Відкриття організмів Левенгуком. Основні етапи розвитку мікробіології. Внесок Пастера, Коха в мікробіологію.

Визначення мікробіології як науки. Галузі мікробіології. Предмет і завдання медичної мікробіології. Тенденції розвитку сучасної мікробіології. Значення медичної мікробіології в практичній діяльності лікаря стоматолога

Мікробіологія — галузь науки, яка займається дослідженням мрфології, фізіології, біохімії, молекулярної біології, генетики, екології мікроорганізмів, їх ролі і значення в кругообігу речовин, у патології людини, тварин і рослин.

Галузі мікробіології:

-бактеріологія

-мікологія

-протозоологія

-вірусологія

-імунологія

Завдання медичної мікробіології - вивчення етіології інфекційних хвороб, практичне застосування методів мікробіологічної діагностики, специфічної профілактики та терапії

Предмет медичної мікробіології-такі види м/о,які в процесі еволюційного розвитку адаптувалися до людського організму,в ньому накопичуються,розмножуються,ведуть паразитичну діяльність,викликаючи інфекційні захворювання.

Зараз активно прогресує галузь синтетичної мікробіології,створюються нові генетично змінені форми мікробів,проводяться маніпуляції з різними генами.

Відкриття організмів Левенгуком. Основні етапи розвитку мікробіології. Внесок Пастера, Коха в мікробіологію.

Левенгук-сконструював мікроскоп і зміг розгледіти рухливих дрібних істот.Він зробив першу морфологічну класифікацію бактерій.

Пастер- основоположник наукової мікробіології.Він довів неможливість самозародження життя,запропонував методи стерилізації та пастеризації.Обгрунтував роль мо у виникненні захворювань.Довів,що мо спричинюють гниття та бродіння. Відкрив анаеробів,отримав вакцину проти сибірки і сказу.

Кох-удосконалив мікробіологічну техніку,застосував імерсійні об'єктиви, мікрофотографію,використав анілінові барвники.Запропонував метод виділення чистої культури на щільні поживні середовища.Відкрив збудників туберкульоза і холери, обгрунтував терію та практику дезінфекції.

Етапи розвитку мікробіології:

-евристичний

-морфологічний

-фізіологічний

-хіміотерапевтичний

-імунологічний

-вірусологічний

-молекулярно-генетичний

Становлення основних напрямків мікробіологічної науки. Роль Самойловича, Дженера, Мечнікова, Івановського, Ерліха, Виноградського, Берінга, Рамона, Домагка, Флемінга, Заболотного, Зільбера, Жданова, Чумакова, бернета.Розвиток мікробіології в Україні.

Самойлович-досліджував чуму,запрпонував сортування хворих,роботу медперсоналу в чумних джерелах.

Мечніков-звернув увагу на роль мікробів у житті людини,започаткував учення про нормальну мікрофлору.Запропонував пробіотичні препарати,заклав основи герентології та вчення про дисбактеріози.Заснував бактеріологічну станцію і почав застосовувати щеплення проти сказу.

Виноградський-довів явище хемосинтезу і кругообігу речовин за рахунок життєдіяльності мікробів.

Ерліх-досліджував вплив на трипаносоми барвників і довів їх згубну дію,ввів поняття вибіркової дії хіміопрепаратів.

Домагк-відкрив пронтозил і довів його активність проти бактерій.

Флемінг-відкрив пеніцилін.

Дженнер-запрпонував для профілактики натуральної віспи щеплення матеріалом,одержаним із пустул корів,хворих на коров'ячу віспу.

Зільбер-сформував вірусо-генетичну концепцію виникнення злоякісних пухлин.

Жданов-вчення про універсальну векторну роль вірусів як регуляторів генофонду біосфери.

Заболотний-відкрив інститут мікробіології у Києві.

Чумаков-вивчав збудників трансмісивних вірусних інфекцій та запропонував вакцини проти них.

Розвиток в Україні

Учень Л. Пастера, найближчий співробітник і друг І.І. Мечникова, M.Ф.Гамалія заснував у 1886 р. другу в світі пастерівську станцію в Одесі і першим на практиці почав застосовувати щеплення проти сказу.Загальну пошану здобув своїми працями видатний український мікробіолог Заболотний. Він організував першу в світі кафедру епідеміології при Одеському медичному інституті. Багато зусиль і праці віддав Д.К. Заболотний вивченню чуми, холери, сифілісу,дифтерії, черевного й висипного тифів.Теоретичні дослідження мінливості мікроорганізмів і бактеріофагів (В. Г.Дроботько, Г. О. Ручко, К. Г. Бельтюкова, Г. М. Френкель та ін.) знайшлипрактичне застосування в профілактиці лікування дизентерії,стафілококових хвороб.

