Забезпечення належного виконання господарських договорів

Господарський договір є обов'язковим до виконання його сто­ронами (ст. 193 ГК України, ст. 629 ЦК України).

Сторони господарського договору повинні виконувати свої зо­бов'язання:

• належним чином (відповідно до закону, інших правових актів,
договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зо­
бов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно
ставляться) - ч. 1 ст. 193 ГК України;

• реально (в натурі): заміна реального (в натуральній формі) ви­
конання грошовим, як правило, заборонена, крім випадків, коли інше
передбачено законом або договором, або управнена сторона відмови­
лася від прийняття виконання зобов'язання (ч. З ст. 193 ГК України);

• з дотриманням інтересів іншої сторони та загальногоспо­
дарського інтересу (кожна сторона зобов'язана вживати заходів,
необхідних для належного виконання нею договірних зобов'язань, а
у разі порушення контрагентом своїх обов'язків - вжити заході» до
зменшення негативних наслідків від цього.

На забезпечення виконання договірних зобов'язань відповідно
до згаданих засад спрямовані спеціальні правові механізми.!До
них належать:                                                                            я

234

 

- порядок укладення договору (а отже - вибір найбільш опти­
мального способу вибору найкращого для ініціатора встановлення
договірного зв'язку виконавця чи покупця);

- зміст господарського договору (і відповідно - той ступінь ґрун­
товності регулювання договірного зв'язку, що відповідає інтересам

сторін);

- форма господарського договору (обирається з врахуванням ви­
мог закону, важливості договірного зв'язку для сторін, предмета до­
говору, договірної ціни, терміновості виконання тощо - сукупності
факторів, що визначають найбільш оптимальний спосіб фіксації до­
говірного зв'язку між сторонами);

- а також способи забезпечення належного виконання госпо­
дарських договорів, доцільність (а в певних випадках - необхід­
ність),' застосування яких пов'язане зі складністю договірних від­
носин.

Наявність господарського договору, укладеного в передбаче­ній законом формі та з дотриманням вимог щодо змісту, не гаран­тує дотримання сторонами умов договору. Реальному та належ­ному виконанню господарських договорів сприяють різноманітні способи забезпечення виконання договірних зобов'язань. Розріз­няють два основних їх різновиди: (1) цивільно-правові (порука -статті 553-559 ЦК України, гарантія - статті 560-569 ЦК України і ст. 200 ГК України, завдаток - статті 570-571 ЦК України, за­става - статті 572-593 ЦК України, притримання - статті 594-597 ЦК України) та (2) господарсько-правові, до яких належать:

- правова (в т, ч. договірна і претензійно-позовна) робота,
від організації якої залежить якість укладеного господарського
договору (в тому числі щодо повноти закріплення за контра­
гентами договірних зобов'язань, відповідальності за порушен­
ня цих зобов'язань) і виконання договором притаманних йому

функцій;

- позитивне стимулювання, тобто надання стороні, яка на­
лежним або поліпшеним способом виконала покладені на неї до­
говірні зобов'язання, певних пільг чи додаткових матеріальних
благ (наприклад, залишення у виконавця устаткування, що було
передано йому замовником для виконання обумовлених догово­
ром робіт);

- негативне стимулювання, тобто заходи відповідальності, що
застосовуються до порушника договірних зобов'язань згідно із зако­
ном або договором (відшкодування збитків, сплата неустойки, опера­
тивно-господарські санкції).

235

I Тема 15.1 Особливості правового регулювання окремий видів господарських договорів

1. Договори на реалізацію майна:

1.1. Договір купівлі-продажу.

1.2. Договір поставки.

1.3. Договір контрактації сільськогосподарської продукції.

1.4. Договір міни (бартеру).

1.5. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану
мережу.

2. Підрядні договори:

2.1. Договір підряду на капітальне будівництво.

2.2. Договір підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт.

2.3. Договір на створення і передачу науково-технічної продукції.

3. Договори на користування чужим майном.

3.1. Договір оренди.

