Тема 4. Організація як соціум

4.1. Соціальна організація

4.2. Основні види соціальних організацій: формальна й неформальна організації

4.3. Механізми регулювання у соціальних системах

 

Соціальна організація

Розрізняють біологічні, фізичні, технічні організації. Дис­ципліна "Теорія організації" вивчає соціальні організації — складні, динамічні, відкриті, цілеспрямовані, керовані систе­ми, що створені людиною і у функціонуванні яких людина відіграє важливу роль.

Для того, щоб з'ясувати сутність соціальної організації на­самперед необхідно розглян тути поняття "соціальна система".

Соціальною називається система, в яку входить людина або яка призначена для людини.

Загальні системоформуючі чинники соціальних систем: за­гальна мета всієї сукупності компонентів; підпорядкування цілей кожного компонента загальній цілі системи та усвідом­лення кожним елементом своїх завдань і розуміння загальної цілі; виконання кожним елементом своїх функцій, обумовле­них поставленим завданням; відносини субординації та коор­динації між компонентами системи; наявність принципу зво­ротного зв'язку між керуючою та керованими підсистемами.

Першим і найважливішим компонентом соціальних сис­тем є людина — істота насамперед суспільна, свідома, пов'яза­на з іншими людьми різноманітними відносинами та формами взаємодії. У процесі праці люди об'єднуються в групи, артілі, соціальні прошарки, спільноти та організації. Наявність люд­ського компонента — головна відмінність соціальної системи від інших цілісних систем.

Друга група компонентів соціальної системи — процеси (економічні, соціальні, політичні, духовні), сукупність яких є зміною станів системи в цілому або в якійсь частині її підсис­тем. Процеси можуть бути прогресивними та регресивними. Вони викликані діяльністю людей, соціальних і професійних груп.

Третя група компонентів соціальної системи — речі, тобто предмети, залучені до господарського і суспільного життя, так звані предмети другої природи (виробничі будівлі, знаряддя і засоби праці, комп'ютерна техніка, засоби зв'язку та управ­ління, технологічні пристрої, створені людиною, що викорис­товуються нею в процесі виробничої, управлінської та духовної діяльності).

Четверта група компонентів соціальної системи має ду­ховну природу — це суспільні ідеї, теорії, культурні, етичні цінності, звичаї, ритуали, традиції, вірування, які знову-таки обумовлені діями та вчинками різних суспільних груп і окре­мих індивідів.

Залежно від сутності, призначення, місця в суспільстві, типу організації, функцій, відносин з середовищем можна виділити деякі основні рівні соціальних систем.

Найширший і найскладніший рівень — все суспільство (українське, російське, американське, китайське та ін.), су­купність членів цього суспільства і весь комплекс суспільних відносин — економічних, політичних, власне соціальних, ду­ховних. У цьому найширшому розумінні соціального конкрет­не суспільство виступає як динамічна соціальна система.

Другий рівень соціальних систем — співтовариства, об'єд­нання людей меншого порядку (нації, стани, соціальні та ет­нічні групи, еліти, поселення).

Третій рівень соціальних систем — організації, що діють в реальному секторі економіки (кредитно-фінансові установи, наукові, науково-освітні фірми, корпорації, громадські об'єд­нання).

Четвертий (первинний) рівень соціальних систем — цехи, бригади, ділянки, професійні групи, кафедри, відділи та інші підрозділи в межах організації, їх особливість полягає у безпо­середніх контактах один з одним.

Під поняттям "соціальна організація" можна розуміти штучне об'єднання інституційного характеру, призначене для виконання певної функції. У цьому сенсі соціальна організа­ція має свій соціальний статус, виступає як цільовий об'єкт, цільова спільність, в якій досягнення загальної мети визнаєть­ся за можливе тільки через досягнення індивідуальної мети, і навпаки, досягнення індивідуальної мети стає можливим тіль­ки через висунення та досягнення загальної мети.

Термін "соціальна організація" використовується для ха­рактеристики ступеня впорядкованості об'єкта, тобто для ви­явлення його структури і типу зв'язків цілого та його частин. У цьому сенсі термін "соціальна організація" зазвичай вжи­вається для позначення організованих та неорганізованих сис­тем, формальних і неформальних організацій.

Соціальна організація має соціальні властивості, до яких належать: організаційні цілі і функції, ефективність резуль­татів, мотивація і стимулювання персоналу. Організація фор­мується як соціальне середовище, що включає соціальні гру­пи, статуси, норми, відносини лідерства. Соціальна організа­ція є одним із найбільш розвинених видів соціальної системи.

Принципи оптимізації діяльності людей. У теорії організації принципи мають дві спрямованості:

• принципи організації організацій,

• принципи організації людей.

Принципи організації організацій

- для кожної організації існує якнайкраща і лише їй властива організаційна структура. Не дивлячись на існуючу типологію організаційних структур управління (лінійну, функціональну, штабну і ін.), в кожній організації є особливості (нюанси) її побудови залежно від набору і поєднання суб'єктивних чинників. Кожна організація, як і людина, неповторювана, тому немає ніякого значення повністю копіювати її структуру, методи і т.п. для інших організацій;

- для кожної організації існує мінімальний ККД (коефіцієнт корисної дії) або ефективність, при якій організація повинна бути ліквідована або «заморожена». Хай існують три однакові організації А, Б і В, виготовляючі однакову продукцію. У організації А працюють переважно холерики, в Б — переважно меланхоліки, а в В — ув'язнені у в'язниці. При спаді виробництва дії керівника повинні бути адекватні організації. Енергія холериків раніше всіх повинна бути перемкнута на нову справу, інакше організація А може втратити свій потенціал і імідж. Меланхоліки організації Б можуть витримати і великі спади, вони спокійніші реагують на циклічність спаду-підйому. Слабка зацікавленість, низький імідж і дотації держави створюють умови для роботи ув'язнених організації В навіть при роботі на склад, тобто в негативних областях;

- для кожної організації розвиток соціальної сфери збільшує продуктивність праці як за рахунок підвищення емоційного рівня працівника, так і за рахунок більшого винахідництва (генерації ідей);

Принципи організації людей

- для кожної людини існує оптимальний об'єм завантаження роботою. Дуже великий об'єм роботи може відразу налякати працівника і замість мобілізуючого чинника вступить гальмуючий. Малий об'єм роботи примушує людину шукати предмет реалізації своїх ресурсів, що не завжди йде на користь організації. Знайти оптимум для кожної людини можна за допомогою тестування або за допомогою фахівців фірм консультантів;

- процеси сприйняття і запам'ятовування необхідно наближати до процесу мислення;

- для ефективного осмислення нового необхідно мати більше знань з даної тематики;

- будь-яка людина бачить в тексті або чує в бесіді ту інформацію, на яку вона налаштована і до якої приготувався;

- перша інформація про яку-небудь подію є стійкішою, ніж вторинна;

- дохідливість повідомлення буде вищим при використовуванні декількох форм подачі однієї і тієї ж інформації.