Тема 23. Сучасна економічна система та її розвиток на початку третього тисячоліття

 

На нижчій стадії капіталізму технологічний спосіб виробництва базувався на ручній (до кінця XVIII ст.) і машинній праці (впродовж XIX ст.). Технологічний спосіб виробництва на вищій стадії заснований переважно на автоматизованій праці. До складу продуктивних сил на нижчій стадії не входили форми і методи організації виробництва, наука та інформація. Господарський механізм на цій стадії був заснований на ринковому саморегулюванні, на вищій стадії — на поєднанні державного та недержавного регулювання з ринковими важелями.

Відносини власності на нижчій стадії капіталізму характеризуються такими основними рисами: 1) монополізація незначною частиною суспільства переважної маси засобів виробництва та їх використання як знаряддя привласнення чужої праці; 2) відсутність засобів виробництва у переважної більшості працівників, внаслідок чого вони змушені продавати свою робочу силу; 3) працю робітника і службовця контролює капіталіст — він є власником виробленого продукту; 4) відчуженість найманих працівників від процесу управління виробництвом; 5) привласнення власниками засобів виробництва всього додаткового і частини необхідного продукту; 6) обмеження споживання переважної частини населення максимальними межами вартості робочої сили, здебільшого меншою частиною цієї вартості (що зумовлено перевищенням пропозиції робочої сили її попиту); 7) товарне виробництво досягає найвищого рівня, оскільки робоча сила перетворюється на товар.

З появою на вищій стадії нових об'єктів власності (науки, точніше, результатів наукової діяльності — патентів, ліцензій, "ноу-хау" тощо, інформації) найкваліфікованіші наймані працівники частково стають суб'єктами їх привласнення, співвласниками. Працюючи за наймом у науково-дослідних лабораторіях корпорацій, в університетах, вони можуть використовувати ці знання у власній підприємницькій діяльності, надавати відповідні види послуг тощо. Водночас придбання частиною трудящих акцій, особливо за пільговими цінами, дає їм можливість в обмежених розмірах привласнювати частину прибутку, частково долає їх відчуженість від засобів виробництва. Принципово новим типом власності, що виникає в останні три-чотири десятиріччя, є трудова колективна власність (розвивається на викуплених трудовими колективами підприємствах). Водночас відбувається модифікація інших рис капіталізму. Зокрема, значною мірою втрачають свою силу праця під контролем капіталіста і власність останнього на вироблений продукт, а на народних підприємствах долається відчуженість працівників від процесу управління виробництвом. На народних, а значною мірою й кооперативних підприємствах, перестає існувати така риса капіталістичного способу виробництва, як привласнення власниками засобів виробництва більшої частини створеного найманими працівниками продукту, зокрема всього додаткового продукту. Залежно від розміру акцій, суми трудових заощаджень в ощадних банках тощо наймані працівники привласнюють певну частку прибутку. На нижчій стадії капіталізму процес відтворення робочої сили відбувався переважно за рахунок заробітної плати, на вищій стадії — значною мірою за рахунок соціальних витрат держави.

Модифікація основних рис капіталістичного способу виробництва означає появу окремих властивостей перехідного До соціалізму суспільства і навіть деяких елементів соціалізму (наприклад, розвиток трудової колективної власності).

Важливою рисою сучасної економічної системи є інтенсивний розвиток інтеграційних процесів між країнами, що набув найбільш зрілих форм у межах Європейського Союзу. Матеріальною основою цих процесів є переростання продуктивними силами меж національних форм власності (в т.ч. державної), інтернаціоналізація продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці у формі міжнародної спеціалізації тощо. На цій основі відбувається інтернаціоналізація відносин власності (в т.ч. капіталу) та господарського механізму.

За роки інтеграції створено спільний ринок товарів і послуг (скасовано митні збори при перевезенні товарів з країни в країну), робочої сили (жителі однієї країни мають право без віз вільно шукати роботу в інших країнах, проживати в них, маючи роботу, тощо), капіталів (без перепон здійснювати взаємні інвестиції), проводиться єдина сільськогосподарська політика, досягнуто угоди про впровадження єдиної валюти, уніфікуються податкова, цінова, кредитна політика, формується єдиний наднаціональний бюджет, вирівнюється життєвий рівень населення тощо. До кінця 90-х років єдине право співтовариства пошириться на сферу соціальної політики, охорони довкілля, регіональної політики, фундаментальних досліджень тощо. Планується створення Кабінету Міністрів ЄС, обрання єдиного президента. Вже нині обирається єдиний європейський парламент.

Роздержавлення — це процес переходу державної власності в інші форми власності, а приватизація — перехід державної власності лише у приватну (що належить окремій особі), максимум сімейну власність. Проголошена мета — створення демократії акціонерів — не була реалізована, оскільки переважна частина акціонерного капіталу зосередилася в руках фінансових інститутів, крупних капіталістів-власників, а на самій операції наживалися наймогутніші банки/В Україні у процесі роздержавлення і приватизації відбулося масове розкрадання державної власності, казкове збагачення мафіозно-номенклатурної еліти. До негативних сторін роздержавлення і приватизації в розвинутих країнах світу відносять: 1) втрату населенням можливості купувати товари і послуги з державного сектора економіки за відносно дешевими цінами; 2) збільшення кількості безробітних внаслідок капіталістичної раціоналізації державних компаній; 3) продаж державної власності за штучно заниженими цінами; 4) приватизація переважно прибуткових підприємств (що суперечило офіційно проголошеній меті оздоровлення збиткового державного сектора); 5) монополізація більшої частини державної власності в руках фінансового капіталу; 6) зростання цін на державні товари і послуги. Такі ж риси значною мірою властиві процесові роздержавлення і приватизації в Україні.