3.2. Договір лізингу.

4. Транспортні договори.

4.1. Поняття і види транспортних договорів.

4.2. Транспортне законодавство.

4.3. Учасники договірних відносин у сфері транспорту.

4.4. Договір перевезення вантажів.

4.5. Транспортні договори про надання інших видів транспортних послуг або
комплексу послуг.

1. Договори на реалізацію майна

1.1. Договір купівлі - продажу                       -.

Договори на реалізацію майна є чи найчисленнішою групою договорів у сфері господарювання. Найдавнішим з цієї групи до­говорів є договір купівлі-продажу, від якого походять інші догово­ри цієї групи - договір поставки, договір контрактації сільськогос­подарської продукції, договір постачання енергетичними та ініш|-ми ресурсами, договір міни та його різновид - договір бартеру. _н

Правове регулювання відносин, пов'язаних з договорами на реалізацію майна, здійснюється Господарським кодексом України (щодо поставки - статті 264—271, контрактації сільськогосподарсь­кої продукції - статті 272-27'4, енергопостачання - статті 275-277),

236

Цивільним кодексом (щодо купівлі-продажу - статті 655-697, по­ставки - ст. 712, контрактації сільськогосподарської продукції -ст. 713, постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу - ст. 714, міни - статті 715-716), спеціальними законами (від 15.05. 1996 р. «Про трубопровідний транспорт», від 16.10.1997 р. «Про електроенергетику», від 23.12.1998 р. «Про ре­гулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовніш­ньоекономічної діяльності», від 12.07.2001 р. «Про нафту і газ» та ін.), підзаконними нормативно-правовими актами (Указ Прези­дента України від 4.10.1994 р. «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС», Поста­нова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.01.2000 р. № 1 «Про затвердження Типового договору про надання послуг газопостачання» та ін.).

Договором купівлі-продажу є договір, відповідно до якого одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність, господарське відання або оперативне управління іншій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму. Загальні ви­моги щодо укладення, змісту та форми договору купівлі-продажу визначаються Цивільним кодексом України (глава 54).

Договір купівлі-продажу є більш універсальним, ніж інші різ­новиди договорів на реалізацію майна, оскільки:

- предметом договору можуть бути різні види майна, не ви­
ключеного з обороту (товар - ч. 1 ст. 656 ЦК України; майнові
права - ч. 2 ст. 656 ЦК; право вимоги, якщо вимога не має особис­
того характеру - ч. З ст. 656 ЦК; нерухомість - ст. 657 ЦК);

- сторонами договору можуть бути будь-які юридичні та фізич­
ні особи за наявності у них відповідного обсягу правосуб'єктності;

- сфера застосування - будь-яка, не заборонена законом (госпо­
дарювання, культура, наука, охорона здоров'я, благодійництво, задо­
волення особистих потреб громадян, духовне/релігійне життя та ін.);

'- порядок укладення - зазвичай з дотриманням вимог ч. З ст. 638 ЦК України, відповідно до якої договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною; проте це не виключає за­стосування різноманітних процедур укладення договору, в т. ч. конкурентних;

. - форма договору - будь-яка (ст. 205 ЦК України), якщо закон та/або одна з сторін не вимагає застосування певної форми (повної письмової, нотаріальної чи ін.).

237

Обов'язки продавця:

• попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що
продається (ст. 659 ЦК України);

• вступити у справу на стороні покупця у разі пред'явлення по­
зову третьої особи до покупця про витребування товару на підста­
вах, що виникли до його продажу, про що продавець був повідом­
лений покупцем (ч. 1 ст. 660 ЦК України);

• передати покупцеві обумовлений договором товар (у визна­
чених кількості, асортименті, з дотриманням вимог щодо якості та
комплектності, пакування - статті 669, 671, 673, 682-685 ЦК Укра­
їни) та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що
стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром від­
повідно до договору та актів законодавства (ст. 662 ЦК України), з
отриманням визначеного договором строку, а за відсутності в
договорі відповідних положень щодо строку передання товару
(ст. 663 ЦК України) - відповідно до положень ст. 530 ЦК України
щодо строку виконання зобов'язань;

