Тема 27. Економіка глобальних проблем

 

Глобальні проблеми — це зв'язки та відносини між Державами й соціальними системами, суспільством у загальнопланетарному масштабі, які заторкують життєві інтереси народів усіх країн і можуть бути розв'язані за їх взаємодії. Це проблеми відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру; поглиблення екологічної кризи та охорони довкілля; ліквідація відсталості країн, що розвиваються; продовольча, сировинна, енергетична і демографічна проблеми; ліквідація найнебезпечніших хвороб; освоєння космічного простору; проблеми розвитку самої людини, перспективи забезпечення її гідного майбутнього. Найзагальнішими причинами загострення глобальних проблем з погляду продуктивних сил є швидке й нерівномірне зростання народонаселення в останні десятиріччя і відсталість технологічного способу виробництва в більшості регіонів планети. Причиною загострення глобальних проблем є також швидка урбанізація, зростання гігантських мегаполісів, які забруднюються промисловими і побутовими відходами, вихлопними газами автомобілів, варварське ставлення людини до природи (хижацьке вирубання лісів, нераціональне використання водних ресурсів, ерозія величезних масивів землі, отруєння сільськогосподарських угідь хімікатами тощо). Загальними причинами більшості глобальних проблем є також відносини приватнокапіталістичної власності, насамперед хижацьке ставлення монополій до природних ресурсів, довкілля, лісів, водних ресурсів, світового океану тощо. Негативний вплив на довкілля мало тотальне одержавлення власності в колишньому СРСР, монопольна політика міністерств і відомств.

Найважливішим засобом розв'язання глобальних проблем є роззброєння, демілітаризація економіки. Адже на гонку озброєнь щороку витрачається до 800 млрд. дол. (що дорівнює витратам праці в сумі майже 100 млн. людино-років), кількість регулярних військ сягає 25 млн. осіб, а процес виробництва й нарощування величезних арсеналів зброї заподіює непоправних збитків довкіллю (особливо зберігання й поховання ядерних відходів, відходів хімічного та бактеріологічного виробництва тощо).

У середині 70-х років почалася екологічна криза, яка означає різке загострення суперечностей між людиною та природою, їх конфлікт, глобальне порушення рівноваги у природі внаслідок панування приватної та колективної форм капіталістичної власності, істотного деформування соціально-економічної системи в країнах колишнього СРСР та Східної Європи, а також господарської діяльності людей, ірраціональних процесів народонаселення тощо. Найважливішими ознаками цієї кризи є глобальні зміни клімату й виникнення парникового ефекту, знищення озонного шару планети, почастішання природних катаклізмів (повеней, ураганів, землетрусів тощо, через які в останні двадцять п'ять років загинуло понад 3 млн. осіб), масове знищення тропічних лісів і розширення пустель, збільшення кількості радіоактивних відходів, надмірна концентрація шкідливих відходів у світовому океані тощо.

Ознаками паливно-енергетичної кризи є поступове вичерпання енергетичних ресурсів планети, нераціональне використання значної частини енергії, сировини в одних її регіонах і дефіцит в інших регіонах (насамперед у слаборозвинутих країнах світу) тощо.

Основними шляхами розв'язання енергетичної проблеми є: 1) швидкий розвиток і використання основних видів відновлюваної енергії (сонячної, енергії вітру тощо); 2) структурні зміни у використанні існуючих не відновлюваних видів енергії (зростання частки вугілля і зменшення частки нафти й газу); створення екологічно чистої вугільної енергетики; 4) розробка й дотримання екологічних стандартів; 5) розвиток слаборозвинутими країнами власного сировинного господарства, впровадження раціонального лісокористування; 6) формування у населення планети екологічного світогляду тощо.

Основні шляхи розв'язання паливно-енергетичної та сировинної проблем такі: 1) встановлення національної народної власності на всі природні ресурси; 2) істотна зміна механізму ціноутворення на природні ресурси, зокрема подолання практики монополістичного ціноутворення на ці ресурси; 3) об'єднання дій країн-експортерів паливно-енергетичних та сировинних ресурсів проти неоколоніалістської політики розвинутих держав світу; 4) припинення диктату міжнародних капіталістичних організацій, насамперед МВФ, у проведенні внутрішньої соціально-економічної політики слаборозвинутими країнами світу; 5) списання всіх зовнішніх боргів слаборозвинутих держав розвинутими країнами світу; 6) ліквідація виснажливої.гонки озброєнь, що здійснюється багатьма слаборозвинутими країнами світу; 7) нарощування ними випуску готової продукції і зменшення питомої ваги первинної обробки мінеральної сировини; 8) надання ефективної допомоги (технічної, фінансової, кадрової тощо) розвинутими країнами світу слаборозвинутим у розвідуванні, розробці, переробці й транспортуванні природних ресурсів; 9) об'єднання зусиль усіх країн для розв'язання глобальних проблем, для збереження природи (за допомогою комплексу адміністративно-економічних важелів тощо).