Досягення мікробіології. Оригінальні методи мікробіологічних досліджень. Мікроскопія у мікробіологічних дослідженнях. Імерсійні об’єктиви. Види світлової та електронної мікроскопії. Внесок Пастера, Коха, Мечнікова в розвиток мікробіології

Досягнення мікробіології:

1. Можливість швидко виростити величезні популяції мікробів і виявити серед них рідкісні варіанти дозволила найдокладнішим образом досліджувати природу спадковості мікроорганізмів, аж до молекулярного рівня. Отримані дані про механізми спадкування були поширені на усі форми живого і лягли в основу генної інженерії.

2.Випускаються також препарати для потреб харчової (фер­ментні препарати, різні закваски для хлібопечення і приготуван­ня молочнокислих продуктів), текстильної, хімічної, медичної, кондитерської, парфумерної та інших галузей промисловості.

3.За допомогою мікроорганізмів дістають додаткові джерела енергії у вигляді біогазу, етанолу, метанолу

4.Вакцинація в боротьбі з інфекційними захворюваннями

+ у екології, фармацевтиці, медицині (патогенні для людини мікроби), ветеринарії

Оригінальні методи мікробіологічних досліджень:

- мікроскопічний; - мікробіологічний; - біологічний; - серологічний; - алергологічний

Мікроскопічні методи досліджень включають приготування мазків і препаратів. У більшості випадків результати мікроскопічних досліджень носять орієнтовний характер (наприклад, визначають відношення збудників до фарбування), так як багато мікроорганізмів позбавлені морфологічних і тинкторіальних особливостей. Проте мікроскопією матеріалу можна визначити деякі морфологічні ознаки збудників (наявність ядер, джгутиків, внутрішньоклітинних включень і т.д.), а також встановити факт наявності або відсутності мікроорганізмів у надісланих зразках.

Імерсійні об’єктиви: Застосування імерсії дозволяє отримати таке збільшення, що дозволяє розрізняти дрібні деталі в структурі або тонкі колірні відтінки. Для медико-біологічних досліджень традиційними є три типи імерсійних рідин: масляна імерсія, водна імерсія і гліцеринова імерсія. Крім того, Імерсійна рідина може служити для зменшення кількості розсіяного світла за рахунок усунення відблисків від об'єкта.

Види світлової мікроскопії: Метод світлого поля і його різновиди, Метод темного поля і його різновиди, поляризаційна мікроскопія, Метод фазового контрасту, Метод інтерференційного контрасту, Метод дослідження в світлі люмінесценції, Метод спостереження в ультрафіолетових променях, Метод спостереження в інфрачервоних променях, Мікрофотографування і мікрокінос'емка.

Види електронної мікроскопії: метод реплік, метод декорування, Амплітудна електронна мікроскопія, Фазова електронна мікроскопія, Лоренцова електронна мікроскопія, Кількісна електронна мікроскопія

Луї Пастер: основник наукової мікробіології. Розробив метод виділення чистих культур, відкрив анаребіоз, вакцину від сибірки, сказу

Роберт Кох: відкрив збудника холери, туберкульозу, анілінові барвники

Мечніков: відкрив явище фагоцитозу

Класифікація

1.саркододжгутиконосці: амеби - збудники амебіазу, лямблії - збудники лямбліозу, лейшманії - збудники шкірного та вісцерального лейшманіозу, трипаносоми - збудники сонної хвороби, трихомонади (ротові, кишкові і піхвові; піхвова - збудник трихомоніазу) та ін.;

2.інфузорії - кишкові балантидії (збудники балантидіазу);

3.споровики - малярійні плазмодії - збудники малярії, токсо­плазми - збудники токсоплазмозу.

Спірохети

Це спіральне-звивисті рухливі бактерії, що мають розміри 0,1-3 мкм- 5-25 мкм (до 500 мкм). Не утворюють спор та капсул. Тіло спірохет являє собою спіралеподібний цитоплазматичний циліндр, оточений клітинною стінкою, що складається переважно з пептидоглікану. Він утворює постійні завитки першого порядку,їх ознаки мають діагностичне значення. Вторинні завитки утворені вигинами всього тіла (наприклад, лептоспіри бувають S- і С-подібної форми). Між циліндром і поверхневою мембраною розміщуються ендоджгутики. Одним кінцем вони прикріплені до середини цитоплазматичного циліндра, другим - до полюсів, що обумовлює рухливість спірохет. Погано забарвлюються за Гр­мом, тому використовують мі­роскопію в темному полі зору або забарвлюють за Романовським-Гімзою.

