Суч.укр.історігорафія як наукова дисципліна

Серед дослідників минулого науки існує думка, що історіографія як дисципліна починає кристалізуватися в Росії з другої половини XIX ст. Про це свідчить практика викладання курсів російської історіографії у багатьох уні верситетах Росії (Петербурзькому - К. Бестужев-Рюмін, Московському - В. Ключевський, Варшавському - Д. Цвєтаєв, Харківському - Д. Багалій, Київському - В. Іконніков), поява спецілльних досліджень і монографій з історіографії, а також перші спроби розробки її історії та теорії. Словом, на зламі XIX-X X ст. історіографія представляє досить потужний культурний пласт, що визначає специфіку російської наукової думки в цілому та історичної науки зокрема. Справа в тому, що процес дисциплінарного становлення історіографії хронологічно співпав з методологічною кризою історичної науки. Період кризи в науці пов'язаний із загостренням рефлексивних процесів, зміною стилів мислення, пошуком нових засобів історичного дослідження.

Жовтнева революція та інспіровані нею подальші зміни в організації історичної науки у нашій країні призвели до руйнації культурної і наукової вітчизняної традиції. Утворення марксистської концепції історії СРСР насправді означало спробу поєднати державницьку схему російської історії з класовим підходом. З огляду на це, варто було переосмислити надбання дореволюційної історичної науки, що і було блискуче зроблено М. Рубінштейном, який упорядкував перший марксистський курс російської історіографії.

Використовуючи праці П. Мілюкова, В. Іконнікова, ІС. Бестужева-Рюміна, М. Кояловича, М. Рубінштейн зробив скробу з'ясувати російський історіографічний процес з точки:юру боротьби ідейних напрямів у науці на шляху до матеріалістичного розуміння історії. В1960 - 1970-хроках відбувається ніби «друге народження» історіографії - наукової дисципліни. На початку 60-х років у період першого «інтелектуального ренесансу» (А. Гуревич) у радянській історичній науці пройшли жваві дискусії щодо «періодизації історії радянської історичної науки», «предмета та змісту університетського курсу історіографії історії СРСР». Йшов інтенсивний процес формування методологічного апарату історіографії. У цей період з'являються роботи з історії істо-ріографії В. Іллерицького, В. Шевцова, Р. Киреєвої. До речі, перші спеціальні розвідки з історії російської, а також української історіографії зустрічаються у 2 і 3 томах академічних «Нарисів історії історичної науки в СРСР», авторами яких були В. Іллерицький, В. Дядиченко та Л. Коваленко.

На цей період припадає і організаційне оформлення дисципліни історіографії. Ще у 1946 р. при Відділенні історії АН СРСР створено Комісію з історії історичної науки, метою якої була роз-робка концепції вітчизняної історіографії та підготовка до друку багатотомних нарисів з історії історичної науки в СРСР. Згодом виникає єдиний координаційний центр історіографічних дослі-і.кічі ь - Наукова рада з історії історичної науки при Відділенні н торії при АН СРСР на чолі з академіком М.Нечкіною, пізніше. ікадемікомі. Ковальченком. 31965 р. за ініціативою М.Нечкіної започатковано видання історіографічного щорічника «Історія та історики». Регулярно проводяться «Історіографічні середи», численні конференції різних рангів з історії історичної науки. Про дисциплінарний статус історіографії свідчить зростаючий потік дисертацій заданою спеціальністю. Наприклад, протягом 1974-1978 рр. були захищені 131 кандидатська та 3 докторські дисертації з історіографії.

З кінця 1960 - початку 70-х років історіографія стає нормативною навчальною дисципліною, що викладалася за типовою програмою Мінвузу СРСР. У багатьох університетах були створені кафедри історіографії та джерелознавства, зокрема у Дніпропетровському університеті така кафедра заснована.

Привертають увагу і соціокультурні передумови виникнення феномена історіографії. Для гуманітаристики властивий «ефект інтелектуального конформізму», що на практиці означає перехід критично мислячих науковців у сферу чистої теорії. Наслідком цього ефекту став розквіт зовні деідеологізованих галузей гума-нітарного знання культурології, семіотики, психолінгвістики, історії естетики. Знаковими постатями цього інтелектуального руху стали А. Вахтін.О. Лосєв, Ю. Лотман. Першим до наукознавства та загальної історії науки звернувся А. Сахаров.

Розподіл історіографії:

-проблемна(якщо дискусійгі теми)

-теоретична(використання чужих стилів для істориків)

Праці укр.діаспори: Грушевський «Історія України-Руси»11 томів,12книг-його праці використовували вчені діаспори. «Звичайна схема русської історії…»Грушевський.

О.Оглоблин модернізував систему Грушевського і створив наукову школу української історіографії.

Оглоблин+Винар=укр.іст.товариство і журнал «Укр.історіографія»

До 2001р. криза в укр.історігорафії. Існує лише 2 кафедри історіографії. Немає часописів. Мало докторських дисертацій.