• зберігати проданий товар, якщо право власності переходить
до покупця раніше від передання товару (ст. 667 ЦК України);

• забрати (вивезти) товар, не прийнятий покупцем (одержувачем),
або розпорядитися ним у розумний строк (ч. 2 ст. 690 ЦК України);

• нести ризик негативних наслідків передання товару неналеж­
ної якості, комплектності, в т. ч. у разі встановлення законом
та/або договором гарантій якості (гарантійних строків).

Обов'язки покупця:

• прийняти товар (ст. 689 ЦК України);

• зберігати товар, від прийняття якого він відмовився (ст. 689
ЦК України);

• оплатити товар за встановленою ціною, а також вчинити за
свій рахунок необхідні для платежу дії (статті 691, 692 ЦК України);

• повідомити продавця про подання позову про витребування
товару третьою особою на підставах, що виникли до продажу то­
вару, та подати клопотання про залучення продавця до справи (ч, 1
ст. 660 ЦК України);

• повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-
продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари
та/або упаковки товару у строк, визначений актами законодавства
або договору, а якщо строк не визначений - в розумний термін
після встановлення факту порушення умов договору відповідно до
характеру та призначення товару (ч. 1 ст. 688 ЦК України);

• та ін.                                                                                   в.

238

Стіорони договору купівлі-продажу несуть відповідальність за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань у формі відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності), сплати неустойки (у випадках, передбачених актами законодавства та/або договором), оперативно-господарських санкцій (відмова покупця від прийняття та оплати товару у разі порушення продав­цем умов договору щодо якості, комплектності, асортименту това­ру, його кількості та ін.).

1.2. Договір поставки

На договір купівлі-продажу найбільш подібний договір поставки (в деяких випадках навіть важко визначити, до якого з них належить договір на реалізацію товару). Складність розмежування цих двох споріднених договорів пов'язана також із відмінністю положень в Господарському та Цивільному кодексах щодо цих договорів.

По-перше, відповідно до Цивільного кодексу України договір по­ставки є різновидом договору купівлі-продажу, оскільки положення про нього включені до глави 54 «Купівля-продаж». Також в ЦК закріпле­но більш широке поняття договору, поставки, ніж у ГК, оскільки:

- в ЦК відсутні обмеження щодо суб'єктного складу цього до­
говору (будь-які фізичні та/або юридичні особи з необхідним об­
сягом правосуб'єктності), тоді згідно із ч. З ст. 265 ГК України
сторонами договору поставки можуть бути лише суб'єкти госпо­
дарювання (крім філій, представництв та інших відокремлених
підрозділів). Укладення суб'єктом господарювання договору на
реалізацію його продукції (товарів) негосподарюючим суб'єктам
відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України свідчить про укладення до­
говору купівлі-продажу, а не поставки (навіть за наявності інших
ознак, характерних для цього договору);

- якщо Господарським кодексом сфера застосування договору
поставки обмежена сферою господарювання, то відповідно до Ци­
вільного кодексу обмеження менш значні (договір поставки може
укладатися у підприємницькій діяльності, а також може викорис­
товуватися в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним,
домашнім або іншим подібним використанням,- ч. 1 ст. 712 ЦК
України). Відтак Цивільний кодекс не містить заборон застосуван­
ня договору поставки у відносинах між виробником чи торговель­
ною організацією щодо матеріально-технічного забезпечення ста­
тутної (основної) діяльності закладів культури, охорони здоров'я,
благодійних, релігійних та інших організацій.