Класифікація

Спірохети

-борелії-мають 3-10 крупних пологих нерівномірних завитків

-трепонеми-спіралеподібні бактерії з 12-14 дрібними завитками

-лептоспіри-нагадують пружину із загнутими кінцями,мають 18-20 первинних завитків

Складні методи фарбування

1.За Грамом

2.За Ромамовським-Гімзою

3.Фуксин Пфейфера

4.Метод Циля-Нільсена

5.Метод Нейссера

Анілінові барвники, використання у мікробіології. Принципи готування фарбуючих розчинів. Прості та складні методи фарбування. Фарбування за Грамом, фактори, які впливають на фарбування бактерії за Грамом. Властивості, що спільні для грам позитивних або для грам негативних бактерій

Анілінові барвники - органічні сполуки, що утворюються при окисленні аніліну або його солей; широко використовуються в гістологічної техніки, мають бактерицидну, а деякі - канцерогенну дію.

Цей препарат має бактерицидну і бактеріостатичну активність щодо грампозитивних бактерій, особливо стрепто-і стафілококів, а також протипаразитарні і фотосенсібілізуючі властивості.

У медицині використовуються деякі анілінові барвники (фуксин, діамантовий зелений), метиленовий синій, метиловий фіолетовий.

Розрізняють прості і складні (диференціальні) способи фарбування мікроорганізмів. просте фарбування дозволяє швидко вивчити морфологічні особливості мікроорганізмів. Найбільш придатними є основні і нейтральні анілінові барвники. Для простого забарвлення використовують тільки один барвник, найчастіше червоного кольору - фуксин, фіолетового – генціанвіолет.

Складні методи фарбування:

Метод Ціля-Нільсена призначений для диференціації кислотостійких бактерій (збудників туберкульозу та лепри) від некіслотоустойчівих.

Метод Нейссера використовується для виявлення зерен волютину.

Метод Буррі є негативним методом забарвлення: забарвлюється фон, і не фарбуються самі мікроорганізми. Для цього використовують барвники, не фарбують бактерії, наприклад туш.

Метод Буррі-Гінса використовується для фарбування капсульних бактерій і заснований на тому, що капсула не сприймає барвники.

Метод фарбування за Романовським-Гімзою універсальний метод фарбування. При фарбуванні найпростіших їх цитоплазма набуває блакитний колір, а ядра - червоно-фіолетовий.

Основні відмінності складних методів фарбування від простих: Використання декількох барвників.; Використовування додаткових інгридієнтів, що не мають забарвлюючих властивостей.

Метод Грама є універсальним методом забарвлення і рекомендується для фарбування прокариотических клітин. Фарбування за Грамом є важливим методом для диференціації різних видів мікроорганізмів за тинкторальними властивостями

Фактори, які впливають на фарбування бактерій за Грамом:

Точне виконання правил приготування мазка, тривалості фарбування та знебарвлюваності спиртом. Крім того, має значення вік культури та мінливість мікроорганізмів.

Для грам позитивних бактерій є спільне: чутливість до лізоциму, пеніциліну, йоду; нечутливість до дії пепсину панкреатину; слабо виражені імуногенні властивості; можуть бути ксимлостійкими; можуть утворювати ендоспори, екзотоксин; війки не виявлені

Для грам негативних бактерій є спільним: перетравлюються ферментами ШКТ; мало чутливі до дії лізоциму, пеніциліну, йоду; імуногенні властивості добре виражені; чутливі до дії кислот; ендоспор не утворюють; рідко утворюють екзотоксин; можуть утворювати війки

Типи і механізми живлення мікроорганізмів. Механізми проникнення поживних речовин в бактеріальну клітину. Хімічний склад мікроорганізмів. Значення складових компонентів. Поживні середовища, вимоги до них. Класифікація поживних середовищ, які використовують у мікробіології

Типи живлення: автотрофи (для створення нових клітин використовують окис водню) і гетеротрофи (використовують готові сформовані органічні сполуки). Гетеротрофи в свою чергу поділяються на сапрофіти (потребують мертві органічні речовини) і паразити (визивають хвороби в тих істотах, в яких живуть)

Механізми проникнення поживних речовин: дифузія, полегшена дифузія, транслокація груп (коли транспортуєма сполука піддається модифікаційним змінам), активний транспорт (затрати енергії)

Мікробні клітини майже цілком складаються з води (біля 80 %). 20 % вмісту клітини припадає на сухі речовини. Якщо їх прийня­ти за 100 %, то хімічний склад клітини буде такий: вуглецю - 46-50 %. кисню - 30, водню - 6-7, азоту - 7-14, мінеральних речовин - 2-14 %. До мінеральних речовин належать фосфор, калій, натрій, магній, сірка, кальцій, хлор, залізо, цинк, бор, хром та інші.

