Сутність поняття «організація»

Організації оточують сучасну людину впродовж усього її життя. В організаціях — дитячих садах, школах, інститутах, установах, клубах, партіях — люди проводять величезну час­тину свого часу. Організації (підприємства) створюють продук­цію і послуги, споживаючи які людське суспільство живе і роз­вивається; організації (державні установи) визначають поря­док життя в суспільстві та контролюють його дотримання; ор­ганізації (громадські) є засобом вираження наших поглядів та інтересів. У кінці XX ст. організація стала фактично універ­сальною формою суспільного життя. Якщо революції XIX ст. (духовні і політичні) перетворили людину з істоти патріархаль­ної в суспільну, то революції наступного століття зробили її людиною організації.

Поняття "організація" належить до провідних категорій організаційної науки.

Організація (від лат. о rganise — повідомляю, стрункий ви­гляд, влаштовую) може бути визначена як різновид соціальних систем, об'єднання людей, що спільно реалізовують певну за­гальну мету та діють на основі певних принципів і правил.

Організація — елемент суспільної системи, найпоширені­ша форма людської спільності, первинний осередок соціуму.

Організація — об'єкт та суб'єкт суспільства. Термін "ор­ганізація" використовується в декількох значеннях: по-перше, діяльність, результат діяльності, сфера діяльності; по-друге, деяке соціально-економічне утворення, орієнтоване на досяг­нення певної господарської, комерційної або некомерційної цілі.

Організація може розглядатися в статиці та динаміці. У статиці — це деяке ціліс­не утворення (соціальне, технічне, фізичне, біологічне), що має цілком певну місію. У динаміці вона виступає у вигляді різноманітних процесів з впорядкування елементів, формуван­ня та підтримки цілісності природних об'єктів, що створюють­ся або вже функціонують. Ці процеси можуть складатися з цілеспрямованих дій людей або з природних фізичних про­цесів, тобто мати самоорганізуючий початок.

Таким чином, є два підходи до визначення організації:

1) організація як система — це внутрішня впорядкованість, узгодженість та взаємодія частин цілого, що обумовлена його побудовою та цілями;

2) організація як процес — це сукупність цілеспрямованих дій, що зумовлюють утворення необхідних зв'язків. Встановлення кількісних і якісних просторово-часових зв'язків є сутністю організації як процесу.

Виокремлюють три положення генезису організації.

Досліджуючи генезис організації як систему знань, уяв­лень про її виникнення чи створення, необхідно насамперед отримати переконливу відповідь на питання: що є первинним в організації — процес чи система.

Перше положення генезису організації: система є резуль­татом процесу її організації, але не кожен процес завершується створенням системи. Тобто первинним в організації є процес.

Сутність цього положення полягає в тому, що організація як процес первинна, а організація як система — вторинна, ос­кільки завжди є результатом певного процесу організації. Та­кий логічно обґрунтований висновок зумовив подальший під­хід до аналізу та побудови основних конструкцій теорії органі­зації з позицій примату процесу над системою.

Наступне важливе питання дослідження генезису організа­ції — з'ясування обставин її виникнення, становлення та роз­витку як процесу, оскільки його первинність вже визначена. Це обумовлює і актуалізує друге положення генезису організа­ції: яка природа процесу організації?

Теоретично організація як процес може мати об'єктивний і суб'єктивний характер та призводити до відповідних резуль­татів. Крім того, з розвитком цивілізації велика кількість ре­альних процесів організації неминуче набуває змішаного ха­рактеру. Насамперед, він виявляється в діях людини на об'єктивну організацію, що розширюється, та здійснюється в широкому спектрі від генного до космічного рівня. Це остаточ­но знімає актуальність ідеологічно спірного питання: "Хто може і повинен виступати в ролі суб'єкта процесу первинної організації?".

Універсальність організації відображає необхідність та можливість участі об'єктивного, суб'єктивного та змішаного начал у матеріальній, інтелектуальній та змішаній організа­ціях — як процесі, так і системі. Реальність, зміст, частка та­кої участі, його вираження визначаються в конкретних об'єктах організації шляхом аналізу природи їх формування та відображають основоположні обставини її виникнення. Це ор­ганізації, що послідовно розвивається, покладене в основу новітніх досліджень та розробок генної інженерії, штучного інтелекту. На підставі такого аналізу достатньо переконливо можна говорити: з одного боку, про об'єктивну природу органі­зації як випадковий, еволюційний, хронологічний процес по­ходження, формування і розвитку всесвіту; з іншого боку, про суб'єктивний процес організації цілеспрямованої діяльності людини з впорядковування і вдосконалення форм побудови та прояву складу і змісту її процесів та систем.

