Майно у сфері господарювання

'                      1.1. Поняття та види майна

■і Господарська діяльність здійснюється з використанням не ли-піе організаційних та управлінських зусиль суб'єктів такої діяль­ності, а й з використанням майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Господарського кодексу України, май­ном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартіс­не визначення, виробляються та використовуються у діяльності суб'єктів господарських відносин та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Відтак, положення цієї статті розрізняють

143

майно в речовій формі (рухоме і нерухоме майно) і нематеріальні активи (безтілесне майно). Майно в речовій формі залежно від природних властивостей традиційно поділяється на рухоме і неру­хоме (ст. 181 ЦК України). До нерухомих речей належить земля (земельні ділянки) та розташовані на ній об'єкти, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Не­рухомі речі зазвичай є незамінними (індивідуалізованими) і мають спеціальний правовий режим, що полягає в реєстрації прав на таке майно. Правовий режим нерухомих речей може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього пла­вання, космічні об'єкти та інше майно.

Різновидом нерухомого майна, що має спеціальний правовий режим, є природні ресурси (гл. 15, статті 148-153 ГК України) -земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресур­си, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зо­ни, які відповідно до Конституції (статті 13, 14) є об'єктами права власності Українського народу. Правовий режим використання зазначених об'єктів регулюється: Земельним кодексом, Кодексом «Про надра», Лісовим кодексом, Водним кодексом, а також зако­нами: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», від 03.03.1993 р. «Про тваринний світ», від 09.04.1999 р. «Про рослинний світ»), від 16.06.1992 р. «Про при­родно-заповідний фонд України», від 16.10.1992 р. «Про охорону атмосферного повітря» та ін.

Питання правового режиму нерухомості є також предметом
регулювання ЦК України, яким, зокрема: передбачається держа­
вна реєстрація прав на нерухомі речі (ст. 182); підприємство -
різновид нерухомого майна, що використовується для здійснення
підприємницької діяльності,- визначається як єдиний майновий
комплекс, до складу якого входить власне нерухомість (земельні
ділянки, будинки, споруди), рухомі речі (устаткування, інвентар,
сировина, продукція), безтілесне майно (права вимоги, борги,
право на торговельну марку або інше позначення та інші права
(ст. 191); визначає іпотеку як заставу нерухомого майна та закріп­
лює положення про регулювання відносин, пов'язаних з іпотекою,
спеціальним законом (ст. 575) - Законом України від 5 червня
2003 р. «Про іпотеку».                                                                   і

Рухомими речами є речі, які вільно переміщуються у просторі (ч. 2 ст. 181 ЦК України). Правовий режим таких речей спроще­ний, оскільки вони зазвичай вважаються товаром, призначеним

144

для відчуження. Відтак їх обіг не потребує реєстрації, за деякими винятками.

До безтілесного майна належать нематеріальні активи, корпо­ративні права, цінні папери.

Нематеріальними активами відповідно до ст. 1 Закону Украї­ни «Про оподаткування прибутку підприємств» належать:

об'єкти інтелектуальної (в т. ч. промислової) власності (вина­ходи та корисні моделі; промислові зразки; сорти рослин та породи тварин; торговельні марки (знаки для товарів і послуг); комерційне (фірмове) найменування; географічне зазначення; комерційна таєм­ниця; комп'ютерні програми);

науково-технічна інформація;

права користування землею, водою, надрами, іншими ресурса­ми навколишнього природного середовища тощо.

Правовий режим об'єктів інтелектуальної власності регулю­ється гл. 16ГК України (статті 154-162), ЦК України (глави 35-46) з врахуванням їх видів.

Вартість нематеріальних активів визначається сумою витрат на їх придбання і доведення відповідних об'єктів до стану, придатно­го для використання. Погашення вартості нематеріальних активів відбувається шляхом щомісячних амортизаційних відрахувань від собівартості продукції, виходячи з первісної їх вартості і строків корисного використання. Цей строк визначається самим підприєм­ством, але не може бути більшим ніж 10 років або строку діяльності підприємства, якщо останнє було створене на визначений строк. Якщо вартість нематеріальних активів не зменшується в процесі їх використання (товарний знак тощо), амортизація не нараховується.

