Сучасні історичні дослідження краєзнавчого характеру.

Перші публікації, в яких автори дотично висвітлюють деякі проблеми розвитку українського краєзнавства в досліджуваному періоді з'являються наприкінці 1950-х – 1960-х роках на сторінках “Українського історичного журналу”.Реальні спроби узагальнення проблем теорії і практики історичного краєзнавства в Україні робляться у 1970-х роках. Передусім, виділяються праці П.Т.Тронька, в яких порушуються актуальні проблеми краєзнавчої та пам'яткоохоронної роботи, зокрема ставиться питання щодо підвищення ролі академічних установ в дослідженнях регіональної історії, розвитку шкільного краєзнавства, привертається увага до вивчення історії населених пунктів, окремих виробничих колективів – промислових підприємств і господарств.Різним аспектам історико-краєзнавчих досліджень – вивченню минулого міст і сіл, створенню історико-краєзнавчих музеїв, збереженню та охороні пам'яток історії і культури в цей час присвячуються публікації Д.Я.Телегіна, С.М.Чайковського, І.В.Кушніра, монографія І.Т.Буланого та І.Г.Явтушенка.3 Характерною рисою цих праць було ствердження концепції історичного краєзнавства як складової частини партійної комуністичної пропаганди, надмірна ідеалізація таких, нерідко штучно створених, громадських форм роботи як народні університети, лекторії, громадські музеї, а також перебільшення ролі партійно-політичного керівництва в організації краєзнавчих досліджень. В багатогранному спектрі дослідницької роботи краєзнавців в 90-х роках помітне місце посідало вивчення історії міст і сіл. В цей час, незважаючи на фінансово-матеріальні труднощі, в області видано 41 краєзнавчу працю цієї тематики. Їх підготовка і видання, як показує аналіз, здійснювалися здебільшого з ініціативи викладачів вищих навчальних закладів, учителів, культосвітних працівників, журналістів і краєзнавців-аматорів. Характерною рисою цих видань є з'ясування місцевих, не підігнаних під загальну ідеологічну схему, особливостей історії. Складовою частиною дослідження минулого населених пунктів в останнє десятиріччя було досить активне вивчення також історії розміщених в них окремих колективів – промислових, сільськогосподарських, транспортних та інших підприємств, закладів, установ і організацій різного профілю. З'явилося понад 20 таких праць.

2. Сучасні історіографічні дослідження науковцями історичного факультету вузу.

З середини 1990-х рр. відбувається своєрідна модернізація змісту підготовки істориків. Про характер цієї модернізації можна судити з досвіду роботи історичного факультету КНУ ім. Шевченка. Історіографічні праці І. Верби, І. Войцехівської, В. Короткого, А. Коцура, С. Стельмаха, Я. Калакури, В. Ульяновського сприяють актуалізації методологічних аспектів відродження національних традицій української історіографії, прилученню укр. істориків до світової науки. У їх працях акцентується увага на документалізації історичних досліджень, послідовному дотриманні наукового історизму та об’єктивності, критичного переосмислення всього попереднього досвіду, уникнення політичної за ангажованості та ідеологічної упередженості. Верба - наукові інтереси зосереджені на дослідженні української історіографії першої половини ХХ ст. та Козацько-Гетьманської держави др. пол. ХVII - XVIII ст., розробив лекційний курс новітня історіографія народів Росії.Наукові інтереси С. Стельмаха зосереджені на теоретико-методологічних новаціях в сучасній зарубіжній історіографії.Ульяновський розробив курс Джерелознавство та історіографія історії Церкви в Україні.Короткий читає спецкурси з історіографії історії України.Коцур – наукові інтереси - сучасна вітчизняна історіографія. Праця: Історіографія історії України: Курс лекцій. – Чернівці, 1999 (у співавт.).Войцехівська – праця - З історіографії української мемуаристики.

