Тема 22. Зайнятість, безробіття та соціальний захист населення

 

Зайнятість — це певна сукупність соціально-економі1 них відносин між людьми з приводу забезпечення праці здатного населення робочими місцями, формування, розподілу та перерозподілу трудових ресурсів для його участі в суспільно корисній праці і забезпечення розширеної нормального відтворення робочої сили. Зайнятість знаходить свій вияв у різноманітних видах зайнятості (повній, частковій тощо), в індивідуальній, колективній та інших формах трудової діяльності, в інтенсивності й продуктивності праці та інших економічних категоріях, що конкретизують місткішу категорію "зайнятість".

Основними видами зайнятості є повна, раціональна та ефективна. Повна зайнятість — це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (в межах сім'ї) та колективне (з участю компаній, підприємств) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. Реальна зайнятість — це зайнятість, що має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статевовікової та освітньої структури. Ефективна зайнятість — це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, тяжкої праці.

Протилежною стороною зайнятості є безробіття, що являє собою соціально-економічне явище, коли частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці. Як масове явище безробіття досягає найбільших масштабів у XX ст. Його причина — зростання органічної будови капіталу (швидке збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу), а також дія всезагального закону капіталістичного нагромадження, сутність якого полягає у зростаючій поляризації капіталістичного суспільства, наявності внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих зв'язків між збільшенням обсягів функціонуючого капіталу, суспільного багатства, продуктивної сили праці пролетаріату, з одного боку, і зростанням промислової резервної армії праці — з іншого. Головна причина безробіття розкривається як з боку технологічного способу виробництва (зокрема прогресу техніки), так і з боку суспільної форми (відносин економічної власності). В останньому випадку безробіття пов'язується з процесом капіталістичного нагромадження (капіталізацією додаткової вартості), концентрації та централізації капіталістичної власності (капіталу), з конкурентною боротьбою між підприємцями, яка змушує їх постійно впроваджувати нову техніку, проводити раціоналізацію виробництва тощо. Водночас безробіття спричиняє низка інших чинників, зокрема структурні зміни в економіці, нерівномірність розвитку продуктивних сил у народному господарстві загалом і в окремих його регіонах, прогрес техніки, особливо за умов науково-технічної революції; пошук працівниками нових, вищеоплачуваних робочих місць, змістовнішої роботи; диспропорційність розвитку економіки; обмеженість попиту на товари і послуги тощо. Основні форми перенаселення такі: 1) поточне; 2) аграрне; 3) застійне. Поточне перенаселення спричинене структурними технологічними змінами в економіці, кризами над- і недовиробництва тощо, буває короткотривале і середньотривале. Аграрне перенаселення означає часткову зайнятість на селі і необхідність підробляти в місті, щоб забезпечити нормальне існування. Застійне перенаселення характеризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Розрізняють також технологічне (спричинене впровадженням нової техніки й необхідністю підготовки та перепідготовки кадрів для роботи на ній); конверсійне (спричинене зміною випуску військової продукції цивільною); структурне (спричинене відмиранням певних професій, спеціальностей); молодіжне тощо.

Соціальна політика держави полягає у комплексі соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень тощо. Найважливішими елементами соціального захисту населення є соціальне страхування. Воно включає пенсійне, медичне страхування, страхування ви безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах світу існує своя специфіка у здійснень цих видів соціального страхування. Щоб створити ефективну систему зайнятості, держава повинна забезпечить безплатне отримання середньої, середньої спеціальної т вищої освіти, здійснювати безплатне навчання безробітних новим професіям, їх перепідготовку створювати державні та територіальні програми зайнятості, проводити структурну перебудову економіки, стимулювати підприємства у створенні нових робочих місць, захищати від необґрунтованої відмови у прийомі на роботу і в разі незаконного звільнення, надавати необхідну допомогу на період нового працевлаштування (зберігаючи в цей час середню заробітну плату), надавати роботу молодим спеціалістам-випускникам державних навчальних закладів тощо.

За базу мінімального рівня заробітної плати слід брати набір товарів і послуг, що задовольняють основні фізіологічні та соціальні потреби окремої людини або типових сімей (з однією дитиною, двома дітьми тощо). У розвинутих країнах світу він становить від 30 до 50% середньої заробітної плати.

Найзагальнішими критеріями бідності є безробіття та інфляція. їх рівень характеризує ступінь бідності. Сумарна величина цих показників у США має назву "індекс злиденності". Головний критерій бідності — рівень доходів на одну людину. Загальний рівень бідності в країні визначається показником частки бідних у загальній кількості населення віком від 15 років. Сама бідність вимірюється прожитковим мінімумом, який існує у вигляді життєвого (або фізіологічного) мінімуму й соціального мінімуму. Перший відображає задоволення лише головних фізіологічних потреб і послуг, другий передбачає мінімальні духовні й соціальні запити. Для визначення абсолютного рівня прожиткового мінімуму найточнішим є метод споживчого кошика, до якого входить набір найнеобхідніших продовольчих і непродовольчих товарів і послуг.