239

Особливості договору поставки як різновиду договорів на реа­лізацію майна полягають, насамперед, у:

Спеціальному нормативному регулюванні, яке забезпечується низкою нормативно-правових актів різної юридичної сили:

• Господарський кодекс України: параграф 1 «Поставка» (стат­
ті 264—271) глави ЗО «Особливості правового регулювання госпо­
дарсько-торговельної діяльності»;

• Цивільний кодекс України: параграф 3 «Поставка» (ст. 712)
глави 54 «Купівля-продаж»;

• Закон України від 22 грудня 1995 року «Про поставки
продукції для державних потреб»,

• Закон України від 24 січня 1997 року «Про державний
матеріальний резерв»,

• Закон України від 03 березня 1999 року «Про державне обо­
ронне замовлення»,

• Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за
державні кошти» від 22 лютого 2000 року,

• Акти Уряду: Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 271
Господарського кодексу України має затверджувати Положення
про поставки продукції виробничо-технічного призначення та по­
ставки виробів народного споживання, а також Особливі умови
поставки окремих видів товарів; проте до їх затвердження діють (у
порядку, визначеному Постановою Верховної Ради України від
12 вересня 1991 року «Про порядок тимчасової дії на території Ук­
раїни окремих актів законодавства Союзу РСР) союзні норматив­
но-правові акти: Положення про поставки продукції виробничо-
технічного призначення та Положення про поставки товарів на­
родного споживання (затверджені постановою Ради Міністрів СРСР
від 25 липня 1988 року № 888), а також Інструкція про порядок
приймання продукції виробничо-технічного призначення та това­
рів народного споживання за кількістю (затверджена постановою
Держарбітражу СРСР від 15 червня 1965 року № П-6), Інструкція
про порядок приймання продукції виробничо-технічного призна­
чення і товарів народного споживання за якістю (затверджена по­
становою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 року № П-7).

Поняття договору поставки: попри відмінності між згаданими положеннями ГК та ЦК, можна дати визначення та виділити озна­ки договору поставки з врахуванням інших норм ГК (ст. 1 - нюдо регулювання ГК відносин, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарю­вання та іншими учасниками господарських відносин; ст. 2 ГК -

240

щодо наявності серед учасників господарських відносин спожива­чів; ст. 131 - щодо особливостей правового статусу благодійних та інших неприбуткових організацій як суб'єктів господарювання¹).

Договором поставки є такий договір, за яким поставщик, що є суб'єктом господарювання, зобов'язується передати в обумовлені строки (або строк), що не збігаються з моментом укладання дого­вору, товари у власність (господарське відання, оперативне управ­ління) покупця для використання у господарській діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується при­йняти товари і сплатити за них певну грошову суму.

Договір поставки як різновид договорів на реалізацію майна, що найбільше подібний до договору купівлі-продажу, є консенсуаль-ним, оплатним та двостороннім. Проте договір поставки має квалі­фікуючі ознаки, що дозволяють відрізнити його від інших видів до­говорів цієї групи, насамперед, від договору купівлі-продажу²:

1) Суб'єктний склад договору поставки. Відповідно до ГК (ч. З
ст. 265) постачальниками та покупцями можуть бути лише суб'єк­
ти господарської діяльності (як господарські організації, так й ін­
дивідуальні підприємці); згідно із ЦК (ч. 1 ст. 712) встановлюється
лише вимога до постачальника, який має бути суб'єктом підпри­
ємницької діяльності. Оптимальний (і компромісний) варіант цієї
ознаки: сторони в договорів - учасники господарських відносин,
при цьому постачальник повинен бути суб'єктом господарювання,
що професійно здійснює виробництво та/або реалізацію відповід­
них товарів; покупцем може бути інший суб'єкт господарювання
або інша організація, що застосовує цей договір для матеріально-
технічного забезпечення своєї статутної (основної) діяльності;

2) Цільова спрямованість договору поставки завжди є госпо­
дарською, не пов'язаною із особистим, домашнім або іншим подіб-

¹ Включення цієї статті до глави 13 ГК «Громадянин як суб'єкт гос­подарювання. Особливості статусу інших суб'єктів господарювання» є спірним, оскільки благодійні організації зазвичай не здійснюють госпо­дарську діяльність (комерційну чи некомерційну), тому що не виробля­ють з метою реалізації за плату-товари, роботи, послуги. Вони є учасни­ками господарських відносин - як споживачі продукції, робіт, послуг суй'єктів господарювання, як засновники та/або учасники господарських

товариств тощо.

