Розділ 7 прввове регулювпння бянкрутствп

| тема 19. | Банкрутство як правовий механізм регулювання підприємницької діяльності

1. Поняття банкрутства.

2. Сторони у справі про банкрутство.

3. Стадії провадження у справі про банкрутство.

1. Поняття банкрутства

Інститут банкрутства в Україні запроваджено у зв'язку з рин­ковою орієнтацією вітчизняної економіки, основним принципом якої є принцип підприємництва: здійснення підприємницької діяль­ності самостійно, на власний ризик і під власну відповідальність підприємця. Інститут банкрутства забезпечує звільнення ринко­вої економіки від неефективних господарюючих суб'єктів, які функціонують на засадах самофінансування (з метою отримання прибутку) і несуть самостійну відповідальність за власними зобо­в'язаннями.

Ознаки банкрутства:

1. Застосування інституту за загальним правилом *у сфері під­
приємницької діяльності (тобто, щодо суб'єктів підприємницької
діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отри­
мання прибутку);

2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт,
що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплато­
спроможності боржника як фактичного стану);

376

 

3. Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства —
неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою
розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з
перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над
його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК);

4. Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не під­
даватися усуненню, попри здійсненим судовим заходам щодо від­
новлення платоспроможності суб'єкта.

Отже, банкрутство — це встановлений господарським судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності ви­ конати свої грошові зобов 'язання не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Провадження у справі про банкрутство порушується за наявно­сті матеріально-правових і процесуально-правових умов.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менш як триста мінімальних розмірів заробітної плати)

неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з ком­плектом передбачених законом документів.

Відносини, пов'язані з банкрутством, регулюються низкою но­рмативно-правових актів різної юридичної сили:

• Господарським кодексом України - глава 23 «Визнання
суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом» (містить 7 статей,
що визначають поняття неплатоспроможності та суб'єкта банкрут­
ства - ст. 209; поняття кредиторів та форми їх організації - ст. 210;
заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва -
ст. 211; процедури, що застосовуються до неплатоспроможного
боржника, - ст. 212; майнові активи боржника, за рахунок яких фор­
мується ліквідаційна маса,- ст. 213; основні засади та зміст держав­
ної політики з питань банкрутства - ст. 214; відповідальність за по­
рушення законодавства про банкрутство - ст. 215);

• Цивільним кодексом України, зокрема статтями 18 (передба­
чає можливість визнання фізичної особи - підприємця банкрутом
у разі його неспроможності задовольнити вимоги кредиторів,
пов'язані із здійсненням ним підприємницької діяльності), ст. 110
(ч. З якої визначає недостатність активів для задоволення вимог
кредиторів як одну з підстав ліквідації юридичної особи, порядок

377

якої визначається законом про відновлення платоспроможності боржника або визнання банкрутом);

• Законом України від 14.05.1992 р. «Про відновлення плато­
спроможності боржника або визнання його банкрутом» (в ред. За­
кону від 30.06.1999 р.) (далі - Закон), який ґрунтовно регулює від­
носини, пов'язані з банкрутством;

• низка законів містить положення про можливість визнан­
ня банкрутом господарських організацій певних видів (пере­
важно за характером діяльності чи організаційно-правовою фор­
мою), зокрема: від 19.10.1991 р. «Про господарські товариства»
(ст. 19), від 07.12.2000 р. «Про банки і банківську діяльність» -
ст. 88 від 14.02.1992 р. «Про колективне сільськогосподарське
підприємство» (ст. 31), від 07.03.1996 р. «Про страхування»
(ст. 43) та ін.;

• від 20.09.2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних
осіб» (встановлює засади функціонування Фонду гарантування
вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам
банків - учасників (тимчасових учасників) Фонду, а також регу­
лює відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України та Наці­
ональним банком України);

• від 29.11.2001 р. «Про введення мораторію на примусову ре­
алізацію майна» (встановлює мораторій на застосування примусо­
вої реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах
яких частка державної власності становить не менше 25%, з метою
забезпечення економічної безпеки держави та недопущення руй­
нування цілісних майнових комплексів державних підприємств);

• від 18.11.2003 р. «Про забезпечення вимог кредиторів та
реєстрацію обтяжень» (визначає правовий режим регулювання об­
тяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення вико­
нання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюд­
нення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосов­
но рухомого майна);

• підзаконними нормативно-правовими актами серед яких:

- постанови Кабінету Міністрів України: від 17.03.2000 р.
№ 515 «Про затвердження Порядку проведення досудової санації
державних підприємств»;, від 12.09.2001 р. № 118-1 «Про затвер­
дження Положення про комісію з питань неплатоспроможності»;

- відомчі нормативні акти: Типове положення про регіональне
(обласне) управління з питань банкрутства Міністерства економі­
ки та з питань європейської інтеграції, затверджене Наказом Мін­
економіки від 05.12.2000 р.

378