Цінним папером (відповідно до ст. 161 ГК та ст. 194 ЦК Украї­ни) є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і влас­ником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Правовий режим цінних паперів визна­чається ГК (гл. 17, статті 161-166), ЦК (гл. 14, статті 194-198), За­коном від 18.06.1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу».

і Корпоративними правами (відповідно до ст. 167 ГК України) є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цкц особи в управлінні господарською організацією, отримання пев­ної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі

145

ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочно­сті, передбачені законом та статутними документами. Правовий ре­жим корпоративних прав регулюється ГК (гл. 18, статті 167-169, гл. 9 «Господарські товариства», гл. 10 «Підприємства колективної власності»), ЦК (гл. 8 «Підприємницькі товариства»), Законом «Про цінні папери і фондову біржу», Законом «Про господарські товари­ства», Законом «Про кооперацію».

1.2. Джерела формування та склад майна господарськоїорганізації / підприємства

Майнова база суб'єктів господарських правовідносин формується за рахунок різних джерел, серед яких (відповідно до ст. 140 ГК):

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

доходи від цінних паперів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

кредити банків та інших кредиторів;

безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

інші джерела, не заборонені законом.

Майно за суб'єктами господарювання може закріплюватися на
одному з основних правових титулів майна (праві власності, праві
господарського відання, праві оперативного управління, праві гос­
подарського використання та додаткових правових титулах (праві
довірчої власності, праві користування).                                          ;

Майнова база суб'єктів господарювання - неоднорідна. Залежно
від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення гос­
подарської діяльності, розрізняють: основні фонди, оборотні засоби,
кошти, товари (ст. 139 ГК).                                                           г

Основні фонди - це матеріально-речові цінності, що використо­вуються у виробничій діяльності протягом періоду, який переви­щує 365 календарних днів від дати введення в експлуатацію, вар­тість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або мора­льним зносом. До основних фондів належать: будинки, споруйи, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий ін­вентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Основні фонди використовуються поступово, перенесення їх вар-

146

тості на витрати виробництва відбувається за допомогою аморти­заційних відрахувань, які здійснюються протягом нормативного строку експлуатації основних фондів. За цим критерієм основні фонди поділяються на 3 групи: І - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої (строк експлуатації -20 років; норма амортизації - 5% балансової вартості на календар­ний рік); II - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини до них), меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше контор­ське (офісне) обладнання, устаткування, приладдя до них (строк експлуатації - 4 роки, норма амортизації - 25%); III - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2, норма амортизації - 15% балансової вартості на рік). Дозволяється за рішенням підприємства прискорена амортизація основних фондів III групи за диференці­йованими по роках експлуатації нормами амортизації, що їх вста­новлено Законом України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» (ст.8). Виняток становлять підприємства, ціни (тарифи) на продукцію (роботи, послуги) яких регулюються державою.

Оборотні засоби - це матеріально-речові цінності, які зазвичай споживаються протягом одного виробничого циклу і відразу ж пе­реносять свою вартість на готову продукцію. Це, насамперед, сиро­вина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швид­ко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призна­чення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

' Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товар­них відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансо­вих відносин відповідно до законодавства.

■-■ Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються: вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

і У майні суб'єктів господарювання вирізняють спеціальні фон­ ди та резерви — грошові кошти підприємства, що не беруть безпо­середньої участі у виробничому процесі, а використовуються за спеціальним призначенням (цілями), передбаченим законодавством або статутом підприємства. Спеціальні фонди та резерви поділя­ються на обов'язкові (тобто передбачені як такі законодавством) та необов'язкові, що створюються на розсуд самого підприємства або власника його майна. До перших (обов'язкових) належать: амортизаційний (призначається для відновлення основних фондів,