Господарське право: Практикум / В. С. Щербина (голова автор. коМ-ву), Г. В. Пронська, О. М. Вінник, О. А. Беляневич та ін— К.: Юрінком Інтер,2003.-С246.

241

ним споживанням; мета договору - забезпечення господарських потреб учасників господарських відносин (для виробників продук­ції та суб'єктів торговельної діяльності - щодо реалізації това­рів/продукції, для покупців - щодо матеріально-технічного забез­печення своєї основної/статутної діяльності);

3) Об 'єктом договору поставки є продукція виробничого при­
значення (сировина, матеріали тощо), або товари для продажу на
ринку;

4) Моменти укладання і виконання договору поставки не збіга­
ються в часі.

Підстави укладення договору поставки: державне замовлення або на розсуд (за вільним волевиявленням) сторін (ч. 2 ст. 265 ГК України). Відтак договори поставки можуть бути плановими і ре­гульованими.

До планованих договорів поставки слід віднести, перш за все, державні контракти на поставку продукції для державних потреб, що укладаються на підставі державних замовлень. Порядок укла­дання та особливості змісту державних контрактів визначаються Законом «Про поставки продукції для державних потреб». Держав­ними замовниками виступають Верховна Рада України, органи державної виконавчої влади, а також державні організації та уста­нови, уповноважені Кабінетом Міністрів України укладати держав­ні контракти з виконавцями державного замовлення. Виконавцями державного замовлення є суб'єкти господарської діяльності Украї­ни всіх форм власності, які виготовляють і поставляють продукцію для державних потреб відповідно до умов укладеного державного контракту.

Проте засади виконання державного замовлення можуть бути різними - обов'язковими та добровільними. Відповідно до пунк­ту 8 статті 2 цього Закону, для виконавців державного замовлення, заснованих повністю або частково на державній власності (держав­них підприємств, установ та організацій, акціонерних товариств, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить держа­ві, орендних підприємств, заснованих на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності України всіх форм власності, визнаних монополістами на відповідному ринку про­дукції, державні замовлення на поставку продукції є обов'язко­вими, якщо виконання державного замовлення не спричиняє збитків зазначеним виконавцям державного замовлення. Законом України «Про поставки продукції для державних потреб» передбачена від­повідальність за необгрунтовану відмову виконавця державного

242

замовлення від укладення державного контракту на поставку про­дукції для державних потреб у випадках, коли обов'язковість його укладення встановлена цим Законом та за наявності технічних можливостей його виконання, у виді штрафу у розмірі вартості державного контракту.

Інші суб'єкти господарювання (тобто такі, що не підпадають під названі категорії виконавців державного замовлення, для яких останнє є обов'язковим) можуть добровільно, у визначеному зако­ном порядку (зазвичай на конкурентних засадах) виконувати дер­жавне замовлення на підставі державних контрактів.

Порядок і способи укладання, зміни та розірвання договору по­ ставки.

Чинним законодавством передбачається можливість укладання договорів поставки як неконкурентними (в порядку, передбачено­му ст. 181 ГК України, розділом ІУ Положення про поставки про­дукції виробничо-технічного призначеннями та розділом II Поло­ження про поставки товарів народного споживання), так і конку­рентними, що передбачено пунктом 3 ст. 2 Закону «Про поставки продукції для державних потреб»), способами.

В цілому неконкурентний (традиційний або загальний) поря­док укладання договору поставки, що встановлений Положеннями про поставки, збігається із порядком укладання договорів, перед­баченим ст. 181 ГК України (див. попередню тему).