Вода: розчинник для кристалічних речовин, джерело водневих іонів, учасник хім. реакції

Білки: утворюють мембрану на поверхні цитоплазми (ліпопротеїди), здійснюють хім. реакції (ферменти); обумовлюють видову специфічність мікроорганізмів.

Полісахариди: розпадаються на глюкозу, фруктозу, галактозу.

Класифікація поживних середовищ:

-за консистенцією

1)тверді 2)напіврідкі 3) рідкі

-за походженням

1)Природні (сироватка крові, жовч, яйця, молоко, морква)

2)Штучні; 3) Синтетичні

-за призначенням і складом

1)Основні (МПБ, МПА)

2)Диференціально-діагностичні(Середовище Гісса, Середовище Левіна, кровяний МПА, згорнута сироватка)

3)Спеціальний жовчний бульйон, цукровий бульйон, асцит, агар)

Вимоги до поживних середовищем:

Повноцінність за хім. складом; наявність стимуляторів росту; певна реакція (рН); буферність; ізотонічність; в’язкість; вологість; прозорість; стерильність.

Значення генетики у розвитку загальної і медичної мікробіології, вірусології, молекулярної біології. Мікробіологічні основи генної інженерії. Схема одержання генних структур і спадково змінених організмів. Досягнення генної інженерії, використання генноінженених препаратів у медицині.

Лікарська стійкість мікробів,механізм утворення стійких форм. Методи визначення чутливості мікробів до антибіотиків. Мінімільна пригнічувальна та мінімальна бактерицидна концентрації. Практичне значення.Принципи бортьби з лікарською стійкістю мо.

Під стійкістю розуміють здатність мо переносити більші концентрації препарату порівняно з іншими мо даного виду,або ж розвиватися при таких концентраціях,які перевищують терапевтичну дозу.

Механізм утворення стійких форм.

-перетворення активної форми антибіотика в неактивну шляхом ферментативної інактивації та модифікації.

-втрата проникності клітинної стінки для певного хіміотерапевтичного засобу

-порушенням в системі специфічного транспорту певного препарата в бактеріальну клітину

-кодування резистентності у хромосомному апараті або у плазмідах

Методи визначення чутливості мікробів:

1.Дифузійні методи:

-метод лунок-у чашки Петрі газоном засівають мікробну культуру.В агарі пробивають лунки і вносять 0,1 мл досліджуваного препарату і інкубують 18 год. при 37С.Проводять вимірювання діаметру зони пригнічення росту для кожного препарату.

-метод дисків-сіять досліджувану культуру, на агар наносять диски,просочені антимікробними препаратами,інкубують при 37С.Проводять визначення діаметру зон затримки росту та порівнюють іх з зазначеними в інструкціях.

2.Методи серійних розведень:

рідке середовище-у пробірках готують серію подвійних розведень препарату на рідкому поживному середовищі.У кожну пробірку вносять по 0,05 мл фіз. розчину, що містить 106 /мл мікробних клітин.Інкубують 18-20 год при 37С.Результати враховують за помутнінням середовища,порівнюючи з контролем.

щільне середовище-готують подвійні серійні розведення препарату,потім вносять по 1 мл кожного розведення у пробірки,що містять по 4 мл розплавленого і охолодженого (45С)агару.Агар засівають тест-культурою бактерій. Суміш вносять до чашок Петрі,пробірки скошують та інкубують.Досліджують МПК.

За результатами визначають:

Мінімільна пригнічувальна концентрація-відповідає найбільшому розведенню препарату,що гальмує ріст тест-культури.

Мінімальна бактерицидна концентрація-визначається внесенням у контрольні пробірки з рідким поживним середовищем по 0,01 мл середовища з кожної пробірки ряду розведень.Після інкубації(18-20 год)виявляють найменшу дозу препарату,щ надає бактерицидний ефект.

Боротьба з лікарсько-стійкими бактеріями проводиться різними шляхами. До них відносяться систематичне отримання нових хіміотерапевтичних препаратів, які відрізняються від існуючих механізмом антибактеріальної дії. Перспективним напрямком є ​​хімічна модифікація відомих антибіотиків із захищеними активними групами, стійкими до бактеріальних ферментів. Крім того, проводяться дослідження з вишукування інгібіторів, що пригнічують активність бактеріальних ферментів, а також препаратів, що перешкоджають адгезії бактерій на клітинах макроорганізму.

Інфекція. Фактори, що обумовлюють виникнення інфекційного процесу. Роль мікроорганізмів в інфекційному процесі. Патогенність, вірулентність, одиниці виміру, методи визначення. Фактори патогенності мікроорганізмів, їх характеристика.