 

3. Сучасні дослідження актуальних питань нової та новітньої історії України науковцями історичного факультету вузу.

Сучасні вимоги національного державотворення, повернення народові його історичної спадщини, як основи розвитку національної свідомості, ставлять перед істориками університету нові завдання. Дослідники звертаються до вивчення проблем суспільних та культурних процесів в Україні ХУІ-ХІХ ст., розвитку суспільно-політичних рухів протягом ХІХ-ХХ ст., історії державотворення 1917-1920 рр., актуальних питань Другої світової війни, історії міжнародних відносин, історії слов'янських країн. Функціонують наукові школи з вивчення розвитку української державності, історії церкви, історіографії декабристського руху, американістики тощо. На факультеті працює єдина в Україні школа підводної археології, розробляються перспективні напрямки в дослідженні етнології, краєзнавства, спеціальних історичних дисциплін. Сьогодні над розробкою різноманітних аспектів вітчизняної історії та історіографії плідно працюють професори І.В. Верба, І.Н. Войцехівська, Б. М. Гончар, Г.Д Казьмирчук, В.Ф. Колесник, А.П. Коцур, О.П. Крижанівський, В.М. Мордвінцев, В.І. Сергійчук, А.Г. Слюсаренко, В.І. Ульяновський, М.Г. Щербак, В. І. Яровий та ін.

Впродовж останнього десятиріччя розроблені і успішно впроваджуються нові спеціальні курси, зокрема, історія козацтва в Україні; український національний рух ХІХ ст.; культура України у ХІХ - на початку ХХ ст.; суспільно-політичний рух в Україні у ХІХ ст.; актуальні питання історії України періоду Великої Вітчизняної війни; історія церкви та релігійної думки в Україні; джерелознавство історії України; етапи державності в Україні; Київська Русь; палеографія; історична бібліографія; українська національна символіка; історія української еміграції; історія російського та світового лібералізму; історія білого руху; анархізм в історії України; історія ОУН-УПА; український дисидентський рух у 60-80-х рр. ХХ ст.; історія науки в Україні; сучасні політичні партії та рухи; методика польових археологічних досліджень; історія, теорія і сучасна практика музейної справи; святково-обрядова культура українського народу; Україна в інтеграційних процесах сучасності; використання комп'ютерної техніки в археологічних дослідженнях; етнічні процеси в сучасному світі; проблеми державності в українській історіографії; військова історія України, вступ до спеціальності, військова історія слов'янських країн у першій половині ХХ ст., мемуарна література - джерело вивчення дипломатичної історії Першої світової війни, геополітичні концепції ХХ ст. та ін.

За останні роки проведено чотири академії-конференції (1993-1998 рр.), які були присвячені В. Б. Антоновичу в межах дослідження теми "Аналіз розвитку історичної науки в Україні у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. (на прикладі наукової спадщини В. Б. Антоновича)". На наукових зібраннях обговорювалися проблеми становлення наукових концепцій української науки, історії українського джерелознавства, історичної географії, української історіографії. Зусиллями професорів В. І. Ульяновського, О. П. Крижанівського, В. М. Мордвінцева відновлено науковий напрям по вивченню церковної історії. У колективній монографії з проблем історії церкви та релігійної думки на Україні висунуто нові концепції висвітлення питань даної тематики. В результаті дослідження історії церкви в Українській державі 1917-1920 рр. запроваджено нові концепції еволюції державної політики щодо церкви, яка здійснювалася урядами Української Центральної Ради, Гетьманату Павла Скоропадського та Директорії УНР. Розкрито основні особливості та складності.

Перехід до якісно нового рівня розвитку української історичної науки на початку 1990-х рр. вимагав не тільки впровадження в дослідницьку практику сучасних методів, але й розширення джерельної бази наукових досліджень.

