Поняття історіографія, укр.історіографія, сучасна укр.історіографія

Поняття історіографія, укр.історіографія, сучасна укр.історіографія

Галузь знань, яка вивчає історію історичної науки, наливають історіографією. Сам термін має грецьке походження: класне історія - розповідь про минуле і графо - писати. В давні і а середні віки істориків називали історіографами, тобто особами, що описують історію. Панували посади історіографів при діюрах фараонів, імператорів, королів, князів, царів, які мали доступ до владних архівів, викладали офіційну точку зору на історичні події. У XVI ст. стали появлятися історіографи знатних родів, династій, окремих сімей. З XVIII ст., коли історія остаточно утвердилася як наука, як система наукових знань, ійдбувся своєрідний її поділ на історію людського суспільства та історію самої історичної науки.

В Україні термін «історіографія» в його сучасному значенні дістав поширення в другій половині XIX ст., спочатку в Галичині, а пізніше на Наддніпрянщині. Імператорський університет Св. Володимира був одним з піонерів серед російських універ-ситетів щодо викладання історіографії. У 1874 р. професор І. Лашнюков опублікував у Києві «Очерки русской историографии». Велику увагу історіографічним дискурсам приділяли університетські професори М. Максимович, М. Костомаров, В. Іконников, В. Антонович.

Українська історіографія - спеціальна галузь історичної науки, яка вивчає тенденції розвитку історичних знань, української історичної думки, діяльність наукових осередків та центрів історичної науки, внесок визначних українських істориків у збагачення історичних знань не лише з історії України, але й світової історії.

У структурі історіографії виділяють загальну, предметну, галузеву, проблемну. Українська історіографія - це різновид загальної історіографії, оскільки вона має за мету з'ясувати у контексті світової історичної науки зародження, збагачення і здобутки української історичної думки. Усі інші структурні компоненти більшою мірою пов'язані з історіографією України. Вони віддзеркалюють процес нагромадження знань, їх повноту або з певної галузі (культура, військова справа, господарське життя), або з конкретної проблеми (козацько-гетьманська держава, українська революція, рух опору і т. д.).

сучасне розуміння української історіографії зводиться до її трактування як спеціальної галузі української історичної науки, що вивчає історію і тенденції розвитку української історичної думки, діяльність українських істориків та історичних установ, наукових шкіл, товариств, їх творчу спадщину, внесок у світову і українську науку, у формування суспільної історичної свідомості.

Сучасна укр.історігорафія-вивчає історію і тенденції розвитку укр.істор.думки після здобуття незалежності, діяльність укр.істориків і іст.установ, товариств, наукових шкіл, їх наукову спадщину в умовах сьогодення, внесок істор.у формування істор.свідомості.

 

Дискусії навколо періодизації окремих етапів істор. Укр.

Дискусія щодо подій 17ст. (про назву):

-селянська війна

-нац-визв.війна під проводом Б.Хмельницького

Називали повстанням, війною, революцією. Проти польськогопанування, національна, нац.-визвол., селянська.

Різні роки пропонувались щодо періодизації.

Смолій, Степанков:обстоювали позицію, що це нац. Революція.

Події 1917-1920.рртакож трактуються по-різному:

-суцільний період

-3 пероіди(Ц.Р., Скоропадський, Директорія УНР)

-4періоди (+ЗУНР)

-до 1921р.(договори європ. маштабу)

1939-1945рр. Велика вітчизняна війна, радянсько-німецька війна, друга світова війна з Україною в контексті.

Історія УПА-яка верхня межа невідомо. 1945р. Покінчено з УПА чи доводити до 1951р, чи до 1956р. Бо ще діяли 14 загонів УПА.

 

Питання голодомору, що потребують свого дослідження.

За умови наявності значної історіографії проблеми голодомору 1932-1933 рр. в Україні, нез`ясованими до кінця залишаються деякі питання цієї проблеми. Зокрема, розкриті не всі аспекти відношення керівництва ЦК КП(б)У до народної трагедії.