Положеннями про поставки продукції виробничо-технічного при­значення та товарів народного споживання передбачена можливість укладення договору поставки шляхом прийняття замовлення до ви­конання: покупець може направити постачальникові замовлення у двох примірниках із зазначенням кількості, розгорнутої номенклату­ри (асортименту) або технічної характеристики, якості продукції, строків поставки та інших необхідних даних. Замовлення буде вва­жатися прийнятим до виконання та набуває силу договору, якщо протягом 20 днів після його отримання постачальник не повідомить покупця про відхилення замовлення або про розбіжності щодо окре­мих його умов. Заперечення щодо окремих умов замовлення та їх мотиви постачальник зазначає в підписаному замовленні. Якщо не­обхідно узгодити інші умови, не передбачені замовленням, постача­льник надсилає покупцеві в той же термін проект договору. На вимо­гу, однієї щодо сторін відносини по поставці оформлюються догово­ром, що підписується постачальником та покупцем.

,і ■ Форма договору поставки. Договори поставки (як і інші госпо­дарські договори) укладаються в письмовій формі: у повній - шляхом

243

підписання єдиного документа - та скороченій - шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, ра­діограмами чи шляхом прийняття постачальником замовлення по­купця до виконання (п. 18 Положення про поставки продукції ви­робничо-технічного призначення та п. 15 Положення про поставки товарів народного споживання).

Зміст договору поставки становлять його умови: включені до договору (а) як за погодженням сторін, так і (б) на підставі вимог закону (невключения таких умов до підписаного сторонами тексту договору не звільняє сторони від їх виконання; прикладом можуть слугувати стандарти, технічні умови, яким мають відповідати якісні характеристики товарів/продукції, що поставляються).

Відповідно до ГК України, зміст договору поставки повинен відповідати встановленим вимогам: Мають бути визначені:

А) Предмет договору, показники щодо його кількості та асорти­менту (ст. 266 ГК). Предметом поставки можуть бути: (а) визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначе­ним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (ета­лонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках; (б) продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість то­варів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асорти­мент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Б) Строки і порядок поставки (ст. 267 ГК). Строк договору поста­вки (зазвичай - один рік, більше одного року - довгостроковий дого­вір або на інший строк) визначається угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік. Крім загального строку (строку дії договору) в договорі, що передба­чає поставку товарів окремими партіями, визначаються проміжні строки виконання (або порядок їх погодження - за довгостроковими договорами) з урахуванням необхідності ритмічного та безперебій­ного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. У такому разі мають враховуватися вимоги до ч. 4 ст. 267, відповідно до якої строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило,- місяць. Сторони можуть поро­дити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба тощр). Крім того, у договорі поставки за згодою сторін може бути передба­чений порядок та умови відвантаження товарів, зокрема: визначення

244

виду транспорту; вибірки товарів покупцем; відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником; одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем; оплата товарів платником, що не є покупцем.

В) Якість товарів, що поставляються (ст. 268 ГК), повинна від­повідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній докумен­тації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до яко­сті товарів. При цьому номери та індекси стандартів, технічних умов або іншої документації про якість товарів зазначаються в до­говорі (постачальник на вимогу покупця повинен надавати копії вказаної документації, якщо її не було опубліковано у загальнодо­ступних виданнях). У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних крите­ріїв якості. Якість товарів засвідчується постачальником в товаро­супровідному документі, що надсилається разом з товаром.

Забезпечення виконання постачальником своїх зобов'язань що­до якості товарів, продукції, що поставляються, підкріплюється гарантійними строками (строками експлуатації"), що встановлюють­ся сторонами з врахуванням вимог закону (зокрема, за погодженням сторін можуть встановлюватися більш тривалі, ніж в актах законо­давства, гарантійні строки).

Г) Вимоги щодо комплектності товарів, що поставляються (ст. 270 ГК), визначаються відповідно до вимог стандартів, техніч­них умов або прейскурантів, проте договором може бути передба­чено поставку з додатковими до комплекту виробами (частинами) або без окремих, не потрібних покупцеві виробів (частин), що вхо-дяігь до комплекту. Якщо комплектність не визначено стандарта­ми, технічними умовами або прейскурантами, вона в необхідних випадках може визначатися договором.

