Трагізм Маяковського як митця і людини полягає втому, що він, присвятивши всю свою творчість ідеї комунізму, зрештою, став його жертвою.

Основні твори: лірика і поеми; п'єси "Клоп" (1928) і "Баня" (1929).

Володимир Маяковський народився 19 липня 1893 року в селі Багдаді, поблизу Кутаїсі (Грузія), у сім'ї збіднілого дворянина — ліс­ника. З 1902 року майбутній поет навчався у кутаїській гімназії, а згодом продовжив навчання у Москві, куди після смерті батька переїхала уся сім'я. Проте незабаром Маяковського за політичну агіта­цію виключають зі школи, а за зв'язки з більшовиками його кілька разів брали під варту. Починаючи з 1911 року, майбутній поет відві­дував лекції у Московському художньому училищі. Початок творчості. Футуризм. Зацікавившись поезією, Маяковський пристав до кубофутуристів, які заперечували мистецтво попередніх епох. Перший вірш — "Ніч" — дев'ятнадцятилітній поет надрукував у футуристичному альманасі "Ляпас суспільному смаку" (1912). У ран­ніх віршах Маяковського, що змальовують сучасне місто, чітко про­стежується пристрасний протест проти старого способу життя. У своїх перших поетичних збірках — "Хмарина в штанах" (1915), "Флейта-хребет" — поет поєднує сповідальність із соціальними звинувачення­ми, користуючись при цьому "рубаним" віршем, усіченими реченнями і оригінальною авторською пунктуацією.

У 1915 році Маяковський відбував військову повинність (як крес­ляр) і протягом наступних чотирьох років жив у Петербурзі. Після повернення до Москви поет зі всією творчою пристрастю і темпе­раментом віддався революційній агітації у "Вікнах сатири РОСТА". Окрім поетичної діяльності, він займався малюванням так званих "вікон РОСТА", створив близько 500 плакатів, які виставлялись у вітринах, щоб наочно роз'яснювати масам політику партії і уряду.

1923. Організація ЛІФу. У період роботи в РОСТА Маяковський написав поему "150 000 000" (1919-1920), позначену намаганням. створити новий героїчний епос. Ще раніше ці пошуки втілились у першій радянській п'єсі "Містерія-буф" (1918), у якій своєрід­ною мовою поетичних алегорій говорилося про всесвітньо-історич­не значення більшовицької революції.

Намагання зблизити, мистецтво із сучасністю, поставити його на служ­бу революції стало поетичним кредо Маяковського. У 1923 році поет став ініціатором видання журналу "ЛІФ" і його редактором. За задумом Маяковського, "ЛІФ" ("Журнал лівого фронту мистецтв") пови­нен був "зібрати в єдиний кулак ліві сили" країни і налагодити зв'язки з однодумцями за кордоном. У першому номері журналу була надру­кована поема Маяковського "Про це", де основна увага автора зосере­джена на змалюванні драматизму конфліктів переломної епохи. Поет вирішує важке завдання — як поєднати духовний світ окремої люди­ни, її особисту драму з долею світу, з драматичними колізіями епохи. Через рік Маяковський написав поему "Володимир Ілліч Ленін", у якій "обожнив" вождя партії.

Починаючи з 1922 року, Маяковський дев'ять разів перетинав кордони своєї країни, шість разів побував в Німеччині і Франції. У 1925 році поет здійснив поїздку в Америку. Багаті подорожні вра­ження дозволили йому створити йому низку поетичних творів та книжку нарисів "Моє відкриття Америки».

Драма поета. Відверта зрада комуністичною верхівкою революційних ідеалів і сваволя бюрократії змусили Маяковського наприкінці 20-х років зайняти іншу позицію. У своїх останніх сатиричних п'єсах "Клоп" (1928) і "Баня" (1929) він відверто говорив про те, що розви­ток нового суспільства пішов хибним шляхом. Преса охарактеризувала ці твори як підривні і вказала Маяковському на відсутність у них "партійної лінії". Незважаючи на те, що поет демонстративно вступив до антифутуристичного союзу комуністичних письменників — РАПП (друзі навіть вважали його зрадником), партійні функціонери про­довжували цькувати Маяковського. Поет почував себе дедалі ізольованішим, п'єси його знімали з постановок, а влада відмовляла у ви­дачі закордонних віз. До всіх цих негараздів додалось і невдале ко­хання. Важка депресія призвела до трагедії — і поет застрелився.

