Сучасні істор.дослідження краєзнавчого характеру

в 90-і роки у історичному краєзнавстві стався суттєвий поворот до науковості. Аматорство, самодіяльність відіграло свою важливу роль і передало естафету науковцям. Розробляються питання методології історичного краєзнавства, його історіографії, взаємодії із іншим спеціальними історичними дисциплінами.

Підтвердженням значного наукового інтересу до джерелознавчих проблем історичного краєзнавства є той факт, що на останній ІХ Всеукраїнській краєзнавчій конференції (28-29 вересня, Дніпропетровськ) "Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи" працювала окрема наукова секція (із семи) за темою "Джерельна база історико-краєзнавчих досліджень". На попередній, VIII конференції (23-24 вересня 1997 р., Харків), працювала об’єднана секція (із 6 всього) ‑ "Історіографія, джерелознавство та допоміжні дисципліни у вивчення історії краю".

З другої половини 1990-х років розгортається робота із збору і публікації матеріалів так званої "усної історії", в чому провідну роль теж відігравали краєзнавці.

У 1993-1995 рр. Центр досліджень усної історії та культури (м. Київ) під керівництвом Вільяма Нолла з участю науковців Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, Черкаського обласного краєзнавчого музею провели великомасштабні польові дослідження за темою "Усна історія української селянської культури 1920-1930 років". В результаті досліджень цього своєрідного історичного джерела була опублікована унікальна книга "Трансформація громадянського суспільства" (1999 р.), яка значно розширила документальна базу для дослідження такої складної проблеми, як моральний стан українського суспільства в 1930-і роки, духовне і культурне життя народу в цей період. Автори дослідження переконливо підтвердили ті висновки, які робились до цього переважно історіософами на основі конкретно-історичних праць та формально-логічних конструкцій, за що їх постійно звинувачували у відсутності міцної (традиційної у нашому розумінні) джерельної бази.

Серед інших актуальних проблем джерелознавчих студій з історичного краєзнавства на VIII та ІХ конференціях (Харків, Дніпропетровськ, 1997 та 1999 рр.) були виділені такі, як потенційні можливості генеалогії у дослідженні регіональної історії України, паперові грошові знаки місцевих та приватних емісій як історичне джерело, міська топоніміка та пам’ятки картографії у історичному краєзнавстві, герби міст, топоніміка та етнографія Запорозького краю.

У сучасній українській історіографії ту­ристично-краєзнавчого руху в Галичині дру­гої половини XIX — початку XX ст. можна виокремити два напрямки досліджень. Перший характеризується наявністю ґрунтовних теоретичних напрацювань та висновків. Це, як правило, праці науковців з різних областей України. Такі праці мають певну специфіку: охоплюють низку важливих аспектів становлення українського краєзнавства, у тому числі і на галицьких те­ренах. Крім того, фактографічний матеріал у працях такого типу виступає лише ілюстра­цією певних теоретичних положень та вис­новків. Сказане вище повною мірою стосується досліджень Я. Верменич, С. Куделко і С. Посохова, А. Середяк, а також В. Петранівського, М. Рутинського, П. Тронька.

Інший напрямок досліджень представле­ний власне галицькими вченими, які займа­ються розробкою певних аспектів розвитку туристично-краєзнавчого руху в Галичині дру­гої половини XIX — початку XX ст. Сюди належать численні праці І. Андрухіва, П. Арсенича, С. Борчука, В. Бурдуланюка, Б. Гавриліва, В. Грабовецького, Я. Луцького, Б. Савчука та інших істориків.

Утвердження в сучасній українській історичній науці нових методологічних підходів зумовило появу у 90-х роках ряду публікацій черкаських авторів, в яких аналізується розвиток історичного краєзнавства на Черкащині у другій половині ХХ ст. Однією з перших таких спроб є грунтовна аналітична стаття М.Ф.Пономаренка “Краєзнавство на Черкащині” (1990 р.), основу якої склала його доповідь на установчій конференції обласного краєзнавчого товариства. Автор, оперуючи значним фактичним матеріалом, вперше комплексно досліджує процес відродження і розвитку історичного краєзнавства в регіоні з повоєнного періоду до кінця 80-х років. Предметом критичного аналізу автора стала краєзнавча робота музеїв, бібліотек, навчальних закладів і громадських організацій, краєзнавчі видання зазначеного періоду, а також серйозні недоліки в організації пам'якоохоронної справи, зокрема охорони і збереження археологічних пам'яток, історико-культурної спадщини доби козацтва, інші актуальні напрямки краєзнавчої діяльності.

Особливості розвитку історичного краєзнавства на Черкащині у 90-х роках досить широко відображені в матеріалах VII Всеукраїнської наукової конференції “Історичне краєзнавство в Україні: традиції і сучасність"” яка відбулася в Черкасах (1995 р.). Різні аспекти краєзнавчої роботи в регіоні розглянуті А.Ю.Чабаном, М.Ф.Пономаренком, П.П.Сосою, П.М.Шморгуном, О.Г.Перехрестом, М.Є.Іщенком.

В останнє десятиріччя з'явилися наукові розвідки, в яких висвітлюється робота архівних та музейних установ по дослідженню місцевої історії, із сучасних позицій аналізується краєзнавчий рух на Черкащині. Участь держархіву Черкаської області у формуванні документальної бази історико-краєзнавчих досліджень аналізується у праці М.З.Бєлік, С.І.Кононенко і С.І.Кривенка. Проблеми оновлення роботи краєзнавчих музеїв та історико-культурних заповідників області в сучасних умовах і збереження пам'яток історії порушує В.К.Собченко.Становленню і діяльності краєзнавчих осередків, роботі окремих краєзнавців області в хронологічних рамках досліджуваного періоду приділяє увагу В.М.Мельниченко.