Важливими історичними джерелами для дослідження питань культури, історії Київського університету стали спогади сучасників подій, їх епістолярні матеріали тощо, які були об'єктом комплексного дослідження А. Г. Слюсаренка, В. М. Литвина, Г. Д. Казьмирчука, С. Ф. Пивовара, В. І. Ульяновського та ін. Зусиллями провідних вчених факультету видано ряд монументальних збірників документів, зокрема, "З іменем святого Володимира", "Alma mater". Протягом останніх десятиліть фахівці кафедри архівознавства та спеціальних історичних дисциплін плідно працювали над розробкою питань конкретного й теоретичного джерелознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. З нагоди відзначення ювілеїв проф. В. І. Стрельського (90-річчя від дня народження), В. О. Замлинського (70-річчя від дня народження), М. А. Варшавчика (80-річчя від дня народження), 10-ї річниці незалежності України співробітниками наукового підрозділу були проведені наукові конференції-читання з питань архівознавства та джерелознавства.

4. Сучасні дослідження актуальних питань давньої історії України науковцями історичного факультету вузу.

На початку 1990-х рр., після проголошення незалежності України, перед істориками відкрилися сприятливі можливості для об'єктивного вивчення історії українського народу XX ст. Сучасні проблеми національного державотворення, повернення народу його історичної спадщини як основи розвитку національної самосвідомості, ставлять перед науковцями історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка нові завдання. Значною мірою на вирішення цих завдань спрямовується діяльність викладачів кафедри новітньої історії України.

Науковців кафедри цікавили питання історіографії державності, процес нагромадження історичних знань з цієї тематики, основні концептуальні засади різних течій і напрямків історичної науки. Саме кафедра новітньої історії України виступила організатором міжнародної наукової конференції "Розвиток історичної науки в Україні: до 10-річчя незалежності України" (травень 2001 р.).

Закономірно, що вчені кафедри новітньої історії України насамперед зверталися до проблем історії української державності XX ст. Однак, значимих результатів було досягнуто в дослідженні більш ранніх періодів. У цьому контексті варто виділити статті професора В. Короля, присвячені висвітленню маловідомих фактів з життя видатних діячів української історії І.Мазепи, П.Калнишевського та ін.

Одним із пріоритетних напрямів наукової роботи кафедри впродовж 1990-х рр. були дослідження, пов'язані з подіями національно-визвольної боротьби українського народу в 1917-1920 рр. Загальновідомо, що радянська історіографія ігнорувала існування в той період різних форм української державності (УНР доби Центральної Ради, Українська Держава гетьмана П. Скоропадського, УНР часів Директорії, Західно-Українська Народна Республіка). У кращому випадку це заслуговувало офіційного буржуазно-національного тавра. Усе зводилося, всупереч історичній істині, до висвітлення лише державності у формі Української Соціалістичної Радянської Республіки. Колектив кафедри новітньої історії України прагнув на основі об'єктивності й історизму, враховуючи наукове надбання вітчизняних і зарубіжних учених, досліджувати й висвітлювати події в усій їх складності, альтернативності суспільно-політичного розвитку, що поставали перед тогочасною Україною.

Найбільше уваги приділялося дослідженню різних аспектів діяльності Української Центральної Ради - головній державотворчій організації українства 1917 - початку 1918 рр., яка стала органічним продовженням традицій національно-визвольного руху в Україні. Різноманітні аспекти діяльності Центральної Ради на кафедрі вивчали професори Н. Миронець, В.Мусієнко, доценти Г.Савченко, С. Пивовар.

На кафедрі активно досліджується історію української державності періоду Директорії УНР. Зокрема, проблематику культурно-освітньої діяльності уряду УНР доби Директорії вивчає доцент А. Пижик.

Не залишилося поза увагою колективу кафедри і питання функціонування уряду УНР в еміграції. Доцент Г. Савченко та аспірант І. Срібняк звертали увагу на діяльність українського емігрантського уряду зі збереження пам'яток державотворення періоду українських національно-визвольних змагань 1917-1920 рр.