Тільки у 1935 році, коли Й. Сталін назвав його "найкращим і найталановитішим поетом нашої радянської епохи", творчістю Маяковсь­кого почали цікавитись. Попри це, його п'єси залишались забороне­ними до смерті Сталіна (1953).

Про поезію В. Маяковського

Твори Маяковського, незалежно від того, до лірики, епосу чи драма­ тургії вони належать, вирізняються винятковою своєрідністю, позна­ чені печаттю яскравої, неповторної індивідуальності. Дивовижна та­ лановитість, органічний зв'язок з епохою визначили місце Маяковського як одного з найбільших російських поетів XX століття.

Перший його вірш, що з'явився друком, був написаний наприкінці 1912 року. За період з 1912-го по 1917-й рік молодий поет створив цілий ряд талановитих творів, що висунули його в перші ряди російсь­ ких поетів. Образ поета у ранніх його творах протиставлений досить поширеному у тодішній літературі типу письменника-естета. Уже в цей ''футуристичний " період, по-своєму продовжуючи традицію кла­сичної російської літератури, Маяковський говорив про велику відпові­ дальність поета перед людьми, про його пророчу місію.

У творчості раннього Маяковського панує пафос заперечення тепе­ рішнього, в ім 'я майбутнього, коли "люди прийдуть, найсправжнісінькі люди". Для поетичної думки молодого поета характерний незвичай­ ний масштаб. Його протест у поемах "Війна і мир", "Людина" має "всесвітній" характер. У цій всеосяжності своєрідно поєднався, з одного боку, небувалий розмах історичних подій (світова війна) і, з іншого, схильність поета до соціально-філософських узагальнень. Місце дії у названих поемах— весь світ. Образи, картини вирізняються синте­тичністю, масштабністю, мають схильність до трагічного чи сати­ричного гротеску.

Жовтневою революцією починається новий період в поетичному розвитку Маяковського: різко змінюється ідейно-емоційний зміст, загальна тональність його творчості. Поетичне, художнє освоєння нової дійсності, нових ідей і тем, прагнення віддати свій талант утвер­дженню революції— такий магістральний напрям його новаторських шукань, починаючи з "оди революції". Перша пожовтнева п 'єса Мая­ ковського ("Містерія-буфф") і перша поема ("150 000 000")— про народ, який віднині став осереддям усіх дум і надій поета.

Маяковському була глибоко чужа пасивна, фаталістична позиція, він вимагав від письменника активного втручання ужиття, чіткого визна­чення своїх суспільних поглядів ірозуміння мети. Підкреслюючи нерозрив­ний зв'язок своєї творчості з політикою, він водночас вважав "тенденцій­ ний реалізм " мистецтвом широкого охоплення життєвих явищ, великих ідейних узагальнень, сміливих творчих пошуків. Це повністю стосується і лірики, зокрема знаменитих його поем "Люблю " і "Про це ". "Інтимна " та "громадянська " лірика для Маяковського не дві непримиренні крайно­ щі, а два способи вираження єдиного ставлення до світу. Саме тому поет не уявляє щастя кохання, цього найінтимнішого з почуттів, без активної боротьби проти суспільних умов, не гідних людини. Він виво­ дить тему кохання з "квартирного маленького світу" у великий світ бо­ ротьби.

В останні роки свого життя Маяковський створив ряд творів сатиричного характеру. Досить назвати хоча б вірші "Боягуз ", "Пом падур", "Плюшкін", п'єси "Клоп" і "Баня". Сатира Маяковського ви­ різняється майстерністю типізації, багатством епічних та ліричних прийомів загострення образів, вражає своєю тематичною різноманіт­ ністю. Вона завжди гостроконфліктна, уній завжди відбувається боротьба, та й сама вона- акт боротьби. У цьому й полягає непере­ хідна цінність Маяковського як поета.

