Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Принципи адміністративного процесуального права та адміністративного процесу
Регулятивні властивості принципів права, незважаючи на їх абстрактний характер, без перебільшення потрібно віднести до основних найзагальніших вихідних положень, засобів, правил, що визначають природу і соціальну сутність юридичного явища. Саме виникнення принципів права як загальносоціальних, зазначає А. М. Колодій, є необхідною умовою наступного їх закріплення у вигляді юридичних принципів і норм1. їх формування і правове закріплення відбувається під впливом економіки, політики, моралі, ідеології, стану суспільного життя тощо. Такі категорії як добро, честь, совість, гідність, справедливість у всіх їх проявах є критеріями оцінки поведінки людей і знаходять своє відображення у нормах права, закріплюються ними і набувають сили закону, виконання їх є обов'язковим для усіх учасників суспільних відносин. У теорії права принципи юридичного процесу розглядаються з точки співвідношення матеріального і процесуального права, що значною мірою визначає їх сутність2. Проте в юридичній літературі принципи адміністративного процесуального права як окремої галузі права не досліджувалися. Звичайна річ, адже адміністративний процес до цього часу на доктринально-му рівні науковці відносять до системи адміністративного пра- 1 Колодій А. М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком 2 Там само. — С. 87—91..:-;..> ГЛАВА 1 ва. Тому основні дослідження з цього питання розглядаються в контексті принципів адміністративного права1, державного управління2 та окремих адміністративних проваджень3. Спроба О. В. Кузьменко розглянути принципи адміністративного процесуального права у своїй ґрунтовній роботі «Теоретичні засади адміністративного процесу» закінчилася, на жаль, системним аналізом принципів адміністративних проваджень, тобто принципів діяльності суб'єктів владних повноважень, які названі адміністративно-процесуальними принципами4. На наше глибоке переконання, не можна ототожнювати принципи галузі права, за якими формується і функціонує система, та зміст галузі права і принципи діяльності суб'єктів правовідносин, її складових частин, за якими разом із способом здійснення процесуальних дій, гарантіями забезпечення адміністративно-процесуальної діяльності та правовим статусом суб'єктів адміністративного процесу формується структура адміністративно-процесуального режиму (процесуальної форми). Отже, йдеться про наявність двох груп (видів) принципів: а) принципи адміністративного процесуального права: б) принципи адміністративного процесу, або адміністративно-процесуальні принципи.
Принципи адміністративного процесуального права являють собою складову частину загальноправових принципів, відбивають соціально-політичний стан та потреби суспільства і держави, закріплені Конституцією та іншими законами України, є підґрунтям формування і розвитку адміністративно-процесуальної діяльності. До них належать принципи: 1 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 29—37. 1 Там само. — С. 12—14; Колпаков В. К, Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 18-26. 3 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га- 4 Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Моно ________ ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ_______________ —верховенства права; —презумпції правомірності дій і вимог суб'єкта звернення —верховенства закону в системі адміністративно-процесу —забезпечення і охорони інтересів особи і держави; —диференціації та спеціалізації адміністративного процесу; — відповідності норм адміністративного процесуального 1. Принцип верховенства права. Цей принцип закріплено у ст. 8 Конституції/України, ст. 8 КАСУ та у низці інших установчих актів нашої держави. Вітчизняними теоретиками М. І. Ко-зюброю, А. М. Колодієм, Є. А. Назаренко, М. Й. Орзіхом, П. М. Рабіновичем неодноразово оприлюднювалися думки щодо витлумачення й визначення змісту принципу верховенства права. Його однозначне, уніфіковане розуміння має неабияке значення для юридичної практики. В цьому зв'язку 2 листопада 2004 р. Конституційним Судом України було постановлено рішення, в якому викладене розуміння верховенства права. «Верховенство права — це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозахисну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією із його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість — одна із основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права»1. 1 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш легкого покарання) від 2 листопада 2004 р. № 15-РП-2004 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 45. — Ст. 2975. - С. 41. ГЛАВА 1 Юридичний зміст визначення верховенства права має три складові: а) справедливість як природно-правовий фундамент розуміння верховенства права; б) позитивістська діяльність держави, тобто наявність державно-вольового інструментарію, насамперед закону і суду; в) легітимація як неодмінна ознака правовості соціальних регуляторів, тобто усі соціальні регулятори — право, мораль, традиції, звичаї тощо — мають бути легітимовані суспільством. Такі умови дають можливість сподіватися на впровадження в Україні верховенства права. 2. Принцип презумпції правомірності дій і вимог суб'єкта звернення та заінтересованої особи. Презумпція — це припущення високого ступеня ймовірності правомірної поведінки та законних вимог суб'єкта звернення. Цей принцип грунтується на повазі до особистості з урахуванням того, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Він слугує запровадженню у право ідей гуманності, законності та справедливості і набуває значення юридичного принципу. Таким є, наприклад, закріплений ст. 62 Конституції України принцип презумпції невинуватості у вчиненні злочину, який розглядається як гарантія свободи і гідності людини, але належить лише до сфери кримінального права та кримінального процесу. Розбудова правової держави та громадянського суспільства потребує запровадження у право презумпції як гуманістичних ідей на законодавчому рівні у всіх юридичних процесах.