У 2002 р. професор А. Слюсаренко підготував у співавторстві монографію присвячену вивченню історії становлення української радянської державності.

Історію України в роки Другої світової війни також досліджує Г.Савченко.

Серед пріоритетних напрямків наукових досліджень членів кафедри є вивчення проблем здобуття, утвердження незалежності, аналіз державного будівництва у сучасній Україні.

Неодноразово звертався до питань, пов'язаних із здобуттям державної незалежності України А. Слюсаренко. Професор є автором цілої низки статей та співавтором навчального посібника "Україна на зламі історичних епох (Державотворчий процес 1985-1999 рр.)". Прагнучи розповісти у формі, позбавленій політичної упередженості, про сучасний державотворчий процес в Україні, автори виявили його причини, рушійні сили і результати.

Привернула увагу науковців кафедри і проблема конституційного становлення незалежної української держави, історія вітчизняного конституціоналізму. У роботі “Історія української Конституції” (упорядники А.Слюсаренко, М.Томенко), яка витримала два видання (1993, 1997 рр.), зібрано і проаналізовано конституційно-державні акти з найдавніших часів до ухвалення Конституції України 1996 р. Ця книга містить не тільки документи і матеріали з історії вітчизняної конституційної думки і практики, а й репрезентує власний погляд упорядників на розвиток конституційного процесу в Україні. Історію українського конституціоналізму досліджує також А. Пижик.

Викладачі кафедри беруть активну участь у системних дослідженнях найактуальніших питань соціально-політичної трансформації українського пострадянського суспільства. Так, асистент О. Сморжевська свої наукові пошуки зосередила на вивченні різноманітних аспектів духовної культури сучасних українців. Зовнішньополітичні пріоритети та проблеми національної безпеки незалежної України досліджує О. Петасюк.

Проф. В. І. Сергійчук досліджує проблеми історії України, зокрема українського козацтва, розселення українців у світі, національних меншин в Україні, діяльності ОУН-УПА, внеску українців у розвиток світової науки і культури.

доцент В.А. Короткий Досліджує проблеми розвитку освіти в Україні, суспільно-політичні процеси та національно-визвольний рух XIX ст., питання історіографії. Читає спецкурси з історіографії історії України, історії Київського університету та соціальної історії України XIX ст.

5. Основні напрями досліджень вчених-істориків у незалежній Україні. Наукову літературу про сучасні процеси в Україні лише умовно можна віднести до жанру історичної. Проблема полягає в тому, що аналізувати ці процеси під кутом зору історика надзвичайно важко. Суспільні процеси тільки набирають силу. Вони незавершені, і ще невідомо, як справи обернуться завтра. Ми переймаємося чимось, що здається важливим, але з часом нерідко стає зрозумілим, що на це не варто звертати уваги. Дослідник не бачить прямої і зворотної перспективи, яка пов’язує його в точці спостереження з майбутнім і минулим. Ось чому праці професійних істориків стають схожими на дослідження представників інших галузей соціогуманітарної науки. Такі праці можуть бути цікавими, але в них мало історизму. Вони ще незрілі з погляду історика, мов молоде вино.

 Наукову літературу про сучасні процеси в Україні лише умовно можна віднести до жанру історичної. Проблема полягає в тому, що аналізувати ці процеси під кутом зору історика надзвичайно важко. Суспільні процеси тільки набирають силу. Вони незавершені, і ще невідомо, як справи обернуться завтра. Ми переймаємося чимось, що здається важливим, але з часом нерідко стає зрозумілим, що на це не варто звертати уваги. Дослідник не бачить прямої і зворотної перспективи, яка пов’язує його в точці спостереження з майбутнім і минулим. Ось чому праці професійних істориків стають схожими на дослідження представників інших галузей соціогуманітарної науки. Такі праці можуть бути цікавими, але в них мало історизму. Вони ще незрілі з погляду історика, мов молоде вино.