(За О. Метченко).

ПОСЛУХАЙТЕ!

Послухайте!

Та раз запалюються зорі —

значить — цього потребує людина?

Значить — хтось ще хоче, щоб вони сіяли?

Значить — хтось ще називає оці плювочки

перлинами?

І, надсаджуючись,

в південного пилу завалах,

вдирається до Бога,

боїться, що зволікав,

плаче,

цілує йому жилаву руку,

просить —

щоб неодмінно була зоря! —

Клянеться —

не перенесе оцю беззоряну муку!

А потім

ходить стривожений,

та спокійний назовні.

І комусь говорить:

"Таж тепер тобі нічого?

Не страшно?

Так?!"

Послухайте!

Та раз запалюються

зорі —

значить — цього потребує людина?

Значить — дуже це необхідно,

щоби кожен вечір

над дахами

загоралась хоч одна зоря?

Переклад з російської М. Борецького.

А ВИ ЗМОГЛИ Б?

Я вмить закреслив карту буднів,

хлюпнувши фарбами зі склянок.

Відкрив я в холодці на блюді

вилицюватість океану.

З рибин на вивісках строкатих

читав я губ нових порив.

А ви

ноктюрн

змогли б заграти

на флейті заржавілих ринв?

Переклад з російської П. Воронька.

 

ЛІЛІЧКО!

(Замість листа) Дим тютюновий повітря виїв. Кімната —

Крученихівського¹ пекла уривок. Згадай-но — за цим вікном уперше

руки твої, нестямний, пестив. Сьогодні сидиш от, серце в залізі. День іще — виженеш,

висваривши, мабуть. У тьмяній прихожій ніяк не влізе зламана дрожем рука в рукав. Вибіжу,

тіло у вулицю кину я. Дикий, знетямлюсь, відчаєм посічений. Не треба цього, моя люба, хороша,

попрощаємось зараз. Все одно — кохання моє жорном важким висить на тобі, куди б не втікала.

Дозволь же востаннє криком виревти образи болючі та гіркі мої жалі. Як віл від праці знеможеться, він піде,

розляжеться в холодних водах.

Крім кохання твого, для мене немає моря,

 а в кохання твого й плачем не вимолиш відпочинку

Захоче спокою втомлений слон —

величний, ляже в пісок розжарений.

Крім кохання твого,

для мене

немає сонця,

а я й не знаю, де і з ким ти.

Якби так поета змучила,

він

кохану на гроші і славу б виміняв,

а для мене

жоден дзвін не на радість,

крім дзвону твого любого імені.

І з вікна не викинусь,

й отрути не вип'ю,

і курок не зможу біля скроні натиснути.

Наді мною,

крім твого погляду,

лезо жодного ножа не владне.

Завтра забудеш,

що коронував тебе,

що душу квітучу коханням випік,

і суєтних днів звихрена метушня

розшарпає сторінки моїх збірок...

Чи ж слів моїх листя сухе

зупинитися змусить,

жадібно дихаючи?

Дозволь хоча б

останньою ніжністю вистелити

твої затихаючі кроки.

Переклад з російської І. В.

Запитання і завдання.

1. У чому, на вашу думку, полягає трагедія Маяковського як митця і як людини?

2. Які новаторські відкриття зробив Маяковський у царині поезії?

3. Проаналізуйте з точки зору футуристичних пошуків поета вірші "Послухайте., та "А ви змогли б?"

4. Яким постає у вашій уяві ліричний герой поезії "Лілечко! (Замість листа)"? Якою є основна тональність твору?

5. Напишіть твір на одну із тем: "Своєрідність лірики Маяковсько­го", "Ліричний герой раннього Маяковського", "Трагічні ноти в поезії Маяковського", "Мій Маяковський".

 

 

Поет В опозиції

"Я вже старий, незабаром, Можливо, помру, і не Можна до безконечності відкладати вільного вираження спра­вжніх своїх думок".