У загальних рисах принцип презумпції правомірності в адміністративному процесі знаходить своє вирішення у ст. 7 КУпАП, ст. 6 КАСУ та інших нормативних актах, які регулюють порядок та умови звернення громадян до органів владних повноважень чи вирішення конкретних адміністративних справ. Отже, зміст презумпції правомірності виражається в тому, що вимоги суб'єкта звернення та заінтересованої особи визнаються правомірними, поки інше не буде доведено у результаті розгляду та вирішення адміністративної справи. Юридичний зміст цього принципу складають такі правила: а) ніхто не зобов'язаний доводити правомірність свого звернення. Доказування правомірності дій особи є її правом, а не обов'язком; б) усі звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду; в) усі сумніви щодо правомірності звернення особи тлумачаться на її користь; г) ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному ________ ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ_______________ суді, до підсудності якого вона віднесена КАСУ; ґ) ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції; д) ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом; є) постанови або рішення у справах не повинні грунтуватися на припущеннях. 3. Принцип верховенства закону в системі адміністративно- Отже, верховенство закону в системі адміністративно-процесуальних нормативних актів виявляється в тому, що він прийнятий з дотриманням усіх необхідних вимог і процедур, має вищу юридичну силу, відповідає Конституції України й не може бути скасований, призупинений чи підмінений жодним підза-конним актом, виданим органом владних повноважень будь-якого рівня. Прийняття адміністративних процесуальних законів, які не відповідають Конституції України, неприпустиме, бо це може зумовити необгрунтоване обмеження прав, свобод та інтересів людини і громадянина. У разі прийняття підзакон-них нормативних актів, які не відповідають законам і Конституції України, такі акти мають бути приведені у відповідність до законодавчої бази, або скасовані. Саме реалізація цих вимог сприяє дійсному забезпеченню прав і свобод громадян.
Юридичний зміст цього принципу полягає в установленні максимальної врегульованості законом адміністративно-процесуальних дій та визначення мінімально необхідних повноважень органів влади щодо розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ. 4. Принцип забезпечення і охорони інтересів особи і держави. ГЛАВА 1 ного права повинні бути сконструйовані таким чином, щоб передбачали зобов'язання (обов'язок) органів, які розглядають і вирішують індивідуальні адміністративні справи, забезпечували захист не тільки інтересів, прав і свобод людини, а й інтереси держави, громадського порядку, підприємств, установ та організацій. Використання інформації, власності, природних ресурсів не може завдати шкоди правам і свободам інших громадян, інтересам суспільства і держави. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей1. В цьому зв'язку найважливішим завданням діяльності державних органів (судів) є охорона конституційного ладу, встановленого порядку управління, забезпечення державного та суспільного порядку, а також здійснення заходів щодо запобігання вчиненню правопорушень. Урахування інтересів держави тісно пов'язане із забезпеченням охорони інтересів особи. Належне функціонування органів владних повноважень та суду є найважливішим чинником захисту прав, свобод та інтересів особи і, навпаки, законослухняність членів суспільства сприяє нормальному функціонуванню державного апарату і держави в цілому. Юридичний зміст цього принципу полягає в тому, що права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. 5. Принцип диференціації та спеціалізації адміністративного процесу. Системний аналіз норм адміністративно-процесуального права дає підстави говорити про наявність двох форм адміністративного процесу — судову та управлінську, які об'єднують принаймні три основні групи адміністративних проваджень: а) провадження в сфері управління; б) провадження з адміністративного судочинства; в) провадження в справах про адміністративні правопорушення. Саме ця характерна особливість для адміністративного процесу, на відміну від кримінального, цивільного чи господарського процесів, потребує належного процесуального врегулювання, диференціації та спеціалізації щодо розгляду і вирішення адміністративних справ. При цьому варто звернути увагу на те, що провадження з адміністративного судочинства не можна розглядати як форму управлінської діяльності.