Для узагальнення досвіду краєзнавчої і пам'яткоохоронної роботи, набутого в Україні після проголошення незалежності, багато зробили, в тому числі і на рівні дисертаційних досліджень, Ю.З.Данилюк, Г.К.Швидько, С.М.Куделко, О.В.Савчук, Л.І.Удод, О.О.Рябокобила, І.В.Козюра та багато інших авторів. Стан та проблеми історичного краєзнавства в Україні став предметом грунтовного дослідження у монографії П.Т.Тронька та колективної монографії під редакцією В.О.Горбика. У цих працях, окрім положень і висновків загального характеру, міститься значний обсяг інформації про стан історичного краєзнавства в регіонах України, в тому числі й на Черкащині.

 

49.Сучасні історичні дослідження науковцями КНУ істор.факультету

Сучасні вимоги національного державотворення, повернення народові його історичної спадщини, як основи розвитку національної свідомості, ставлять перед істориками університету нові завдання. Дослідники звертаються до вивчення проблем суспільних та культурних процесів в Україні ХУІ-ХІХ ст., розвитку суспільно-політичних рухів протягом ХІХ-ХХ ст., історії державотворення 1917-1920 рр., актуальних питань Другої світової війни, історії міжнародних відносин, історії слов'янських країн. Функціонують наукові школи з вивчення розвитку української державності, історії церкви, історіографії декабристського руху, американістики тощо. На факультеті працює єдина в Україні школа підводної археології, розробляються перспективні напрямки в дослідженні етнології, краєзнавства, спеціальних історичних дисциплін. Сьогодні над розробкою різноманітних аспектів вітчизняної історії та історіографії плідно працюють професори І.В. Верба, І.Н. Войцехівська, Б. М. Гончар, Г.Д Казьмирчук, В.Ф. Колесник, А.П. Коцур, О.П. Крижанівський, В.М. Мордвінцев, В.І. Сергійчук, А.Г. Слюсаренко, В.І. Ульяновський, М.Г. Щербак, В. І. Яровий та ін.

Впродовж останнього десятиріччя розроблені і успішно впроваджуються нові спеціальні курси, зокрема, історія козацтва в Україні; український національний рух ХІХ ст.; культура України у ХІХ - на початку ХХ ст.; суспільно-політичний рух в Україні у ХІХ ст.; актуальні питання історії України періоду Великої Вітчизняної війни; історія церкви та релігійної думки в Україні; джерелознавство історії України; етапи державності в Україні; Київська Русь; палеографія; історична бібліографія; українська національна символіка; історія української еміграції; історія російського та світового лібералізму; історія білого руху; анархізм в історії України; історія ОУН-УПА; український дисидентський рух у 60-80-х рр. ХХ ст.; історія науки в Україні; сучасні політичні партії та рухи; методика польових археологічних досліджень; історія, теорія і сучасна практика музейної справи; святково-обрядова культура українського народу; Україна в інтеграційних процесах сучасності; використання комп'ютерної техніки в археологічних дослідженнях; етнічні процеси в сучасному світі; проблеми державності в українській історіографії; військова історія України, вступ до спеціальності, військова історія слов'янських країн у першій половині ХХ ст., мемуарна література - джерело вивчення дипломатичної історії Першої світової війни, геополітичні концепції ХХ ст. та ін.

За останні роки проведено чотири академії-конференції (1993-1998 рр.), які були присвячені В. Б. Антоновичу в межах дослідження теми "Аналіз розвитку історичної науки в Україні у другій половині ХІХ - початку ХХ ст. (на прикладі наукової спадщини В. Б. Антоновича)". На наукових зібраннях обговорювалися проблеми становлення наукових концепцій української науки, історії українського джерелознавства, історичної географії, української історіографії. Зусиллями професорів В. І. Ульяновського, О. П. Крижанівського, В. М. Мордвінцева відновлено науковий напрям по вивченню церковної історії. У колективній монографії з проблем історії церкви та релігійної думки на Україні висунуто нові концепції висвітлення питань даної тематики. В результаті дослідження історії церкви в Українській державі 1917-1920 рр. запроваджено нові концепції еволюції державної політики щодо церкви, яка здійснювалася урядами Української Центральної Ради, Гетьманату Павла Скоропадського та Директорії УНР. Розкрито основні особливості та складності.

Перехід до якісно нового рівня розвитку української історичної науки на початку 1990-х рр. вимагав не тільки впровадження в дослідницьку практику сучасних методів, але й розширення джерельної бази наукових досліджень.

Важливими історичними джерелами для дослідження питань культури, історії Київського університету стали спогади сучасників подій, їх епістолярні матеріали тощо, які були об'єктом комплексного дослідження А. Г. Слюсаренка, В. М. Литвина, Г. Д. Казьмирчука, С. Ф. Пивовара, В. І. Ульяновського та ін. Зусиллями провідних вчених факультету видано ряд монументальних збірників документів, зокрема, "З іменем святого Володимира", "Alma mater". Протягом останніх десятиліть фахівці кафедри архівознавства та спеціальних історичних дисциплін плідно працювали над розробкою питань конкретного й теоретичного джерелознавства та інших спеціальних історичних дисциплін. З нагоди відзначення ювілеїв проф. В. І. Стрельського (90-річчя від дня народження), В. О. Замлинського (70-річчя від дня народження), М. А. Варшавчика (80-річчя від дня народження), 10-ї річниці незалежності України співробітниками наукового підрозділу були проведені наукові конференції-читання з питань архівознавства та джерелознавства.