Б. Пастернак

Борис ПАСТЕРНАК

1890-1960

Видатний російський поет, прозаїк і перекладач. Поетичний стиль Пастернака ґрунтується на здобутках модерністської літератури початку XX століття і пов'язаний з естетикою імпресіонізму. Рання поезія Пастернака складна за формою, гранично метафоризо­ вана. Згодом поет позбувся надмірної суб'єктивності своїх обра­ зів та асоціацій. Надалі залишаючись філософськи глибокою і напруженою, його поезія набувала дедалі більшої прозорості і класичної ясності. Видатним явищем російської прози став ро­ ман Пастернака "Доктор Живаго".

Борис Пастернак — лауреат Нобелівської премії в царині літе­ ратури.

Основні твори: поетичні збірки "Понад бар'єрами" (1916), "Сестра моя — життя" (1917), "На ранніх поїздах" (1943), "Земний простір" (1947); роман "Доктор Живаго" (1955).

Борис Пастернак народився 10 лютого 1890 року у Москві в сім'ї академіка живопису і відомої піаністки. Під впливом матері юнак, ще навчаючись у гімназії, вступив до Московської консерваторії, де упродовж шести років займався композицією. Після закінчення гім­назії із золотою медаллю (1908) продовжує навчання на філософсь­кому відділенні історико-філологічного факультету Московського університету (1908—1913). Влітку 1912 р. Пастернак вивчав філософію Марбурзькому університеті (Німеччина), відвідав Італію (Флорен­ція і Венеція).

1914. Поетичний дебют. У 1913 році, повернувшись на батьківщи­ну, поет вступив до літературної групи "Центрифуга", учасники якої сповідували один із напрямів футуризму. Наступного року по­бачила світ поетична збірка Пастернака "Близнюк у хмарах", а у 1916 році — друга, "Понад бар'єрами". Вже у перших творах поета виявився його власний неповторний стиль, зі своєрідною побудо­вою фраз і сміливими метафорами. Атмосфера революційних змін набула художнього втілення у книжці віршів "Сестра моя — жит­тя", а також в "Темах та варіаціях" (1923). У центрі поетичного космосу Пастернака — заповітні думки і почуття, кохання і природа, а також проблеми мистецтва.

Починаючи з середини 20-х років, поет створює невеликі історич­ні поеми — "Дев'ятсот п'ятий рік", "Лейтенант Шмідт", "Спекторський". У 1931 році побачила світ автобіографічна повість "Охоронна грамота", у якій Пастернак виклав свою позицію у ставленні до мистецтва, природи і життя.

1930-ті роки. Конфлікт. Своєю концепцією поезії як осібної реаль­ності Пастернак суперечив панівній ідеології, дратуючи тодішніх функціонерів від літератури. Конфлікт між владою і поетом поси­лився також через те, що він відмовився писати будь-що на пропаган­дистське замовлення. Відтак поета поволі оточила стіна ізоляції. Навіть незважаючи на те, що у 1934 році його обрали до складу прав­ління Спілки радянських письменників, вже з 1936 року Пастернак не міг опублікувати жодного вірша. Досконало знаючи декілька європейських мов, поет у ці нелегкі для нього часи займався перекла­дами. Зрештою, саме це врятувало Пастернака від репресій, позаяк його переклади творів грузинських поетів сподобались самому Сталіну.

1955: "Доктор Живаго". Під час Другої світової війни, коли культурна політика радянського уряду була не такою жорстокою, Пастернак зміг опублікувати дві поетичні збірки — "На ранніх поїздах" (1943) і "Земний простір" (1945), у яких помітне його прагнення до прос­тоти класичної традиції в ліриці. У 1953 році побачив світ "Фауст" Гете у перекладі Пастернака. Через рік йому вдалося надрукувати — під загальною назвою "Зоря" — десять поезій з роману "Доктор Живаго", над яким він працював з 1945 року. У 1955 році пись­менник закінчив цей твір, дія в якому розгортається на тлі революції, громадянської війни, зародження сталінізму. У центрі книги, яку сам Пастернак називав своїм найрішучішим і найважливішим тво­рінням, — історія лікаря Юрія Живаго, головною цінністю для якого

є духовна незалежність. Роман пронизаний непохитною вірою Живаго в краще майбутнє і надією на свободу.

