ст., послідовник Е. Е. Сіверса. Ставлення Дітмара до загальної теорії обліку базується на визначенні: "рахівництво за методом своїх операцій є один з відділів прикладної математики, що відає обліком господарської сторони життя". Дітмар вважав, що "подвійний запис є наслідком основного правила економіки: обсяг видач дорівнює обсягу отриманого і, вважаючи за краще божевільні думки важким", пропонував свою форму, в якій спочатку перераховувалися кредитуються рахунки, а потім дебетуемого. Він знаходив підтвердження цієї думки в основних фізичних законах (збереження матерії і збереження енергії). Всі рахунки він ділив на особисті, речові та абстрактні (калькуляційні та результатні). Оскільки запис на рахунках передбачає В = П видача (= надходження), можлива тільки подвійна бухгалтерія. Основна робота Дітмара: "Основи рахівництва (за новою формою)", Харків, 1907.

 

22. Особливості соціальної та вікової структури населення Харківської губернії (і 897 р.). У 1863р. територію губернії населяло 1 млн.591тис. жителів.В 2-й пол. 20 ст. був природний колосальний приріст населення. 1-й перепис населення-2млн.400тис. людей.1914р-3млн.417 тис.Домінувала молодь. В сільській місцевости за 1897р у Харк. Губернії молодь у віці 29 років становила 66 % населення. Діти у віці до9р- 31%. По містах молодь у віці до 29 р-64%. 29%-люди від 29-50 років.По Містах чоловіків від 20-29р- 23%,жінки-17 %.Міста буди осередком військового населення Дворяни-9,6 %;духовенство-99,99(православні).Міські мешканці: міщани,купці,потомственні гра ждані. Селянський стан (харків)-49 %,іноземці(губернії)-0,1%(харків)-1,1% В рос. Губернії національність не враховувалая,лише мова,якою люди спілкувалися в родині. Малоросійська-81,1 % населення губернії,в містах Харкова-26%.

23. Особливості національної та статевої структури населення Харківської губернії (1897 р.). В 1897 р. було проведено перший перепис населення – 2492000 людей, а перед 1світовою війною(1914) – 3417000 осіб = > природний приріс населення 3,3%. В містах була значна кількість чоловіків від 20 до 29 років. Влада Російської імперії вважала, що треба враховувати не національність, а мову на якій розмовляли люди. А мова поділялась на: великоросійську, малоросійську, білоруську. Губернія: малоросійська-81%, великоросійська-18%; Харків: малоросійська – 26%, великоросійська- 63%;Київ: малоросійська – 17%; Одеса,Катеринослав: малоросійська – 5%. Губернія: Єврейське населення = 0,5 %, білоруси = 0,4 %, німці = 0,4 %(вихідці з Прибалтики – прибалтійські німці), поляки 0,2 %(високий рівень освіти їх брали на службу і в ін.. сфери); Харків: Єврейське населення = 5,7%, білоруси = 0,4 %, німці = 1,4 % (вихідці з Прибалтики – прибалтійські німці), поляки 2,3% (високий рівень освіти їх брали на службу і в ін.. сфери) після революції 1917 р. більшість поляків повернулися на територію Польщі.

 

 

24. Організація початкової, середньої, професійної освіти на Харківщині (кінець XIX - початок XX ст) Розширювалася мережа початкових і середніх навчальних закладів. Але, як і колись, школи в основному були доступні лише дітям із заможних верств населення. У 1878 році в 68 навчальних закладах навчалося 7849 чоловік, що було значно менше, ніж в інших великих містах царської Росії. Близько 70 відсотків населення Харкова до революції залишалася неписьменною.

Значний внесок у розвиток освіти та культури міста внесла громадськість. У 1869 році група викладачів Харківського університету на чолі з відомим російським ученим Н. М. Бекетовим заснувала товариство поширення в народі грамотності. У тому ж році товариство відкрило жіночу, а в 1870 році - чоловічу недільні школи. У наступні роки він заснував жіночу ремісничу (1877 р.) та декоративно-малярську (1898 р.) школи. З діяльністю товариства пов'язане виникнення в місті чотирьох безкоштовних народних бібліотек-читалень. У 1910 році редакційна колегія суспільства під керівництвом професора університету В. Я. Данилевського почала видання багатотомної «Народної енциклопедії». У другій половині XIX століття були засновані товариства дослідників природи, медичне, фізико-хімічних наук, математичне, історико-філологічне, юридична, суспільство видання книг для народу. З ініціативи передових діячів культури в 1886 році в Харкові були відкриті громадська бібліотека (нині наукова бібліотека імені В. Г.. Короленка) та міської промислово-художній музей (зараз історичний); в 1871 році засновано відділення Російського музичного товариства, при якому в 1883 році було відкрито музичне училище; в 1874 році відкривається Харківський оперний, так званий «ліричний» театр. У місті встановлюються пам'ятники О. С. Пушкіну (1904 р.), Н. У. Гоголю (1909 р.), засновнику Харківського університету В. Н. Каразіну (1907 р.). Зростання міста і його економіки сприяв розвитку культури. Ще в 1726 році до Харкова з Бєлгорода була переведена слов'яно-греко-латинська школа, перетворена у наступному році в Харківський колегіум, який був до початку XIX століття центром освіти на Слобідській Україні. У 1761 році тут було побудовано спеціальне приміщення для бібліотеки - першої в Харкові. У 1768 році при колегіумі для дітей дворян відкрили казенне училище, так звані прибавочні класи, в яких вивчали математику, геометрію, малювання і креслення, геодезію, артилерію, фортифікацію, історію, географію, російську, французьку та німецьку мови, вокальну та інструментальну музику. У колегіумі викладали видатний український філософ, гуманіст і поет Г.С. Сковорода, професор І. А. Двигубський, художник І. С. Саблуков, диригент А. Л. Ведель та інші. У колегіумі навчалися відомий російський поет, перший перекладач «Іліади» М. І. Гнєдич, перший російський клініцист професор Є. Г. Базилевич, відомий архітектор П. А. Ярославський.