Отже, диференціація і спеціалізація з розгляду і вирішення адміністративних справ викликані особливою соціальною го-
1 Конституція України // ВВР. — 1996. ЗО ________ ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ_______________ стротою, пов'язаною зі сферою управлінської (публічної) діяльності, та обумовлені наступними чинниками: а) необхідністю оперативного та своєчасного реагування і вирішення адміністративних справ у строки, визначені законом з метою уникнення зволікання в управлінській діяльності; б) потребою повного, всебічного розгляду адміністративної справи та установлення об'єктивної істини фахівцями у різних галузях управління; в) значною кількістю органів (посадових осіб), уповноважених розглядати і вирішувати справи по суті, що вимагає чіткої їх спеціалізації та вичерпного окреслення обсягів та меж повноважень; г) забезпеченням ведення процесу менш обтяжливими фінансовими витратами держави; ґ) можливістю інс-танційного оскарження дій і рішень органів (посадових осіб), що порушують права і законні інтереси фізичних чи юридичних осіб; д) створенням умов і порядку судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства. Юридичний зміст зазначеного принципу полягає в розмежуванні на законодавчому рівні компетенції уповноважених органів (посадових осіб) щодо розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ. 6. Принцип відповідності норм адміністративного процесуального права України положенням міжнародно-правових актів. Конституційне закріплення тези (ст. 9), що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, є тим підґрунтям, на підставі якого система норм адміністративного процесуального права буде поновлюватися нормами світової цінності. Характерно, що останнім часом уже зроблені певні кроки щодо застосування норм міжнародно-правових актів у законодавстві України. Наприклад, ч. 6 ст. 9 КАСУ закріплено: «Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого дана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовується правило міжнародного договору». Проте, якщо міжнародний договір не відповідає Конституції України повністю чи частково і ця невідповідність визнана Конституційним Судом України, як, наприклад, зазначено у Висновку Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р., справа № 1-35/2001 про ________________________ ГЛАВА 1 ____________________________ Римський Статут1, то такий договір або його частина не підлягають застосуванню в Україні, Юридичний зміст цього принципу полягає в імплементації світових правових цінностей, досягнутих людством, у правову тканину України. Всі принципи тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють, але кожний із них зберігає свою власну цінність для побудови і перебігу процесу, свій юридичний зміст. Будучи у тісній взаємодії, взаємозв'язку, одні принципи сприяють здійсненню інших, але це не означає, що одні принципи підкоряються іншим, що існують принципи які є тільки гарантіями здійснення інших принципів, а тим більше — такими, що випливають із інших принципів2. Отже, може йтися не про просту сукупність, а про систему принципів адміністративного процесуального права, до якої, як зазначалося вище, входять й адміністративно-процесуальні принципи. Принципи адміністративного процесу, на яких базується процесуальна діяльність суддів, органів (посадових осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні адміністративні справи, за визначенням В. К. Колпакова, являють собою позитивні закономірності, пізнані наукою і практикою, закріплені у правових нормах, або є узагальненням діючих у державі юридичних правил3. В юридичній літературі є різноманітні підходи до класифікації процесуальних принципів. Так, деякі автори виділяють загальні, міжгалузеві та галузеві принципи4, інші такого поділу взагалі не роблять5, ще інші автори поділяють їх на конститу- 1 Див.: Вісник Конституційного Суду України. — 2001. — № 4. — 2 Михеєнко М. М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Ук 3 Колпаков В. К. Адміністративно-деліктний правовий феномен: Мо * Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія. — К.: Атіка, 2005. — С. 147—155; Чорнооченко С. І. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 29; Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 47. 