Вступаючи в послідовну взаємодію, два цих начала зумов­люють, формують та розвивають всю різноманітність сучасно­го всесвіту. Разом з тим саме вони, суперечності їх взаємодії, можливо, стають основною причиною дезорганізації.

Реальна організація в особі людини, групи або соціуму по­слідовно пізнає і об'єднує ці два начала в змішаний об'єктив­но-суб'єктивний процес, результатом якого врешті-решт і ста­ють більшість існуючих організацій як процесів та систем.

Друге положення генезису організації: організація має подвійну об'єктивно-суб'єктивну природу, що зумовлює її ви­никнення, становлення і розвиток.

У будь-якому об'єднанні або роз'єднанні, якщо їх розгляда­ти з позицій процесуального аналізу організації, рано чи пізно виникає порівняння, зіставлення, співвідношення елементів. Це дає відповідь на третє питання генезису організації: як фор­мується співвідношення між об'єктивною і суб'єктивною ор­ганізацією?

Насправді далеко не всі процеси, а значить і системи органі­зації сучасного всесвіту, виникли або могли б виникнути, роз­виватися та удосконалюватися об'єктивно, випадково, без цілеспрямованої участі певного суб'єкта. Значна кількість найрізноманітніших процесів та систем у навколишньому світі так чи інакше ґрунтується на суб'єктивній природі, стає її опо­середкованим або безпосереднім продуктом, наприклад інте­лектуальним. Зрозуміло, що розвиток інтелекту насамперед передбачає досягнення необхідного рівня пізнання об'єктивної організації, але в подальшому він створює те, що об'єктивно без його волі або участі, до цих пір не було та навіть не могло бути створене.

Сприйняття, розуміння та застосування отриманих люди­ною знань про навколишній світ здійснюється на основі її суб'єктивного уявлення про організацію процесів, що відбува­ються в ньому. Причому організаційні моделі такого уявлен­ня, елементи і зв'язки їх організації настільки різноманітні, наскільки різноманітна свідомість різних суб'єктів пізнання. Це важливо розуміти і враховувати, оскільки, всі цілеспрямо­вані та випадкові впливи людини на те, що оточує, ґрунтують­ся на її конкретному, суб'єктивному уявленні про загальну ор­ганізацію.

Третє положення генезису організації: генезис організа­ції є логічною послідовністю виникнення, становлення і роз­витку об'єктивних, суб'єктивних та змішаних взаємозв'язків у матеріальному, інтелектуальному та змішаному проявах.

Така багатофакторна модель комплексно відображає за­гальну послідовність, зміст та логіку побудови взаємозв'язку основних рівнів виникнення, становлення і розвитку органі­зації.

Склад і зміст такої основоположної послідовності станов­лення і розвитку всіх проявів організації є достатньо детермі­нованим ланцюжком визначальних елементів і зв'язків.

Властивості організації

Сутність організації як процесу або системи визначається не стільки формою її представлення, скільки внутрішнім зміс­том, що відображає можливості використання та розвитку її потенціалу. Сутність організації визначають її властивості як сукупність проявів, що відображають загальні, характерні і специфічні риси організації.

Саме властивості розкривають та виражають потенціал будь-якої організації, засвідчуючи можливість її функціональ­ного застосування та змістовної взаємодії з іншими процесами і системами.

У переліку загальних властивостей організації також ви­окремлюються:

– обмеженість, що визначає межі реалізації організації та
прояву її властивостей;

– репродуктивність, що засвідчує здатність організації до відтворення;

– адаптивність, що забезпечує можливість пристосування організації;

– інваріантність, що розкриває палітру можливостей реалізації організації;

– інтегративність, що відображає входження кожної організації у відповідну макроорганізацію.

Таким чином, група загальних для всіх організацій власти­востей багато в чому обумовлює ресурси їх функціонування та розвитку, визначає можливості вдосконалення і зміни.

Систему соціальних властивостей організації формують такі якості:

– концептуальність, що відображає певні уявлення суспільства про конкретну організацію;

– ієрархічність, що розподіляє підпорядкованість та повноваження різних рівнів організації;

– консервативність, що виражає прагнення більшості індивідуумів до стабільності та передбачуваності;

– проблемність, що реалізує порівняльні начала соціального підходу до організації;

– мотивованість, що розкриває внутрішню, спонукальну природу будь-якої соціальної організації;

– інноваційність, що формує діапазон необхідних форм організації;

– конкурентність, що обумовлює висунення, закріплення та розвиток суспільством найбільш перспективних форм організації;

– інтегративність, що відображає стійку тенденцію соціальної організації до об'єднання учасників, складових, ресурсів, тенденцій;

– кореляційність, що характеризує готовність складових соціальної організації до будь-якої взаємодії.