^УД) Порядок виконання. Поставка продукції здійснюється по­стачальником шляхом відвантаження (передачі) товару покупцеві за договором або іншій особі, що визначена в договорі як одержу­вач'. При цьому можуть використовуватися різні види транспорту -залізничний, автомобільний, морський, внутрішній водний, повіт­ряний (включаючи й відомчий транспорт зазначених видів). У до­говорі може бути передбачена вибірка продукції покупцем (одержу­вачем) зі складу постачальника. Момент виконання зобов'язання по полтавці продукції постачальником залежить від моделі договору, яка^застосовується сторонами відповідно до правил ІНКОТЕРМС.

245

Крім того, виконуючи договірні зобов'язання, постачальник повинен дотримуватися правил пакування та маркування продук­ції; точно визначати кількість продукції (вагу, кількість місць: ящиків, мішків, зв'язок, пачок тощо); при відвантаженні продукції -вкладати в кожне тарне місце документи, що передбачені догово­ром, стандартами, технічними умовами, іншими обов'язковими правилами, які б свідчили про найменування та кількість продук­ції, що знаходиться в цьому тарному місці; чітко оформлювати відвантажувальні та розрахункові документи, складати їх таким чином, щоб була відповідність зазначених в цих документах відо­мостей про кількість продукції фактичній кількості, що відванта­жується, своєчасно відсилати ці документи одержувачеві продук­ції; дотримуватися чинних на транспорті правил здачі вантажів до перевезення, їх навантаження та кріплення; контролювати осіб, які визначають кількість продукції, що відвантажується, та оформ­люють на неї документи, тощо.

Е) Порядок приймання поставленої продукції детально врегу­льовано Інструкціями про порядок приймання продукції виробни­чо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю Ms П-6 та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживан­ня за якістю № П-7.

Покупець (одержувач) продукції зобов'язаний здійснювати на­
лежним чином приймання продукції від органу транспорту, пере­
віряти збереження вантажу при перевезенні, зокрема: наявність
пломб на транспортному засобі (вагоні, цистерні, автофургоні, трюмі
судна), їх неушкодженість, відбитки на пломбах, стан вагону або
контейнеру, наявність захисного маркування вантажу, цілісність
тари; перевірити відповідність найменування вантажу та марку­
вання на ньому тим відомостям, що були зазначені в транспортно­
му документі. Завжди, коли при прийманні вантажу встановлю­
ється факт пошкодження або псування продукції, невідповідність
найменування та ваги вантажу або кількості місць тим даним, що
зазначені в транспортному документі, а також у всіх випадках, ко­
ли це передбачено правилами, що діють на трансггорті, повинен
складатися комерційний акт. Приймання продукції здійснюється
особами, які на це уповноважені керівником або заступником ке­
рівника підприємства-одержувача. Ці особи несуть відповідаль­
ність за дотримання правил приймання продукції.              і

Приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортни­ми та супроводжувальними документами (за рахунком - фактурою,

246

специфікацією, описом, пакувальними ярликами тощо) постачаль­ником. Якщо при прийманні виявляється недостача, одержувач повинен призупинити приймання, вжити заходів щодо зберігання продукції та скласти акт, який підписується особами, що здійсню­вали приймання. Після цього викликати представника постачальни­ка для спільного продовження приймання та складання двосторон­нього акта. Складений двосторонній акт затверджується керівником підприємства-одержувача. Претензія у зв'язку із недостачею про­дукції повинна бути направлена постачальникові не пізніше 10 днів після складення акта.

Є) Відповідальність за неналежне виконання договору постав­ки. Сторони повинні вживати усіх необхідних заходів до належно­го і реального виконання договорів. З цією метою сторони мають право застосовувати майнові санкції за порушення зобов'язань, передбачених актами законодавства (ГК України, розділами VIII Положення про поставки продукції виробничо-технічного призна­чення та розділом VI Положення про поставки товарів народного споживання) та договором.