Інфекція – сукупність біологічних процесів, що відбуваються в макроорганізмі при проникненні в нього патогенних агентів незалежно від того, спричинить це розвиток патологічного процесу чи призведе тільки до носійства збудника.

Фактори, що обумовлюють виникнення:

- наявність патогенного мікроорганізму

- проникнення його у сприйнятливий макроорганізм

- певні умови середовища, в якому відбувається взаємодія мікро та макроорганізму.

Роль: спричинюють інфекційний процес

Патогенність – потенціальна здатність певних видів мікроорганізмів спричиняти інфекційний процес. Є видовою ознакою хвороботворних мікроорганізмів

Вірулентність – ступінь патогенності певної культури (штаму). Є показником індивідуальної ознаки патогенного мікроорганізму.

Одиниці вірулентності: Dlm – найменша доза збудника, яка спричиняє загибель 80% віповіних лабораторних тварин; Dcl – доза, що призводить до загибелі100% узятих для досліду тварин; LD50 – доза, що вбиває половину заражених тварин.

Фактори патогенності:

- токсиноутворення (за характером утворення бактеріальні токсини поділяють а екзо- й ендотоксини)

Екзотоксини	Ендотоксини
Складаються з білкових речовин	Складаються з полісахаридних сполук
Легко декретують з клітини у навкол середовище	Міцно зв’язані з тілом бактеріальної клітини
Високотоксичні	Менш токсичні
Термолабільні	Термостабільні

- адгезивність (властивість мікробів фіксуватися на поверхнях клітин організму хазяїна)

- колонізація (характерна для ешерихій і зумовлює їх прикріплення до епітеліальних клітин стінки кишки)

- інвазійність (здатність протистояти дії клітинних і гуморальних механізмів захисту; зумовлена факторами розповсюдження)

Роль макроорганізму в інфекційному процесі.Імунологічна реактивність організму дитини.Вплив навколишнього середовища і соціальних умов на виникнення і розвиток інфекційного процесу у людини.Персистенція бактерій і вірусів.Рецидив,реінфекція,суперінфекція.

Макроорганізму належить провідна роль у регулюванні і виникненні інфекційного процесу.Резистентність макроорганізму визначається умовами середивища.

До факторів,які знижують резистентність належать: голодування,психічні і фізичні травми,перевтома,переохолодження,перенагрівання.

Голодування призводить до порушення білкового обміну,зменшення активності фагоцитозу,зменшення синтезу антитіл.При енцефаліті,сказі уражується кора ГМ,при ботулізмі-ядра довгастого мозку.

У виникненні інфекційного прцесу велике значення мають: наднирники,загруднинна залоза,кістковий мозок,тимус,лімфатичні вузли,селезінка.

Діти до 6 місяців мають високу стійкість до інфекційних хвороб через слабкий розвиток ЦНС,а також наявності гуморального імунітету,який передався від матері. Діти більш сприйнятливі до кишкових,стрептококових та стафілококових інфекцій.

Роль оточуючого середовища та соціальних факторів. Інфекційний процес залежить від фізичних, хімічних, біологічних, соціальних факторів.

Охолодження та перегрівання знижують резистентність організму до дії патогенних мо,порушують біокаталітичні реакції, послаблюють стійкість до мікробів, знижують активність імунної системи.

Значну роль відіграють УФ-випромінювання та іонізуючі радіації.Вони сприяють активізації умовно-патогенної мікрофлори,розвитку бактеріємій та септицемій.

Особливу небезпечність мають іонізуючі промені,які викликають глибокі зміни в кістковому мозку.

Негативно впливають на людину інтенсивне забруднення навколишнього середовища, незадовільні гігієнічні умови побуту та праці, низький рівень розвитку суспільства.

На сприйнятливість до інфекційних хвороб впливають такі соматичні захворювання: діабет, розлади ендокринних залоз, захворювання нирок, печінки, кровотворної системи.

Персистенція- тривале перебування мікробів в організмі людини,при якому виробляються віруснейтралізуючі антитіла.Персистенція проявляється у формі мікробного носійства, коли мікроб певний час зберігається в організмі, відсутні клінічні симптоми, а мікроб виділяється в оточуюче середовище (туберкульоз, проказа, бруцельоз, малярія),або не виділяється(сифіліс, токсоплазмоз).

Реінфекція -повторне зараження тим же видом мо після перенесеного захворювання (сифіліс, гонорея).

Суперінфекція- повторне зараження тим же мікробом людини,у якої ще не скінчилось основне захворювання.

Рецидив- повернення симптомів того самого захворювання(малярія,тиф).

