Тема 26. Міжнародні валютні відносини

 

Міжнародні валютні відносини — це сукупність економічних відносин між людьми, юридичними і приватними особами, міжнародними економічними фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування й розвитку валюти. Вони обслуговують процес зовнішньої торгівлі, вивезення капіталу, міграції робочої сили, кредитування, розвиток міжнародного туризму та інші сфери. Складовими елементами національної валютної системи є національна валюта, валютні резерви, валютний паритет, курс національної валюти та порядок його дії, умови функціонування національної валюти й золота, умови конвертованості валюти, валютні обмеження та їх форми і методи, механізм використання кредитних важелів міжнародних розрахунків, система валютного регулювання тощо. Валютні відносини між окремими країнами закріплені в національному валютному законодавстві, в якому визначені порядок ввезення, вивезення, переказів і пересилання за кордон національної та іноземної валюти й інших валютний цінностей (платіжних документів в іноземній валюті, цінних паперів тощо).

Основні етапи розвитку міжнародної валютної системи: золотий, золотодоларовий (або золотовалютний) і валютний стандарти. Золотий стандарт остаточно сформувався лише у другій половині XIX ст. і проіснував до середини 30-х років XX ст. Його найважливішими рисами були: виконання золотом ролі світових грошей; фіксація золотого вмісту національних валют, їхня безпосередня обмінюваність на золото; чітке визначення на основі золота фіксованих валютних курсів відповідно до співвідношення їхнього золотого вмісту (масштабу цін); строга відповідність між наявними у країні золотими запасами й кількістю грошей (паперових і кредитних) в обігу. Золотодоларовий стандарт означав гарантований обмін Міністерством фінансів СІЛА іноземним банкам або урядам доларів на золото, фіксацію ринкових курсів валют у межах не більш як 1% в обидва боки (+/- 1) від золотих або доларових паритетів, прирівнювання долара до золота на основі фіксованої ринкової ціни золота з одночасною забороною вільної купівлі-продажу золота, взаємну оборотність усіх валют і зобов'язання домагатися її. Валютний стандарт означає перехід до "плаваючих" курсів та перетворення СДР на світовий грошовий еталон (базу паритетів і курсів), на головний резервний актив і міжнародний засіб розрахунків і платежу; скасування офіційної ціни на золото та фіксацію золотого вмісту національних валют (золотих паритетів), зняття будь-яких обмежень для приватного використання золота, перетворення його на звичайний товар; посилення міжнародного валютного регулювання, в т.ч. через МВФ, внаслідок впливу на механізм плаваючих курсів. Розвиток світової валютної системи на регіональному рівні здійснюється в межах ЄС через створення європейської валютної системи і введення європейської валютної одиниці — ЕКЮ.

Конвертована валюта — це національна грошова одиниця, що має здатність вільно (через купівлю-продаж) обмінюватися на іноземні валюти, виконувати функції світових грошей, тобто вільно використовуватися в міжнародному платіжному обороті для міжнародних розрахунків. Двома основними формами конвертованості є: 1) вільно, або повністю, конвертована валюта і 2) частково конвертована валюта. Вільно конвертована валюта означає, що кожна особа (іноземна й вітчизняна, фізична чи юридична) має право обмінювати будь-яку кількість своєї національної валюти на іноземну валюту такого ж статусу, розраховуватися нею за експортно-імпортні операції, депонувати її в національних банках, використовувати для створення різноманітних фінансових активів (цінні папери тощо) і купувати державні та приватні цінні папери. Частково конвертована валюта (обмежена конвертованість) означає допуск лише зовнішньої конвертованості, тобто вільне використання валюти іноземними особами (юридичними й фізичними) і тільки в поточних, а інколи лише у зовнішньоторговельних розрахунках. Неконвертована валюта означає, що держава цілком забороняє будь-які операції щодо обміну своєї валюти на іноземну або дозволяє це робити за згодою уповноважених валютних органів. Головними умовами впровадження конвертованої гривні були попередня стабілізація грошової системи, що передбачає подолання товарного голоду (через виробництво власних товарів), створення резервного та валютного фондів, збалансування платіжного балансу, бездефіцитний державний бюджет (або з допустимою нормою дефіциту), реформу ціноутворення (яка дає змогу подолати цінові перекоси, дотримуватися вимог закону вартості), необхідність жорсткого валютного контролю та регулювання, встановлення всебічно обґрунтованого валютного курсу і проведення курсової політики, значне підвищення конкурентоспроможності національного виробництва тощо. Головними умовами часткової конвертованості є: 1) стабілізація грошового обігу; 2) раціональне поєднання ринкових механізмів ціноутворення з оптимальним державним регулюванням цін та доходів; 3) насиченість ринку необхідною товарною масою; 4) конкурентоспроможний експорт продукції; 5) потужна банківська система, що працює на засадах регульованої конкуренції й доповнюється раціональними методами державного регулювання з боку НБУ, його вагомого впливу на відсоткову та кредитну політику комерційних банків.

Валютний курс — це ціна грошової одиниці країни, виражена у грошових одиницях інших країн. На валютний курс впливають стан платіжного балансу, рівень інфляції", співвідношення між попитом і пропозицією кожної валюти, міграція короткотермінових капіталів між країнами, економічна кон'юнктура, політична стабільність тощо. В сучасних умовах основою визначення валютного курсу є співвідношення купівельної спроможності (суми товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю) між різними національними валютами, середнє співвідношення цін за тривалий проміжок часу. Занижений курс валюти порівняно з його купівельною спроможністю призводить до зниження цін у країні, що дає змогу експортерам продукції продавати її за цінами, нижчими за світові, а отже, розширювати експорт товарів і послуг, масштаби виробництва. Водночас занижений валютний курс сприяє припливу капіталу, стає вигідніше його реінвестувати, але менш вигідно вивозити. Водночас такий курс спричиняє подорожчання ввезення товарів та імпорт інфляції, збільшує зовнішні борги в іноземній валюті й скорочує їх у національній валюті.