147

формується та поповнюється за рахунок амортизаційних відраху­вань), фонд охорони праці (створюється відповідно до Закону від 14.12.1992 р. «Про охорону праці»; джерелами формування цього фонду є частина прибутку, що визначається колективним догово­ром, та спеціальні відрахування від собівартості продукції). Для деяких категорій підприємств (зокрема тих, що функціонують у формі господарських товариств (за винятком корпоративних інве­стиційних фондів) і виробничих кооперативів обов'язковими є страховий або резервний фонд (формується за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку підприємства), а у виробничому кооперативі - пайовий, неподільний, резервний, спеціальний фонди; в комерційних банках створюються обов'язкові резерви в порядку, визначеному Національним банком України (Положенням про по­рядок формування обов'язкових резервів для банків України, за­твердженим постановою Правління НБУ від 27.06.2001 р. № 244). Підприємства можуть формувати згідно з положеннями своїх уста­новчих та/або внутрішніх документів й інші (необов'язкові) спеці­альні фонди та резерви, в т. ч. фонд виплати дивідендів, фонд сумнівних боргів, фонд матеріального заохочення, інноваційний фонд, який до ліквідації Державного інноваційного фонду належав до обов'язкових (призначається для фінансування науково-дослід­них, дослідно-конструкторських, топологічних робіт та фінансу­вання інших заходів щодо освоєння нових технологій; формується зазвичай за рахунок спеціальних відрахувань від вартості реалізо­ваної продукції).

Запровадження з 1 січня 2000 р. в Україні міжнародних стан­дартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності зумовило використання нових понять — оборотні та необоротні активи, що значною мірою охоплюють зміст вищезазначених (основні та обі­гові кошти, нематеріальні активи, спеціальні фонди та резерви).

1.3. Облік майна та звітність щодо його використання при здійсненні господарської діяльності

Майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукуп­ністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської дія­льності відповідно до вимог закону.

Суб'єкти господарювання відповідно до закону (ст. 145 Щ, Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні^) зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати

148

фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надава­ти фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установ­чих документів.

Питання, пов'язані із бухгалтерським обліком та фінансовою звітністю підприємств та інших господарських організацій відпо­відно до нових стандартів, визначається низкою нормативно-пра­вових актів як загальної, так і спеціальної сфери дії. Так, Закон України від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає правові засади регулювання, організа­ції, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітно­сті, в т. ч.:

• розкриває зміст цих понять (згідно зі ст. 1 зазначеного Зако­
ну, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєст­
рації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації
про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користува­
чам для прийняття рішень; фінансова звітність - бухгалтерська
звітність, що містить інформацію про фінансове становище, ре­
зультати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звіт­
ний період;

• передбачає, що метою ведення бухгалтерського обліку та
складання фінансової звітності є надання користувачам для прий­
няття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про
фінансове становище, результати діяльності та рух грошових кош­
тів¹ підприємства (ч. 1 ст. 2);

'• встановлює обов'язковість ведення підприємством бухгал­терського обліку, на даних якого ґрунтуються фінансова, податко-ва,⁽статистична та інші види звітності, що використовують грошо­вий вимір (ч. 2 ст. 2);

• визначає основні засади державного регулювання бухгатер-
ського обліку та фінансової звітності (статті 6—7);

• закріплює вимоги до первинних облікових документів та ре­
гістрів бухгалтерського обліку (ст. 9), а також вимогу щодо обо­
в'язковості періодичної інвентаризації активів та зобов'язань під­
приємства з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерсь­
кого обліку та звітності

• та регулює інші питання.

^Подання фінансової звітності здійснюється згідно з Порядком, вста­новленим постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № І19, а склад та принципи підготовки фінансової звітності визна-

149

чаються стандартами бухгалтерського обліку та звітності, затвер­дженими Міністерством фінансів України (накази від 31.03.1999 р. № 87 та від 29.11.1999 р. № 290).

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Ба­ланс» (загальні положення) у балансі відображаються активи, зо­бов'язання та власний капітал підприємства, при цьому активи визначаються як ресурси, контрольовані підприємством в резуль­таті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому; власний капітал -частина в активах підприємства, що залишається після вирахуван­ня його зобов'язань; зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очіку­ється, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди). Активи підприємства згідно з цим По­ложенням поділяються на оборотні та необоротні (оборотні активи -це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використан­ні, а також інші активи, призначені для реалізації та споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців від дати балансу, а необоротні активи - всі активи, що не є оборот­ними).

