Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Сутність поняття «організація»
Організації оточують сучасну людину впродовж усього її життя. В організаціях — дитячих садах, школах, інститутах, установах, клубах, партіях — люди проводять величезну частину свого часу. Організації (підприємства) створюють продукцію і послуги, споживаючи які людське суспільство живе і розвивається; організації (державні установи) визначають порядок життя в суспільстві та контролюють його дотримання; організації (громадські) є засобом вираження наших поглядів та інтересів. У кінці XX ст. організація стала фактично універсальною формою суспільного життя. Якщо революції XIX ст. (духовні і політичні) перетворили людину з істоти патріархальної в суспільну, то революції наступного століття зробили її людиною організації. Поняття "організація" належить до провідних категорій організаційної науки. Організація (від лат. о rganise — повідомляю, стрункий вигляд, влаштовую) може бути визначена як різновид соціальних систем, об'єднання людей, що спільно реалізовують певну загальну мету та діють на основі певних принципів і правил. Організація — елемент суспільної системи, найпоширеніша форма людської спільності, первинний осередок соціуму. Організація — об'єкт та суб'єкт суспільства. Термін "організація" використовується в декількох значеннях: по-перше, діяльність, результат діяльності, сфера діяльності; по-друге, деяке соціально-економічне утворення, орієнтоване на досягнення певної господарської, комерційної або некомерційної цілі. Організація може розглядатися в статиці та динаміці. У статиці — це деяке цілісне утворення (соціальне, технічне, фізичне, біологічне), що має цілком певну місію. У динаміці вона виступає у вигляді різноманітних процесів з впорядкування елементів, формування та підтримки цілісності природних об'єктів, що створюються або вже функціонують. Ці процеси можуть складатися з цілеспрямованих дій людей або з природних фізичних процесів, тобто мати самоорганізуючий початок. Таким чином, є два підходи до визначення організації: 1) організація як система — це внутрішня впорядкованість, узгодженість та взаємодія частин цілого, що обумовлена його побудовою та цілями; 2) організація як процес — це сукупність цілеспрямованих дій, що зумовлюють утворення необхідних зв'язків. Встановлення кількісних і якісних просторово-часових зв'язків є сутністю організації як процесу.
Виокремлюють три положення генезису організації. Досліджуючи генезис організації як систему знань, уявлень про її виникнення чи створення, необхідно насамперед отримати переконливу відповідь на питання: що є первинним в організації — процес чи система. Перше положення генезису організації: система є результатом процесу її організації, але не кожен процес завершується створенням системи. Тобто первинним в організації є процес. Сутність цього положення полягає в тому, що організація як процес первинна, а організація як система — вторинна, оскільки завжди є результатом певного процесу організації. Такий логічно обґрунтований висновок зумовив подальший підхід до аналізу та побудови основних конструкцій теорії організації з позицій примату процесу над системою. Наступне важливе питання дослідження генезису організації — з'ясування обставин її виникнення, становлення та розвитку як процесу, оскільки його первинність вже визначена. Це обумовлює і актуалізує друге положення генезису організації: яка природа процесу організації? Теоретично організація як процес може мати об'єктивний і суб'єктивний характер та призводити до відповідних результатів. Крім того, з розвитком цивілізації велика кількість реальних процесів організації неминуче набуває змішаного характеру. Насамперед, він виявляється в діях людини на об'єктивну організацію, що розширюється, та здійснюється в широкому спектрі від генного до космічного рівня. Це остаточно знімає актуальність ідеологічно спірного питання: "Хто може і повинен виступати в ролі суб'єкта процесу первинної організації?". Універсальність організації відображає необхідність та можливість участі об'єктивного, суб'єктивного та змішаного начал у матеріальній, інтелектуальній та змішаній організаціях — як процесі, так і системі. Реальність, зміст, частка такої участі, його вираження визначаються в конкретних об'єктах організації шляхом аналізу природи їх формування та відображають основоположні обставини її виникнення. Це організації, що послідовно розвивається, покладене в основу новітніх досліджень та розробок генної інженерії, штучного інтелекту. На підставі такого аналізу достатньо переконливо можна говорити: з одного боку, про об'єктивну природу організації як випадковий, еволюційний, хронологічний процес походження, формування і розвитку всесвіту; з іншого боку, про суб'єктивний процес організації цілеспрямованої діяльності людини з впорядковування і вдосконалення форм побудови та прояву складу і змісту її процесів та систем.