Останні роки. Після заборони владою публікації роману в СРСР, "Доктор Живаго" вийшов друком у 1957 році в Італії. Услід за цим почалася нова хвиля цькування Пастернака: видавництво припини­ло підготовку до друку книги його вибраних віршів; поета викли­кали у ЦК КПРС, вимагаючи зупинити публікацію роману в Італії. Пастернак був змушений відмовитися від Нобелівської премії, при­судженої йому у 1958 році "за значні досягнення у сучасній лірич­ній поезії, а також за продовження традицій великого російського епічного роману". Його виключили зі Спілки письменників, і останні роки життя поета минули на дачі в Передєлкіно під Москвою. По­мер Б. Пастернак ЗО травня 1960 року від раку легенів.

Поезія Б. Пастернака

Борис Пастернак зробив неоціненний внесок в російську поезію "ра­ дянської" епохи і світову поезію 20 століття. Висока майстерність і неповторна тональність віршів висунули Пастернака на одне з пер­ ших місць у могутньому поетичному русі 1910—1920-х років та забез­ печили йому очевидну репутацію у поезії наступних десятиліть.

Ранній Пастернак прагнув до "матеріальної виразності" в межах "об'єктивного" тематизму, і це передусім позначилося на структурі образу. Відношення поетичного слова до світу речей розкривається в молодого Пастернака через матеріальні властивості слова— пред­ метну відчутність, звучання і т. д. Вірш розвиває ліричну ситуацію чи змальовує природу, а в результаті народжується думка, здійснюється відкриття в масштабі найширшої проблеми. Зі світом речей у Пасте­ рнака родинні стосунки. Чому не експресіоністичний принцип ранньо­ го Маяковського, що призводив до фантастичної деформації речей. У Пастернака речі несуть певне "почуття ", але це почуття, так би мовити, добровільне. Мимовільність висловлювання, миттєві образи-спалахи прийшли до нього і стали поетичною якістю з набуттям ціл­ ковитої розкутості, свободи і майстерності. "Дитячість" Пастер­ нака— ознака його творчої самобутності і зрілості, набутої у книзі "Сестра моя — життя ".

Уже в цей час народився і склався єдиний у своєму роді образ поезії, який можна звести до ідеї теоретичного плану (мистецтво є органом сприйняття) і який водночас відкриває глибокі і стихійні життєві основи, на яких ідея виростала і усвідомлювала себе.

Поет майже не писав віршів, які можна конкретно і впевнено на­ звати пейзажними. Надзвичайно проникливий лірик, Пастернак разом

із тим мав у своєму світорозумінні певні епічні риси. Вони є складни­ками його ліричного "я", так чи інакше зорієнтованого на загально­ людську норму. Це можна побачити утворах, що увійшли до книжки "Теми і варіації". Ця збірка— "незібрана", різноспрямована книга. Бурі експресивних почуттів і ворожба над деталями, романтичні узагаль­нення, містка точність психологічних характеристик — картина тут складається з розмахом, з багатьма центрами і фігурами, що відтво­ рюють новий драматизм розуміння життя. У сюжетно позначених темах важливу роль відіграє елемент оповідності, портретності. Цю тенденцію продовжують вірші 20-х років, зібрані у збірках "Понад бар'єрами " та "Друге народження ". В останній з названих збірок гостро постає перед поетом необхідність вибору між навмисне ускладненими і доступними засобами поетичної мови.

Вітчизняна війна відкрила у Пастернакові "соціального" поета. Наприкінці життя він дедалі частіше виступав з ліричними віршами, глибокими і прозорими, переробив ранні твори, прагнучи звільнити їх від "туманної незрозумілості", і долаючи таким чином певну дисгар­ монійність.

Пастернак посів у російській і європейській поезії місце значного та оригінального лірика, його ритми, образи і метафори справили вплив на творчість багатьох поетів.

(За Л. Єршовою;

***

Цей лютий! Час для сліз і віршів,

Що не стихають ні на мить,

Коли гримить, гуркоче хвища

Й весною чорною горить.