Неспецифічні фактори захисту організму від патогенних мікробів. Комплемент, його властивості, шляхи активації. Мембраноатакуючий комплекс. Фагоцитоз, види фагоцитуючих клітин. Стадії фагоцитозу. Завершений і незавершений фагоцитоз

Неспецифічний імунітет - це форма імунітету, який здійснюється різними речовинами, що їх виділяють спеціальні залози шкіри, травної і дихальної систем, а також лейкоцитами за допомогою фагоцитозу та білком-інтерфероном. Вони діють на всі мікроорганізми, незалежно від їхньої природи.

Неспецифічні фактори захисту:

1)бар’єрна функція шкіри:залози виділяють лізоцим,що руйнує пептидоглікан мікробів;

2) бар’єрна функція слизових оболонок,які покриті слизом,війками;

3) бар’єрна функція паренхіматозних органів:запалення;

4)фагоцитоз.

Комплемент -складний комплекс білків сироватки крові, який при активації комплексом антиген-антитіло та ін. факторами вивільнює мембраноатакуючі ферменти і забезпечує неспецифічний захист організму від чужорідних агентів клітинної природи.

Властивості: Комплемент термолабільний, він руйнується при 55°С протягом 30 хвилин, але може тривалий час зберігатись у висушеному стані при низьких температурах. Швидко руйнується під дією прямих сонячних променів та рентгенівського опромінення. Бактерицидна дія зменшується під дією пепсина та кислот. Деякі речовини, наприклад сахароза, глюкоза, що пригнічують денатурацію білка, підвищують стійкість комплементу до негативних факторів.

Шляхи активації:класичний-активація комплементу комплексом антиген-антитіло;альтернативний-активація ендотоксинами організму.

Мембраноатакуючий комплекс -йонний канал в плазматичній мембрані бактеріальної клітини, який викликає лізис клітини.

Фагоцитоз -активне захоплення і поглинання мікроскопічних сторонніх об'єктів (бактерії, фрагменти клітин) і твердих частинок одноклітинними організмами або деякими клітинами багатоклітинних тварин.

Види фагоцитуючих клітин:сегментоядерні лейкоцити, макрофаги, ендотелій судин, альвеолоцити.

Стадії фагоцитозу:

1-хемотаксис(зближення);

2-адсорбція мікроба на поверхні клітини;

3- поглинання мікроба і утворення фагосоми,у якій багато ферментів, які руйнують мікроб

=> фагосома зливається з лізосомами клітини => утв. фаголізосом (основний період руйнування мікроба),поява перикисів(вбивають мікроб),утв.радикали гіпохлориду ClO(хлор оксид).

Завершений фагоцитоз закінчується повним руйнуванням мікрофаги. Однак деякі види мікроорганізмів виявляють більшу стійкість до лізосомальні антимікробних речовин або навіть розмножуються всередині фагоцитів. Такий незавершений фагоцитоз частіше спостерігається в нейтрофілах і закінчується їх загибеллю, в інших же випадках фагоцитованими мікроби виштовхуються з них.

 

Гуморальні неспецифічні фактори захисту від патогенних мікробів. Система комплементу, лізини, лейкіни, інтерферони, противірусні інгібітори, лізоцим, пропер дин, цитокіни, фібронектин, манозозвязуючий білок, білки гострої фази. Неспецифічні фактори захисту ротової порожнини (клітинно-тканинні, гуморальні)

Система комплементу -комплекс білків, які здатні викликати руйнування бактерій, викликати нейтралізацію вірусів, коли вони потрапляють в організм.

Лізин-білок крові, який викликає лізис(руйнування) різноманітних клітин.

Лейкіни – білки, які востанавлюють системи клітинного імунітета, що проявляється збільшенням лімфоцитів та підвищенням мітогенної активності Т-лімфоцитів.

Інтерферони (альфа,бета,гама) – речовини білкової природи,які затримують, порушують репродукцію віруса;

Противірусні інгібітори – гальмують розмноження віруса та біосинтез вірусних макромолекул.

Лізоцим – фермент(муреїназа), що руйнує пептидоглікан клітинної стінки грам позитивних бактерій. Секретується нейтрофілами, моноцитами, макрофагами.

Пропердин -глобулярний білок сироватки крові, який відіграє роль при запаленні тканини, а також в процесі поглинання фагоцитами патогенів та нейтралізації деяких вірусів.

Цитокіни (інтерлейкіни)-забезпечують взаємодію клітин імунної системи між собою та з клітинами інших систем організму.

Фібронектин – опсонін(опсонізуюча дія-покращення фагоцитозу) глікопротеїнової природи, який синтезується макрофагами. Він екранізує ушкоджені ділянки ендотелію і в такий спосіб перешкоджає утворенню тромбів.