5 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 207—209; Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 33—37; Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 272—274. ________ ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ____________ ційні та інші принципи1. Отже, як бачимо, в юридичній літературі дослідженню процесуальних принципів приділена значна увага, оскільки вони закріплені в законі та відображають панівні в державі політичні, соціальні і правові ідеї побудови адміністративного процесу. На нашу думку, оскільки кожний адміністративно-процесуальний принцип має свою власну цінність, є самостійним юридичним утворенням, то особливої потреби в класифікації їх за якісними відмінностями немає. Достатньо було б обмежитися суто кількісною їх характеристикою. Однак різноманітність проваджень у адміністративному процесі обумовлює й наявність принципів, які підкреслюють певні особливості адміністративного провадження та впливають на побудову адміністративно-процесуальної форми (режиму). Наприклад, не у всіх провадженнях можуть застосовуватися принципи безоплатності адміністративних проваджень, швидкості та економічності розгляду справи, добровільності звернення громадян до органів, уповноважених розглядати адміністративні справи, етичності у стосунках, підконтрольності тощо. Отже, з метою більш повного пізнання наукою системи принципів доцільніше розглядати їх через призму завдань, які вони виконують для забезпечення здійснення адміністративно-процесуальної діяльності, тобто за предметом правового регулювання. Усі принципи за такими ознаками умовно можна поділити на: функціональні та організаційні. До функціональних належать принципи, які визначають спрямованість адміністративного процесу, форму і зміст його інститутів. Це принципи: законності; гласності; об'єктивної істини; перегляду рішень органу, уповноваженого розглядати адміністративні справи; обов'язковість виконання прийнятого рішення та ін. Принцип законності є найважливішим принципом адміністративного процесу, характеризується неухильним виконанням, дотриманням усіма учасниками суспільних відносин вимог нормативно-правових актів. Законність як стан (режим) суспільства передбачає: а) наявність досконалого законодавства; б) повне і неухильне виконання нормативних актів державними органами, посадовими особами, організаціями та громадянами за біблейським правилом «гріх є беззаконіє»; в) верховенство 1 Михеєнко М. М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — С. 224—225. 2 8-357 ГЛАВА 1 закону щодо всіх інших правових актів; г) єдність розуміння і застосування законів на всій території України; ґ) рівність усіх громадян у правовому захисті й у виконанні громадянами правових приписів; д) невідворотність юридичного реагування, впливу на осіб за вчинені ними правопорушення; є) здійснення державного нагляду і громадського контролю за дотриманням, виконанням і використання норм законодавства. Правове закріплення положень про те, що: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 9 КАСУ); провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності (ст. 7 КУпАП); процесуальні дії та прийняття рішень уповноваженим суб'єктом здійснюються виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України; додержання вимог закону забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом оскарження встановленими законом способами (ст. 7 КУпАП), підкреслюють специфічність принципу законності. Ця специфічність характеризується наступним: а) усі органи, уповноважені розглядати адміністративні справи, створюються лише відповідно до закону. Наприклад, порядок утворення судів регламентується ст. 20 Закону України «Про судоустрій України», утворення адміністративних комісій для розгляду справ про адміністративні правопорушення — ст. 215 КУпАП. Законом установлюються і відповідні повноваження щодо розгляду адміністративних справ; б) при застосуванні своїх повноважень чи виконанні своїх обов'язків вони (органи) мають діяти відповідно до закону. Відоме положення «дозволено все, що не заборонено законом» може бути використане лише громадянами і не може бути застосоване органом владних повноважень чи його посадовою особою. Для органів владних повноважень, їх посадових осіб діє правило «дозволено тільки те, що передбачено законом». Отже, рішення або дія, що порушують закон, не мають юридичної сили. Наприклад, не може бути накладене адміністративне стягнення пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення (ст. 38 КУпАП), у протилежному випадку постанова про накладення стягнення не буде мати юридичної сили; в) у всіх випадках рішення органів владних