Тема 15. Витрати виробництва і прибуток

 

Залежно від типу власності й виду підприємств засоби виробництва набувають або форми капіталу (капіталістичної власності), або народних фондів (народного капіталу), як це має місце на викуплених трудовими колективами підприємствах у США.

Засоби виробництва є невід'ємним фактором виробництва, але самі по собі вартості, в т.ч. додаткової вартості, не створюють, їх на капіталістичних підприємствах називають постійним капіталом. Витрати капіталіста на робочу силу створюють не лише необхідний продукт, а й додатковий, тому їх називають змінним капіталом. Засоби праці (верстати, машини, устаткування тощо), що переносять свою вартість на новостворений продукт частинами, належать до основних виробничих фондів, а предмети праці (сировина, паливо, електроенергія, куповані напівфабрикати, тара тощо), які переносять свою вартість на новостворений продукт одразу, належать до оборотних фондів. До цих фондів відносять також вартість робочої сили. Частина фондів підприємства у товарній і грошовій формі є фондами обігу. Оборотні фонди та фонди обігу утворюють оборотні засоби.

Розрізняють фізичне та моральне зношування основних фондів. Фізичне (або матеріальне) зношування — це поступова втрата основними виробничими фондами своєї споживчої вартості, а водночас і вартості. Моральне зношування — це втрата основними фондами частини своєї вартості внаслідок науково-технічного прогресу в машинобудуванні.

Процес перенесення вартості основних виробничих фондів на готовий продукт в міру фізичного зношування називають амортизацією. Щоб своєчасно замінити зношені виробничі фонди, на підприємствах створюється амортизаційний фонд, до якого перераховуються кошти в міру зношування основних фондів. Оборот виробничих фондів означає повне повернення до підприємця витрачених ним коштів на придбання засобів виробництва.

Час обороту основних виробничих фондів складається з часу виробництва і часу обігу. До часу виробництва входить робочий період, час дії природних сил на продукт, час перебування сировини, комплектуючих виробів тощо на складах і час перерв у процесі праці. До часу обігу виробничих фондів включають час на закупівлю засобів виробництва і час реалізації готового продукту.

Витрати виробництва — це те, у що обходиться підприємству виробництво товару. Витрати підприємства на виготовлення і реалізацію продукту називають собівартістю виробництва. Вони відрізняються від суспільно необхідних витрат на величину додаткового продукту. Вмінені витрати — це справжні витрати виробництва на певний товар, що дорівнюють найвищій корисності тих благ, які суспільство може отримати за найоптимальнішого використання економічних ресурсів (якби по-іншому використовувалися ці ресурси в разі недостатньо оптимального їх використання). Зовнішні витрати — це витрати на придбання сировини, робочої сили, матеріалів тощо; внутрішні витрати — це обладнання компанії, її грошовий капітал, інші активи, підприємницькі здібності (або власні ресурси). До постійних належать витрати на заробітну плату, сплату оренди (якщо орендується приміщення, основні фонди тощо), витрати на освітлення, опалення, сплату відсотків за кредит тощо. До змінних належать витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію. На стадії машинної індустрії в основі товарних цін лежать не лише суспільно необхідні витрати (не тільки закон вартості), а й співвідношення між попитом і пропозицією (закон попиту і пропозиції). Тому ціна — це грошовий вираз ціни виробництва, взаємодії закону вартості та закону попиту і пропозиції. На вищій стадії розвитку капіталізму ціна перетворюється на грошовий вираз монопольної ціни виробництва, в якій відображається дія законів вартості, попиту і пропозиції та монополізації виробництва.

Ціна за сучасних умов виконує облікову, розподільчу і стимулюючу функції. Облікова функція є засобом обліку суспільно необхідної, а отже, й корисної праці. Розподільча функція означає процес перерозподілу частини вартості на користь тих підприємств, витрати яких нижчі за суспільно необхідні. Стимулююча функція полягає у тиску ринкових цін на підприємців через механізм конкуренції впроваджувати нову техніку, досконаліші форми й методи організації виробництва тощо.

За критерієм власності розрізняють державні, кооперативні, індивідуальні та інші види цін; за формою конкуренції — ринкові, олігополістичні, монопольні; за типами ринкової системи — регульовані та нерегульовані. Класифікація цін в Україні здійснюється їх поділом на оптові ціни підприємства (складаються із собівартості та прибутку), оптові ціни промисловості (перевищують оптові ціни підприємств на величину торговельної надбавки) і роздрібні ціни (ціни, за якими продукція продається кінцевим споживачам).

Реалізувавши продукцію, підприємство отримує валову виручку. Різниця між валовою виручкою і собівартістю продукції — це і є прибуток (кількісний аспект даної категорії). Якісний аспект прибутку виражає відносини власності між працівниками окремого підприємства, підприємством та іншими підприємствами-постачальниками і торговельними організаціями, а також між підприємством і державою з приводу привласнення різних частин додаткового продукту. Водночас прибуток є перетвореною формою додаткової вартості, тобто формою, яка приховує справжнє джерело свого виникнення.

Загальна прибутковість підприємства визначається нормою прибутку й вимірюється відношенням маси прибутку До величини авансованого капіталу. Цей показник є водночас критерієм ефективності виробництва.