Маноза-зв'язуючий білок є Са-залежним білком плазми крові. Виявлено, що у людини цей білок здійснює функцію активатора системи комплементу, крім того, він діє безпосередньо як опсонін, взаємодіючи з рецепторами макрофагів.

Білки гострої фази- поліпептиди, які інтенсивно синтезуються під час гострої фази запалення;використовуються як лабораторні маркери запального процесу;більшість з них виробляється клітинами печінки.Їх продукцію стимулюють доімунні цитокіни.До них належать:фібриноген, манозозв’язуючий протеїн, С-реактивний білок та ін.

?Гуморальний неспецифічний фактор захисту ротової порожнини - виділення лізоциму.

?Клітинно-тканинний неспецифічний фактор захисту ротової порожнини:вимиваюча дія слини.

 

Клітинно-тканинні неспецифічні фактори захисту організму (шкіра, слизові оболонки, фагоцитоз, лімфатичні вузли, запалення, природні клітини-кілери). Роль нормальної мікрофлори в захисті організму від патогенних мо.

Клітинно-тканинні неспецифічні фактори захисту організму:

? Шкіра: залози виділяють лізоцим,що руйнує пептидоглікан мікробів;оцтова і молочна кислоти поту,жирні кислоти секрету сальних залоз.Кисле та сухе середовище.Злущування верхнього шару клітин шкіри разом з мікробами.

?Слизові оболонки: Механічний захист:архітектоніка та волосся носа перешкоджають проникненню мікробів у дихальні шляхи. Слиз заважає їх прикріпленню до епітелію. Видалення мікробів завдяки кашлю,чханню, мукоциліарному транспорту,перистальтиці. Вимиваюча дія слини, сльози, сечі.Фізико-хімічні фактори:Кисле середовище шлунка, сечового міхура,норок,жовч інактивують багато бактерій та вірусів.Бактерицидні речовини слини, носового секрету, сльозової рідини, слизу,молока(лізоцим, пероксидаза, гідролітичні ферменти, лактоферин), дефензиви респіраторного і гастроінтестинального трактів, спермін і цинк у спермі.

Фагоцитоз -активне захоплення і поглинання мікроскопічних сторонніх об'єктів (бактерії, фрагменти клітин) і твердих частинок одноклітинними організмами або деякими клітинами багатоклітинних тварин.Види фагоцитуючих клітин:сегментоядерні лейкоцити, макрофаги, ендотелій судин, альвеолоцити.

Лімфатичні вузли - невеликі залози у формі зерна квасолі, які складається в основному з лімфоцитів, лімфи та з'єднувальної тканини. Виконують бар’єрно-фільтраційну функцію, у них затримуються і знешкоджуються чужорідні елементи, бактерії, віруси, пухлинні клітини тощо, що надходять з током лімфи.

Запалення -універсальна захисна реакція, яка ініціюється ушкодженими клітинами макроорганізму і здійснюється завдяки активації факторів пиродженої резистентності. Запалення заважає розповсюдженню патогенну з первинного вогнища по всьому організму, спричинює знищення мікроорганізмів і створює умови для формування наступної специфічної імунної відповіді.Характерні риси запалення:

1)розширення капілярів, що підсилює локальний кровоток і призводить до розвитку почервоніння;

2)підвищення судинної проникності, яке спричинює вихід рідини, білків плазми і лейкоцитів із кровоносних судин=>набряк;

3)підвищення t ͦ тіла;

4)поява болю;

5)активація фагоцитів та накопичення лейкоцитів у вогнищі ушкодження;

6) утворення фібринових згустків у периваскулярному просторі та тромбоз кровоносних судин, що локалізує запальний процес;

7)активація системи комплементу.

Запалення, яке виникає внаслідок інфекції, найчастіше починається з активації комплементу та вивільнення різних медіаторів запалення із клітин:гістаміну, брадикардіну, простагландинів.

Природні кілери або NK-клітини – це великі гранулярні лімфоцити, що є частиною вродженого (неспецифічного) імунітету, так як, на відміну від Т- і В-лімфоцитів, на їхній поверхні відсутні антиген-специфічні рецептори. Природні кілери становлять 5-10% від загальної кількості лімфоцитів у крові людини. Вони відіграють важливу роль у захисті організму від вірусних інфекцій та є невід’ємною складовою протипухлинного імунітету.

Ці клітини проявляють цитотоксичну дію, шляхом вивільнення із цитоплазматичних гранул білків перфоринів та гранзимів, що змушують клітину-мішень помирати шляхом апоптозу. Назва «природні» означає, що вони не потребують попередньої активації, для того щоб знищити небезпечну для організму клітину.