повно- _______ ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ________________ иажень, їх посадових осіб має бути відкритим для перевірки ш-іщестоящим органом, судом чи прокуратурою як за заявою чи скаргою особи, так і з власної ініціативи. Виходячи з викладеного, принцип законності реалізується шляхом: 1) установлення Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, правових основ діяльності органів владних повноважень, їх посадових осіб, громадян, підприємств, установ і організацій; 2) створення організаційно-правового механізму, що забезпечує неухильне виконання чинного законодавства всіма суб'єктами адміністративного процесу та установлення процесуальної процедури розгляду мдміністративних справ; 3) закріплення адміністративного, судового, апеляційного та касаційного порядку перевірки законності та обґрунтування прийнятих рішень органами владних повноважень; 4) здійснення судового конституційного контролю, контролю з боку законодавчої та виконавчої влади, нагляду прокуратури, судового контролю за законністю актів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, установ і організацій та їх посадових осіб. Така значна увага до характеристики принципу законності пояснюється тим, що, незважаючи на широке й досить повне дослідження його змісту у філософській, соціологічній, політичній, юридичній літературі та інших наукових джерелах, його значення невичерпне для затвердження вищої соціальної ідеї справедливості як регулятора суспільних відносин і загальнолюдських вимірів права. Разом із тим, варто звернути увагу на те, що з розбудовою громадянського суспільства відповідним чином поповнюється зміст і якісна сутність засадничих ідей держави. Йдеться про випадки, коли процесуальні процедури неврегульовані, нечітко визначені: підвідомчість справ; строки й місце розгляду справи; перелік належних доказів у справі; коло осіб, які можуть бути допитані як свідки, та ін. В умовах такої невизначеності не виключене порушення прав та інтересів громадян чи юридичних осіб. З метою уникнення помилок у правозастосовчій практиці на основі вивчення і узагальнення судової практики, аналізу судової статистики Пленум Верховного Суду України та Пленум Вищого адміністративного суду дають роз'яснення з питань застосування законодавства, норм процесуального права та органі- «ч, ________________________ ГЛАВА 1____________________________ зації судової діяльності. Ці роз'яснення хоча й не є нормами права, але, враховуючи ту обставину, що постанови Пленуму відображають позицію Верховного Суду.України з певних питань, нижчі суди не можуть їх ігнорувати, вже хоча б тому, що при оскарженні їх рішень Верховний Суд, очевидно, матиме ту саму позицію1. Отже, адміністративний прецедент в Україні не визнається, а фактичне використання роз'яснень Верховного Суду містить елементи адміністративного чи судового прецеденту. Крім цього, ч. 7 ст. 9 КАСУ встановлено можливість застосування судом аналогії закону та аналогії права. У разі відсутності закону, що регулює відповідні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Отже, законодавець покладає обов'язок на суд розглянути справу по суті, застосовуючи подібні за змістом норми або загальні приписи та опосередковані способи реалізації суб'єктивних прав громадян, якщо процесуальні процедури неврегульовані або нечітко визначені. Однак застосування аналогії закону можливе лише за таких умов: а) відносини мають бути адміністративно-правовими; б) ці відносини не врегульовані адміністративним процесуальним законодавством; в) в інших законах існують норми, що регулюють подібні за змістом публічні відносини. Проте, якщо відсутні норми чи закони (нормативні акти), що регулюють подібні публічні відносини, то застосовується аналогія права. Умови застосування аналогії права наступні: а) відносини сторін є публічно-правовими; б) ці відносини не врегульовані адміністративним процесуальним правом; в) відсутні норми (закони), що регулюють подібні за змістом правовідносини. У такому разі суд виходить із загальних приписів Конституції та принципів права, а також змісту матеріальних норм, що потребують реалізації адміністративно-процесуальним шляхом. Принцип гласності є заходом не тільки і не стільки інформування суспільства про діяльність державних органів2, скільки спо- ' Кодекс адміністративного судочинства України: Наук.-практ. коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової / С. В. Ківалов, О. І. Харитоно-ва, О. М. Пасенюк М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей, 2005. — С. 51. 