Відповідальність за невиконання (неналежне виконання) дого­вору поставки настає у формі:

- відшкодування збитків (універсальна форма відповідальності,
що застосовується навіть за відсутності в договорі згадки про неї -
на підставі відповідних положень Господарського та Цивільного
кодексів). За загальним правилом (ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК Украї­
ни) збитки підлягають відшкодуванню в повному розмірі, якщо ін­
ше не встановлено законом. Проте розмір збитків, що підлягають
відшкодуванню, може заздалегідь бути визначений за згодою сторін
у твердій сумі (ч. 5 ст. 225 ГК України, п. 74 Положення про постав­
ки продукції, п. 65 Положення про поставки товарів) або у вигляді
відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи
строків порушення зобов'язання сторонами (ч. 5 ст. 225 ГК);

- сплати штрафних санкцій (неустойки): зазвичай застосову­
ється залікова неустойка, якщо інше не передбачено законом або
договором. Застосування неустойки, її вид, розмір, форма (власне
неустойка, пеня, штраф) передбачається законом (щодо типових і
найбільш серйозних порушень) та договором (за погодженням
сторін). Так, ч. 2 ст. 231 ГК передбачено сплату неустойки (штраф­
них санкцій) за державними контрактами у формі штрафу за по­
рушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів -
у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних)
товарів, а також сплату пені за порушення строків виконання

247

зобов'язання - у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допу­щено прострочення виконання, а за прострочення понад 30 днів -додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вар­тості; сплата неустойки передбачається також іншими актами за­конодавства (в т. ч. положеннями про поставки) за найбільш типо­ві та серйозні порушення договірних зобов'язань;

- оперативно-господарські санкції у вигляді: відмови покупця від прийняття і оплати поставлених товарів у разі поставки товарів неякісних (більш низької якості, ніж вимагається стандартом, тех­нічними умовами чи зразком/еталоном (частини 5 і 7 ст. 268 ГК) чи некомплектних (ч. З ст. 270 ГК); дострокового розірвання договору поставки та ін.

На сторони покладаються також певні обтяження у разі невико­нання (неналежного виконання) ними договірних зобов'язань. По­стачальник зобов'язаний: 1) безоплатно виправити недоліки продук­ції (товарів), на яку встановлено гарантійний строк, або замінити її, якщо не доведе, що недоліки виникли внаслідок порушення покуп­цем правил користування продукцією або зберігання (ч. 6 ст. 269 ГК, пункти 40 та 33 Положень про поставки продукції/товарів); 2) на вимогу покупця (одержувача) у встановлений строк виправити де­фекти, які можуть бути усунені на місці (пункти 41 та 34 Положень про поставки продукції/товарів); в) у випадку поставки продукції (товарів) з дефектами, покупець (одержувач) має право стягнути з виготовлювача (постачальника) штраф у розмірі, передбаченому ст. 231 ГК (20% вартості неякісних/некомплектних товарів), якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Аналогічні форми відповідальності передбачені за неналежне
виконання державних контрактів на поставку продукції спеціаль­
ними законами (ст. 4 Закону «Про поставки продукції для держав­
них потреб» та ст. 14 Закону «Про державний матеріальний ре­
зерв»):                                                                                          ^ч

• при невиконанні державним замовником зобов'язань за дер­
жавним контрактом він відшкодовує виконавцю державного замов­
лення завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний
прибуток;                                                                 ~             '

• державний замовник має право відмовитися повністю або
частково від оплати продукції, якщо вона не відповідає вимогам
щодо якості продукції, встановленим чинним законодавством
України та державним контрактом);

• у випадках відмови державного замовника від закупівлі
продукції, що виготовлена за державним контрактом, виконагіЙдь

248

державного замовлення реалізує її на свій розсуд, при цьому замов­ник відшкодовує виконавцю додаткові витрати, пов'язані з реалі­зацією, а у разі неможливості реалізації продукції - завдані йому збитки, включаючи очікуваний і неодержаний прибуток.

1.3. Договір контрактації сільськогосподарської продукції