Нормальна мікрофлора окупує екологічну нішу і у такий спосіб запобігає колонізації цієї ділянки тіла людини патогенними мікроорганізмами та їх розмноженню. Фізико-хімічні фактори: бактеріоцини (бактеріальні білки, які пригнічують розмноження бактерій того ж самого та близького за походженням виду) та бактеріальні жирні кислоти малої молекулярної маси. Молочна кислота, яку в піхві у жінок виробляють молочнокислі бактерії внаслідок розщеплення глікогену(секретується епітелієм).

Імунна система організму, її органи. Роль вилочкової залози в імунній відповіді. Клітини імунної системи, їх різновиди, взаємодія Т-, В-лімфоцитів і макрофагів. Їх роль в клітинному і гуморальному імунітеті.

Іму́нна систе́ма — сукупність органів, тканин, клітин, які забезпечують захист організму; система організму, яка контролює сталість клітинного і гуморального складу організму.Імунна система багатокомпонентна, але працює як єдине ціле.

До складу імунної системи входять:

Органи і тканини імунної системи:

* центральні (кістковий мозок і тимус)

* периферійні (селезінка, лімфатичні вузли та інші накопичення лімфоїдних тканин)

Клітини імунної системи:

* лейкоцити (спеціальні клітини імунної системи):

-лімфоцити (Т-лімфоцити, В-лімфоцити, Нормальні кіллери)

-фагоцити (макрофаги, еозинофіли, нейтрофіли, базофіли, дендритні клітини, мікроглії, купферовські клітини)

* допоміжні клітини (тучні клітини, тромбоцити)

Гуморальний імунітет забезпечується при взаємодії основних типів клітин — макрофагів, Т— і В-лімфоцитів. Антиген фагоцитується макрофагами і після внутрішньоклітинних перетворень представляє його пептидні фрагменти Т-хелперам, які викликають В-лімфоцити. В-лімфоцити які перетворюються на бластні клітини, а потім в плазматичні, синтезуючі по відношенню до специфічного антигена антитіла. Для активації Т-хелперів, деякі сприяють формуванню гуморального і клітинного імунітету, потрібна дія інтерлейкіну-1, що виділяється макрофагами при зустрічі з антигеном интерлейкіна-2.

Для активації В-лімфоцитів потрібна дія лімфокінів, що виробляються Т-хелперами (интерлейкины-4, - 5, - 6).Плазматичні клітини синтезують імуноглобуліни А, М, G, D, F. Таким чином, схема імунної відповіді є взаємодією антигена з клітинами імунної системи. Антиген зазвичай взаємодіє з макрофагами, які він подає Т- і В-лімфоцитам, виконуючи функцію антигенподающей клітини. В-лімфоцити забезпечують клітинну відповідь.

У вилочковій залозі (тимусі) розвиваються Т-лімфоцити.

 

(доповнення:

 

Імунна система організму -сукупність лімфоїдної тканини, яка розташована по всьому організму.

Особливості імунної системи:

1)розміщена по всьому організму;

2)1% від маси тіла(1,5-2 кг);

3)клітини імунної системи постійно циркулюють по організму з кровотоком;

4)реагує на генетично чужорідні речовини (виробляє антитіла).

Органи імунної системи:

А)Центральні:червоний кістковий мозок, тимус;

Б)Периферійні: лімфовузли, селезінка, мигдалики, лімфоцити, лімфоїдна тканина дихальних шляхів, кишково-шлункового тракту.

Виличкова залоза(тимус)- розташована у верхній частині грудної клітки за грудниною.

Функції:

1)продукція Т-лімфоцитів(тимусзалежні);

2)синтез гормонів, що впливають на дозрівання імунних клітин, а також фактор росту і речовин, подібних до інсуліну й кальцитоніну.

Клітини імунної системи:

1)лімфоцити(утворюються з стовбурових клітин;

Т-лімфоцити здатні знешкоджувати,

Т-хелпери допомагають утворювати антитіла,

Т-супресори пригнічують Т-хелпери,

Т-клітини пам’яті зберігають інформацію про антиген, який потрапив в організм).

В-лімфоцити, які перетворюються в плазматичні клітини без участі Т-хелперів,

В-лімфоцити, які перетворюються в плазматичні клітини за участі Т-хелперів,

В-лімфоцити, які здатні руйнувати інші клітини,

В-лімфоцити, які гальмують Т-лімфоцити,

В-лімфоцити – клітини-пам’яті,

Нульові лімфоцити -руйнують клітини мутанти.

2) натуральні кілери

3) нейтрофільні лейкоцити (паличкоядерних і сегментоядерние)

4) еозинофільні лейкоцити

5) базофільні лей