2 Адміністративне право України: Підручник / Ю. П. Битяк, В. М. Га-ращук, О. В. Дьяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — С. 208; Бандурка О. М., Тищенко М. М. Адміністративний процес: Підручник для вищих навч. закладів. — Рос. мовою. — К.: Літера ЛТД, 2001. — С. 36. _______ ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ_______________ собом надання інформації про стан розгляду і вирішення індивідуальної справи у сфері публічних відносин. Він є певною формою контролю суспільства за роботою органів (судів), уповноважених розглядати адміністративні справи, особливо через засоби масової інформації, а також і безпосередньо громадянами. Законодавство України передбачає чіткі приписи забезпечення гласності і відкритого розгляду адміністративних справ (ст. 12 КАСУ, ст. 249 КУпАП), ст. 18 Закону України «Про чкернення громадян» та ін.), зміст яких характеризується: а) наданням судом, органами (посадовими особами), які б) встановленням положення, що кожен має право знайо в) відкритим розглядом адміністративних справ з участю г) веденням протоколів засідання та (з 1 січня 2008 р.) пов ґ) можливістю використання присутніми особами при розгляді справи портативних аудіотехнічних засобів; д) можливістю проведення в місці розгляду справи фото- і є) оголошенням рішення, яке було ухвалене у відкритому розгляді, прилюдно. З метою підвищення виховної і запобіжної ролі провадження в справах про адміністративні правопорушення можуть роз-і надатися безпосередньо в трудових колективах за місцем навчи пня або проживання порушника (ст. 249 КУпАП). Обмеження гласності і відкритості при розгляді і вирішенні адміністративної справи може бути: а) в інтересах нерозголошення конфіденційної інформації б) з метою нерозголошення державної, військової, банківсь ГЛАВА 1 няється законом. Проте інформація суспільно значима не може вважатися закритою чи з обмеженим доступом інформацією. Принцип об'єктивної істини характеризується тим, що орган (посадова особа) або суд, які розглядають адміністративні справи, зобов'язані забезпечити встановлення реальних фактів та дати їм повну, об'єктивну оцінку, з'ясувати всі обставини спра- ', ви, які мають значення для прийняття обгрунтованого рішення. Основними елементами цього принципу є: а) своєчасність розгляду справи; б) всебічність розгляду справи; в) повнота розгляду справи; г) об'єктивне з'ясування обставин кожної справи; ґ) встановлення істини у даній справі. Цей принцип виключає прояви суб'єктивізму та забезпечує прийняття справедливого рішення. Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень, в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій (ч. 2 ст. 6 Закону «Про судоустрій України», звернення до яких за захистом своїх прав і законних інтересів є доступним будь-кому. Принцип перегляду рішень органу, уповноваженого розглядати адміністративні справи. Положення ст. 55 Конституції України — кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб — знайшло свій розвиток у низці законодавчих актів. Учасники адміністративного процесу мають право відповідно до чинного законодавства звернутися у порядку підлеглості до вищого органу (посадової особи) або до суду на власний розсуд за захистом прав та інтересів з вимогою перегляду рішення в адміністративній справі. Ця важлива гарантія законності і обґрунтованості прийнятого рішення регламентується ст. 16 Закону України «Про звернення громадян», гл. 24 «Оскарження і опротестування постанови по справі про адміністративне правопорушення» КУпАП, ст. 393 Митного кодексу України, главами 1 і 2 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України, а також роз'ясненням в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (п. 8). Перегляд — це, по суті, розгляд справи органом (посадовою особою) або судом, які наділені правом скасовувати, змінювати або залишати прийняте рішення без змін. При цьому перегляд справи судом може здійснюватися як у порядку оскарження дій _______ ПОНЯТТЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ________________ чи рішення (постанови) органу владних повноважень, їх посадових осіб, так і в порядку оскарження судових рішень шляхом забезпечення апеляційного та касаційного провадження.
|
|||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-21; просмотров: 425; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.138.122.4 (0.089 с.) |