Кількість прямих та непрямих жертв Голодомору точно встановити на сьогодні досить важко. Між істориками тривають дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Західна історіографія Голодомору розвивається. Вчені різних країн дискутують, намагаючись визначити природу цього унікального, аніскільки не схожого на Голокост явища. Однак українські історики не мають одностайної підтримки на Заході. Зупинюсь на еволюції поглядів двох авторитетних фахівців iз радянської історії. Першим західним дослідником голоду 1932—1933 рр. став Роберт Конквест — англійський історик- книга «Великий терор», «Жнива скорботи» (з підзаголовком «Радянська колективізація і терор голодом»). Для явища, якому присвячувалася книга, фахівець iз державного терору в Радянському Союзі знайшов цілком точне означення, що теж увійшло в наукову літературу: терор голодом. Найбільш показовою у питанні про радянський голод 1932—1933 рр. є позиція професора Бірмінгемського університету Роберта Девіса. у заключному висновоку з своєї книги під назвою «Роки голоду. Радянське сільське господарство, 1931—1933»: «Ми анітрохи не знімаємо зі Сталіна відповідальності за голод. Його селянська політика була безжальна й жорстока. Однак внаслідок цього дослідження з’ясувалось, що радянське керівництво боролося з кризою голоду, частково викликаною його ж помилковою політикою, хоч сам голод був для нього неочікуваним й небажаним».

 

Поняття історіографія, укр.історіографія, сучасна укр.історіографія

Галузь знань, яка вивчає історію історичної науки, наливають історіографією. Сам термін має грецьке походження: класне історія - розповідь про минуле і графо - писати. В давні і а середні віки істориків називали історіографами, тобто особами, що описують історію. Панували посади історіографів при діюрах фараонів, імператорів, королів, князів, царів, які мали доступ до владних архівів, викладали офіційну точку зору на історичні події. У XVI ст. стали появлятися історіографи знатних родів, династій, окремих сімей. З XVIII ст., коли історія остаточно утвердилася як наука, як система наукових знань, ійдбувся своєрідний її поділ на історію людського суспільства та історію самої історичної науки.

В Україні термін «історіографія» в його сучасному значенні дістав поширення в другій половині XIX ст., спочатку в Галичині, а пізніше на Наддніпрянщині. Імператорський університет Св. Володимира був одним з піонерів серед російських універ-ситетів щодо викладання історіографії. У 1874 р. професор І. Лашнюков опублікував у Києві «Очерки русской историографии». Велику увагу історіографічним дискурсам приділяли університетські професори М. Максимович, М. Костомаров, В. Іконников, В. Антонович.

Українська історіографія - спеціальна галузь історичної науки, яка вивчає тенденції розвитку історичних знань, української історичної думки, діяльність наукових осередків та центрів історичної науки, внесок визначних українських істориків у збагачення історичних знань не лише з історії України, але й світової історії.

У структурі історіографії виділяють загальну, предметну, галузеву, проблемну. Українська історіографія - це різновид загальної історіографії, оскільки вона має за мету з'ясувати у контексті світової історичної науки зародження, збагачення і здобутки української історичної думки. Усі інші структурні компоненти більшою мірою пов'язані з історіографією України. Вони віддзеркалюють процес нагромадження знань, їх повноту або з певної галузі (культура, військова справа, господарське життя), або з конкретної проблеми (козацько-гетьманська держава, українська революція, рух опору і т. д.).

сучасне розуміння української історіографії зводиться до її трактування як спеціальної галузі української історичної науки, що вивчає історію і тенденції розвитку української історичної думки, діяльність українських істориків та історичних установ, наукових шкіл, товариств, їх творчу спадщину, внесок у світову і українську науку, у формування суспільної історичної свідомості.

Сучасна укр.історігорафія-вивчає історію і тенденції розвитку укр.істор.думки після здобуття незалежності, діяльність укр.істориків і іст.установ, товариств, наукових шкіл, їх наукову спадщину в умовах сьогодення, внесок істор.у формування істор.свідомості.