Тема 11. Монополії і конкуренція

 

Конкуренція є об'єктивним економічним законом, який виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між відособленими товаровиробниками (у їх суперництві й боротьбі за найвищу результативність виробництва), з одного боку, і споживачами їх продукції — з іншого, внаслідок чого підприємці змушені знижувати витрати виробництва, покращувати якість товарів і послуг тощо. Тому закон конкуренції (поряд з іншими економічними законами) зумовлює дію закону концентрації виробництва і капіталу.

Закон концентрації виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції (відповідних законів), внаслідок дії яких відбувається зосередження факторів виробництва (речових і особистих) на крупних підприємствах. Результатом його дії є виникнення монополій.

На нижчій стадії розвитку капіталізму конкуренція отримала назву вільної (або чистої, досконалої), оскільки відбувалася між великою кількістю незалежних підприємств-виробників і конкурентів-продавців за умов вільного доступу до будь-якого виду діяльності, вільного ціноутворення, неспроможності кожного з них впливати на ринкові ціни. Сферами конкурентної боротьби були окремі галузі (що означало внутрігалузеву конкуренцію) і сфери економіки (що означало міжгалузеву конкуренцію). У процесі внутрігалузевої конкуренції відбувалося перетворення багатьох індивідуальних вартостей (що формувалися на окремих підприємствах) на єдину ринкову або суспільну вартість. У процесі міжгалузевої конкуренції мав місце процес переливання капіталу між галузями, утворення середнього прибутку і перетворення ринкової вартості на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.

Монополія — це окремі наймогутніші підприємства або об'єднання декількох підприємств, які виробляють переважну кількість продукції певного виду і таким чином впливають на процес ціноутворення, привласнюють високі (монопольні) прибутки. Основними формами монополістичних об'єднань у промисловості є картелі, синдикати (монополізують сферу обігу), трести, концерни і конгломерати, які монополізують насамперед сферу безпосереднього виробництва.

Процес монополізації здійснюється і в банківській сфері, а основними формами монополії тут є банківські картелі, банківські синдикати або консорціуми, банківські трести, банківські концерни.

Основна форма капіталістичних об'єднань за сучасних умов — багатогалузевий концерн. Його учасники втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює за ними фінансовий контроль.

Крім різних форм монополій, розрізняють такі три основні типи монополій: 1) монополія окремого підприємства (коли одна компанія забезпечує повний випуск окремих товарів та надання послуг); 2) монополія як змова (за якої існує змова чи угода кількох крупних компаній про виробництво відповідної кількості продукції, поділ ринків збуту, рівень цін тощо); 3) монополія, заснована на диференціації продукту (випуску продукції зі специфічними властивостями, особливістю обслуговування тощо). Специфічним типом монополії, пов'язаної з державною власністю, є природна монополія, що утворюється у сфері енергозабезпечення, зв'язку, трубопровідного транспорту тощо. Основними позитивними сторонами монополізації є здатність гігантських компаній фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, впроваджувати новітні досягнення науки й техніки, постійно готувати висококваліфіковані кадри тощо.

Основні негативні сторони монополізації — встановлення монопольно високих цін, привласнення частини доходів, створених на дрібних та середніх підприємствах, а також підприємствах державного сектора (що обмежує їх можливості здійснювати розширене відтворення), гальмування науково-технічного прогресу тощо.

Панування монополій (в т.ч. олігополій) означає перехід вільної конкуренції у монополістичну, або недосконалу. Вона ведеться такими нечесними методами, як монополізація джерел сировини, ринків збуту, кредитних ресурсів, промисловий шпіонаж, підкуп чиновників державного апарату тощо. Розрізняють ціновий та неціновий види недосконалої конкуренції.

За умов панування монополій основними видами цін є монопольно високі та монопольно низькі ціни; перші встановлюють крупні компанії, які посідають монопольне становище у виробництві й на ринку. Монопольно високі ціни обмежують конкуренцію, порушують права споживачів, а компанії отримують внаслідок цього високі прибутки. Монопольно низьку ціну встановлюють дрібні та середні підприємства немонополізованого сектора, державні підприємства під тиском монополістів і державного апарату.

Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки, у багатьох країнах світу, в т.ч. в Україні, приймаються антимонопольні закони, мета яких — контроль за угодами між крупними компаніями, їх зловживанням економічною владою, практикою монополістичного ціноутворення тощо. На основі цих законів здійснюється антимонопольна діяльність держави, яка передбачає прийняття антимонопольного законодавства та комплекс заходів, спрямованих або на заборону монополій, які послаблюють конкуренцію (американська система антимонопольного права), або на заборону не монополії, а лише її зловживання владою (європейська та японська системи).