Прольотку взяти. За шість гривень,

Крізь благовіст, крізь схлип коліс —

 І чимскоріш — туди, де злива

Гучніша від чорнил і сліз.

Де раптом, як звуглілі груші,

З дерев десятки чорних птиць

Зірвуться долу і обрушать

Суху печаль на дно зіниць.

А там земля іще чорніша,

І вітер криками пропах,

І чим раптовіш, тим точніше

Вірші складаються в сльозах.

 

 

ЗИМОВА НІЧ

Мело, мело по всій землі,

Мело, сніжило.

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

Злітався сніг і вирував

 Перед шибками,

Так влітку на вогонь мошва

Летить роями.

Ліпила віхола на склі

Кружки і стріли.

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

І протяг тіні хилитав,

І мимоволі

Схрестились руки і уста,

Схрестились долі.

І черевички з ніг самі

Упали м'яко.

І віск із нічника слізьми

На плаття капав.

Все поглинала на землі

Хуртеча біла.

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

На свічку дихала імла,

Й спокуси сила

Хрестоподібно підняла,

Як ангел, крила.

І доки хуга по землі

Мела, сніжила,

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

Переклад з російської Л. Талалая.

У всьому хочу я дійти

Самої суті.

У праці, в пошуках мети,

 В сердечній смуті.

 До сутності минулих днів,

До їх причини,

Дійти б до коренів мені,

До серцевини.

Подій і доль нетлінну нить

В руках тримати,

І жити, й думати, й любить,

І світ пізнати.

Якби сподобитись зумів

До написання

Бодай восьми простих рядків

Про суть кохання,

Я розповів би

 про гріхи,

Про шал погоні,

Свавільство випадків

лихих,

Уста й долоні.

Відкрив би я закон жаги,

її начало,

Імен завчивши дорогих

Ініціали.

Я б вірші планував, як сад

Ясновельможний.

Леліли б липи там у лад

 Медвяним дрожем.

 І пахли б м'ятою слова

У вірші тому,

І сіножаті, і трава,

І гуркіт грому.

 Отак Шопен колись заклав

Уроче чудо

Фільварків, цвинтарів, отав

В свої етюди.

Досягнутого торжества

 І гра, і мука —

 Бринить гаряча тятива

Тугого лука.

  Переспів з російської Г. Безкоровайного та Б. Щавурського

 

 

ВИЗНАЧЕННЯ ПОЕЗІЇ

Це — загуслий заливистий свист,

Це — при березі лускіт льодинок,

Це — умерзлий у темряву лист,

Це — кількох солов'їв поєдинок.

Це — солодкий притихлий горох,

Це — усесвіту сльози в лопатках,

Це — з пюпітрів і флейт — Фігаро

Круто валиться градом на грядку.

Все, що ночі важливо знайти

У купальницькім плесі бездоннім,

 І зорю до садка донести

На тремтячій вологій долоні.

Духота — наче дошка плеската.

 Жар небесний — не вичаха.

Цим зіркам до лиця б реготати,

Але всесвіт — містина глуха.

Переклад з російської А. Кичинського.

  Запитання і завдання.

1. Визначте найхарактерніші риси поетичного стилю Пастернака, порівнявши його ранню та пізню творчість.

2. Проаналізуйте особливості змалювання пейзажу у вірші "Цей лютий! Час для сліз і віршів...". Якими художніми засобами та прийомами послугову­ється поет?

3. Спираючись на текст поезій "Цей лютий! Час для сліз і віршів..." і "У всьому хочу я дійти...", охарактеризуйте пастернаківське трактування процесу творчості.

4. З'ясуйте ідейно-художнє навантаження образів-символів у вірші "Зи­мова ніч".

5. Чим, на вашу думку, пояснюється особлива мелодійність поезії "Зи­мова ніч"?

6. Яку роль у композиції вірша "Визначення поезії" відіграє худож­ній прийом "тез"? Чим зумовлюється двоплановість (земний і космічний плани) цих тез?

7. Які естетичні та літературно-художні пріоритети висловлені у вірші
"Визначення поезії"?