2. Право власності - основне речове право
у сфері господарювання: поняття та зміст       ,

Відносини власності - це суспільні відносини, що виникають у
зв'язку і з приводу привласнення матеріальних благ. Сутність від­
носин власності в сфері економіки полягає в належності наявних
засобів виробництва і продуктів праці, що отримуються від їх екс­
плуатації, певним суб'єктам.                                                   ,

Власність, в економічному розумінні,- це економічне пануван­ня суб'єкта над об'єктом, що належить йому, використання суб'єк­том цих об'єктів своєю владою і у власних інтересах.

Поняття права власності виникає в результаті правового врегу­
лювання економічних відносин власності. Розрізняють право вла­
сності в об'єктивному розумінні та право власності в суб'єктив­
ному розумінні.                                                           ,          ,;!.,

Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність пра­вових норм, що регулюють економічні відносини власності.,

Право власності в суб'єктивному розумінні - це визначена і забезпечена об'єктивним правом сукупність повноважень власника,

150

що забезпечує можливість використовувати належне йому майно своєю владою і у власних інтересах.

Право власності передбачає можливість вільного, але в межах закону, використання власником свого майна у власних інтересах. Правомочності власника щодо його майна, яке використовується у сфері господарювання, складні: крім відомої з часів римського права тріади (володіння, користування та розпорядження), до їх складу входять засновницькі (щодо заснування інших суб'єктів господарювання та наділення їх відповідним майном), регулятивні (щодо визначення меж використання майна, яке передається влас­ником іншим суб'єктам господарювання на похідних від права власності правових титулах), оперативно-управлінські (щодо управ­ління створеним власником суб'єктом господарювання), контрольні (щодо контролю за використанням майном, яке на певному, зазви­чай похідному від права власності, правовому титулі закріплюєть­ся за іншим суб'єктом господарювання) та охоронні (щодо охоро­ни прав власника від посягань інших осіб на його майно та захисту прав та законних інтересів власника у разі їх порушення іншими особами) повноваження. Засновницькі, регулятивні, оперативно-управлінські, контрольні, охоронні повноваження забезпечують власникові реалізацію однієї з основних функцій - функцію управ­ління своєю власністю.

Зазначені положення (щодо повноважень власника майна у сфері господарювання) віддзеркалені в статтях 134 і 135 ГК України. Відповідно до ч. 1 ст. 134 суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому Сім) майном, у тому числі має пра­во⁴ надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГК.

У ст. 135 ГК України визначаються організаційно-установчі повноваження власника, а саме, його право:

•■ • одноосібно або спільно з іншими власниками на основі надежного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і ком­петенцію його органів управління, порядок використання майна,

151

інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльно­сті заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до за­конодавства;

• особисто або через уповноважені ним органи з метою здійс­
нення підприємницької діяльності засновувати господарські органі­
зації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності,
праві господарського відання, а для здійснення некомерційної гос­
подарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати
мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію
їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і по­
рядок використання майна, визначати інші умови господарювання
у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установ­
чих документах господарської організації, а також здійснювати без­
посередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановле­
них законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої ор­
ганізації та припиняти її діяльність відповідно до ГК та інших
законів;

• здійснювати організаційно-установчі повноваження на основі
належних йому корпоративних прав відповідно до ГК та інших за­
конів;

• приймати рішення про об'єднання створених власником уні­
тарних підприємств-невласників в господарські об'єднання, пе­
редбачені ГК та іншими законами (найчастіше це повноваження
реалізується щодо державних та комунальних підприємств шлі­
хом створення за їх участі відповідно державних чи комунальних
господарських об'єднань).                                                           ¹

Організаційно-установчі повноваження власник може реалізо­
вувати особисто чи за допомогою уповноваженого ним оргайу
(уповноваженої особи). Цей правовий інститут (уповноваженого
органу чи уповноваженої власником особи) застосовується у тих
випадках, якщо: (а) власник володіє значним за обсягом масивом
майна, щодо якого неспроможний забезпечити всі організацішто"-
управлінські повноваження; (б) власник не володіє необхідними
професійними знаннями та навичками щодо здійснення таких пов­
новажень; (в) склад майна власника різноманітний' за своїм скла­
дом і призначенням, що вимагає специфіки управління майнЙм
різного призначення.                                                                     ■

Реалізація зазначених повноважень власника здійснюється у рі­
зних правових формах залежно від форм права власності (питання
щодо яких розглядатиметься в наступній темі).                       ^Ск

152