Вступаючи в послідовну взаємодію, два цих начала зумовлюють, формують та розвивають всю різноманітність сучасного всесвіту. Разом з тим саме вони, суперечності їх взаємодії, можливо, стають основною причиною дезорганізації. Реальна організація в особі людини, групи або соціуму послідовно пізнає і об'єднує ці два начала в змішаний об'єктивно-суб'єктивний процес, результатом якого врешті-решт і стають більшість існуючих організацій як процесів та систем. Друге положення генезису організації: організація має подвійну об'єктивно-суб'єктивну природу, що зумовлює її виникнення, становлення і розвиток. У будь-якому об'єднанні або роз'єднанні, якщо їх розглядати з позицій процесуального аналізу організації, рано чи пізно виникає порівняння, зіставлення, співвідношення елементів. Це дає відповідь на третє питання генезису організації: як формується співвідношення між об'єктивною і суб'єктивною організацією? Насправді далеко не всі процеси, а значить і системи організації сучасного всесвіту, виникли або могли б виникнути, розвиватися та удосконалюватися об'єктивно, випадково, без цілеспрямованої участі певного суб'єкта. Значна кількість найрізноманітніших процесів та систем у навколишньому світі так чи інакше ґрунтується на суб'єктивній природі, стає її опосередкованим або безпосереднім продуктом, наприклад інтелектуальним. Зрозуміло, що розвиток інтелекту насамперед передбачає досягнення необхідного рівня пізнання об'єктивної організації, але в подальшому він створює те, що об'єктивно без його волі або участі, до цих пір не було та навіть не могло бути створене. Сприйняття, розуміння та застосування отриманих людиною знань про навколишній світ здійснюється на основі її суб'єктивного уявлення про організацію процесів, що відбуваються в ньому. Причому організаційні моделі такого уявлення, елементи і зв'язки їх організації настільки різноманітні, наскільки різноманітна свідомість різних суб'єктів пізнання. Це важливо розуміти і враховувати, оскільки, всі цілеспрямовані та випадкові впливи людини на те, що оточує, ґрунтуються на її конкретному, суб'єктивному уявленні про загальну організацію. Третє положення генезису організації: генезис організації є логічною послідовністю виникнення, становлення і розвитку об'єктивних, суб'єктивних та змішаних взаємозв'язків у матеріальному, інтелектуальному та змішаному проявах. Така багатофакторна модель комплексно відображає загальну послідовність, зміст та логіку побудови взаємозв'язку основних рівнів виникнення, становлення і розвитку організації.
Склад і зміст такої основоположної послідовності становлення і розвитку всіх проявів організації є достатньо детермінованим ланцюжком визначальних елементів і зв'язків. Властивості організації Сутність організації як процесу або системи визначається не стільки формою її представлення, скільки внутрішнім змістом, що відображає можливості використання та розвитку її потенціалу. Сутність організації визначають її властивості як сукупність проявів, що відображають загальні, характерні і специфічні риси організації. Саме властивості розкривають та виражають потенціал будь-якої організації, засвідчуючи можливість її функціонального застосування та змістовної взаємодії з іншими процесами і системами. У переліку загальних властивостей організації також виокремлюються: – обмеженість, що визначає межі реалізації організації та – репродуктивність, що засвідчує здатність організації до відтворення; – адаптивність, що забезпечує можливість пристосування організації; – інваріантність, що розкриває палітру можливостей реалізації організації; – інтегративність, що відображає входження кожної організації у відповідну макроорганізацію. Таким чином, група загальних для всіх організацій властивостей багато в чому обумовлює ресурси їх функціонування та розвитку, визначає можливості вдосконалення і зміни. Систему соціальних властивостей організації формують такі якості: – концептуальність, що відображає певні уявлення суспільства про конкретну організацію; – ієрархічність, що розподіляє підпорядкованість та повноваження різних рівнів організації; – консервативність, що виражає прагнення більшості індивідуумів до стабільності та передбачуваності; – проблемність, що реалізує порівняльні начала соціального підходу до організації; – мотивованість, що розкриває внутрішню, спонукальну природу будь-якої соціальної організації; – інноваційність, що формує діапазон необхідних форм організації; – конкурентність, що обумовлює висунення, закріплення та розвиток суспільством найбільш перспективних форм організації; – інтегративність, що відображає стійку тенденцію соціальної організації до об'єднання учасників, складових, ресурсів, тенденцій; – кореляційність, що характеризує готовність складових соціальної організації до будь-якої взаємодії.
|
|||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-12-15; просмотров: 30; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.133.109.30 (0.012 с.) |